Яку людину неможливо розбудити? Ту, яка вдає, що спить. З вакцинальною кампанією, здається, те саме. Налаштовані проти щеплення люди вперто й непохитно правлять своє. Окремі діячі та діячки медичної сфери транслюють скептичне ставлення до вакцин проти COVID-19. Для пересічних громадян це виглядає як відсутність певності в питаннях щеплення.
Суперечливі тези медиків щодо вакцинації
Деякі сімейні лікарі, гінекологи, кардіологи, медики в пунктах вакцинації, безіменні "знайомі знайомих з інфекційної лікарні", люди з науковими ступенями та вченими званнями, яких запрошують на телевізійні ефіри, другий рік поспіль озвучують своє скептичне чи негативне ставлення до вакцинації від ковіду. Зрозуміло, що це спантеличує. Пересічні громадяни мають певний пієтет до лікарів і людей із вченими званнями професорів. На жаль, це змушує сумніватися в тому, що кажуть інші лікарі та Міністерство охорони здоров’я України. Пацієнтам варто знати, що не всі поради лікарів – однаково корисні. Працівники медичної сфери можуть через власну обмеженість впевнено транслювати помилкові речі.
Чому медична спільнота озвучує суперечливі тези щодо вакцинації? Катерина Булавінова, лікарка та експертка ЮНІСЕФ в Україні, відповіла так:
"Ще задовго до ковіду в Україні стався розкол медичної спільноти щодо ставлення до вакцинації. Серед лікарів спостерігалося невігластво в ставленні до щеплень. Отже ми, ЮНІСЕФ, разом із урядом України, зокрема МОЗ, всіляко намагалися це подолати – і багато в чому наша праця була успішною. Проте не в усьому. Переважно це стосувалося саме дитячих вакцин, а от вакцинами для дорослих взагалі ніхто не цікавився. Ставлення до вакцинації дорослих було пасивним і доволі апатичним. Для прикладу, досі не всі дорослі знають, що кожні 10 років необхідно поновлювати щеплення від дифтерії та правця. А також, що саме ці вакцини держава закуповує, тобто вони безоплатні. Інший приклад – охоплення щепленням від грипу завжди не перевищувало 1-2%.
Коли почалася пандемія, все це випливло на поверхню. Стали помітними й розкол медичної спільноти, і міфологія про вакцини – вони випали, ніби скелети, з усіх шаф і з усіх ящиків Пандори та голосно гримлять кістками.
Наприклад, серед лікарів є група таких, які підтримують доказову медицину, роблять усе, щоб їхні пацієнти вакцинувалися. Та поруч із цим є інша група, котра відверто виступає проти вакцин. Також є перебіжчики – вони кидаються між однією та іншою групою та роблять дурниці. Саме такі лікарі радять перевіряти антитіла перед щепленням, а також здавати загальний аналіз крові, пити якісь таблетки, робити коагулограму та інші зайві речі.
Медична спільнота і раніше була розколота. Але саме пандемія зробила цей розкол таким помітним. Так само стало краще видно, що люди схильні до бездоказових методів лікування, вживання непотрібних таблеток, зайвих антибіотиків без призначення тощо".
Медики, які одночасно транслюють суперечливі тези щодо щеплення та лікування, подекуди є медійними персонами, мають численних підписників в телеграмі чи в мережі "Фейсбук", їхньою думкою цікавляться журналісти. Є лікарі, які ніби говорять цілком притомні речі про лікування чи вакцинацію, а потім заявляють, наприклад, таке:
"Вакцина має бути. Її потрібно зробити нормальною, безпечною, ефективною, ніхто ж не проти. Але хто вам сказав, що це вийде зробити швидко?"
Отак лікарі-маніпулятори спершу викликають довіру, потім сіють сумнів і, нарешті, видають шкідливу нісенітницю, яку вже мало хто помічає.
