Результат пошуку: Життя в ефірі
"Протягом свого життя я зустрічав дуже багато талановитих людей, які справді мали класні треки, але банально не знали, що з цим робити. Це, якщо бути чесним, не до кінця справа музикантів, тому ми з Андрієм Бояром, опираючись на свій власний досвід, вирішили допомогти таким музикантам, творчість яких нам подобається. Лейбл надаватиме підтримку на такому етапі як перший відеокліп, перший альбом, перший концерт. Ми вважаємо, що кожен музикант має бути почутим, і відкриті до будь-яких пропозицій співпраці. Ми обов'язково все послухаємо, якщо наші музичні уподобання і цінності співпадають, то я думаю, ми зможемо щось зробити разом", - розповів один із засновників лейблу Watra, музикант Костянтин Почтар в ефірі українського чарту "Селекція" на "Радіо Промінь".
Першим релізом лейблу Watra став кліп на нову пісню Northern Light проекту Postman Костянтина Почтаря, який він активно розвиває, окрім участі у групі 5 Vymir.
"Що стосується подальшої історії групи 5 Vymir. Не секрет, що ми не є командою, що має дуже насичений концертний графік. Ми сконцентровані на студійній роботі. Моя зайнятість у лейблі Watra і сольному проекті не впливає на мою зайнятість у групі 5 Vymir. Це дуже важливий момент. Наразі ми готуємося до нових виступів, ми репетируємо, у нас є дуже багато роботи, нових напрацьовок і треків, які нам треба зробити. Ми обов'язково продовжимо концертну діяльність, група 5 Vymir нікуди не зникає. Справа в тому, що колись ти доходиш до такого етапу у своєму житті, коли музики, яку ти написав і записав, стає дуже багато, і часу відкладати на потім не те, що немає, просто цього не хочеться робити", - каже Костянтин Почтар.
Наприкінці вересня група 5 Vymir випустила мініальбом "Карма", на якому видано чотири треки.
Фото: з офіційної сторінки гурту
Європейський суд контролює дотримання державами прав людини
Якщо порівнювати Європейський суд з прав людини з національними судовими інстанціями, то це своєрідний Конституційний суд Європи з прав людини, який опікується каталогом прав людини. Діяльність Європейського суду стосується оцінки того, яким чином держави дотримуються прав людини відповідно до цього каталогу прав.
Звернення до Європейського суду – це забезпечення того, щоб держава дотримувалася тих зобов’язань, які вона на себе взяла.
Відносно України в Комітеті міністрів Ради Європи перебуває на контролі 566 рішень ЄСПЛ
Слід згадати, що система Конвенції прав людини побудована на подвійному контролі. У цій системі Європейський суд декларує факт порушення Конвенції, що держава не дотримувалася певних зобов’язань. А вже Комітет міністрів Ради Європи – спеціальний орган, який в основному складається з представників міністерств закордонних справ або міністерств юстиції країн – членів Ради Європи – контролює процес нагляду за виконанням країнами рішень Європейського суду.
Значна кількість рішень ЄСПЛ щодо України пов’язані з системними проблемами судової системи
Варто поглянути на те, які рішення перебувають на виконанні. З цих понад 500 рішень Європейського суду понад 120 рішень, які стосуються значних складних системних проблем невідповідності національної правової і судової систем вимогам Конвенції. Це ті рішення, які ідентифікують складну системну проблему, зокрема проблему невиконання остаточних судових рішень, постановлених проти держави. Наприклад, це стосується "Іванов" та "Бурмич", де мова про те, що держава не забезпечує належним чином виконання рішень судів. Це створює прогалину в діяльності судової системи, порушує систему верховенства права та доступу до правосуддя.
Невиконання рішень ЄСПЛ може призвести до виключення країни з Ради Європи
Коли йдеться про невиконання рішень будь-якого міжнародного органу, наслідками таких рішень найчастіше є політичні наслідки та репутаційні втрати. Тут запитання в тому, наскільки прийнятними є такі втрати для держави, бо коли йдеться про Раду Європи та Європейський суд, все може дійти аж до виключення країни з Ради Європи. Не кожна країна готова з цим гратися, як це робить Російська Федерація.
Рішення ЄСПЛ складаються з трьох складових, і ключова з них – не гроші
Перша, про яку знають більшість людей – це гроші: компенсація, відшкодування моральної шкоди тощо.
Другий аспект – це відновлення положення людини, в якому вона перебувала би, якщо б порушення не відбулося.
А третє, найголовніше – це питання внесення якихось змін до законодавства, до практики, які запобігали би повторенню аналогічних порушень у майбутньому.
Як правило, коли мова про гроші, з цим не виникає питань – ті гроші, які присуджувалися рішенням ЄСПЛ, навіть Росія виплачувала.
Головна проблема зазвичай пов’язана саме з внесенням системних змін, коли потрібно знайти проблему, розкопати широкий пласт проблем… Адже можна замовчати, що така проблема існує.
З 2011 року Україна мала виплатити понад 50 млн євро справедливої сатисфакції
З 2011 року, за статистикою ЄСПЛ, у справедливій сатисфакції було постановлено, що Україна має виплатити близько 50 000 000 євро на користь заявників. Це лише у рамках справедливої сатисфакції, і це досить суттєвий негативний результат.
Якщо говорити про системно-структурні зміни, які мають убезпечити наступні порушення Конвенції державою, то тут вартість реформ оцінити дуже важко. В якийсь момент говорили, що реформа виконання рішень національних судів і приведення системи у відповідність до європейських стандартів коштує набагато більше, ніж оці цифри справедливої сатисфакції.
Оці 120-150 основних системно-структурних проблем, які стосуються невиконання рішень судів, генерують нові порушення, і суд постановляє нові рішення справедливої сатисфакції з вимогою щодо індивідуальних дій, виплат компенсацій, поновлення на посадах тощо.
Є п’ять основних проблем, з якими пов’язані рішення Європейського суду стосовно України
Найбільша проблема – ефективність розслідування. Тут є як порушення права на життя, так і заподіяння катувань, перевищення службових повноважень, неправомірні дії працівників правоохоронних органів відносно підозрюваних, підсудних та обвинувачуваних.
Друга проблема – це питання, пов’язані зі свободою волі та особистою недоторканністю, тобто мова про надмірне тримання під вартою. Є випадки, коли особа тримається під вартою без рішення суду 14 років. Це досить серйозне порушення статті 5 Європейської конвенції.
Можна говорити ще про три категорії, пов’язані з питаннями ефективності судової системи загалом. Тут можна виділити надмірну тривалість провадження у національних правових органах, загалом проблеми ефективної діяльності судової системи та, напевно, проблема незалежності судової влади.
До перелічених п’яти – ще досить поширеними стосовно України є питання, пов’язані з порушенням права власності. Наслідком є досить високі суми справедливої сатисфакції, які постановляє суд.
