Результат пошуку: лист на радіо
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Записали пісню, щоб по сто разів не розказувати ту саму історію
Дмитро Захарченко: "Брати" – це пісня, яка з легкістю може стати сценарієм для боллівудського кіно. Що це за історія, як вона відбулася?
Мирослав Кувалдін: В принципі, ми записали пісню «Брати», щоб по сто разів не розказувати одну й ту саму історію. Звісно, що в ній ми трошки все прикрасили. У пісні йдеться про те, як я знайшов свого брата, а насправді – він мене знайшов. Це все відбулося у 2018 році, коли ми з невеличким скандалом брали участь у національному відборі на пісенний конкурс "Євробачення". Після цього нам почало надходити дуже багато дивних листів. І якась пара зі Швеції чи Швейцарії написала, що вони збирають чи то листівки, чи диски, якісь артефакти від усіх гуртів, які беруть участь навіть на відборі на "Євробачення". Ми їм відіслали пару листівочок.
Серед інших листів був також лист з фотографією і підписом "Здається, я твій брат". Я звісно подумав, що це якийсь жарт. Але не полінувався, перевірив, поїхав на Закарпаття в село Кваси і дійсно переконався, що там живе людина один в один на мене схожа. Єдина відмінність, що у нього трошки не вистачає однієї частини тіла. Ну, можливо, вона і є, але чомусь він на оці носить пов’язку. І це добре, тому що нас менше плутають. Як з’ясувалося, він прожив досить довго за кордоном, десь був на заробітках. А оце повернувся і побачив мене на нацвідборі "Євробачення", вирішив відновити родинні стосунки.
Це насправді не перша історія в жанрі "Жди меня" в моєму житті. Дванадцять років тому радіо BBC робило програму про те, як я шукаю свого батька. Ми їздили в Нігерію і там теж було досить багато цікавих штук, про які можна окремо довго розповідати. Але тоді ми батька знайшли. Тепер знайшли брата.
Дмитро Захарченко: Хто ж стане наступним?
Мирослав Кувалдін: Всі починають жартувати, що може ще й сестра є? А в мене дійсно є сестра, але вона до шоу-бізнесу немає ніякого стосунку і, відповідно, живе собі спокійним життям. Аня, привіт!
В новому альбомі будуть дуети з виконавцями з різних куточків світу
Дмитро Захарченко: Цікаво, як тобі – через сорок років мати ще й брата?
Мирослав Кувалдін: Так само як і мати батька через сорок років. Але з батьком – то інша історія. Мені здається, що дитині потрібен батько, коли вона ще мала, років до чотирнадцяти-шістнадцяти, коли передаються всі патерни поведінки. А далі ти вже віддаляєшся від своїх батьків. Зараз ми спілкуємося лише переказуючи один одному вітання на дні народження, на свята.
З братом інша історія: брат настільки на мене схожий, у нас спільні інтереси. Можливо, у нас дещо різні музичні смаки, але все ж таки інтерес до музики є. Думаю, це нас і об’єднало. З’ясувалося, що він багато грав на весіллях і теж пише пісні. Коли я про це дізнався, то відразу захотів йому допомогти. Ми почали записувати йому музику вже професійно. На рахунку Jonych вже є два альбоми. 2018 року – "Квасити в Квасах", а у 2020 році вийшов альбом "Бананів нема". А пісня, в якій ми зробили колаборацію, вже є частиною наступного альбому The ВЙО, який умовно називаються Just Duets. Це як перефраз слогана відомої спортивної фірми.
Ми вже записали кілька дуетів. Один – з Jonych. У нас ще є дует з нідерландською виконавицею Рітою Блек Омоло, пісенька називається "Танцюєш". Також вже записали дует з Katya Chilly. Продовжуємо роботу, ще, думаю, буде пісень дев’ять. Виконавці з різних куточків світу. Зараз робимо пісню з канадською співачкою Ауресією. Є в нас друзі в Польщі – гурт Dubska. Думаю, до кінця року ми з цим впораємося.
Дмитро Захарченко: На пісню "Брати" також випустили офіційне відео. Розкажи про нього?
Мирослав Кувалдін: В самій пісні вже є історія і сценарій нам не довелося придумувати. Оскільки ця історія така, що і мотивує, і надихає, єдине, що ми придумали – що я виступаю на конференції TED. Це серія конференцій, на яких люди в різних куточках світу збираються та діляться своїм досвідом з досить великою аудиторією. Теми найрізноманітніші: від Білла Гейтса, який розповідав, що скоро в нас будуть проблеми з вірусом, до отаких якихось життєвих історій, власне, як я зустрів на сороковому році життя брата. Ми хотіли, щоб все дійсно було правдою і навіть почали виходити на український TED, але не змогли знайти з ними спільну мову. Вірніше, по часу ми не встигали, тому ми зробили таку свою власну конференцію, переставили літери місцями й у нас вийшло DEТ. І, як правило, вони читають це в якомусь університеті типу Оксфорда. Ми перевернули й вийшло DETox. Ну, а решта все правда: ми знімали в селі Кваси, де Джонич і мешкає. І максимально намагалися проілюструвати слова пісні.
Зараз у Джонича, як я знаю, іде нова хвиля у Квасах. Готується "Арт-хата", куди зможуть приїжджати художники, музиканти, поети, які хочуть провести, наприклад, тиждень на Закарпатті. Там фантастична природа, Карпати, річка Прут, розваги на будь-який смак. Ви можете туди приїхати з родиною, пожити, за це з вас ніяких грошей не береться. Але, якщо ви художник, то потрібно залишити якусь свою роботу, написану там за цей час, якщо ви артист якогось жанру, який дає концерти, музикант, комік або поет – то потрібно для села зробити один концерт чи творчий вечір. І ми сподіваємося, що цей проєкт запуститься. Я планую поїхати туди, подивитися, як там все це рухається, бо Джонич там може сам собі ради не дати. Ми плануємо, що першими або The ВЙО, або “Jonych & Ципа Банда” відіграють там в червні концерт і після цього буде ціла серія концертів. Всі митці, які готові долучитися, пишіть на Фейсбук або в Інстаграм Джонича. Все обговоримо і, можливо, зможемо влаштувати вам незабутній відпочинок на Закарпатті.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Якщо ставити тільки один проєкт і з ним щось трапляється, то відразу все втрачаєш
Дмитро Захарченко: Мирославе, в тебе зараз багато проєктів, як ти все встигаєш?
Мирослав Кувалдін: Мені подобається. Якщо ти ставиш тільки на один проєкт і з ним щось трапляється, то ти відразу все втрачаєш. Це, як кажуть, не класти всі яйця в один кошик. У нас є проєкт The ВЙО, є проєкт Jonych, є окремо проєкт "ВЙО продакшн", де ми для інших людей пишемо музику, займаємося саунд-продюсуванням. Окремо я пишу пісні для попвиконавців.