Про вплив поглядів лікарів на хід вакцинальної кампанії в Україні розповів Федір Лапій – головний дитячий імунолог Києва та член громадської організації "Батьки за вакцинацію":
"Ми мали набагато гірші стартові позиції, ніж Ізраїль, Західна Європа, США й Канада з медичними працівниками, бо серед самих медичних працівників, лідерів думок, завідувачів кафедри, у нас дуже багато прихованих антивакцинаторів. Вони мають можливість висловлюватися, впливати на погляди пересічних лікарів, доносити певні меседжі, і їм вірять.
Ми маємо багато прикладів того, що приходить вагітна на вакцинацію проти COVID-19, а їй бригада каже: "Куди ви? Ідіть звідси". Приходить ВІЛ-інфікована, а їй говорять: "З вашою хворобою взагалі нічого не можна робити". Приходить людина з онкологією – її виганяють. Приходить мама, яка годує дитину – їй відмовляють: "Ви розумієте, що вам після вакцинації потрібно взагалі припинити годувати дитину молоком?" І ми маємо, на превеликий жаль, багато випадків, коли вже після того, як людина прийшла, кажуть: "Так що, колемо чи виливаємо, проводимо над вами експеримент?"
Тобто, це питання комунікації та знань. Ми маємо лідерів думок, багато молодих лікарів, які можуть їздити вчитися, мають мотивацію вивчати англійську мову, вони вже формуюються як освічені лікарі, відповідно, і з дорослими працюють, які з ними вклали декларації. Ми чітко бачимо, що у грамотного лікаря сімейної медицини, який розуміє необхідність щеплення від коронавірусу, є 90% охоплення людей 60+ років. А там, де лікар плутається в назвах і складі вакцин, в розумінні взагалі, як вони працюють, що можуть, а що не можуть викликати, кількість щеплених пацієнтів 60+ років складає 5%".
Чому лікарі не мають одностайності у фахових питаннях? Експертка ЮНІСЕФ Катерина Булавінова говорила про це з лікарем Андрієм Сем’янківим. Він – письменник та засновник школи доказової медицини, відомий як МЕD GOblin. Про те, як треба боротися зі страхом перед щепленями серед самих лікарів Андрій Сем’янків сказав так:
"Показати, як працюють вакцини, тому що ця інформація недоступна, як виявляється, для людей, навіть для медичних працівників. Дати якусь базову статистику, щоб населення знало, з якою частотою що відбувається, тому що інформація подається не наглядно. Для багатьох людей не очевидно, що, якщо взяти навіть всі побічні ефекти, причиною яких можливо є вакцини, а можливо не є, навіть ті, що ще не доведені, все одно виходить вигідніше вакцинуватись, ніж хворіти на COVID-19. Це не очевидно, поки ти не порівняєш одну цифру з іншою.
По-перше, частина людей перехрестилася б, якби дізналася, що вірусу немає у вакцині, що в принципі не можливо заразитися від неї, сказали б: "А, ну тоді так, звичайно!" По-друге, треба показати, що побічні ефекти, навіть ті, які є – це менше зло, ніж хвороба.
Перша проблема – це коли лікар починає думати: "Боже, мені будуть вводити вірус COVID-19". А друга – коли він знає, що у всіх будуть тромбози. Оце дві основні проблеми, чому, мені здається, не хочуть робити собі щеплення медики."
Радянський вишкіл лікарів і погляди на вакцинацію
Ви запитаєте: невже цю інформацію так важко зібрати докупи та ознайомити з нею лікарів і пацієнтів? Знайти інформацію легко, але все залежить від волі самих лікарів та їхнього керівництва на місцях. Імунолог Федір Лапій так це прокоментував:
"Можна говорити, що сформувалося ціле покоління тих, хто мав усталені погляди й вчив відповідно ним студентів, підбирав кадри й не терпів, наприклад, інакодумства. Я просто пам’ятаю, наскільки в 1999–2001 роках зустрічали багнетами, здавалося б, абсолютно нормальну практику, яка існує в світі вже дуже давно – одночасне введення кількох вакцин. Зараз для багатьох лікарів це вже не проблема одночасно в різні кінцівки ввести вакцину від грипу й вакцину, наприклад, від кашлюку, дифтерії та правця. А тоді готові були розіп’яти за подібні ідеї, бо "у нас так ніколи не було", це порушувало певні усталені думки, які передавалися із вуст у вуста".