За реформу судової системи в Україні несуть відповідальність усі гілки влади
Україна має виправляти системні проблеми, про які йдеться у рішеннях Європейського суду.
Міністерство юстиції відіграє ключову роль – роль координатора. Але крім того, що має робити міністерство юстиції, усі гілки влади мають бути зацікавлені у виконанні міжнародних зобов’язань. Це така колективна відповідальність, і ця колективна відповідальність безумовна. Це процес трансформації судової системи, який іде на користь Україні.
Третина справ стосовно України, які перебувають на розгляді в ЄСПЛ, стосуються Криму та Донбасу
Загальна кількість справ, які перебувають на розгляді в Європейському суді і стосуються Криму та Донбасу, за словами секреатріату ЄСПЛ, близько трьох тисяч.
Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Культура!
Фото Цензор.Нет
"Кліп на пісню "Не стій" ми починали знімати навесні, але вирішили його видати власне восени. Бо хотіли робити прем’єру, на той момент я поламала ногу. І розуміла, що, власне, в такому стані достатньо того, що я відіграла концерт із симфонічним оркестром, і кліп можна перенести на трохи пізніший час. І, як мені здається, довели його до досконалості. Режисер кліпу – Іоанн Зенков. Оператор-постановник – Серж Півненко, який, до речі, знімав фільм про Крути", — розповіла Марія Бурмака в ефірі Радіо Промінь.
Пісня "Не стій" написана на основі реальної історії з музичного дитинства Марії Бурмаки.
"Фактично, це діалог двох інструментів – гітари і труби – у цьому кліпі. Пісня – дуже красива. Зробив її Вадим Лисиця, ми з ним робимо деколи пісні. І він був саундпродюсером, і це його ідея, власне, вставити трубу. І я погодилася, тому що є дуже цікава історія мого життя. Коли я ходила в музичну школу, дівчинка з гітарою, – закохалася в хлопчика (нам було років по сім – вісім), який грав на трубі. Я ходила на академконцерти, підглядала, як він грає, мені здавалося це так красиво, так незвично! Він на мене увагу нібито не звертав. А потім я його зустріла раптом. І в дорослому віці (це, до речі, було, не так давно, рік тому, в цей час приблизно). І ми з ним ходили вулицями і згадували той момент, і говорили про те, що оця дитяча симпатія – а я йому теж, як виявилося, подобалася, – а потім все життя він впізнавав мене в афішах, в радіоефірах, і думав, як би випадково зустріти мене на вулицях. І так, в принципі, і сталося. Тому я сказала: "Так, так, давай трубу! В мене є про це історія!", — каже Марія Бурмака.
"Альбом під назвою "Інгредієнт" створений на студії "211", традиційно залучені дуже серйозні музиканти, саундпродюсери. Як завжди, з нами "в строю" гітарист "Океану Ельзи" Владімір Опсеніца, основний аранжувальник, програмування та клавішні Віталій Телезін, знову ми залучили віртуозного віолончеліста Юрія Погорецького. Альбом вийшов дуже ліричним. Для створення, я працював в іншому гітарному строї, це мало наштовхнути мене на інше творче мислення, і це сталося. Ударні пісні в кінцевому аранжуванні змінилися. Ми тепер не знаємо з чого стартувати, але це тішить, бо маємо більше хітових пісень, ніж очікували", — розповів Арсен Мірзоян в ефірі Радіо Промінь.
Окрім сольних пісень, на альбомі "Інгредієнт" видано дует Арсена Мірзояна та фронтмена групи "СКАЙ" Олега Собчука, разом вони записали трек "Іграшкова зброя".
"Над альбомом ми працювали майже рік, допрацьовував я його в останні дні літа, і тоді ще додав пару треків. Альбом концептуальний, сама назва "Інгредієнт" — мова йде про "рецептуру життя", хто ти як людина, яке місце ти займаєш, яке місце ти виборюєш. Будемо дарувати цю філософію під час турне на підтримку альбому, воно починається у Полтаві 23 жовтня, а 26 листопада ми представимо велике шоу у Києві у Палаці "Україна". Ми розділили тур на підтримку альбому на дві частини — на осінню і весняну. З жовтня по грудень дамо 17 концертів, навесні продовжимо далі гастролювати по Україні", — каже Арсен Мірзоян.
фото - facebook.com/pg/arsenmirzoyan.official
Ти одразу відреагувала на виступ хору імені Верьовки у номері "95 кварталу" словами про те, що потрібно переглянути принципи фінансування подібних творчих колективів. Це твоя особиста ідея, чи ця ідея вже визріває на рівні міністерства?
– Ця ідея визріває вже досить давно. Часто це виникало спорадично, після якогось хайпу.
Ми у міністерстві зараз шукаємо абсолютно інші форми та засоби для того, щоб дати раду з цією величезною кількістю національних колективів, які ми фінансуємо з державного бюджету коштом усіх платників податків.
Я не знаю, як це відобразиться у проєкті бюджету на 2020 рік, тому що матриця бюджету поки що залишається старою. Але ми вже доходимо до базових питань: чому ми фінансуємо той чи інший колектив, чому ми фінансуємо хор Верьовки і національні оперні театри, чому саме ці театри і хори ми фінансуємо.
Що в історії з хором Верьовки найбільше обурило особисто тебе?
– Мене обурило, що національний колектив, який фінансується коштами усіх платників податків, просто вилетів за етичні рамки. Якщо ми не говоримо суспільству, що в нас усе-таки мають бути ці етичні рамки, то ніхто про це не нагадає. Так ми підемо "врознос", в повну анархію.
Колективи можуть і повинні заробляти так, як вони вважають за потрібне. Завдання органу, який виробляє політику, завдання міністерств – формувати цю етичну рамку у нашому моральному просторі. Бо інакше не буде кому цього зробити, хіба що церкві. Але ж у нас держава відокремлена від церкви.
Тобто ти хочеш сказати, що приставка "національний" зобов’язує до певних етичних рамок?
– Звичайно.
А це якось прописано в законодавстві?
– Ні, вони законодавчо не закріплені, і я не знаю, чи ми можемо їх законодавчо закріпити.
Ми можемо працювати з будь-якими колективами, виставляючи їм певні критерії, певні вимоги, задаючи "рамку" цим колективам. На жаль, рамки, які існували досі, є доволі суб’єктивними і не мають нічого спільного з тими критеріями та вимогами, які існують в інших країнах.
Якщо хтось з політиків домовився десь у Кабінеті Міністрів про якийсь хор, заходить до певних лобістів, то виходить постанова, у якій знічев’я, в ручному режимі розміщується список інституцій та колективів, яким присвоюються додаткові коефіцієнти до заробітної плати.
Ця система давно себе дискредитувала, тому що вона є дуже суб’єктивною, і працює "на ручнику". Чітких, зрозумілих критеріїв тут немає.
Чи стоїть зараз питання про те, щоб взагалі відмовитися від "національних" колективів?