На карантині у нас з’явився відеопроєкт, який називається "Чьоткий Кач". В ньому ми розповідаємо про починаючих музикантів – цікавих на наш погляд, але незаслужено непомічених. Ми докладаємо зусиль, щоб якомога більше людей про них дізналося. Зараз на Ютубі вже вийшло близько десяти випусків. Я дуже тішуся цим проєктом, тому що коли б я сам лише починав і мені було шістнадцять, то що б мені найбільше допомогло? Звісно, це піар. І, відштовхуючись від цього, ми придумали робити цей проєкт. Єдине, що спочатку ми думали робити акцент на колективах, які живуть в маленьких містах. Тому що, в принципі, нам варто було б задуматися над тим, що в кожному містечку має будуватися така інфраструктура, щоб кожній творчій людині, якщо вона хоче займатися музикою чи іншим видом мистецтва, не потрібно було кудись виїжджати. На прикладі Польщі можна побачити, що там в кожному містечку, населення якого понад сто тисяч, є класні концертні зали, музичні школи, репетиційні бази, є своє телебачення, є своє локальне радіо і люди, наприклад, можуть все життя в Бидгощі жити й ніколи не бачити Варшаву, бо, в принципі, їм туди непотрібно. І так само концерти. Я дізнався хорошу історію, що коли держава продає велике підприємство і його приватизують, в контракті присутній окремий пункт, за яким покупці мають по сто тисяч доларів вкладати в культурне життя міста протягом п’ятнадцяти років. І тоді, наприклад, в невеличкий польський аналог Кобиляк приїжджають Portishead чи Роббі Вільямс. Тобто, артисти світового масштабу. І ти, у своєму невеличкому містечку, можеш сходити на вистави чи виконавців, які актуальні у світі. Зараз ми переходимо до місцевого самоврядування. Мені здається, що громадам варто думати про те, як зацікавити людей залишатися на місцях.
View this post on Instagram
A post shared by Радіо Промінь (@radio.promin)
Мені завжди більше імпонувала синергія творчості в гурті
Дмитро Захарченко: Ти знаєш багатьох музикантів. Які твої висновки щодо того, як розвивається музична культура?
Мирослав Кувалдін: Спочатку я злякався, бо ми не могли знайти людей, які грають в гуртах. Бо що не артист, то у нього на кухні стоїть комп’ютер, він сам собі створює музику, сам себе продюсує, сам по собі постійно знаходиться. І я подумав, що це тенденція нинішнього часу, що всі люди відокремлюються, кожен закривається у своїй капсулі й там творить свій світ. Але коли ти закритий в капсулі, ніхто збоку не може нічого сказати, нема авторитету, до чиєї думки ти б прислуховувався. І ти дуже суб’єктивно дивишся на свою творчість.
Через це мені завжди більше імпонувала синергія творчості в гурті, коли у тебе є ще однодумці, до чиєї думки ти прислухаєшся, які щось привносять у твою творчість. І я подумав, що зараз всі залишилися отак сам на сам зі своїми програмами, музичними редакторами, мікрофоном і зі своїми ідеями. Але чим більше я почав занурюватися у цю тему – ми розслабилися, бо ще є люди, які й з гітарами вміють впоратися, і знають, як творити в колективі. Я видихнув. Українська музика живе, розвивається. Є дуже багато цікавої музики. І зараз наша задача, як слухачів, дати поштовх цій музиці. Бачите український гурт? Підпишіться! Навіть якщо вам не подобається ця історія – поділіться. Бо насправді, якщо ви трішки послухаєте, є багато цікавої хорошої музики. Просто нам самим потрібно усвідомити, що ми самі маємо робити ці тренди на Ютубі. А не вестися на те, що нам пропонує, в принципі, російський Ютуб.
Дмитро Захарченко: Які останні три пісні, що ти слухав, у твоєму музичному застосунку?
Мирослав Кувалдін: Останні три пісні я слухав гурту Blooms Corda, бо вони герої нашої наступної програми "Чьоткий Кач". Це з українських. Але якщо когось порадити, то можу згадати, про кого ми плануємо знімати програми.
Я вже про Blooms Corda сказав, потім ми їдемо на фестиваль "Тарасова гора", там нас зацікавив колектив, який називається VIDMA. Там одна людина з Харкова, одна людина з Києва, але ми їдемо знімати їхній виступ на фестивалі, а потім їдемо з ними гуляти Харковом. Ще класний колектив з Умані є The Unsleeping, це якраз пацани з гітарами. І ще ми повернулися нещодавно з Львівської області, з міста Жидачів, там знімали програму про гурт REMAFO. Це такий танцювальний реп, смішний, чимось схожий на ранніх Beastie Boys. Тобто музики вистачає. Але, друзі, якщо ви знаєте колективи, про яких незаслужено мало людей знають, напишіть мені на Фейсбук. Ми постійно шукаємо нові колективи, і якщо ви порадите когось, ми будемо дуже вдячні й обов’язково знімемо про них наступні випуски "Чьоткого Кача".
Дмитро Захарченко: Коли ми почуємо новий альбом дуетів від гурту "The ВЙО"?
Мирослав Кувалдін: Ми собі поставили задачу записати альбом до кінця року і сподіваємося, що платівку видамо в березні. Я прихильник того, що треба видавати альбоми на фізичних носіях. Це буде або CD, або вініл. Тому що коли по синглу закидуєш потягом року, то таке враження, наче нічого і не відбулося. А коли ти маєш в руках якийсь предмет, який можна подарувати, роздивитися, поставити на поличку, то з’являється відчуття, що ти немарно прожив ці два роки.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Дмитро Хоркін розповідає, що Сергій Проскурня є першим режисером музичного фестивалю "Червона Рута-1989" тоді ще не проголошеної незалежної України. Також він – режисер багатьох фестивалів і театральних постановок. "А останні роки, коли ми з ним дуже часто співпрацювали, він був режисером протокольних державних подій – всі ці паради до Дня Незалежності, урочисті меморіальні, церемоніальні події, які відбувалися в Маріїнському Палаці за участі перших осіб нашої держави. Для мене – це режисер президентського протоколу, дуже серйозних і відповідальних подій". Дмитро Хоркін згадує як напередодні таких заходів, на яких він працював як диктор, отримував повідомлення від головного режисера Сергія Проскурні. "Думаєш, що зараз отримаєш сценарій чи точний час репетиції. І, навіть при всіх цих стресовостях, приходять повідомлення зі зверненням: "Дімка-Димка".
Світла пам'ять. З Сергієм Проскурнею ми разом відпрацювали безліч протокольних подій державної ваги: паради до Дня...
Опубликовано Dmitry Khorkin Вторник, 2 февраля 2021 г.
І ще важливо, відзначає Хоркін, що на їх творчу каденцію випало багато значущих подій 2017-2019 років. "Це і 100-річчя Української Революції, 100-річчя наших Універсалів і проголошення, створення Української Народної Республіки (УНР), це і 100-річчя бою під Крутами. Він дуже прискіпливо ставився до цих подій – це має бути урочисто, це має бути грамотно. Це не мало бути "по-колгоспному", це не має бути – ретро-хуторянським, це не має бути "шароварщиною". З 2014-го Українське Радіо завжди транслювало ці події у своєму ефірі".
У Сергія все було креативно, говорить Дмитро Хоркін. "Хто любить радіопостановки, радіовистави – досить популярний вид творчості в усьому світі. Сергій розповідав, чому для нього була складність, коли він з театру переключився на радіо. Якщо уявити виставу в театрі – королівська родина на сцені, всі в королівських костюмах, є трон, відповідний грим, і ніхто ще нічого не сказав і не зробив жодної дії. А Ви, як глядач, вже здогадуєтеся про що йдеться . А на радіо цього не має. І треба шумами, звуками, інтонаціями це передати. І режисерові важко, і самим акторам".
Заслужена артистка Україна, ведуча програм Радіо Культура, учениця Сергія Проскурні Лариса Недін розповідає, що на час її вступу він був членом приймальної комісії, і проходив аспірантуру в університеті ім. Карпенка-Карого. "Курс, на який я поступала, йшла навчатися був спільний і для Леоніда Артемовича Олійника і Сергія Данченка – акторсько-режисерський. І, оскільки Сергій навчався у Данченка, він проходив аспірантуру і був прикріплений до майстерні Олійника-Данченка й асистував в наших і курсових, і дипломних роботах. Особисто я з ним працювала на 3-му курсі, коли ми ставили "Камінного господаря", "Донну Анну" та інші. І Сергій дуже сильно тішився тим, що коли наш курс ставив дипломну роботу за п’єсою Чехова "Чайка", режисером вистави була Ада Миколаївна Роговцева, то він так само був асистентом режисера. І дуже багато сцен Ада Миколаївна доручала репетирувати саме йому. І я дуже вдячна йому, бо наш курс потім лишився друзями, навіть коли поїхали в Чернівці, ми листувалися. На сьогодні у нас гаджети в руках, ми листуємося електронкою, а тоді це були звичайні листи".
