Микола Жулинський, академік, літературознавець, директор Інституту літератури НАНУ, міркував, як у Дмитрові Васильовичі поєднувався поет і політик: "Я переконаний, що Дмитро Павличко залишиться у памʼяті народній як великий геніальний поет і як видатний політик, причому політик цільний. Такої органічної єдності в одній особі письменника і політика, яку виражає постать Дмитра Павличка, його діяльність і покликання, годі відшукати в сучасній історії України. До речі, він сам визнавав: поєднання літератури і політики в одній душі можливе. Щоправда в такому поєднанні програє письменник і виграє політик, на думку самого Паличка. Але я вважаю, що такого програшу тут не було. Ми говоримо про письменника і політика високого класу. Павличко є серед тих перших, хто виборював незалежність і готував суспільство своїми статтями і поезією до відновлення української державності. У ньому органічно поєднався і поет, і політик. Ці дві його іпостасі будуть навічно вписані в історію української держави та української літератури".
"Читай! А ні — то я задушу тебе…". Чи правда, що 24 серпня 1991 року о 17:42 Павличко прошепотів Кравчукові ці слова? Це дійсно правда, підтвердив Микола Жулинський. "Сам Леонід Макарович Кравчук про це згадував, і збереглася фотографія, коли над Кравчуком нависає постать Павличка, який підштовхував Голову Верховної Ради Леоніда Кравчука, щоб швидше ухвалити Декларацію про державний суверенітет України. А скільки всього зробив Павличко, коли працював послом у Словаччині та Польщі, взагалі, його дипломатична діяльність це було будівництво української держави".
Проголошення незалежності України. Укрінформ
На запитання, чи правдива історія про участь Дмитра Павличка в ОУН, Микола Жулинський відповів: "Абсолютно правдива. Я був запрошений на його 80-річчя разом з Іваном Драчем. На цьому святі був присутній сотенний, який молодого хлопця Дмитра мобілізував у сотню. Сам Павличко згадував: "Патріотичний вишкіл я пройшов у Коломийській гімназії. Для мене не було місця в радянському суспільстві. Мені треба було вибирати — або назад у сотню, або в тюрму, або в письменники з похиленим лицем". Павличка було спіймано, НКВД його катувало, і він змушений був визнавати, бо були такі немилосердні болі… Він ішов на компроміси, певний час справді був "письменником з похиленим лицем". І писав, що йому доводилось нахиляти з вимушеною покорою голову перед комуністичною владою, час від часу ставати самому собі на горло, іти на морально болісні компроміси, заради того, щоб мати легальну можливість говорити правду своєму народові й піднімати з урвищ Україну. Павличко ці компроміси визнавав і не заперечував".
"У 1993 році Дмитро Павличко робив доповідь у Зальцбурзі "Про сучасні проблеми в Україні" і зазначив: "Крок сепаратизму, прищеплений російськими парламентаріями в Криму, буде множитись. І важко сказати, чи не призведе він до кривавої епідемії. Якщо імперія зла не може зникнути, і це загрожує існуванню імперії добра, то наша будущина буде печальною". До 2014 року залишалося два десятиліття…Не можна сьогодні говорити про Павличка, не памʼятаючи того колосального внеску, який він зробив як політик і громадський діяч в імʼя відновлення української держави", — констатував Микола Жулинський.
Василь Герасимʼюк, поет, лауреат Шевченківської премії:
"Павличко — це нерв. Він відкритий. Бо є літератори з прихованим нервом. А в Павличковій поезії бере участь насамперед серце, це такий вибух, і без цієї вибуховості ми Павличка не сприймаємо. Навіть у класичній строгій формі сонета теж вибухи емоцій, зміна різних станів, різних мисленнєвих підходів. Це характерно для Павличка в усіх періодах його творчості. Ідучи своїм нелегким шляхом, він завжди починав із мови серця. Вона була головна для нього. Я мав нагоду й честь багато з ним розмовляти і бачив, як він запалювався, як вибухали емоції. І кожна емоція переходила межі буденного спілкування, переходила на якісь високі звитяги. Коли говорити про любовну лірику, то це така дивовижно пластична еротика. Якщо згадати останні поезії про політиків, то це також виплеск емоцій тієї секунди, тієї миті. Павличко — це поет магми, там немає раціонального думання. Його момент стихійності особливо приваблював при кожній нашій зустрічі".
Олександр Білаш та Дмитро Павличко. https://westnews.info
Любов Голота, поетеса, письменниця, головна редакторка газети "Слово Просвіти":
"Дмитро Павличко був першим головою Товариства української мови імені Тараса Шевченка. І його внесок неоціненний. Утворення Товариства готували дуже яскраві люди, такі як Ющук, Пономарів, але коли зайшлось про те, хто очолить Товариство української мови, всі беззаперечно зійшлися на кандидатурі Дмитра Васильовича Павличка. Не тільки тому, що тема мови — його провідна тема, вона не зʼявилась якось конʼюнктурно. Можна згадати вірші 1954-56 років, присвячені мові, і кожного року він писав про мову. Це був його дух. Для нього мова та Україна — поняття абсолютно рівнозначні. Його мобільність та самовідданість, його палахкотіння в обраній темі — це щось надзвичайне. Коли Товариство української мови перейшло в "Просвіту", то Дмитро Павличко став нашим незмінним почесним головою. Він був учасником зʼїздів, пленумів та всіх просвітянських заходів. Активну участь брав у роботі газети "Слово Просвіти", друкувався із дуже цікавими матеріалами, віршами, спогадами, його цікавив сам зміст газети. Роботящість Дмитра Васильовича була безмежною. Герой України обовʼязково приходив, усе вичитував і завжди дуже чекав на публікацію. Не можна не згадати журнал "Всесвіт", який був найкращим у Радянському Союзі. Те, що робив Дмитро Павличко, просто потрясало. Усі стали передплатниками або записувалися в чергу, бо було нутряне інтуїтивне відчуття, що це дуже яскраво й по-справжньому, і була внутрішня осторога, що це ненадовго. Так і сталося. Це була світова література небанальною вишуканою українською мовою з широким лексичним набором".
Іван Малкович, поет, видавець, лауреат Шевченківської премії:
"Саме Дмитро Павличко дав путівку в літературне життя мені, 19-річному. Для мене це було надважливо. Особливо в ті часи, коли єдиною літературною газетою була "Літературна Україна", і раптом більш як на пів сторінки добірка молодого поета. Це був перший різдвяний номер за 1981 рік, і така передмова, такі гарні слова…Я навіки вдячний за це, бо тоді мене помітило багато гарних людей, прочитавши ці вірші. Тому я щасливий, коли у нас вийшов "Золоторогий олень", це найкраща віршована казка ХХ століття. Причому Дмитро Васильович зробив редакцію книжки 1971 року, там було дуже багато діалектизмів, плюс дещо додав. І моя улюблена казка стала ще кращою! Він був дуже щасливий, коли вона вийшла, і казав мені: "Я там написав одну строфу, де поєднав твій Стопчатів і свій Березів. Не викидай її". А наша видана книжка "Два кольори" — це вибрані перлини поетичної спадщини Дмитра Павличка. Я був упорядником, і на початку йде "Таємниця твого обличчя", а закінчується "Золотим ябком". Це інтимна лірика, а Павличко — неперевершений лірик. Я купу віршів знаю напамʼять. Немає нічого кращого, як прочитати коханій вірш Дмитра Павличка…".
Фото: novynarnia.com