– Ми збираємося переглядати ті принципи, які визначають, що для держави означає "національний". Це репрезентант держави – у якій сфері?
Про хор Верьовки говорять, що "він був духовним символом України в усі часи". Але виникає питання – символом якої України зараз є цей хор? Чи справді це є сакральне, чи маємо ми тягти це за собою? Чи ми маємо видозмінювати це?
Можливо, завдання держави – не казати "цей хор або ця інституція, будуть отримувати державну підтримку"? На мою думку, завдання держави – сформулювати принципи, за якими будь-хто зможе апелювати до державної підтримки. Це проєктний підхід.
Потрібно обґрунтувати свою цінність, свою ексклюзивність, на що ти впливаєш, що ти хочеш зберегти чи дослідити, і тоді ти маєш право претендувати на нашу спільну державну касу.
При цьому мова не може йти про жодні заборони якихось колективів, у нас вільна держава, і про заборону творчого вираження не йдеться. Ви вільні ходити на будь-які концерти, ви голосуєте своїм гаманцем. Навіть за жарти нижче плінтуса ви також можете проголосувати своїм гаманцем. Це вільний вибір людини.
Нас запитують, чому ми не заборонимо "95 квартал"? Це буде цензура, і якщо ми її запровадимо, не маючи воєнного стану, ми отримаємо санкції від Європейського Союзу. До того ж, подивіться, "95 квартал" збирає повні зали. Це питання до глядача і до того, що він підтримує своєю копійкою.
А як колективи можуть заробляти на гідне життя, не йдучи, умовно, на бек-вокал до "95 кварталу"? Що їм потрібно зробити?
– Хор Верьовки – це приклад, саме запитання стосується усіх державних колективів, які ми фінансуємо.
Велика проблема є у менеджментів. Міністерство культури може виробляти критерії та ставити вимоги, але займатися мікроменеджментом і провадити певну політику колективу – це завдання менеджерів, які управляють колективом. 98% оперативних витрат хору Верьовки покриває держава, тобто ми платимо зарплатню усім учасникам колективу.
Менеджмент в усіх колективах потрібно покращувати. І ми маємо добрі приклади, де інституції після зміни менеджменту просто отримали нове життя. Це стосується Театру на Лівому березі, Львівського органного залу… Дуже багато інституцій почали проривно розвиватися.
Ти говорила про переведення фінансування таких колективів та інституцій у проєктний формат. Як я розумію, поки що бюджет на 2020 рік не передбачає таких кардинальних змін.
– Поки що ні, але у нас вже є гарний інструмент для цього – Український культурний фонд. Ми будемо це розвивати, будемо більше коштів призначати на діяльність фонду, тому що до них є довіра. У них є гарні процедури.
Це не означає, що ми забираємо фінансування у тих інституцій, які сьогодні фінансуються державою. Ми не зацікавлені у тому, щоби збільшувати безробіття в Україні. Але ми хочемо дати можливість тим колективам, які стагнують або не розвиваються, знайти своє місце.
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Культура!
фото - facebook.com/iryna.podolyak
– П’єса Жана Ануя "Пасажир без багажу" заснована на реальних подіях з життя солдата, який унаслідок поранення під час Першої світової війни втратив пам'ять і перестав сприймати своє минуле. Цю історію переповіли драматургу, і у 1936 році він написав свою п’єсу. Вважається, що саме ця п’єса зробила Жана Ануя знаменитим. Теми людини, яка внаслідок бойових дій отримала посттравматичний синдром, яка шукає себе після війни і не може знайти, на жаль, зараз дуже актуальні для України. Олексію, розкажіть про свого персонажа?
Олексій Поліщук: – "Пасажир без багажу" – це людина без минулого, людина, яка нічого не пам’ятає. Мій персонаж, Гастон, пішов на війну і отримав дуже важку травму, після якої нічого не пам’ятає, навіть власного імені. Він пам’ятає тільки роки війни.
Його забрали у притулок, де він почувався, як якийсь загнаний звір. Він виконував найчорнішу роботу, до нього ставилися, як до якогось безхатченка. Хоча якщо вірити автору, він із дуже заможної сім’ї.
Коли людина втрачає пам'ять, їй треба за щось схопитися. Тому, мабуть, він не думав, що відбувається щось не те. "Можливо, я таким і був, можливо, це моє призначення?"
Він не може витрачати пенсію, яка накопичилася за 18 років у притулку, адже за законом він — людина хвора, і цю пенсію йому ніхто не може довірити. Тому йому обов’язково потрібна сім’я, яка цими грошима може розпоряджатися. І йому потрібно щось згадати.
– За цього формально багатого чоловіка і його гроші починають змагатися п’ять сімей.
Надія Кондратовська: – Якщо не більше. Це була Перша світова війна, і було багато таких людей як Гастон.
Ольга Кульчицька: – Через благодійний фонд ці сім’ї не те, щоби полюють за цією накопиченою пенсією, у них трагедія, вони втратили рідних людей, і вони шукають їх. А раптом це він?
І що відбувається потім: його привозять у дім №1, у родину Рено, де йому розказують, що він Жак. І перша, хто його зустрічає, – це мама.
Надія Кондратовська: – Коли я думала, про що ж ця вистава, я прийшла до такої думки: про наслідки людських вчинків. Завжди треба обдумувати те, що ти робиш у молодості, щоб у подальшому ти не відмовлявся від свого минулого. Вистава саме про це – про вчинки, які ми необдумано робимо, а потім змушені відмовлятися від них. І так сталося і з нашим героєм, який у результаті відмовився від себе минулого.
– В домі Рено тепер живе й Валентина Рено – дівчина, з якою молодий Жак дружив. А тепер вона тут живе як дружина його старшого брата. А та історія, яка направду пов’язує Валентину і Жака, насправді потужніша за будь-яку фантазію, яку лише можна собі уявити. Адже для неї це теж виклик, що він повернувся і що з цим робити.
Ольга Кульчицька: – Тут усі герої мають виняткові характери: і Гастон, і мама, й Валентина… Це незвичайні люди.
Щодо Валентини – я вважаю, що вона – неймовірна жінка. Вона вийшла за некоханого чоловіка, аби бути поруч з коханим. Жак був ще дуже молодим, і йому не можна було одружуватися, а Валентина була сиротою, і вона мала вийти заміж за заможного чоловіка. За брата Жака вона вийшла заради того, щоб бути ближче до Жака.
Це був неймовірний роман, допоки Жак не пішов на війну. А за три роки після того, як Жак пішов на війну, у всіх у домі Рено закінчилося життя, коли до них дійшла звістка, що він загинув. І коли вони дізналися, що є надія, що він живий і втратив тільки пам'ять, це було величезне щастя для всіх у цьому домі.
– Але вони не знали, що з його поверненням виникне безліч запитань, на які потрібно буде відповідати, і з цим минулим треба буде щось робити.