Федір Лапій, дитячий імунолог Києва, висловив припущення, звідки походить лікарська необізнаність щодо вакцинації. На його думку, не всі лікарі знають англійську на достатньому рівні, до того ж деяких медиків навчали люди, котрі зробили кар’єру не завдяки професійним досягненням, а за партійною лінією.
(4).png)
Питання якості медичної освіти та підвищення кваліфікації фахівців прокоментував лікар Андрій Сем’янків, відомий також як МЕD GOblin, в інтерв’ю експертці ЮНІСЕФ Катерині Булавіновій:
"Якби я узагальнював, то сказав би так: старша вікова категорія медиків, які лікують "по старінкє", так, як при СРСР, з ними нічого не можна зробити, тому що вони впевнені, що вже все бачили і все знають, і на їхнє переконання просто не треба витрачати ресурсів. Молоді лікарі, мені здається, вже в цьому тренді, що треба постійно читати, перевіряти, шукати. Більшість, не всі. Лікарям середнього віку, можливо, дійсно треба прищеплювати культуру того, що треба читати й шукати самостійно, користуватися світовими практиками, а не тільки так, як сказав завідувач відділенням.
Коли людина закінчує коледж в Індії, на Філіппінах, в Бангладеші, ще десь, вона приїжджає в будь-яку країну світу, і там працює. У нас можна бути, наприклад, доктором медичних наук, професором, завідувачем кафедри, членом-кореспондентом Національної академії медичних наук України – і не знати англійської мови. Те, що в медичному університеті студенти повинні знати англійську або вивчити її ще краще під час навчання – я впевнений. Людина, яка обмежена тільки українською й російською мовами, не прочитає 99% сучасної медичної інформації. Хто знає англійську, ніколи не буде читати українські підручники за редакцією кого-небудь".
Повний запис інтервʼю експерта з доказової медицини Андрія Сем’янківа можна прослухати на ютуб-каналі "Доктор Булавінова".
Хтось може заперечити, мовляв, ці люди – все одно лікарі, вони знають більше за пацієнтів, думка кожного медика щодо вакцинації важлива. Буцімто варто почути всі "за" та "проти". Але це не так! Є питання, щодо яких у медичній, науковій чи юридичній спільнотах існує лише одностайна думка, і вона ґрунтується на фактах, дослідженнях, етиці. Наприклад, альтернативних поглядів щодо канібалізму чи потреби робити операцію стерильними інструментами не існує. Тема щеплень – така ж. Це питання життя або смерті, тож фахівці про це не сперечаються.
Безкарність українських медиків, які відмовляють у вакцинації
Лікарів, які не хочуть вакцинуватися, можна зустріти в усіх країнах світу. Так, в американській системі лікарень "Novant Health" у штаті Північна Кароліна у вересні 2021 року звільнили 175 лікарів та інших співробітників за відмову від щеплення проти ковіду. Проте не всюди лікарі озвучують свою позицію. Ось що каже про це лікар-терапевт та адвокат здоров’я Станіслав Кравчук:
"За кордоном лікарі не мають права взагалі виступати проти вакцинації. Професійні асоціації за це, грубо кажучи, карають. Наприклад, спільнота професійна сімейних медиків США, якщо їхній представник буде щось наговорювати на вакцинацію, то він забере ліцензію. А якщо ти не маєш ліцензії – ти не маєш грошей. У США лікарі заробляють багато, їм є що втрачати. В Україні досить слабкі професійні асоціації, і такого ніхто не буде робити. У нас через це кожен говорить, що хоче. Не було єдиної чітко сформованої державної стратегії, думки, яка б і в експертній спільноті звучала, що вакцинуватися треба, і в політичній верхівці. Завжди слухали всі сторони, хоча в науці є чіткий консенсус, що вакцини рятують".