Якщо одним словом описати свій спогад про Сергія Проскурню, каже Лариса Недін, то це буде — Чайка: "Я досить багато за останні дні перегорнула своїх спогадів. І коли у нас була прощальна дипломна вистава, він кожному з нас подарував картки, звичайні, які можна було купити на пошті. А мені він подарував картку, на якій була сфотографована чайка, а до картки була приліплена справжня пір’їнка справжньої чайки. З деякими сценами цієї вистави ми їздили в Ялту, і ось переді мною лист, написаний його рукою: "Дорога Чайко! Пишу тобі в тролейбусі "Ялта-Аеропорт". Знову весна, і знову Чехов у Ялті, але я без вас, друзяки, друзі мої рідні. І яке це щастя, що я можу написати вам. Пишу на колінах. Ось тобі запах моря…Відчула?!".
Театрознавиця Ольга Стельмашевська згадує як завдяки Проскурні, вперше у 5 років вийшла на сцену театру. "Мені, ще тоді мама казала, що Сергій – абсолютно унікальна людина. Першу виставу він зробив зі студентами у Черкаському музичному училищі – "Муху-Цокотуху". Його взагалі не можна вкладати в якісь рамки, він дуже відрізнявся від інших людей. Він любив і театр, і музику. У нього були якісь енциклопедичні знання, у нього були які інші погляди, креативні знання у будь-якому напрямку – чи театрі чи в музиці. Він завжди говорив правду. Він був за правду в мистецтві й за правду по життю. З нього "сипалися" усі ці ідеї, вони не всі були реалізовані, не всі були сприйняті нашим консервативним суспільством".
Але, попри все, режисеру завжди вдавалося випромінювати оптимізм, говорить Ольга: "Ті люди, які близько з ним спілкувалися, розуміли, що деякі речі він дуже боляче сприймав, особливо в останній час. Він мав весь час щось робити – творити! І, якщо якийсь проєкт не проходив з якихось причин, він одразу переступав, йшов далі, щось нове знаходив, писав нові сценарії. А ще він був українцем, але "правдивим українцем". В нього ніколи не було фальші, "дулі в кишені". Він зробив дуже багато речей в нашому театрі та перед людьми, які ніхто не спромігся повторити".
Прощання із Сергієм Проскурнею відбудеться завтра, 4 лютого, у Києві.
Фото: FB Сергія Проскурні
"Музично мене на трек "Кожен день Різдво" надихнули сучасні інді-артисти, яких я слухаю. Наприклад, філадельфійський гурт The War On Drugs, що випустив 11-хвилинний сингл на вінілі, і американські радіостанції примудрялися крутити цю пісню цілком, за що слухачі були їм дуже вдячні. Ще один американський персонаж — але з іншого узбережжя, західного — Ariel Pink, вставив у свій трек відвертий і красивий натяк/цитату на знамените гітарне соло з пісні "Light My Fire" групи The Doors. А також австралійський геній Кевін Паркер та його "Tame Impala". Він теж не особливо думає про дотримання часових обмежень і поп-стандартів, де пісня має тривати 3:30 хвилини. Тож цього разу я вирішив "дорватися" і "попонтуватися". Тому в оригінальному варіанті "Кожен день Різдво" звучить 7 хвилин.
Ця пісня — моє вшанування і подяка тим гуртам, на піснях яких я ріс, музику яких слухав у дитинстві і юності. Трек ніби зліплений із декількох частин. Починається він з медитативного інтро а-ля Pink Floyd та повітряного гітарного соло на честь Девіда Гілмора. Потім Гілмора замінює ютушний Едж з його вступом до "Where the streets have no name", але не сам, а з додаванням партії синтезатора, що трохи нагадує океанельзівські "Сосни". Після цього приходить група Foo Fighters і грає пісню "Everlong", а на приспівах з Гімалаї спускається Борис Грєбєнщіков і співає кельтські мотиви з композиції "Максим лесник". Там ще багато чого можна познаходити, але то надовго.
Це не християнська релігійно-сезонна пісня — з джингл-беллзами, мандаринками і колядками; і не заклик щодня варити кутю і дивитися "Сам удома". Тут мова йде про те, що нам усім завжди треба намагатися бути такими "милими й добренькими", що дива відбуваються повсякчас, і тільки такий глобально-інтегральний підхід врятує людство і від усіх вірусів, і від усіх воєн, до яких призведе наш фірмовий і рідненький егоїзм.
Я кажу "не релігійна" пісня, але абсолютно духовна. Перший куплет починається словами "Давай, давай, гора Синай чекає нас, і час настав". Це теж не про іудаїзм, і не про відпочинок у Єгипті. "Гора Синай" умовна. Мається на увазі особливий стан, місце особистої аудієнції з Творцем цього Всесвіту, як це було в пророка Мойсея. Що настає час кожному "роздуплитися", бо інакше людство вельми скоро "загнеться". Але якщо ми усі об'єднаємося у такому форматі — любові, віддачі і взаємоповаги — то буде нам "Кожен день Різдво", — розповів фронтмен проєкту "Ульмо Три" Костянтин Шелудько в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Шанувальники "Ульмо Три" можуть вплинути на наступний реліз проєкту, бо зараз у соцмережах Костянтин Шелудько формує трек-лист першої збірки кращого.
"Ульмо Три" — це мій особистий здебільшого студійний проєкт, де я сам граю на всьому і кручу ручки, то виступів за ці 4 роки було мало, а записів — багато: два великих альбоми (так звані лонгплеї), три міні-альбоми (EP), та 10 пісень, що виходили окремими синглами, тож загалом назбиралося 45 треків, не враховуючи інструментали, кавер-версії та живі записи з групою. Тож настав час випускати збірку "The Best of". І я хочу запропонувати моїй аудиторії та всім бажаючим взяти участь у складанні цієї компіляції: просто написати в коментарях в соцмережах свою улюблену ульмотришну пісню, і таким чином ми разом оберемо 12 найкращих, які й увійдуть у збірку. Дуже цікаво, що з цього вийде", — розповів фронтмен проєкту "Ульмо Три" Костянтин Шелудько в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Нагадаємо, у грудні проєкт "Ульмо Три" видав сингл "Війна за красу".
Фото з інстраграм-сторінки проєкту
Загалом організатори отримали близько 16 тисяч листів. З них близько 14 тисяч — електронною поштою, ще 2 тисячі робіт найдішли у паперовому вигляді.
Лише одна учасниця написала радіодиктант без жодної помилки. Це 74-річна лікарка-бактеріологиня зі Львова Христина Гоянюк. Як розповіла переможниця, вона вже вдвадцяте бере участь у радіо диктанті.
"Цього року радіодиктант пишу 20 раз. І це для мене свято! В цей день я вимикаю усі телефони, налаштовую диктофон для запису радіодиктанту і чекаю на цю урочисту мить. Потім перевіряю написаний текст та уважно слухаю інтонацію диктора. Багато разів мені щастило і я писала диктант без помилок. Любов до української мови мені прищепив мій батько, який викладав українську мову та літературу", – поділилась учасниця.