Надія Кондратовська: – Люди приходять до нього, починають розповідати, яким він був, і він починає це сприймати – і не хоче таким бути. Кожен має на нього свої надії, і його це починає лякати, бо він себе таким не уявляв. А люди навіть не думають, що вони цим наносять йому якийсь удар.
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Культура!
Фото з сайту театру
– Як мандрівник, ти знаєш дуже багато про запахи маловідомих країн, наприклад, Північної Кореї. Мені дуже цікаво знати, яка там мода, як там пахнуть люди.
– Дійсно, мені вдалося за своє життя вже тричі побувати у Північній Кореї. Вперше це було ще 2006 року, і країна тоді справляла враження економічного занепаду. Там не те що парфумів – там не можна було знайти гарних сигарет.
Але у минулі роки, за режима Кім Чен Ина, там, очевидно, зростає економіка, і з'явилося багато товарів, які швидше можна віднести до товарів розкоші – парфуми, дорогі сигарети – саме корейського виробництва. Там дуже цікаві деревні ноти, майже обов’язкове використання женьшеню, якого найбільша у світі кількість якраз існує в Кореї. Аромати, які вони пропонують, мені здалися унісекс. І вони досить дешеві. Щоправда, оскільки у Північній Кореї слабо розвинена хімічна галузь, вони досить нестійкі.
– У чому ти зараз? Я відчуваю нотки тютюну, пачулі і, можливо, сандалу.
– Нещодавно я його придбав у Баку. Я був там на міжнародному фестивалі, і мені було цікаво, чи є в Азербайджані якась парфумерна лінія. Вона дійсно є, парфуми десь від 100 до 400 доларів. Вони справжні niche, тому що вони виробляються лише в цій країні невеликим тиражем. У них використовуються складові, які люблять у мусульманському світі. Але все-таки це не такі пряні парфуми, як виробляють Катар чи ОАЕ, вони більш європеїзовані.
Мене зацікавив ще інший парфум, у якому використовується нафта. Причому нафта не лише використовується у парфумі – на додачу до покупки видається ще маленький флакончик нафти як сувенір. А нота нафти досить цікаво читається у парфумах.
У Comme des Garçons є більш дешевий варіант, щоправда, там немає справжньої нафти.
– До речі, я Comme des Garçons теж дуже любив. З їхньої серії, присвяченої різним церквам світу, я обрав собі Zagorsk, саме тому, що там була дуже цікава нота дьогтю. Православ’я – це, безперечно, не лише ладан. Там є й дуже багато дьогтю.
Я не люблю одні парфуми використовувати дуже часто. Життя змінюється, ти змінюєшся, і чіплятися за якісь аромати не хочеться. Щоправда, з Zagorskбув виняток, я його купував тричі. Мабуть, більше я купував тільки GuerlainHabitRouge. Коли я перше його вдів, я просто у захваті ліг на ліжко і ловив неймовірний кайф від того, як розгортається цей запах. З жодним іншим парфумом у мене такої історії не було.
– Тепер тобі залишається тільки полювати за цим парфумом, бо його більше не випускатимуть за старою формулою, зокрема, через заборону організації IFRA, як вихолостила майже всі парфуми світу.
Причина лежить на поверхні. Нібито мова про захист алергіків, але я думаю, що йдеться про захист інтересів великих хімічних концернів.
– На жаль, ми живемо в часи, коли все більше людство переходить на споживання чогось хімічного, штучного. Вже з’явилося навіть штучне м'ясо. Мені це все не надто радісно. Я раджу усім людям вживати усе натуральне допоки воно є. Тому що прийдуть часи, коли вам пропонуватимуть усе штучне, і це вже буде зовсім інше життя.
Обираючи аромат для себе, важливо довіряти своїм смакам та відчуттю себе. Багато людей не довіряють собі, а довіряють брендам. Але кожному своє, як кажуть.
– Зазвичай презентації парфумів відбуваються дуже нудно. Як арт-критик, як людина, яка була дотичною до проєкту "Фатальні стратегії" української дизайнерки Ольги Громової, коли одразу після показу мод усі сукні було спалено просто на сцені, як би ти організував таку презентацію?
– Я не знаю, чи взявся б я за таку історію, як презентація парфуму. Це окремий підхід. Я більше працюю з візуальним мистецтвом. Запах може бути складовою, але це треба думати.
Знаю, що колись у Києві відбувалася дуже цікава виставка "Призивання Кармапи", і різні українські художники робили на тему буддизму і Кармапи роботи. Арсен Савадов тоді запропонував свою концептуальну роботу: він хотів поставити велику голову Будди і поприскати її якимось парфумом. Це й мала бути концептуальна робота. Але галерист тоді подумав, що це надто концептуально.
Слухайте розмову повністю в ефірі Українського радіо!
фото з фейсбуку
Сергій Костинський пояснює, що у 2011 році відбувся конкурс на регіональне мовлення в цифрі — так званий, стандарт Т2 (стандарт DVB-T2). У цьому конкурсі брали участь понад 40 місцевих і регіональних телеканалів. Усі вони програли п’ятьом телеканалам, які були створені за місяць до цього конкурсу в Києві.
"Дивним чином ці п'ять телеканалів, які не мали, я гадаю, студій, штату, перемогли зі своєю програмною концепцією регіональних мовників, які залишилися без цифрових ліцензій. І згодом ці п'ять телеканалів, такі як ТОВ "Аріадна ТВ", ТОВ "ТВ Вибір", ТОВ "Новий формат ТВ", — почали ретранслювати 112-й телеканал, і таким чином, на регіональних частотах був створений загальнонаціональний інформаційний мовник, а місцеві мовники залишилися ні з чим", — пояснює член Нацради.
За його словами, з такою маніпуляцією Національна рада не погодилася. Шість років тривала боротьба: перевірки, попередження, штрафи, суди. Минулого року термін дії цих ліцензій завершився, але була ухвала суду, яка заборонила Національній раді розглядати це питання. Її розблокували лише нещодавно, і долю частот було вирішено: вони мають бути винесені на конкурс для регіонального і місцевого мовлення, щоб їх могли виграти котрісь із понад 30 телеканалів по всій Україні, які чекають на це і не мають цифрових ліцензій.
"Канал 112 не зникне після того, як ми не продовжили цієї ліцензії, а місцеві телеканали, у яких є аудиторія, які люблять мешканці Полтави, Львова, Чернівців, Кременчука — ці телеканали можуть зникнути без цифрових ліцензій, тому що аналогова технологія припиняє свою роботу з 31 грудня цього року. Тому для нас принципово було поставити крапку. І ми її поставили. Чекаємо на оскарження нашого рішення в суді й, відповідно до цього, будемо виносити ці частоти на конкурс для того, щоб перемагали місцеві мовники та працювали", — говорить Сергій Костинський.
