Про сукню Джулії Робертс як жест солідарності
"Сукня Джулії Робертс це дрібниці порівняно з тим, що днями було оголошено про показ кутюрної колекції Christian Dior, створеної у співпраці з українською художницею Олесею Трофименко. Вона розробила стилізовані малюнки, що прикрашали стіну, повз яку ішли манекенниці. Тобто це було оздоблення показу Dior.
Фото: Getty Images
Такої інформації зараз дуже багато, а я пригадую, як десь півтора місяці тому вийшов пост Мей Маск, матері Ілона Маска, яка була сфотографована в сукні від українського дизайнера. І вона написала ― Ukrainian Style.
Причому сукня не була етнічною. Усе це жести, на які здатна індустрія моди.
Фото: Інстаграм Мей Маск
У світі всі індустрії реагують на події так, як можуть, як закладено у їхньому функціоналі. Мода спілкується зі світом через одяг. Одягаючи вбрання від українських дизайнерів і вводячи певні елементи української культури в кутюрні колекції, світ моди сигналізує, що вони підтримують Україну, що вони на нашому боці. Те, що голлівудська акторка на іншому кінці світу вбрала сукню, яка навіть на позір не виглядає українською, але від українського дизайнера, може видаватися не дуже великою підтримкою. Хай краще задонатить для ЗСУ! Але насправді такі люди мають мільйонні інстаграми, і якщо слово Україна з’явилося навіть побіжно в їхніх соцмережах, то мільйони людей у світі пригадали, що відбувається в Україні, на хвилину замислились про це. І якщо таких нагадувань у спокійному й заможному західному світі буде більше, то це буде нам на користь".
Джулія Робертс в сукні українського бренду
Чому в царинах, ніби далеких від політики, можуть виникати лінії підтримки для країни, що опинилась у стані війни
"Ми вже понад 50 років існуємо у світі споживання. І пересічні люди це сприймають як той факт, що ми ходимо до супермаркету. Але насправді це означає, що предметом споживання стає все. Споживання ― тотальне, ніщо не може вийти за його межі. І предметом споживання стає інформація, так звана хайпова інформація. Вона є класним та високоефективним предметом споживання, і це видно на блогерах, які "піднялися на темі війни". Тобто люди на цьому роблять кар’єри. Тут відбувається синергія, колаборація двох брендів ― потужного інформаційного бренду "війна в Україні" та бренду умовно "Анджеліна Джолі" або "Джулія Робертс", також інформаційно дуже потужного. І коли Джулія одягає сукню від українського дизайнера, відбувається обмін аудиторіями. Тобто ― аудиторія Джулії Робертс, яка взагалі не знала, що у світі існує Україна, дізнається про це, до неї додається аудиторія України, яка точно знає про війну і може трохи призабула, хто така Джулія Робертс. Отже, аудиторія кожної інформаційної події помножується на два. Це класна колаборація. Як би цинічно це не звучало". "Але це не цинізм, це ефективність, ― продовжила пані Зоя. ― Цинізм це коли ти сидиш і кажеш, що не треба нічого робити. Це коли західні лідери говорили, що ми не будемо допомагати, бо вам лишилося три дні. А коли ми розуміємо, як працюють ефективні процеси, це ― допомога".
Чи має бренд "Україна" або "Війна в Україні" образ, впізнаваний у світі
"Це прекрасне запитання. В англомовному світі бренд "Україна" сьогодні асоціюється з обличчям та особою Президента України Володимира Зеленського. Футболки "Зе Гевара" в жовто-блакитних кольорах в Україні, можливо, не дуже популярні, адже ми не бачимо нашу боротьбу як боротьбу однієї особи або боротьбу, яку очолює ця особа. Але світ шукає прості відповіді, їм треба любити когось одного, в нього має бути обличчя, тому це президент Зеленський. Гадаю, що для більшості західних людей після слів "війна" та "Україна" випливає третє слово "Зеленський". В Україні геть інша розкладка, у нас інші символи, їх багато, вони змінюють один одного, я їх фіксую. Це дуже динамічна картинка, яка існує через те, що в Україні немає традиції створення якихось індивідуальних культів. Тому наша символіка відображає скоріше актуальний порядок денний".