Усього було визначено 17 переможців Загальнонаціонального радіодиктанту, які припустилися по 0-2 помилки.
0 помилок – 1 лист
Христина Гоянюк, Львів
1 помилка – 1 лист
anna...@gmail.com*.
2 помилки – 15 листів
1. gala...@gmail.com*;
2. Коник Анастасія;
3. Мельниченко Ольга Іванівна, м. Шумськ;
4. Гузій Ольга, с. Розвадів, Миколаївського р-ну, Львівської обл.;
5. Вікторія Кригер;
6. Сердюк Анатолій, м. Запоріжжя;
7. Сергій Малафій;
8. Дмитрук Олег;
9. Збандут Софія;
10. Федоришин Ольга, м. Тисмениця;
11. Нікуліна Олена, м. Краматорськ;
12. Островська Леоніда Францівна, с. Світильня, Броварського р-ну, Київської обл.;
13. Тишкевич Анна, м. Київ;
14. Кашуба Ірина, м. Київ;
15. Закальська Ярина, м. Київ.
Український поет і засновник видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА Іван Малкович надав 17 книжок для переможців. Переможниця, що не припустилась жодної помилки, отримає "Антологію української поезії", а решта – "Вибране" Ліни Костенко.
Також серед робіт учасників були листи шрифтом Брайля. Перевіряла листи, написані шрифтом Брайля, Марина Потеляхіна, працівниця Центральної спеціалізованої бібліотека для сліпих ім. М. Островського у Києві. На жаль, ці роботи з помилками, але для незрячих дітей з Харкова, які брали участь у радіодиктанті, Українське радіо також підготувало подарунки – диски з аудіокнигами (творами зі шкільної програми).
* З метою захисту персональних даних повна адреса електронної пошти адресатів не наводиться. Редакція UA: Українське радіо зв’яжеться з переможцями для вручення винагород.
"Казка про фейки" - це пісня про наболіле. Пісня про інформаційний шум, про те, який великий вплив мають соцмережі на людину. Пісня про те, що потрібно фільтрувати інформацію, яка потрапляє до нас на екрани смартфонів, до нас на монітори комп'ютерів, лептопів, яка ллється до нас через екрани телевізорів і радіохвилі, через блогерів і лідерів думок, інфлюенсерів, і так далі. Оскільки дуже багато зараз всього, то людина може в цьому потонути. Створюється таке собі, на мою думку, інформаційне болото, в якому доволі важко знайти справді цікаву, достойну, гідну інформацію, яка подається без маніпуляцій і без фейків", - розповів Freel в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
З нового року Freel буде активніше видавати новинки, бо "Казка про фейки" - не єдина готова пісня.
"Зараз, як і завжди, я працюю над новими піснями. Є кілька нових, приблизно штук сім-вісім. Вони на різній стадії - деякі вже вже готові, на деякі навіть зняті кліпи. Просто питання в тому, що от зараз я викладу "Казку про фейки" і після цього вже настає його Величність Новий рік, Різдво, коли всі люди хочуть слухати Френка Синатру і більше нічого іншого. І всі в музичному бізнесі, дистриб'ютори і так далі, радять випускати нову музику вже в середині січня. Я думаю, що приблизно так і буде. Сподіваюся, що можна буде релізити раз на три-чотири тижні нову пісню з відео або з якоюсь анімацією, там з якоюсь візуалізацією, і отак поступово йти собі сходинка за сходинкою", - розповів Freel в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Першими новинки Фріла слухають його шанувальники, які підтримують творчість артиста на на платформі Patreon.
"Важливим відкриттям цього року для мене став Patreon. Це така платформа, де ви можете підтримати людей, чия творчість вам подобається. Там дуже великий вибір. В Україні це поки не надто популярна платформа. Але в мене є там сторінка, будь-хто може зайти і налаштувати рівень підтримки, скажімо так, і отримувати від мене за це різні ексклюзивні штуки. Наприклад, ранній доступ до пісень, ранній доступ до відео, плей-лист із музикою, яку я слухаю сам і так далі. Сподіваюся, що концерти скоро повернуться і вже тоді можна буде говорити про квитки на концерти. Це дуже важливо відчувати чиюсь підтримку, добре відчувати її іноді фінансово. От я на днях зняв гроші з Patreon і пішов прописав за них партію басову, запросив басиста в нову пісню для того, щоб вона звучала краще. Таким чином, підтримуючи мене ви можете покращувати мою творчість і отримувати за це респект і різні класні сюрпризи", - розповів Freel в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
"Казка про фейки" є частиною проєкту "Казка про ..", в якому об'єдналися пять українських урбан-артистів Alina Pash, OTOY, Freel, НКНКТ і FO SHO.
Нагадаємо, у серпні репер Freel видав першу пісню, що написана на слова іншого українського артиста. Для треку "Ей, люди" він обрав текст учасника групи "ТНМК" Фоззі.
Восени 2019 року Freel розпочав роботу над створенням пісень нового альбому.
Фото: Андрій Кузьмін (Freel)
"Мені це звання не личить" — Ірина Цілик про відмову від "Заслуженої діячки мистецтв"
Режисерка Ірина Цілик розповідає, що, коли дізналась, що їй присудили звання "Заслуженої діячки мистецтв України", була приголомшена: "Це якийсь оксюморон, коли режисерка, як фактично зняла один успішний фільм, отримує заслуженої діячки мистецтв. І я ходила впродовж дня, намагалася на себе це примірити, і зрозуміла, що якось мені це звання зовсім не личить".
Цілик говорить, що скептично ставиться до звань "заслужений" та "народний" як до радянських атавізмів і вважає, що треба шукати якусь нову систему відзнак для українців митців. Але, не лише це є причиною її відмови. Ірина вважає недоречним приймати відзнаку, коли "багатьох (її — ред.) колег із кіноспільноти було скривджено несправедливими діями нинішньої влади".
"Я була однією із тих щасливчиків, які мали нагоду податися на пітчинг до Держкіно, отримати нагоду зняти той фільм, який я знімаю зараз (йдеться про стрічку "Я і Фелікс" — ред). Але, відтак все, що відбувалося перед 14-м пітчингом, коли раптом було опубліковане звернення до Держкіно від експертної ради з тим, що публікувався список певних українських продакшнів, що, мовляв, вони витратили державні гроші недоцільно. Ці продакшни знімали хороші атворські стрічки, і все це досить дивно, так як і перебіг всього 14-го пітчингу, так само як і все, що відбувалося з виборами голови Держкіно. Є відчуття, що зараз часи непевності".
Режисер, сценарист та продюсер Валентин Васянович свою відмову мотивував тими ж причинами. "Я не можу приймати нагороду від тієї влади, яка однією рукою нагороджує "за значний особистий внесок у розвиток національної культури, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність", а іншою — відкриває кримінальні провадження та займається переслідуванням. Це не політичне рішення. Це цехова солідарність та етика", — зазначав він в коментарі LB.ua.
Про які кримінальні провадження говорять режисери — пояснює ексголова Держкіно Пилип Іллєнко
Нагадаємо, у вересні Державне агентство з питань кіно звернулось до членів Ради з державної підтримки кінематографії та членів Експертних комісій щодо критеріїв відбору кінопроєктів, які претендують на державне фінансування в 14-му пітчингу Держкіно з листом, у якому йшлося про те, щоб вони під час оцінювання проєктів врахували "інформацію щодо наявності незакритих кримінальних проваджень щодо компаній (відповідно до звернень правоохоронних органів) і наявності незавершених та не зданих у Держкіно проєктів у попередні роки". У листі є перелік з назвами компаній.