Читайте також: Нацрада допомагатиме уряду боротися з фейками та російською пропагандою — Сергій Костинський
Він запевняє: це рішення — не про свободу слова чи про "наступ" на канал "112 Україна". Це про імпульс з розвитку саме місцевого і регіонального телевізійного мовлення.
"Коли до нас приїдуть євродепутати, ми зможемо показати всі судові рішення, де суди підтверджують, що було змінено програмну концепцію і фактично, на мою думку, було у місцевих мовників вкрадено частоти", — зазначає член Нацради.
Що стосується маніпуляцій у контексті каналу "112 Україна", Сергій Костинський зазначає, що Нацрадою вивчаються певні епізоди, які містять ознаки розпалювання ворожнечі, але зараз ці питання не винесені на розгляд Національної ради.
Він звертає увагу, що єдиний подібний кейс — це канал NewsOne, щодо якого подано позов про анулювання ліцензії.
Читайте також: Канали, пов'язані з Медведчуком, мають монополію на тлумачення реальності — медіа-аналітик
На початку вересня Національна рада з питань телебачення і радіомовлення вирішила звернутися до суду з позовом про анулювання ліцензії для телеканалу NewsOne за мову ворожнечі в ефірі. Телеканал заявив, що розцінює це звернення "як наступ на свободу слова в Україні, впровадження цензури та спробу нової влади витіснити незалежні засоби масової інформації з телерадіопростору України".
У червні стало відомо, що телеканал ZIK придбав народний депутат з фракції "Опозиційна платформа - За життя" Тарас Козак. До цього він уже був власником телеканалів "112 Україна" та NewsOne.
Вперше молодіжний серіал "Беверлі-Хілз" вийшов на телеканалі ще у 1990 році і з того часу не полишає топи. Автори вирішили зняти продовження культового серіалу і показати головних героїв серіалу після 30 років їхнього життя. У фінальній серії продовження культового серіалу "Беверлі-Хіллс", яка вийшла 13 вересня, прозвучала пісня Sunsay українського електронного проекту Cape Cod. У серіалі композиція звучить під час вечірки.
Автор проєкту Максим Сикаленко в ефірі Радіо Промінь розповів, що такий успіх став для нього несподіванкою, а новина про те, що він став одним з композиторів серіалу, стала справнім шоком.
"Я взагалі дізнався про це, мені здається, за тиждень до того, як вийшла остання серія, і це був дійсно шок. Тому що ти розумієш, що ти знаходишся тут, а серіал знаходиться там. І це — серіал, на якому ти взагалі виріс. І це дійсно був культовий серіал. Мені здається, що всі тінейджери та юнаки того часу, 90-х років, усі дивилися тоді серіал "Беверлі Хілз 90210". І тут раптово ти стаєш композитором до цього серіалу. Мабуть, ще довго мене не буде полишати це відчуття гордості, тому і досі я знаходжуся у легкій ейфорії", — ділиться враженнями музикант.
Щоб твоя пісня стала саундреком до cеріалу, на думку музиканта, потрібно мати удачу.
"Автори серіалів мають доступ до величезних баз з музикою різних композиторів зі всього світу. Мені вдалося колись побачити і отримати доступ до цих баз — це просто нереальна кількість взагалі цих композицій. Як саме вони знайшли цю пісню — для мене й досі питання", — говорить Максим.
До створення пісні також причетний вокаліст — це ірландський блюзовий композитор і співак Річард Фарел, який записав три композиції до нового альбому Cape Cod.
Фото: Instagram/cape_cod
Вони піддають сумніву усталену традицію обов’язковості народження дітей, до ймовірного батьківства ставляться з обережною відповідальністю, а на закиди суспільства, що вже "пора" часом відповідають бунтом.
Про чайлд-фрі з сімейним психологом і психотерапевтом Наталею Простун говорили в ефірі Радіо Промінь.
Чайлд-фрі (дослівно — "вільні від дітей") — це люди, які свідомо відмовляються мати дітей, навіть маючи для цього можливості. У цій спільноті є як люди, які негативно ставляться до всіх дітей загалом, так і ті, хто дітей сприймає позитивно, але з різних причин вирішив їх не народжувати.
Людей, які вважають, що ідеальною є сім’я без дітей, в Україні, згідно з опитуваннями, близько 1,2%. Основною причиною відмови від дітей у більшості все ж називають матеріальну, хоча багато хто воліє бути вільним від дітей, аби подорожувати та мати більше часу на саморозвиток.
Як розповідає психологиня Наталя Простун, причин такого вибору у людей може бути багато, зокрема, сумніви: "я боюся мати дітей", "я боюся відповідальності", "я не впевнена, що зможу дитину забезпечити чи попіклуватися".
Психолог вважає шкідливою відверту пропаганду проти народження дітей.
"Багато є молодих людей, мам, які хвилюються щодо дитини, мають свої страхи. І коли людина чує, що це так круто — не мати дітей, вона може підтримати цю ідею, а потім жалкувати, коли їй буде вже років 45", — говорить Наталя Простун.
Інколи це бажання у людей змінюється, вони народжують і розуміють, що можуть полюбити дитину. Засуджувати цей вибір, як і нав'язувати протилежну думку, — справа невдячна. Адже людина сама відповідальна за своє життя, і нічого поганого в її виборі немає.
Якщо ви сумніваєтеся у своєму виборі, то Наталя Простун радить звернутися до психолога, аби глибше розібратися в собі, і зрозуміти свої справжні бажання та мотиви. Адже інколи такі рішення коригуються після того, як людина зрозуміє, чого хоче насправді.
Фото: Уніан
Для чого країнам і нам зокрема Конституції?
– Конституція – це основний документ держави. Це основа правової системи. Це те, на чому ґрунтується усе право та усі законодавчі акти. Вона визначає саму політичну систему в країні.
Конституція є в усіх державах світу. Вона важлива хоча б тому, що вона цементує законодавство в країні, правову систему, намагається уникати якихось революційних дій у країні з негативної точки зору.
Я б сказав, що Конституція – це документ стабільності в країні, який дозволяє країні помаленьку, потихеньку розвиватися.
Один професор казав, що Конституція – це "опис держави на словах", і якщо громадянинові незрозумілі ці слова, якими описують його державу, то Конституція марна, вона не буде працювати.
– Я би з ним погодився, тому що, як правило, Конституції пишуть зрозумілою, навіть примітивною мовою. Їхній текст намагаються не ускладнювати з однієї простої причини: кожен виборець, який має середню освіту, має бути спроможним зрозуміти, що там написаною.
Не хочу сказати, що в Україні текст Конституції настільки простий, що там можна геть усе повністю зрозуміти – звісно, є й ускладнені положення. Але навіть там, де є складні формулювання, у дужках пишуть уточнення, пояснюючи, що мається на увазі. У самому тексті намагаються полегшити сприйняття Конституції для виборців, хоча не завжди це вдається.
