Антоніо Лукіч: якби брати Насірови відмовилися, фільму не було б

Антоніо Лукіч: якби брати Насірови відмовилися, фільму не було б

Фільм "Люксембург, Люксембург" режисера Антоніо Лукіча став лідером за результатами кінопрокатного вікенду в Україні. За перший вікенд його подивилися понад 36 тисяч глядачів. "Люксембург, Люксембург" — друга повнометражна стрічка Лукіча після кінокартини "Мої думки тихі". А третій фільм буде злим, розповів режисер в інтерв'ю Радіо Культура. "Перші два фільми я намагався розповідати з позиції любові, а зараз усі ми дуже злі", — зазначив Антоніо Лукіч.

0:00 0:00
10
1x

Антоніо Лукіч та актори, що зіграли головні ролі у фільмі "Люксембург, Люксембург", Аміл Насіров та Раміл Насіров. ФБ-сторінка фільму "Люксембург, Люксембург"

Диво не завжди трапляється з тим, хто знає, що з ним робити

—   Хотілося б розпочати із запитання: про що фільм? Адже відгуки на нього рясніють думками, що Антоніо Лукіч знову препарує історію батьків і дітей. В одному інтерв’ю звучить ваша думка, що фільм не автобіографічний, але дуже особистісний. В чому саме?

 —   Насправді на початку фільму є правдивий титр в тому, що цей фільм зроблений за мотивами реальних подій. Саме втрата батька, який був не ідеальним, відсутнім, була найбільшим емоційним зарядом фільму. Багато хто з нас хоче віднайти цю важливу фігуру батька або, можна сказати, творця. Так само як і "Мої думки тихі", це спроба головного героя знайти творця, вважайте — Бога. І коли в героя є дуже сила воля до того, щоб віднайти його, це дуже добре драйвить цю історію. Воно провокує героя перемагати всі перипетії і робити справи, перевиховуватись. В цьому плані "Люксембург, Люксембург" є історією, коли не дуже хороша людина, якою є Коля, перевиховується і потрапляє до Люксембургу. Але головний парадокс цієї історії в тому, що Бог являється не завжди тому, хто на це заслуговує. Диво не завжди трапляється з тим, хто знає, що з ним робити. І це сумний і глибинний пафос цієї історії. Це комплекс спостережень, історій — звісно, додуманий, перекладений на мову кіно, на мову цього неідеального фільму, яким є "Люксембург, Люксембург". 

—   Дуже багато чого було зроблено, але потім почалася широкомасштабна війна. Чи фільм був завершений до того? 

—   Він був незавершеним зовсім, це був чорновий монтаж фільму, коли ти маєш з не дуже якісних файлів щось схоже на історію. Чорновий монтаж, за практикою, вже розсилається на кінофестивалі, коли фільм вже шукає собі якусь велику кінофестивальну прем’єру. Звісно, складно було сподіватися, що ми отримаємо запрошення з Венеції, але він пішов вже в комунікації. Після 24 лютого ми зрозуміли, що наші матеріали розкидані по Києву і було питання, чи їх рятувати, коли це робити і чи взагалі це потрібно. Чи потрібен цей фільм, чи не втратить він актуальність. Потім якось ми почали це все збирати і розуміти, що ми маємо врятувати цю працю трьох років нашого життя. Незважаючи на те, що наш продюсер — Володя — пішов на війну, паралельно вдалося це все підняти та доробити цей фільм.

ФБ-сторінка фільму "Люксембург, Люксембург"

Якби Аміл та Раміл Насірови відмовилися, "фільму не було б"

—   Чому на головні ролі були вибрані брати Насірови? Вони ж непрофесійні актори…

—   Я взагалі не вірю в ідею про професійних акторів. Людей, які знімаються, я ділю на артистів та акторів. Обидві категорії цікаві, проте артист — це людина, яка залишається собою, поза залежністю, де вона грає, а актор - це людина, яка вміє програти чиюсь іншу долю, прожити чийсь інший емоційний досвід. І здавалося, що брати будуть як артисти — залишаться "Курганом і Агрегатом" в кадрі. Я не знав чого очікувати, але вони виявилися насправді дуже професійними акторами, тому що, окрім того, що дуже добре знали всі слова, вони були співавторами тексту, сценарію. Це була постійна робота у співавторстві з ними. Я обирав їх дуже дивно, адже спочатку ця історія й була про близнюків, тому що схильні до того, аби любити та ненавидіти наших батьків одночасно. Так само було в мене з батьком, якого я не міг пробачити, при тому я його любив. Тому я розділив себе на двох людей і спитав себе: що, якщо в ситуації, в якій я був, нас би було двоє? Я дивився інтерв’ю на каналі "Селюки" і побачив там Аміла Насірова, маленького, трішки схожого на боснійця, і зрозумів, що він може бути нащадком югославської крові. І в нього був натуральний, крутий суржик, вимова, а ми шукали історію, яка б відбувалась десь там. Я подумав, що хочу спробувати його на цю роль, перейшов на його сторінку і побачив, що він насправді не один, в нього є брат. 