"Це спланована акція з дискредитації всього українського кінопроцесу, всього, що було досягнуто, зокрема, і в той час, коли я керував Держагентством з питань кіно" — говорить кінопродюсер та новообраний голова Української кіноакадемії Пилип Іллєнко.
Більшість компаній, які працювали з Держкіно, отримали звернення від Національної поліції з вимогою надати фіндокументи щодо їх роботи по створенню фільмів за держкошт, розповідає Іллєнко. На його думку, це "схоже на невеличкий терор, бо ця справа розслідується вже півроку, і там всі проходять як свідки".
Сам лист він називає "нонсенсом". "Тому що юридичні особи взагалі не можуть нести кримінальну відповідальність. Це стосується конкретних посадових осіб. Дуже дивно що її розслідує Нацполіція, бо згідно КПК, це мало би розслідувати НАБУ", — пояснює він.
Іллєнко як у звернені Держкіно, так в порушенні проваджень щодо компаній, бачить схожість з тими тезами, які зараз озвучує чинний міністр культури Олександр Ткаченко. "Він (мається на увазі Ткаченко — ред.) неодноразово публічно ставив під сумнів досягнення українського кінематографу попередніх років, критикуючи, що тоді було все неефективно, непрозоро і так далі".
Все це робиться, на думку Іллєнка, щоб "дискредитувати всіх, хто відроджував нове українське кіно, скомпрометувати, відтіснити від можливості отримувати держкошти, завести компанії, які займалися виробництвом телесеріалів".
Радіо Культура зверталося до міністра культури Олександра Ткаченка за коментарем з приводу відмови режисерів. Поки що міністр коментарів не надав.
Фото: REUTERS
"Осінь" ─ мій новий сингл і третій офіційний реліз. Це перша пісня серед кількох написаних на слова українського поета Зази Пауалішвілі. Я написала її дев'ять років тому, і відтоді вона звучить на кожному моєму концерті. Навіть коли я не вношу її в плей-лист, слухачі щоразу просять "Осінь" на біс, незалежно від пори року. За цей час пісня пережила багато трансформацій та переосмислень. Вона була акустичною, електронною, виконувалася у важчому звучанні, гуртом. Зрештою, я відчула, що нічого шукати більше не потрібно, і це має бути саме концертне акустичне аранжування ─ голос, клавіші. Поки це самостійний реліз, поза будь-якими альбомами. Попри це, ніхто не знає, як складеться далі. Можливо, колись "Осінь" стане частиною чогось більшого. Я не виключаю, що в один момент вона може зазвучати абсолютно по-новому. Час покаже", ─ розповіла Христина Халімонова в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Христина записує пісні на своїй власній студії у Києві на Подолі. Наразі не відомо, чи стануть перші три сингли частиною майбутнього альбому співачки.
"Робота над піснею відбувалася на моїй невеличкій студії на Подолі. Зі зведенням допомагав звукорежисер Андрій Іздрик. В процесі продакшена я завжди намагаюся виважувати кожен акорд, аналізувати кожен вдих, поки не відчую, що не хвилююся за кожну секунду пісні й можу відповідати за її якість. Дизайнером обкладинки вже традиційно став Заза Пауалішвілі. Він використав фото клавіш мого фортепіано, якому понад сто років, і традиційну для української осені квітку чорнобривця. Наразі, коли всі справи з релізом закінчилися, я повертаюся до робот над альбомом. А три мої сингли залишаються синглами. І це, мабуть, таємниця для мене самої, чи увійде якийсь з них у новий альбом", ─ розповіла Христина Халімонова в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Фото: facebook.com/khrystynakhalimonova
Член правління UA: Суспільне мовлення, відповідальний за платформу радіо, і керівник Радіодиктанту Дмитро Хоркін зазначив: "Головна мета диктанту впродовж цих двадцяти років — не перевіряти знання, не перевіряти грамотність і не ставити двійки. Головне — спонукати людей говорити українською, удосконалювати свої знання й культуру мови. Цього року є свої особливості: текст прочитала відома актриса Римма Зюбіна, написав його Іван Малкович, якого багато поколінь українців знають і як видавця, і як письменника. Щороку ми одержуємо тридцять-сорок тисяч листів, які потім перевіряємо місяць-два. Думаю, карантинна ситуація ще більше спонукатиме нас об’єднатися. Сидячи вдома чи в офісі, зручно писати радіодиктант, а потім надіслати його нам як фото, скан або паперовий лист. До речі, уперше за двадцятирічну історію радіодиктанту його пише прем'єр-міністр України. Сподіваюся, наступного року долучаться президент і голова Верховної Ради".
Серед офіційних представників влади на диктанті були: прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, уповноважений із захисту мови Тарас Кремінь, народна депутатка від фракції "Слуга народу" Євгенія Кравчук, народна депутатка від партії "Голос" Кіра Рудик та 3-й секретар посольства Японії в Україні Сатору Хомма.
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, який також писав диктант, сказав: "Прекрасний текст. Диктант непростий: дуже багато пунктуації, цікавих слів. Дякую пані Риммі Зюбіній, яка прекрасно диктувала, усе було чути. Перше хвилювання вже позаду, тепер хвилювання залишається лише щодо того, як же ми всі написали цей диктант. Він справді був диктантом єдності, який об’єднав мільйони українців в усьому світі, тому дякую за таку прекрасну ініціативу, що відбувається вже удвадцяте".
Диктант тривав 23 хвилини. Посольства, культурні інституції, бібліотеки та навчальні заклади організовували події у фейсбуці й писали диктант у повному складі. До онлайнової зум-трансляції долучилися 60 людей з усіх куточків світу, їхні зображення були на екрані за ведучими.
3-й секретар посольства Японії в Україні Сатору Хомма віддав диктант на перевірку одразу після написання й зазначив: "Саме в цьому закладі (Національна бібліотека імені Вернадського — прим. ред.) я вперше. Сам диктант я довго не писав, останній раз — два роки тому у Львові. Сьогодні було складно, але текст був дуже гарний, і я уважно слухав. Це був прекрасний досвід для мене, я радий, що написав диктант".
До написання радіодиктанту в бібліотеці також долучилися відомі актори й музиканти: Ахтем Сеїтаблаєв, Анжеліка Рудницька та інші. Для Наталі Сумської це вже 10-й диктант, який вона пише щороку, а гурт Go-A писав уперше. Захід їм сподобався, текст був цікавим, але виникали питання з пунктуації: довелося подумати, де ставити кому, а де — тире.
Враженнями поділився Ахтем Сеїтаблаєв: "Писати було неважко. По-перше, тому що Римма Зюбіна чудово, як на мене, читала, мені здається, усе було зрозуміло. Це не означає, що я не зробив помилок, напевне, зробив. Але складнощів із тим, щоб почути й зауважити паузи або закінчення речення, зрозуміти, яка саме літера має бути в тому чи тому слові — жодних. Ще раз підкреслюю, Римма це зробила дуже гарно. У побуті я говорю трьома мовами: кримськотатарською, українською та російською. У професійній діяльності — лише українською: чи то інтерв‘ю, чи то репетиції, чи то зустрічі зі студентами".
За хештегом #РадіоДиктант2020 українці у всьому світі розповідають у соцмережах, як вони писали диктант. Серед них — дипломати з Південної Африки, Казахстану, Македонії, полярники зі станції "Академік Вернадський", наші земляки з Мексики, Китаю, Нідерландів та інших країн.
Традиційно роботи також приймають шрифтом Брайля, а Харківський спеціальний навчально-виховний комплекс ім. В. Г. Короленка, у якому навчаються діти з порушеннями зору, умикався в трансляцію.