Я вважаю, що на 80–90% українська Конституція написана просто. Є багато положень популістичних, багато положень є продуктом компромісу… Згадайте рік прийняття Конституції. Це 1996 рік, коли її ніяк не могли прийняти, і тільки шляхом компромісу її прийняли. Наприклад, положення про статус Криму як автономії йшло у прив’язці до положень про гімн, герб, прапор і те, що російська мова не матиме статусу державної в Україні – натомість Крим мав отримати статус автономії.
А про які популістичні норми ви говорите?
– Зокрема положення про безкоштовну медицину, право на достатній життєвий рівень, право на житло тощо. З одного боку, нічого поганого немає, це хороша мета для держави – що вона прагне забезпечити своїх громадян у якихось соціальних моментах.
Але з іншого боку, завдання держави, у першу силу, забезпечити людині її негативні права, тобто права, які належать людині у силу її народження: право на життя, право на повагу до її гідності, право на свободу і її недоторканність, захист недоторканності житла, особистого листування, право на приватну власність і так далі.
А так звані позитивні права – право на працю, на житло тощо – це вже права, які залежать від добробуту самої держави. Якщо держава у змозі "потягнути" реалізацію цих прав – вона це робить. Якщо вона нездатна – не варто вписувати в Конституцію те, що неможливо гарантувати апріорі.
Ви кажете, що Конституція гарантує державі стабільність. Але ми бачимо, що нашу Конституцію щоразу намагаються переписувати, і новий парламент не виняток. Заплановано 465 правок до Конституції, хоча там усього 161 стаття. Чи не простіше просто прийняти нову Конституцію?
– Понад 400 поправок до 161 статті Конституції – це таке… Цілком можливо, що мета якраз і полягає у тому, щоб показати: от дивіться, скільки у нас є пропозицій – є сенс взагалі прийняти нову Конституцію. Але я завжди досить скептично ставився до таких революційних змін до конституційного ладу в Україні.
У першу чергу, потрібно виконувати те, що вже є. Вищі інститути влади завжди шукають спосіб, як би обійти і не дотримати. А з них часто беруть приклад жителі України. "Якщо їм можна, то чому я не можу?" Це досить поганий приклад для громадян. У першу чергу, потрібно дотримуватися чинних норм Конституції, і тоді не виникне питання про її зміну.
Конституція передбачає норми прямої дії. Але виправте мене, якщо я помиляюся: як я розумію, у нас не передбачено покарань за порушення Конституції?
– Згадайте, що у статті 111 є стосовно підстав для імпічменту Президента. Там вказано, що підставою для імпічменту є вчинення Президентом державної зради або іншого злочину. Тобто не порушення Конституції, як це часто буває у конституційних актах інших держав Європи. Порушення Президентом Конституції не є підставою для імпічменту.
Слухай більше в ефірі Радіо Культура!
фото Укрінформ
Чи жили динозаври під водою?
Насправді у часи існування динозаврів було багато тварин, які могли плавати і робили це дуже добре, краще за динозаврів. Але якщо говорити про водне середовище як середовище існування, тут динозаври, звичайно, поступалися. Їхньою нішею була суша.
Зараз складно встановити хімічний склад тих океанів і морів, які існували в епоху динозаврів, адже їх більше немає. Але можна говорити про те, що хімізм морської води у той час був приблизно таким же, як і зараз. Це були неглибокі, добре прогріті моря, багаті на живі організми. Динозаври цілком могли існувати у таких умовах, але їм вистачало місця і на суходолі.
Яку частину земної поверхні тоді займала вода?
Оскільки ми говоримо про юрський період – це той час, коли усі нинішні континенти були об’єднані у суперматерик Пангея. Тоді не було поділу на нинішні океани, був один-єдиний океан, який омивав береги цього велетенського суперконтиненту.
Раніше ми з вами говорили про динозаврів, які ходять суходолом, і про тих, які літають. Але ви говорите, що динозаври не жили у воді. То хто там тоді жив?
Тих, хто там жив, можна назвати морськими ящерами, морськими плазунами. Це величезна група істот, які освоїли моря, повністю там існували. Лише деякі з них могли виходити на сушу і викладати там яйця, як плезіозаври, а усі інші усе своє життя проводили у воді.
Які тварини жили у морях юрського періоду?
Там існувала величезна кількість різних тварин, зокрема, так звані, плезіозаври. Це ящери з довгою шиєю, чотирма ластами, які добре плавали і могли полювати на рибу, на кальмарів та на інших істот, які водилися у морі. Вони могли досягати до 4–10 м завдовжки, хоча були відомі й істоти до 20 м.
Якщо говорити про міфи, то якраз знаходження скелетів плезіозаврів і послужило одному з міфів про те, що у Лохнеському озері нібито живе якесь чудовисько. Думають, що Лохнеське чудовисько – це плезіозавр, який дожив до нашого часу і спокійно там собі живе.
Це не так?
Це зовсім не так. Щоби протягом довгого періоду існувала певна група тварин, які себе відтворюватимуть і житимуть у досить холодному і малопривітному озері в Шотландії – це малоймовірно.
Ми не говоримо про одну тварину, яка існувала мільйони років, – ми говоримо, як мінімум, про двох. Це десятки мільйонів років, і навіть велика група тварин не змогла би дожити до цього часу.
Окрім плезіозаврів існували ще й іхтіозаври. На ілюстраціях їх часто зображають схожими на дельфінів з риб’ячим хвостом і зубатою пащею. Вони усе життя проводили у воді. Якщо плезіозаври могли вилазити на берег і відкладати яйця, то для іхтіозаврів було характерним живонародження.
Чи існувала якась конкуренція між морськими ящерами та динозаврами, які жили на суші?
Деякі динозаври використовували морські затоки як місце свого полювання. Такі динозаври, як баріонікс, могли полювати на мілинах на риб.
Раніше побутувала така думка, що великі динозаври, зауроподи, які пересувалися на чотирьох кінцівках, могли "пастися" на відмілинах морів, оскільки там було багато харчу для них. Це були динозаври завдовжки до двадцяти з чимось метрів, які досягали декількох десятків тонн. Вважалося, що сушею вони пересувалися досить незграбно. Хоча зараз така думка приймається вже з певними застереженнями.
А маленькі динозаври заходили у воду?
Я не думаю, що дрібні динозаврики хоч якось використовували воду, адже там панували грізні морські ящери, які цілком могли їм загрожувати. Ті морські тварини існували там ще 240 млн. років тому, вони з’явилися раніше, аніж динозаври.
Якщо зараз подивитися на реконструкцію тих тварин, наприклад, нотозаврів, то голова у них була схожа на крокодилячу, з такою видовженою пащею і рядами зубів, лапи були з перетинками і кігтями, а ще у них був потужний хвіст, який дозволяв їм плавати. Це були тварини, які полювали на риб, на черепах, і пізніше саме від них пішли такі потужні ящери як плезіозаври до 20 м завбільшки, з ластами і довгою шиєю.