Лікарі, які сумніваються в ефективності щеплень, навряд спираються на наукові факти. Ймовірно, вони не в курсі й новітніх досягнень науки, медицини та можуть лікувати за застарілими протоколами. У них теж є пацієнти, яким не так легко розібратися, де правда, а де – помилка. Чи справді так важко відрізнити хорошого лікаря від поганого?.. Ми розпитали про це сімейну лікарку та популяризаторку доказової медицини Дарину Дмитрієвську:
"На виході з університетів дуже часто в нас молоді лікарі, інтерни не мають чіткої позиції з багатьох питань в тому числі з питань вакцинації. Їх не навчили, їм не пояснили, чому це потрібно. Якщо в лікаря цього розуміння немає, то відповідно, він не може пацієнту нормально пояснити, чому вакцинуватися потрібно. Такі лікарі потім працюють. Не знаю, як вони не потрапляють в нормальне інформаційне поле, не починають читати, досліджувати, тим більше, що зараз, будь ласка, вже є доступ до всіх сайтів, досліджень, які публікуються. Можливо, вони не знають англійської мови, і до них доходять тільки вітчизняні публікації наших професорів, які часом є адекватні, часом – ні. Це один з критеріїв хорошого лікаря – він знає англійську хоча б на рівні того, щоб читати дослідження.
Якщо це лікар, який працює 20 років, і він випускався в той час, коли не було інтернету, він якось намагався лікувати, потрапляв під вплив когнітивних викривлень різних людей. І зараз, коли говорять, що "ти робиш не так", йому дуже важко відмовитись від своїх переконань, це боляче. У нас запит на погане лікування вищий, ніж на хороше, тому що в нас поняття хорошого лікування ще радянське – люди не довіряли медицині загалом, дуже часто уникали лікарів, не вірили, що їм щось хороше зроблять. А коли потрапляти вже в поганому стані, дійсно та медицина часто могла не впоратися".
Скепсис до вакцин та бізнесові інтереси
Проблемою може й бути те, що деякі відомі лікарі-антивакцинатори чи вакциноскептики пов’язані з комерційними лабораторіями, які роблять аналізи. Таким лікарям доволі вигідно, щоб пацієнти не робили щеплення, і натомість бігали здавати зайвий та неінформативний аналіз на наявність антитіл від ковіду замість безоплатної, гарантованої державою вакцини. Лікар-терапевт Станіслав Кравчук висуває ще одне припущення щодо причин поширення фейків медиками. Це – бажання слави.
"Через дуже бідову медичну освіту в Україні лікарі бояться нові методики впроваджувати в лікуванні, діагностиці, подібне перекидається й на вакцинацію. "Краще давайте почекаємо, ой, не коліть", особливо якщо це стосується вагітної жінки, або тієї, що годує "та куди ж, не можна колоти". І виходить, що це очікування насправді, якщо говорити про пандемію, дорівнює ризику смерті. Таким ризикувати точно не можна.
Інша категорія – люди, яким відверто дуже вигідно спекулювати на емоціях. Коли ти пишеш щось красиве, підкріплюєш це якимись цитатками із міжнародних статей, які мало хто буде читати, навколо себе можна вибудувати певну бульбашку. Але ще більший вплив матимуть емоційні фрази, "нас всі хочуть стерилізувати", "не все так однозначно". Емоційніші звернення сприймаються аудиторією краще. І деякі люди, мені здається, заради хайпу їх поширюють".