Запис трансляції буде доступний на ютуб-каналі UA: Українське радіо та на сайті ukr.radio впродовж астрономічної доби від часу онлайн-трансляції. Текст диктанту оприлюднять 11 листопада об 11:00 за київським часом. Роботи можна надіслати онлайн на rd@ukr.radio та офлайн на адресу: м. Київ, вул. Хрещатик, 26, 01001, а також за допомогою гугл-форми, оприлюдненої на сайті.
Радіодиктант національної єдності — щорічна подія, яку ініціювало й проводить Українське радіо. Перший радіодиктант відбувся 2000 року. Наразі подія стала наймасштабнішим регулярним флешмобом для популяризації української мови та грамотності.
Фото: Ігор Ткач
"Намалюю зиму" – це така своєрідна філософія на тему "почну з чистого листа", але ж життя одне і, відповідно, лист в нас теж один. І починати з чистого листа не вийде. Є лише фарби, я називаю їх умовно білі, якими можна замалювати свої помилки, зафарбувати, уявити, що лист знову чистий. До всього того романтизму я просто використовую таку метафору "Намалюю зиму", – розповів Арсен Мірзоян в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Новий альбом артист планував записувати в США, навіть розглядалися варіанти студій, але через пандемію коронавірусу, від тієї ідеї довелося відмовитися.
Як і попередні альбоми Арсена Мірзояна, новий реліз продюсує і записує Віталій Телезін на київській студії "211".
"У новому альбомі пісень, швидше за все буде не більше десяти-одинадцяти, якщо не з'явиться якийсь бонус-трек. Альбом ще опрацьовується. Перша ластівка "Намалюю зиму" вже побачила світ. Наступною буде відеоробота на пісню "Штучні сонця". Кліп знімали в Олешківських пісках, вирішили не нагружати, скажімо, режисурою. Відзняли такий собі потужний синхрон. Відмовилися ми від якоїсь філософії у відео, щоб уникнути якихось небажаних роздумів людей, неоднозначних. Тому ми залишаємо право людям додумати все, що їм завгодно, просто слухаючи пісню. Альбом ще не завершений, він ще створюється, там навіть є прогнози по дуетам, і вони навіть теж не всі затверджені. Наразі накопичуємо матеріал, по факту, як воно буває на практиці, таке було нерідко, коли деякі пісні не потрапляли в альбом", – розповів Арсен Мірзоян в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Нагадаємо, Арсен Мірзоян знявся в новому кліпі Тоні Матвієнко на пісню "Вітер".
У лютому Тоня Матвієнко і Арсен Мірзоян представили фільм-концерт "Лавсторі Фрисландія", який вони зняли минулого року під час подорожі до Нідерландів.
Фото: Арсен Мірзоян
Ефір о 9:00 на хвилях Українського радіо, Радіо Промінь та Радіо Культура розпочнуть ведучі Роман Коляда та Інна Москвіна. О 9:15 акторка Римма Зюбіна прочитає текст диктанту, який написав відомий письменник і видавець Іван Малкович.
Крім того почути диктант можна на на суспільних телеканалах UA: Перший, UA: Культура, а також на ютуб-каналі та фейсбук-сторінці UA: Українське радіо, де відео буде збережено, щоб усі охочі в будь-який момент могли прослухати його.
Лист з текстом можна надсилати протягом астрономічної доби на адресу: Київ 1001, Хрещатик, 26, Українське радіо, "Радіодиктант". Він може прийти, наприклад, і 18 листопада, але штепмель має бути не пізніше 10 листопада. Також досить зручно відправляти на електронну адресу: rd@ukr.radio.
Розкажіть нам, як ви писали радіодиктант в соцмережах: опублікуйте фото або текст із хештегом #РадіоДиктант2020.
Фото: Українське радіо
Коли розпочнеться
Трансляцію о 9:00 розпочнуть ведуча "Суспільної студії" Інна Москвіна та ведучий Українського радіо Роман Коляда, які розкажуть про головні нововведення цього року. Диктант о 9:15 читатиме українська акторка і телеведуча Римма Зюбіна. Автором тексту є лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, видатний письменник і видавець Іван Малкович.
Де слухати
Охочим перевірити свої знання потрібно налаштувати радіоприймачі на хвилі Українського радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, також його можна почути на суспільних телеканалах UA: Перший, UA: Культура. На ютуб-каналі та фейсбук-сторінці Українського радіо буде збережено запис, щоб усі бажаючі в будь-який момент могли стати учасниками акції і написати диктант.
Час на виконання завдання: Протягом астрономічної доби ви можете відправляти тексти, написані вами на адресу: Київ 1001, Хрещатик, 26, Українське радіо, "Радіодиктант". Лист може прийти і, наприклад, 18 листопада, але штепмель має бути не пізніше 10 листопада. Також досить зручно відправляти на електронну адресу: rd@ukr.radio.
Коли будуть оголошені результати: 11 листопада текст буде оголошено та розміщено на сайті.
Всеукраїнський радіодиктант національної єдності був започаткований у 2000 році з метою єднання навколо мови. Торік на адресу Українського радіо надійшло 5000 диктантів. З них без помилок написали лише 2 учасників.
Фото: Суспільне
"Радіодиктант національної єдності – це головна подія осені. Мільйони людей, які щороку пишуть наш радіодиктант, очікують його і в цьому році", – розповів Дмитро Хоркін.
Коли: Акція відбудеться 9 листопада, в день писемності і мови. Спецпроєкт розпочнеться о 9 годині ранку, а о 9.15-9.30 буде диктуватися вже сам текст.
Де слухати чи дивитись: почути диктант можна на Українському радіо (перший канал) та на радіо Культура (третій канал). Хто в цей час можливо мандруватиме Україною і не перебуватиме в Києві, може на сайті ukr.radio у розділі "Як слухати" подивитися мапу частот Українського радіо. Також радіодиктант можна послухати в інтернеті. Дивитися на телеканалах UA:Перший та UA:Культура, а також на каналах регіональної мережі. Окремо можна скористатися платформами Facebook та Youtube: сторінкою Українського радіо, загальною корпоративною сторінкою Суспільного мовлення.
"Якщо ви не встигли на 9 ранку, можна пізніше зайти і в фейсбук, і в ютуб, там одразу буде викладений ролик із начитаним радіодиктантом", – наголосив Дмитро Хоркін.
Час на виконання завдання: Протягом астрономічної доби ви можете відправляти тексти, написані вами на адресу: Київ 1001, Хрещатик, 26, Українське радіо, "Радіодиктант". Лист може прийти і, наприклад, 18 листопада, але штепмель має бути не пізніше 10 листопада. Також досить зручно відпраляти на електронну адресу: rd@ukr.radio.
Коли будуть оголошені результати: 11 листопада текст буде оголошено та розміщено на сайті.
"В когось буде самоперевірка, а хто відправив і переміг, той отримає цінні призи: це будуть і книжки, і різні запрошення, і екскурсії. Карантин мине, а ви зможете побувати в колисці радіомовлення на Хрещатику, 26. В нас тут є розкішний музей, а також можна буде зайти в студію і навіть щось поговорити", – пояснив Дмитро Хоркін.
Також він розповів про учасників проєкту, які є обов’язковими "ланками" радіодиктанту: "Основна ланка – це написання тексту. Його пише лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, видатний письменник і видавець Іван Малкович. Читає текст людина, яка професійно навчена цього, – актриса театру і кіно, голос нашої радіодрами, театру перед мікрофоном на радіо Культура Римма Зюбіна. Між текстом і читанням є ще важлива наукова ланка: нас консультує доктор філологічних наук, професор Лариса Масенко та завідувачка Кафедри культури мови, яка прокунсультує Римму Зюбіну як правильно продиктувати".