Слухайте більше в ефірі Радіо Культура!
Фото wikipedia
Верховна Рада дев’ятого скликання розпочинає своє перше засідання. Перед відкриттям першої сесії новообрані депутати мають скласти присягу.
Згідно з регламентом парламенту, голова Верховної Ради України попереднього скликання Андрій Парубій має запросити новообраних народних депутатів до складення присяги і надати слово для її зачитування найстаршому за віком народному депутату — це 78-річний Юлій Іоффе, обраний від партії "Опозиційна платформа — За життя".
На порядку денному нової сесії 27 питань, зокрема, формування Кабміну, зміна глави СБУ та звільнення генпрокурора.
Напередодні в ефірі Українського радіо депутат України 1 скликання, віце-президент Асоціації народних депутатів України, експерт з виборчого права Олександр Барабаш припустив, що у перший день роботи Верховна Рада займатиметься переважно організаційними питаннями, нічого надзвичайного не буде.
фото - rada.gov.ua
— Іване Олександровичу, в період становлення української державності Ви долучились до найважливіших історичних процесів. Як вважаєте, 24 серпня — це проголошення незалежності чи це відновлення незалежності України? І нагадайте, будь ласка, чому саме ця дата — 24 серпня?
— Я думаю, що тут треба говорити про відновлення української державності. Тому що ми мали свою державу, мали ще із незапам'ятних часів, тобто в дуже древні часи: княжу добу, у козацькі часи, під час УНРівських часів. За дуже короткий час була наша держава на частині території у Закарпатті — це Карпатська Україна. Тому треба говорити про відновлення української державності.
Зрозуміло, що в документах це мало відображено, мало такої конкретики, яка вказує на відновлення української державності, бо поспішали, можна сказати, і потім інші були проблеми. Тому в документі записано, що створена Українська держава 24 серпня 1991 року. Було ухвалено Акт проголошення Незалежності України, була постанова перед ухваленням Акту. Якраз мова йшла про створення Української демократичної держави, і в цій постанові був ще один пункт, який призначав референдум всеукраїнський 1 грудня 1991-го року на підтвердження Акту проголошення Незалежності України.
— Багато дослідників вважають, що на той час в українських політиків було багато острахів, зокрема, після путчу, який тоді в Москві придушили. І тоді от, певною мірою, бажання комуністів, демократичних сил, народної ради — вони об'єдналися, і переросло все це в незалежність. Якщо згадати от саме ці дні, — такі найбільш активні, — що ви пригадуєте?
— Не треба робити такий акцент, що зійшлися інтереси комуністичних сил і демократичних сил, і в результаті утворилася українська держава. Вважаю, що українська держава постала із самої історії української нації, вона постала як виклик на ті загрози, які українська нація пережила впродовж усього ХХ століття і до ХХ століття. Треба нагадати, що у ХХ столітті Україна була на колоніальному статусі у Радянському Союзі.
Російська імперія (уже новітня) і Москва періодично винищували провідну верству української нації. Якщо так десь оцінити наші неприродні втрати людей, то за ці 100 років ми втратили щонайменше 40 чи 50 мільйонів людей. Це колосальна цифра! Ви можете собі уявити, якою була б сьогодні українська нація, якби ми не понесли таких втрат? І ще треба зважати на те, що це люди, які були найбільш активними, освіченими представниками прогресивного генофонду. Тому проводилася така спеціальна політика із боку Москви — як і в царській Росії, так і вже в Радянській Росії — з тим, щоб обезголовили українську націю, знищенням її провідної верстви. Але ідея незалежності, ідея демократії жила в кожному із поколінь українців, не дивлячись на оці такі страшні бурі, такі великі жертви. І тільки українська нація почала набувати повноструктурності, цілісності, як знову про порядок денний виходило питання створення власної державності і незалежності.
— Якщо говорити про новітню історію вже, і про те, що зараз ми зустрічаємо вже 28 річницю незалежності України — з яким настроєм Ви зустрічаєте цей день, і які, на Ваш погляд, зараз існують загрози для державності нашої, для незалежності?
— Створення держави для будь-якого народу є вершиною перемоги, бо можливо раз на тисячу років випадає така нагода — створити свою державу. І до честі нашого покоління, ми не змарнували цієї нагоди, ми не розтринькали енергію народу, і ми створили цю державу.
А тепер, якщо вже повертатися до теперішнього дня, номер один у нас — це війна Росії проти України. Це екзистенційна загроза, тому що російська влада, Москва, вона розглядає Україну саме як екзистенційного ворога, тобто як буде існувати українська держава чи українська нація — тоді не буде Російської імперії. А якщо не буде існувати українська нація і вона буде інкорпорована у державне тіло Росії — тоді буде Російська імперія. Тому Росія пішла війною на Україну не через те, щоб поставити якісь маріонетковий уряд, чи контролювати якість там окремі галузі економіки, ні. Вона прийшла до нас, на нашу землю, для того, щоб знищити українську державу, щоб знищити українську націю.
На жаль, у нас ведеться така інформаційна політика, що мало хто відчуває, що йде війна. І мало хто відчуває оцю екзистенційну загрозу для самої Української держави. І навіть за цієї нової влади, яка прийшла, ця загроза залишається загрозою номер один. І тому тут не треба такі танці імітаційні навколо цього питання, а треба дуже чітко збирати докупи всіх спеціалістів, всіх експертів; збирати волонтерські рухи, і думати про те, як нам вийти з цієї війни переможцем. Бо війна може бути закінчена тільки двома шляхами: або ти здаєшся на милість ворога, або ти стаєш переможцем.
Логіка попередньої влади полягала в тому, щоб повернути процеси до початку війни, тобто повернутися до статусу кво. Росія повинна піти з Криму, Росія повинна піти із окупованих територій Донбасу, і от тоді можна говорити про те, що ми із цієї війни вийшли із перемогою. Не дуже важко перемогти Росію, повірте мені, якщо б в українській нації була єдність.
— Тобто, ключова умова для здобуття перемоги — це єдність української нації?
— Так. І вона здобувається по багатьох напрямках. Зокрема, треба постійно пояснювати людям, що державність не дається раз і назавжди, що державність — це величезна цінність для будь-якого народу. Держава дає можливість нації організувати життя відповідно до своєї традиції, до свого звичаю. А це означає, що нація може задіяти таку ядерну енергію для свого розвитку. Коли ти у чужій державі, ти повинен відмовитися від самого себе, ти повинен розмовляти чужою мовою, ти повинен поширювати чужі уклади на цій території.
— Тобто виходить що, треба щодня боротися за свою незалежність, за свою державність?
— Так! Держава будується без упинку, кожен день. Тобто це не такий собі феномен, який от виник, і він на віки-вічні, ні. За державу треба боротися кожен день, треба любити свою державу, і тут не тільки влада повинна вирішувати проблеми, але й кожний громадянин.
