Фото: Arthouse Traffic
Про фільм "Бачення метелика", багато говорили, що в нього є доволі добра фестивальна історія: він був показаний на Каннському кінофестивалі в 2022 році і, крім того, це дебютний повний художній метр. Це, до речі, часто буває з дебютними фільмами, що вони їдуть у Канни?
Багато хто вважає, що це успіх, і багато хто казав, що про таке можна тільки мріяти. Мені важко було, чесно кажучи, співставити, бо це вже все відбулося в 2022 році під час повномасштабного вторгнення, тож мені було важко співставити масштаби подій, скажімо так.
Я пригадую тоді, коли йшло до Каннського кінофестивалю, в колі кінематографістів була така хвиля обговорень про те, наскільки це є доречним їздити з одного боку на такі важливі кіношні міжнародні впливові події, а з іншого боку там в програмі були "усе як ми любимо" — російські фільми. Як ви з цим працювали? Як ви на це питання відповідали?
Так, ми самі дуже довго з’ясовували, вагалися, як нам правильно чинити, як нам правильно себе позиціонувати. Звісно, там у програмі був один російський фільм і команда фільму і фестивалю позиціонували цей фільм і команду фільму як антипутінський, хоча це було теж доволі дискусійне питання. Але ми вирішили, що на події такого масштабу і на подію, яка привертає до себе стільки уваги в міжнародних медіа, варто їхати. Насправді Каннський кінофестиваль — це друга за відвідуваністю пресою подія після Олімпійських ігор. Тобто там щорічно до пандемії акредитувалися до 4 тисяч представників медіа.
Це топова подія культури не тільки у світі кіно...
Так, і тому ми вирішили, що бути відсутніми на такій події і віддати перевагу принципами, це буде все таки програшна позиція, тому що ми таким чином не зможемо принести на цей майданчик, на цей рівень наші голоси, нашу перспективу. Таким чином, ми зрозуміли, що будуть присутні тільки російські голоси, перспектива, скажімо так "хороших рускіх", як це називається зараз. А ще як згодом з'ясувалося, це був коректний і правильний вчинок, тому що ці голоси "хороших рускіх" виявилися прикритими голосами, які закликали до співчуття військовим злочинцям — російським солдатам, і які закликали до зняття санкцій з певних російських олігархів. Романа Абрамовича, в тому числі і в першу чергу.
Команда фільму "Бачення метелика" на Каннському кінофестивалі. Фото: Laurent Koffel
Тут варто нагадати, що йдеться про пресконференцію російського режисера Кирила Серебреннікова
Фільм, який він зняв і представляв цьогоріч на Каннському кінофестивалі, називався "Жена Чайковського", теж доволі контроверсійна тема.
Пропоную повернутися до фільму. Ми почали з того, що цей фільм побував на Каннському кінофестивалі, також є відзнака і за нагороди за найкращий художній фільм на Одеському міжнародному кінофестивалі. Якщо я не помиляюся, із Сербії ви також привезли нагороду.
Так, також із Хорватії.
Важливо поговорити про те, що це за фільм і в цьому сенсі можливість для зарубіжної публіки побачити його саме в рік, коли почалось повномасштабне вторгнення, на мою думку, було важливим, оскільки це фільм про повернення з полону. А далі ви більше розкажіть: хто, куди і чому повертається?
Так, це фільм про повернення з полону жінки-військової, аеророзвідниці, для якої після повернення до її попереднього життя насправді все тільки починається. І цей непростий і травматичний досвід породжує подальші морально-етичні виклики, з якими лише головна героїня як жінка могла стикнутися і фільм змальовує процес її боротьби і відстоювання її власного бачення свого життя.
"Бачення метелика" може підказати цей дуже важливий образ і метафору, а також це позивний головної героїні?
Так.
Позивний "метелик" у військовому житті, а в цивільному житті її звати Ліля. Ліля повертається додому і раптом виявляється, що реальність, в яку вона повернулася, не така, якою вона була. Проте хотілося б детальніше поговорити про сценарій. Я знаю, що ви його писали з Іриною Цілик, і в ньому є одна річ дуже незвична — сюжет обміну полоненими, сюжет про повернення полонених, але обиватель не так багато знає, як воно повертатися з полону і на початку фільму доволі детально ви фіксуєте цей побут. Розкажіть трохи про це дослідження, як ви це вивчали?
Насправді крім того, що ми дуже багато передивлялися наявних в мережі на той момент матеріалів з обмінів полоненими, ми багато спілкувалися з людьми, які в першу чергу пережили полон і були свідками і жертвами тих чи інших злочинів. Жінок і чоловіків так само. Також ми спілкувалися з людьми, які так само організовували обміни полоненими на різних рівнях — від державного до локальних обмінів. Таким чином ми намагалися відтворити атмосферу оцих обмінів.
Взагалі фільм фіксує період, коли війна на сході йде декілька років, і це період застою, так сказати, коли бойові дії ще тривають, коли люди ще страждають від війни, але більша частина суспільства вже втомилася тримати увагу на цьому. Однією із цілей фільму було показати, що війна триває з 2014 року і ми живемо в повоєнному суспільстві, навіть якщо більша частина цього суспільства цього не помічає. Алееред тим, як фільм був завершений, війна постукалася в кожну українську оселю.
Кадр з фільму "Бачення метелика"
Так склалося, що після 24 лютого 2022 року нам усім було що показати про цю війну, що почалася з 2014 року. Є і фільми більш широкоглядацькі, зокрема "Кіборги" Ахтема Сеїтаблаєва за сценарієм Наталії Ворожбит. Але загалом цей список фільмів дуже довгий і дуже різноманітний, на будь який смак. В цьому сенсі фільм "Бачення метелика" попадає теж в певну українську традицію говорити про війну. Ви дивилися їх, коли готувалися знімати "Бачення метелика"?
Так, ми дивилися й на фільми колег, на документальні стрічки, які зображують нашу війну. Також ми зверталися до українських фільмів попередніх десятиліть. Одним з основних референсів для мене особисто була стрічка "Комісар" з досить не простою долею. Це радянська стрічка, але вона доволі антирадянська, і саме тому вона була заборонена, а копії майже усі знищені і лише під кінець існування Радянського Союзу була віднайдена єдина вціліла копія цієї стрічки, яка була згодом показана і отримала нагороду на Берлінському кінофестивалі. Також ми дивилися й на фільми колег з-за кордону. Наприклад, ми дуже багато покладалися на фільм "Тіні". І, звісно ж, ми дивилися й сучасні ігрові фільми, аби зрозуміти поле, в якому ми працюємо. Також й документальні — "Війна химер", "Зошит війни".
Як би ви відповіли на запитання, як в Україні ці 9 років показують війну?
Я думаю, що якщо підсумувати всі фільми, які я бачив на тему нашої війни, яка триває з 2014 року, я б сказав, що всі фільми торкаються тієї безлічі контроверсій, які війна народжує. Звісно, є фільми пропагандистські або більш масові, які пропонують більш спрощений підхід до зображення війни. Але найвидатніші роботи, як на мене, і найбільш вдалі дійсно зображують непросту тему морально-етичних викликів, які трапляються після того, як відгриміли бойові дії, хтось загинув, а хтось — залишився жити.