Як бренд "Україна" відображено в одязі самих українців
"Я спостерігаю за ситуативним одягом, який є швидким відгуком на якісь революційні події, з 2004 року. Суспільство в цьому напрямку пройшло великий шлях. У 2004 році, якщо хтось пригадує, "Ющенко ― так", Помаранчева революція, суспільство спромоглося на шалики, люди носили стрічки, хустки або просто помаранчевий одяг. І це було ознакою належності. Після перемоги Революції Гідності стався сплеск патріотичної символіки в одязі. Причому відбувся перехід від традиційної етнічної символіки (вишивка, орнамент) до ознак політичної нації (прапор і герб). Тоді у 2015 році великий герб України тризуб на футболці ― цього було достатньо, щоб вона була класною і трендовою. В ній можна було піти куди завгодно. Або просто український прапорець на футболці ― це було дуже круто. Зараз все вийшло на новий рівень, війна триває, і кожен мем більш-менш голосний розганяється маленькими ательє, що виробляють футболки, це відбувається дуже швидко. І так само швидко згасає ― зараз вже не можна купити футболки двомісячної давнини. Футболки ― ніби сучасні вікна росту, на них можна прочитати літопис сучасної війни. Але досліджуючи їх, я весь час тримаю в голові, що дуже великій кількості людей сьогодні в Україні зовсім не до футболок. Йдеться навіть не про людей, які перебувають близько до лінії фронту або в окупованій території. Маю на увазі переміщених осіб, яких називають біженцями. У цих людей геть інший порядок денний щодо одягу".
Як змінилися наші стосунки з одягом у принципі
"Перше запитання для людей ― що їсти, чим нагодувати дитину і щоб був дах над головою. Питання одягу десь двадцять восьме. Але кожен має працювати на своєму місці, і я намагаюсь працювати на своєму. У мене є проєкт, я його потроху роблю, дуже хочу, щоб його було реалізовано і зафіксовано. Його умовна назва "Тривожна валіза". Я збираю інформацію від людей, які змушені були виїхати зі своїх осель дуже швидко, за кілька годин. І потім вони жили деінде кілька тижнів або місяць, або продовжують жити не вдома. Мене цікавить, які речі вони взяли з собою, абсолютно випадкові. Наприклад, взяла штани від спортивного костюма і не взяла фліску. Або не взяла теплі чоботи, а взяла три шовкових шалики. Тобто ― люди збиралися в істериці, це зрозуміло. Але найцікавіше, що вони потім робили з цим комплектом одягу, який взяли. І тут люди кажуть: цілий місяць носила один светр; не могла себе вмовити вдягти щось інше, хоча в мене були інші речі, бо я переїхала на захід України, де в секонді за 20 гривень можна було купити що завгодно. Більшість людей кажуть, що вони носили один і той самий комплект одягу аж поки не стало тепло, і вони просто технічно були змушені його зняти. Це безперечно відбиток стресу і трагедії, яка сталася з людьми. І я збираю свідчення, щоб цей стрес зафіксувати. На щастя, у мене є певний досвід такої роботи ― торік робила проєкт "Родинний альбом", який ґрунтувався також на свідченнях людей, треба було описувати їхні родинні світлини. Тобто ідея збирання інформації та створення чогось загального через конкретні розповіді в мене вже була, тому я її продовжую. На превеликий жаль, у такий трагічний спосіб".
"Розповіді людей, які виїхали з двома футболками, і розповіді людей, які лишились у своїх містах, на диво тотожні. Хоча перші мають дві речі, а другі ― цілий гардероб. Люди вперлися в один светр і штани і не могли змусити себе вдягнути щось інше, щось яскраве. Це був загальний тренд у перші місяці, бо люди мали шок і внутрішньо відмовлялися радіти життю. Зараз багато хто просто змушує себе повернутися до більш-менш нормальних звичних практик. Бо вважають, що це є також форма опору. Насправді всі зрозуміли, що ця війна не закінчиться за кілька місяців і треба розраховувати свої сили на довший час. І тут одяг стає у пригоді. Бо ти починаєш шукати якісь точки опори в тому, що тебе може підтримати. Для різних людей це різне, і для багатьох ― це одяг. Тут він працює на нашу перемогу, тому що переможуть ті, хто зможе дійти до перемоги".
Насамкінець Зоя Звиняцьківська зазначила: "Якщо ви робите все, що не суперечить вашому сумлінню, робите все, що від вас залежить, якщо ви тримаєте себе і свою родину, не перекладаєте це на інших і при цьому одягаєтесь так яскраво, як хочете ― то це є ваша індивідуальна система захисту та індивідуально розрахований план виживання, який допоможе вам і надалі не бути тягарем для держави. Звільнити державу і волонтерів від своєї родини ― це також велика допомога. І дожити до перемоги таким чином, щоби потім при здоровому глузді почати відбудову країни".
Фото: nashkiev.ua, Getty Images, wz.lviv.ua
