Політтехнолог про те, скільки триватиме загроза військового вторгнення Росії в Україну

Політтехнолог про те, скільки триватиме загроза військового вторгнення Росії в Україну

Війна знову стала головним чинником не лише зовнішньої, але й внутрішньої політики. Про те як довго зберігатиметься ця ситуація і чи поглиблюватиметься цей чинник, Українське радіо розпитало у Віктора Тарана, політтехнолога, голови правління організації "Цифрова репутація".

0:00 0:00
10
1x
Програма:
Ведучі:

Про стан можливої військової агресії, як "перманентний день вторгнення" та про Холодну війну раніше й зараз

"На мою суб’єктивну думку, некоректно порівнювати ситуацію, яка була у світі в 1946 році і ту, яка відбувається зараз. Оскільки в минулому столітті світ дійсно був поділеним на дві великі частини, на два великих табори. Зараз цього немає, сьогодні є чимало створених ситуативних союзів та ситуативних союзників.

Зокрема та ж сама Франція. Чиїм вона є союзником? Британії, чи Німеччини, чи США, України чи Росії? Насправді ж вона грає свою роль, і не завжди її інтереси збігаються з інтересами чорнозему вільного світу. Це ж стосується й інших країн.

Тому зараз ми можемо говорити про те, що Путін досягнув своєї найголовнішої мети, яку він поставив перед собою чотирнадцять років тому у Мюнхені в ці дні, — роз’єднати Західний світ, роз’єднати єдність Західного світу, роз’єднати ЄС та НАТО. 

Він досягнув цього і тепер на цих ситуативних союзах він починає грати. І завданням України сьогодні є також грати на цих ситуативних союзах, які утворюються", — стверджує політтехнолог.

За словами Віктора Тарана, завдяки активності Британії, ми стаємо зараз учасниками нового геополітичного утворення, до складу якого входять Україна, Польща, Великобританія, Балтія, з великою ймовірністю Туреччина, Грузія та Азербайджан. Тобто така собі дуга, яка утворюється з півночі на південь.

Світ ділиться тепер не на дві великі частини, як у минулому столітті. Цей гібридний поділ є свого роду кластерним поділом. І дуже важливо, щоби Україна в ньому не загубилася, а знайшла своє місце. Ця ситуація також свого роду є певним шансом для України. Оскільки як я уже казав, НАТО та ЄС є роз’єднаними, і сподіватися саме на військову підтримку зі сторони НАТО є маловірогідно. Проте, сподіватися на військову підтримку певних гібридних союзів та альянсів це не, що є реальним, а фактично ми вже це маємо.

Чи не є те, що ми не можемо розраховувати на військову допомогу НАТО, реально досягнутою метою Путіна

"Якщо бути об’єктивними, то ситуація з НАТО міняється щоденно. У 2006 році в Ризі нам готові були дати ПДЧ (план дій щодо членства в НАТО). Проте, Україні слід подякувати двом людям: Віктору Андрійовичу Ющенкові, який був прем'єр-міністром Януковича, та Віктору Януковичу, який у Ризі відмовився від ПДЧ.

Потім у 2008 році, коли Ангела Меркель та Кондоліза Райс підіграли Путіну, і в України та Грузії забрали ПДЧ. 

Зараз ситуація змінюється, нас запросили влітку на саміт НАТО, і ми можемо отримати ПДЧ. Позаяк надання членства в НАТО та ЄС — це питання політичне.

Якщо, наприклад, глянути на Туреччину, яка є членом НАТО, проте, членства в ЄС їм не дають десятиліттями лише через те, що впустити Туреччину в ЄС — це фактично поховати ЄС, оскільки потенціалу в них значно більше.

Або ж, наприклад, було ухвалено рішення щодо низки країн Балкан про термінове прийняття в НАТО і в ЄС. Чому? Тому що на Балкани зайшов Китай і почав перетягувати їх під себе. Тому під час прийняття до НАТО і ЄС цих країн не звертали увагу ні на політичний стан, ні на корупцію, ні на ВВП.

Якщо з Україною буде схожий політичний момент, то нас візьмуть. І єдине, що ми повинні робити — це виконувати принаймні ті "домашні завдання", які ми маємо зробити. Нагадаю, що станом на сьогодні "домашні завдання" по членству в НАТО ми виконали на 40%. Це стосується усіх влад разом узятих", — розповів Віктор Таран, політтехнолог, голова правління організації "Цифрова репутація".

Як довго триватиме ситуація із загрозою військового вторгнення Росії в Україну

"Три роки назад я написав статтю "Вісім століть україно-російських протистоянь", у якій як історик на підставі фактів та подій, довів, що починаючи з дванадцятого століття, Московське царство розпочинає свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Для свого розширення та збільшення своєї територіальної площі територіями, на які спрямована їхня агресія, є країни Білорусії, Балтії та України.

Починаючи з дванадцятого століття, у нас відбуваються по 2-3 війни з Росією за століття. І немає значення, чи були ми в складі Великого князівства Литовського, чи це була Річ Посполита чи Козацька Держава, чи навіть ми були в складі Російської Імперії і відбувалися повстання, чи ХХ століття, коли ми намагалися відновити свою незалежність — війни тривають. І триватимуть до тих пір, поки Росія відчуватиме в собі потенціал, щоби нас захопити.

Владислав Сурков (радник РФ) нещодавно в одній своїй статті написав, що "Росії тісно в рамках Брестського миру". Адже Брестський мир забрав у них Білорусь, Україну, частину Польщі, країни Балтії та інші території. І це є "петлею на шиї Росії". Їхнім завданням є розірвати це і повернути назад ці території, щоби Росія розвивалася. 

Ось тут у мене виникає питання: якщо Росія фактично вчергове прямо декларує, що вона хоче захопити Україну, Білорусь; країни члени НАТО: Балтію, Польщу; Молдову та інші, то коли вона зупиниться? Відповідь є очевидною — ніколи.

Єдине, що може її зупинити — це сила української армії, економіка та міцна держава", — стверджує Віктор Таран.

Фото: Укрінформ