Погляди пана Кравчука поділяє й лікар Андрій Сем’янків. Він їх висловив у незалежному інтерв’ю експертці ЮНІСEФ Катерині Булавіновій:
"Було би дуже дивно, щоб за якихось 30 шекелей хтось зараз із наших недолугих лідерів думок, які, в принципі, ніяк не реалізовані, не погодився б розповісти якусь байку про фуфайку. Коли людина працює, наприклад, в якомусь національному дослідницькому інституті дуже багато років, але при цьому досягла нуль результатів, звісно, хочеться, щоб тебе бачили, чули. Тому що, коли ти сидиш з пробірками 30 років, тебе ніхто не помічає, а дуже хочеться сказати щось таке, щоб в тебе був мільйон переглядів на ютубі. І найпростіше – це сказати щось антивакцинаторське".
Насамкінець зацитуємо іноземне дослідження з питань скепсису серед лікарів щодо вакцинації від СOVID-19. Асоціація сімейних лікарів у США виділяє чотири причини такого, і пропонує дієві способи їх подолання:
Перша – недовіра до вакцин. Асоціація сімейних лікарів припускає, що ефективним може бути роз’яснення щодо технології мРНК вакцин. Для багатьох лікарів важливим фактом було те, що мРНК технології не є новітніми, і що над ними працюють уже понад 30 років.
Друга – надання переваги природному імунітету. Асоціація сімейних лікарів вважає, що цей стереотип легко розвіяти, призначивши лікарю чи медсестрі чергування в ковідному відділенні. Деякі медики просто були не в курсі, яким важким і смертельним буває ковід.
Третій міф лікарів, які висловлюють скепсис щодо вакцинації – недовіра до уряду та медичних організацій. Таким фахівцям складно працювати через те, що вони вірять у теорію змови та іншу конспірологію. Асоціація сімейних лікарів припускає, що в такому випадку цим лікарям найкраще надавати перевірену інформацію, але максимально простою мовою.
Четверта причина скепсису щодо щеплення – бажання зберегти особисту свободу. Людина може чинити спротив вакцинації саме тому, що вона обов’язкова для медичних працівників. У такому випадку допоможе визнання іншими людьми їхніх негативних емоцій щодо щеплень. Потрібен час для того, щоб людина самостійно змінила ставлення й не втратила при цьому обличчя.
Усе збігається з тезами наших спікерів і спікерок цього випуску. Лікарі, які не хочуть щепитися, є в усіх країнах. І це жодним чином не означає, що з вакцинами щось не те. Всесвітня організація охорони здоров’я стверджує, що всі вакцини, які нині є на ринку, безпечні та ефективні в запобіганні важкого перебігу COVID-19 та смерті від нього.
Отже, картина з лікарською агітацією проти щеплень така: на наших теренах тривалий час викладали медицину та робили кар’єру в лікарнях не ті люди, чиї професійні якості найкращі, а ті, хто мав протекцію. На додачу, лікарі не вчили англійську мову та не мали доступу до найновіших медичних видань. Після відновлення незалежності України організація медичних послуг та освіти не зазнала значних змін, дотепер в медицині існує система, де все вирішує головний лікар, і не всі медики мають звичку оновлювати знання з англомовних сучасних джерел.
Яскравий приклад – скепсис деяких лікарів, медсестер і медбратів щодо вакцинації від ковіду. Окрім антивакцинаторської позиції, іншими прикладами нефаховості лікарів є непотрібні призначення антибіотиків, віра в гомеопатію та інші ліки без доведеної ефективності чи призначення дорогих, екстенсивних, неприємних обстежень та аналізів там, де достатньо мінімальних простих і безоплатних. Якщо сімейний лікар, акушер-гінеколог, кардіолог, ендокринолог, який лікує цукровий діабет, вмовляють вас не робити щеплення від COVID-19 – це означає, що вам потрібен інший спеціаліст.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду "Відродження" в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду "Відродження" та Європейського Союзу".