"Двадцятий радіодиктант для всіх. Наша головна мета – не виставити якісь оцінки, а спонукати до вивчення української мови, до вдосконалення, підвищення культури української мови", – підсумував Дмитро Хоркін.
ФОТО: Укрінформ
"Реліз такий концентрований. П`ять треків усього. І, в принципі, спочатку, я думав робити десь десять треків на альбом, потім вирішив, що, скажу менше, але більш концентровано. Це для думаючих людей, які послухають альбом і щось для себе зрозуміють. Я вважаю, що хіп-хоп ─ це той самий протест має бути. Це те, що ми бачимо навколо себе і пропускаємо крізь себе. Цю субстанцію виплескуємо на цей лист музичний. У нас зараз багато хто читає реп про себе, про те, хто як, умовно, живе, в плані, подивіться, який він крутий, чи щось таке. Я не бачу смислу про все це читати, тому що це якось не цікаво", ─ розповів Юрій Дагаєв (Ядерна Могила) в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Без зайвих слів Слухайте новий реліз Ядерна Могила на улюбленій музичній платформі Apple Music:...
Опубликовано Ядерна Могила Пятница, 2 октября 2020 г.
Наразі Юрій Дагаєв працює над новим музичним проєктом, який суттєво відрізнятиметься від пісень "Ядерної Могили".
"Я спрямую свої сили на розвиток трохи іншого музичного проєкту. Скажімо, менш соціального, менш напряжливого, розумного, інтелігентного, як то кажуть. Це буде такий проєкт "хлопчик-дівчинка", пісні, десь репчик. У будь-якому випадку, зараз думаю займатися трішки іншим проектом. Але "Ядерна Могила" залишається у будь-якому випадку", ─ каже Юрій Дагаєв.
Фото: musicinua.com
...був відкритим до змін
"Я прийшла працювати на Українське радіо в 1993 році ще студенткою Інституту журналістики і з того часу почала працювати з Миколою Козієм. Власне тоді на радіо запроваджувалась творча революція, коли випуски новин, інформаційні програми намагалися читати вже не диктори, а журналісти, ведучі і модератори. Микола Козій був диктором в класичному розумінні цього слова. І коли відбувався перехід із дикторського ведення на журналістське, то Козій був єдиним з цілого дикторського цеху, хто наважився спробувати себе в ролі ведучого інформаційної програми",– згадує Майя Нагорняк.
Микола Козій намагався, як зауважила журналістка, залишити в минулому свою дикторську роботу і спробувати свої сили як ведучий: "На початках в нього виходило не зовсім добре. Журналісти з профільною освітою мали більш просту, невимушену манеру, адже самі готували тексти, які оприлюднювали в ефірі. Микола Козій же оприлюднював тексти, які йому готували журналісти. Йому було дуже важко відійти від дикторської манери, але він дуже старався".
… любив молодь та міцний зелений чай
"Микола Тимофійович був людиною абсолютно непримітною, скромною. Ми познайомилися на Хрещатику, 26, я тоді працював режисером музичної редакції і ми запрошували дикторів начитувати нам художні тексти. І серед дикторів-чоловіків ми любили запрошувати Миколу Козія, який робив це найкраще", – розповів Олесь Гімбаржевський.
Актор пригадав, що у Козія були два термоси, в одному з яких була міцна кава, а в іншому – міцний зелений чай: "Це був своєрідний допінг, яким він всіх пригощав".
"Також пригадую, як він переживав, коли надійшов телевізійний контент на молоді голоси: серіали, мультики. Вже аж такої потреби в його послугах не було і я бачив, як він переживав, тому що він тягнувся до нас, молодшого покоління. Йому подобалось бути з нами і працювати", – розповів Гімбаржевський.
...сумнівався в собі і перевіряв
Майя Нагорняк розповіла, що в Миколи Козія завжди було дуже багато роботи, адже він поєднував роботу на Українському радіо з роботою на каналі 1+1 та інших, дубляжі.
"Покоління зараз таке, що перевіряти наголоси, зазирати в словник немає часу. А Козій, маючи такий великий досвід, двічі себе перевіряв. І це перейшло й до нас, середнього покоління. Він мав здатність в собі сумніватися і перевіряти себе", – подкресливОлесь Гімбаржевський.
… мав мільйон робіт та свій мішок з листами
"Раніше був дикторський цех із найкращими голосами, знанням української мови і правильною українською мовою. Одним із них був Микола Козій", – наголосила головна режисерка радіо "Культура" Ірина Ковальова.
Вона розповіла, що амплуа у всіх дикторів було неоднаковим, проте Микола Козій був дуже багатогранним: "Він акумулював в себе всі жанри: міг бездоганно прочитати новини, спуститися вниз і читати дітям казки".
"Коли ми записували якісь серйозні музичні програми, мене просили записати Миколу Козія, тому що це був знак якості. Коля ніколи просто не ходив по комітету: він літав, біг, бо в нього було мільйон інших робіт. Але, якщо треба було записати, а сьогодні не було часу, ми домовлялися на завтра і записували. Коли він забігав в студію,то, ще не встигнувши сісти перед мікрофоном, він кричав "Пишемо". І я розуміла, що він вже знає, що писати. В нього була здатність бачити повністю лист з першого слова до кінця", – пригадала Ірина Ковальова.
Режисерка радіо "Культура" також розповіла, що голос Миколи Козія знали по всьому світу: "Через деякий час я була головним режисером на іномовленні. Ми дуже багато писали літератури, музики, віршів. І це все летіло за кордон, за океани, по всьому світу голос Козія знали. Тоді в нас був відділ листів, куди приходили безліч листів від наших слухачів. Такий мішечок листів був саме для Козія".
… знав майже всі наголоси слів
"Моє знайомство з Козієм відбулося ще в дитинстві з радіоприймача. Коли ми познайомилися на серіалі "Альф", він був для мене також величиною, наче доторкнутися до пам’ятника. Було дуже тяжко: я – російськомовний актор, який щойно з театра прийшов до мікрофона, а поруч сидить людина, яка знає 80 % наголосів української мови", – пригадує Євген Малуха.
Актор розповів, що Микола Козій завжди називав себе журналістом, а не актором під час дублювання фільмів та серіалів, зокрема, й "Альфа", на якому вони познайомились: "Коли його просили заспівати чи зробити біля мікрофона щось кумедне, він важко на це йшов. Для нас це було кумедно, а для нього було кумедно, як артисти не знають наголосів, не вміють рівно читати і тримати фразу. Але ми вчилися в нього, а він вчився в нас".
"Є такий вислів "говорити – не робити". Так в Миколи Тимофійовича це було навпаки: "робити – це говорити", – підсумував Євген Малюха.
ФОТО: Радіо Свобода
Існує дві кардинально протилежні думки: культура ніяка не політика і немає ніякої політики без культури. Раніше у інтерв’ю фронтмен гурту "Бумбокс" Андрій Хливнюк висловлював позицію, що артист може бути поза політикою, але те, що зараз відбувається в Україні – це не політика, а війна. "Я вважаю те, що ми зараз робимо, поза політикою. Адже тут мова не йде про політику, тут мова йде про людей, живих людей, які зіткнулися з тим, що інші люди, не політики, прийшли в їхній дім зі зброєю в руках. Це вже не політика", – говорив він у 2016 році.
"Можна, звісно, бути поза чим завгодно, подумки. Я певен, і це мабуть право, можна бути у внутрішній еміграції, самоізоляції. А можна і не бути. Різні люди можуть мати різні думки, поки вони не взяли зброю в руки", – зауважує Андрій в ефірі Радіо Культура.