Слухайте також другу частину інтерв'ю з Іваном Зайцем в ефірі Українського радіо о 20:10.
Політична маніпуляція – це нав'язування певних ідей з метою досягнення влади, її реалізації та утримання. Завдання маніпулятора – зіграти на слабкостях та нав'язати свою волю іншій людині чи групі людей.
Існують два основні види маніпуляції: індивідуальна та масова. Остання особливо актуальна в період виборів коли ряд політиків наввипередки намагаються викрикнути "правильне слівце", щоб електорат звернув на них увагу і що ще важливіше – за них проголосував.
В рамках проекту Еволюція виборця на Українському радіо доктор соціологічних наук Олександр Стегній та менеджерка з комунікацій Центру "Ейдос" Анастасія Голуб проаналізували, як політики маніпулюють масовою свідомістю, які маніпуляції були найбільш поширеними на цьогорічних виборах та чому люди ведуться на інформаційні маніпуляції різних політичних сил.
Чим відрізняються методи манюпулювання масовою та індивідуальною свідомістю?
Олександр Стегній: Будь-який індивід, якщо він є членом суспільства, то, безумовно, тут окремих надто кардинальних відмінностей, мабуть, не буде. Якщо казати про певні індивідуальні особливості, то, можливо, це форс-мажорні обставини певної сім’ї — проявляється, коли мова йде про якісь місцеві локальні вибори. Коли потрібна адресна допомога і, до речі, тут ще треба подумати, чи маніпуляція це, чи ні.
Я б швидше казав про певні соціальні групи. Наприклад, в Україні досить потужна соціальна група, яка рекрутує переважну більшість електоральної підтримки — це пенсіонери. І у них є “кнопка” — це підвищення пенсій. Коли це обіцяють, то я одразу намагаюся зрозуміти, які ресурси є для цього, наскільки це можливо. Для молоді "кнопка" — це можливість працевлаштування. І універсальна “кнопка” для більшості українського суспільства, як показують соціологічні опитування, — це боротьба з корупцією. Також дуже болюча тема — це війна.
Анастасія Голуб: Щодо індивідуальних, то я б назвала ці маніпуляції якісними, а масові маніпуляції — кількісними. Коли ми говоримо про масові маніпуляції, то зазвичай використовуються якісь проблеми — те, що болить особисто тобі, ти кожен день бачиш. І це може подаватися в відео, статтях, повідомленнях. Людина чує те, що їй близьке, і дуже часто емоційно вирішує. А ці вибори, що президентські, що парламентські, були дуже емоційними.
Коли ми говоримо про масові, то це маніпулювання певними цифрами, рейтингами. Наприклад, на Львівщині був випадок розсилки СМС проти партії “Голос”. Там був такий текст, що українське суспільство розчарувалося в партії, і вона не проходить в Раду. Коли людина не аналізує це, а читає, то думає: "А чому всі так зробили, а я ні?". Таким чином вдається масово зманіпулювати людьми на тому, що вони не такі, як всі, — тому треба приєднуватися до думки інших.
Психологи кажуть, що у людини є така властивість: вона не хоче брати на себе відповідальність за свій вибір чи свою думку. Їй легше розділити Думку більшості. Є така річ як “спіраль мовчання”, тобто, за замовчуванням, ми дивимося на рейтинги і ось бачимо, що якась партія не проходить, то за неї і не варто голосувати. Але ми не думаємо, що можливо це зманіпульовано.
Олександр Стегній: Спіраль мовчання — це не стільки про маніпуляції, скільки про те, що буквально за тиждень до виборів у більшості випадків більшості країн є питома вага людей, які ще не визначились, і для маніпуляторів вони, безумовно, є цільовою групою. Але це не значить, що всіма, які не визначились, можна зманіпулювати. Є частина людей, яка визначається на підставі спілкування з найближчим оточенням, є частина, яка приєднується до більшості. Тобто я б тут не драматизував ситуацію, що соціологи якось сильно впливають на електоральний вибір врешті-решт. Наприклад, на останніх виборах, особливо президентських, була інша думка: не до більшості приєднатися, а вони хотіли отримати те, чого їм зараз не вистачає. І вони йшли не тому, що більшість, а тому що вірили, що щось може статися.
Чи є ті політики, які не маніпулювали свідомістю? Та чи можна сказати, що вони програли тому, що не використовували такі методи?
Анастасія Голуб: В нашій ситуації вийшло так, що хтось провів свою виборчу кампанію якісно, а хтось — ні. До маніпуляцій вдавалися всі, тому що кожен, хто до них вдається, одразу має перевагу. Тому всі йдуть цим шляхом. Інша справа, що комусь вдавалося краще, а комусь гірше.
Серед усіх методів і технік варто згадати одну, яка прийшла до нас із США. Це “bandwagon effect” — ефект приєднання, чи нашарування. Її можна тлумачити як завгодно, але сенс у тому, щоб притягти не тільки соціологію. Бажано додати експертів, а ще звернутися до традицій патріотизму. Це те, що зробила, наприклад, Європейська солідарність, але чому це не спрацювало?
Анастасія Голуб: Загалом, ті, кого було більше в ефірі, тобто не тільки на телебаченні, а й в соцмережах, на ютуб-каналах, — ті й більше запамятовувались. Феномен цих виборів у тому, що класичні ідеї, які використовуються в усьому світі, не спрацювали. Спрацювали лозунги "Будемо саджати!", "Зробимо їх усіх!". Щодо ефекту масовості, то дуже сильно допомогли соцмережі, оскільки це наша і сила, і слабкість. Слабкість в тому, що цим було дуже легко маніпулювати і політики це дуже часто використовували, наприклад ботів. VoxUkraine разом із партнерами підрахували, що у Зеленського було близько 27 тисяч ботів, у Порошенка — 20 тисяч, у інших ці цифри набагато менші — до тисячі.
Чому ми ведемося на маніпуляції масовою свідомістю та як цьому опиратися?
Анастасія Голуб: Ми на це ведемося, в першу чергу, тому що не знаємо цих маніпуляцій. Коли ми вже хоча б озброєні інформацією, то можемо задуматися, чи нами не зманіпулювали. Тому я б радила усім зробити своїм хобі іноді читати, що нового придумали, чи як маніпулюють. Це допоможе не тільки в політиці, а й у повсякденному житті. Скажімо, щоб ви в супермаркеті не купували того, що вам не треба, чи не пили кави більше, ніж вам потрібно.
Також ми часто послуговуємося не своєю думкою, а дослухаємося до більшості, яка не завжди права. Тому всі цифри треба перевіряти і аналізувати всі факти.
Олександр Стегній: Є можливість перевіряти всю інформацію, тільки потрібне бажання. І будь ласка зрозумійте: ваше життя належить також вам. І майбутнє країни також від вас залежить. Якщо ви хочете перекласти відповідальність на політиків — так буде і далі. Тобто самі щось робіть для цього.