"Зараз, коли будь-яка публічність стала політикою, казати, що я поза політикою, дуже важко. Це намагання всидіти однією дупцею на двох стільцях. Особисто я би і ворогу не порадив намагатися на цих двох стільцях всидіти. Хочеш ти цього чи ні, але кожна публічна особа має імідж. Виходячи з цього, відбувається публічна думка. Людина озвучує інтереси, мабуть, тих, кому вона симпатична. Або треба бути дуже розумною людиною і мати таке почуття такту, мудрості, просвітлення, щоб насправді вміти перевести людей з гостроактуальних тем на ті, що їх розслаблять. Або мати свою думку і триматися за неї.
Мій товариш Олег Сенцов колись, коли йому давали 25 років таборів, мав силу і честь сказати, що твої погляди на це життя нічого не вартують, якщо ти не можеш нічого пожертвувати.
У моєму житті було два чи три випадки, коли я несвідомо спіткнувся. Я приїздив на фестиваль до Дніпропетровська, а це виявлялася передвиборча кампанія і мені доводилось відміняти виступ і їхати додому. У Черкасах мені довелося вийти на сцену і побачити, що там написано – "Сім років разом". Колись ще до війни на днях міст я бачив багато банерів, що вони відбуваються під чиєюсь егідою. Але Революція Гідності все сильно поміняла і погляд. Одна справа бути поза політикою на словах, а інша – на ділі. Одна справа, коли тобі дуже хочеться оновити машину, а інша – коли це тобі чимось загрожує. Коли тобі обіцяють завтра принести сумку грошей і що вона буде велика й ніхто про це не дізнається, то в цей момент бути поза політикою набагато важче ніж в той, коли ти хочеш десь по-тихому зіграти концертик.
Але я не нав’язую свою думку. Лише той, хто вчинив злочин, і його доказано в суді, може назватися злочинцем. Якщо в Україні немає законів, які забороняють щось, то це можна робити. Вічне добре світле ніхто не відміняв, але люди не завжди керуються цими чистими ідеалами".
Нещодавно новопризначений міністр культури Олександр Ткаченко заявив: "Стосовно саме серіалів, я хотів би, щоб ми розуміли, що мова йде не лише про мову, а й також, на жаль чи на щастя, про економіку. Я був продюсером серіалів і, напевно, один з небагатьох, хто припинив співпрацю з росіянами після 2014 року, але це мій особистий вибір як приватного підприємця. Якщо мова йде про державні кошти, то вкладати державні кошти в спільне виробництво з росіянами не можна, допоки в нас є держава-агресор. Стосовно приватних ініціатив – це економіка. Очевидно, якщо цей серіал продається в Росію, то це дозволяє взяти більше коштів для зйомок, і що тут важливо – в Україні, з українськими акторами, режисерами, сервісами. Ці кошти залишаються в Україні".
Андрій Хливнюк зауважує: "Мене така ситуація не може ані влаштовувати, ані не влаштовувати. Ми не регулюємо приватні відносини людей. Вона може мене дратувати, тому що я хочу, щоб був мир. Я розумію, що ціла країна і мільйони людей знаходяться в підвішеному стані. Ми переходимо вже шостий рік з однієї реальності до зовсім іншої – реальності, до якої звикнути незручно.
Однаково бізнесмени будуть намагатися заробити гроші. Вони будуть знаходити спільну мову, будуть оминати гострі кути. Цинізм дивує і лякає. Я не можу сформулювати свою думку нормально з цього приводу. Наприклад, люди, які мають подвійні-потрійні стандарти, легко відрізняють приватне життя і бізнес від публічного. Мабуть, в них такі круті альтер-его. Таких людей дуже багато. Чи це мене дивує і дратує? Так. Що ми можемо з цим зробити? Не знаю".
"На період, поки ми не звільнимо свої території, ми повинні зробити все, щоб забрати своє. Хочете торгувати з сусідами балалайками, продавайте старі, щоб вони не летіли в нас і не ранили наші каски. Хочете за ці гроші купувати ракети – будь ласка, просто заберіть своє. Коли це відбудеться, торгуйте чим завгодно з ким завгодно".
Про внутрішню політику музикант відгукується так: "Ми, як жителі планети Земля, розуміємо, що масові виступи іноді відбуваються хаотично, а іноді це процес вже накопиченої негативної енергії, коли терпець увірвався і люди виходять. Таким уриванням терпцю може стати будь-яка із трагедій.
Немає ніяких перших-других-третіх сортів громадян – артистів, поліціянтів, політиків, солдатів. Усі вони громадяни, і в них стаються світлі й темні вчинки. Громадськість може і повинна, якщо вона хоче, вирішувати такі питання. Я був одним з перших артистів, які підтримали Революцію Гідності публічно. Ви думаєте це вплинуло на те, що люди скинули владу? Ні.
Політика, в моєму випадку, полягає в тому, що я несу відповідальність за тих, хто вирішив, що моє збирання якогось палацу чи спів, чи музика роблять мене хорошою людиною. Мені доведеться відповідати за це. Щоразу як публічна особа впрягається в правильну штуку, вона знає і розуміє, що вона несе відповідальність за життя людей. Ось в чому жах політики. Ось чому справжні і цікаві артисти не йдуть в політику. Вони зі світу інфантильного, коли йде мова про успіх і неуспіх, творчі амбіції. Одна справа, коли я не відповім на лист фанатки, яка каже, що хоче від мене трійню, а інша – коли я спонукну до дій та ризику власним життям і здоров’ям, і виявлюся неправим. Тому мені, публічній особі, потрібно трошки більше часу, щоб копнути про Кагарлик. Не на хайпі, хто швидше, крикнути, а дізнавшись, може не першим, сформувати свою думку і десять разів подумавши, сказати, що в європейській країні це неприпустимо. Я вважаю, що система дала настільки жахливий збій, що це фактично ставить нанівець її реформу як таку.
Я як раніше зневажаю людей у футболках чи кепках "All cops are bastards". Коли вас прищимить, ви так чи інакше покличите копів. Ці люди ризикують життям кожен день, прямо зараз. Немає чорно білої картинки. Не існує лише хороших чи лише поганих. Наша величезна проблема як суспільства і мене, як його частини, що ми хочемо часом назначити когось дуже хорошим і обрати одного. Ні, збирайтеся докупи і виборюйте своє право".
Про справу Шеремета Хливнюк відгукується так: "Як сталося так, що того, хто сидить, і того, хто на прес-конференції казав, що справа розкрита, – я знаю особисто? Я зустрічав обох цих людей, вони говорили зі мною як добрі люди. Звісно, це гучна справа і, я думаю, що багато таких справ є. Вона як Сенцов і політичні бранці – символ нашої несправедливості. Багато-хто із знайомих дратують кажучи, що, можливо, ти не так добре і знав цих людей, не все так однозначно. Покажіть нам докази. Чому ви не приходите на суди? Чому це триває? Чому дитяча лікарка, вина якої не доказана, а необхідність в її роботі – величезна, сидить півроку в СІЗО? Давайте пам’ятати, що це справа не про замах на когось, кого ці люди ненавиділи, це українські патріоти і волонтери – це нічого не значить, перед законом усі рівні, – але навіщо їм було вбивати людину з такими ж поглядами на честь, совість і все інше? Багато нестиковок. Суспільство за цим слідкує і у всіх руки опущені. Невже тисячі людей жертвують своїми життями марно. Скільки нам ще потрібно десятиліть, століть відкатів назад? Скільки нам панів ще треба?
Говоріть правду – це так просто і не потрібно нічого запам’ятовувати. Говоріть правду у стосунках з коханими, тоді не треба пам’ятати, що ти казав вчора. Говоріть правду у своєму житті, якщо вас вдарять по шапці, то ви хоча б будете знати за що".