—   І знову повернулась історія близнюків…

—   Так, історія близнюків повернулася. Ми з продюсером не могли повірити в це щастя, але розуміли, що ми в дуже слабкій позиції, тому що якби хлопці відмовилися, то фільму не було б. 

—   Як ви його знімали? І в Лубнах, і в Києві...

—   І в Лубнах, і в Києві, і в Люксембурзі.

Українське кіно після перемоги

—   Як буде мінятися кіно, на вашу думку, після нашої перемоги? Якого кіна ми будемо потребувати, яке кіно зніматимете ви?

—   Я буду пробувати пояснити реальність, як я її бачу з допомогою фільму. Режисер та автор фільмів — це людина, яка жодним іншим чином не може пояснити, як вона бачить життя та порозумітися з іншими, пояснити свої відчуття, окрім як зняти про це якусь історію. Щодо мене, то все більш-менш зрозуміло. Що буде відбуватися в кіно, я насправді не розумію. Був неореалізм в Італії в 1940-ві, коли декораціями для фільмів вперше в історії кіно стали не павільйони, а розбиті вулиці Риму, Неаполя та інших міст. Неореалізм рефлексував безпосередньо на руїни не тільки архітектурні, але й сімейні. Це була рефлексія на реальність. Якісь інші країни, які були менш знищені, як Америка, стомились від війни і в 1950-ті роки робили фільми про ситість, задоволення, про те, що відволікає. Там з’являється символ епохи Мерилін Монро. Кожна епоха залишає за собою якесь обличчя: 40-ві — це Марлен Дітріх, коли всі жили в дуже складний час Другої світової. І оця жінка з обличчям, яке в собі ховає небезпеку, стала символом. В 50-ті — Мерилін Монро, в 60-ті — Джин Сиберг — жінка-бунтарка. І яке обличчя буде героєм цього часу, сказати складно.

—   В Україні цього не можна передбачити?

— Складно передбачити, хоча воно насправді вже вимальовується. Проте найкращі фільми про війну з’являються набагато пізніше, коли на цю тему дивитися як з майбутнього в минуле, коли стає зрозуміліше. Зараз скоріше час для документальних фільмів та для фіксації власних спостережень, для того, щоб щось писати. Якщо зараз на могилах знімати кіно з акторами, в місцях, де нещодавно розбирали завали і люди чули там трупний запах, ігрове кіно не вдасться.

Третій фільм буде злим 

—   Ви перехопили власне моє запитання: ви починали з кінодокументалістики. Не дивитеся зараз знову в цей напрямок?

—   Зовсім не дивлюся, мені не вистачає сміливості та відповідальності. Адже коли ти знімаєш документальний фільм, ти маєш зробити героя цього фільму членом власної сім’ї. Взяти повну відповідальність за цю людину. Це дуже сильне втручання камери в чуже життя і я не відчуваю в собі права брати чиєсь життя та перетворювати його на історію, навіть якщо ця історія дуже важлива для світу і навіть якщо ця людина хоче нею поділитися. Я дуже цього боюсь — втручатися камерою в чуже життя. Я тільки зараз із третім фільмом розумію, про що моя наскрізна тема в кіно. Коли ти знімаєш фільм про високого хлопця, який нікуди не вміщується, йому незручно і це комедія незручності скоріше. Знімаєш про маленьких, яким теж дуже складно. Тоді стає зрозуміло, що наскрізною темою є життя, яке є дуже незручним місцем і не всім у цьому житті вдається пристосуватися, є люди, яким це складно. Складно спілкуватися, складно знайти себе. Третій фільм буде злим. Перші два фільми я намагався розповідати з позиції любові, а зараз усі ми дуже злі.

Антоніо Лукіч у студії Радіо Культура

—   А ми коли-небудь знімемо свій "Король говорить"?

—   Це один із найвизначніших фільмів. Нас колись водив наш майстер на цю історію. У нас уже є наш "Король говорить" і добре, аби цей фільм зняли ми, а не про нас. Щоб ми не стали просто темою. Якщо це буде фільм нас і нашого режисера, це буде кайф. Якщо ж цим просто хтось скористається, то наша індустрія залишиться в тому ж становищі індустрії країни третього світу, де бюджет Держкіно в кращі роки десь такий, як бюджет регіонального фонду, наприклад, заходу Швеції. 

Останні новини
Чотири дні до вересня. У Києві почався фестиваль пам'яті Романа Ратушного
Чотири дні до вересня. У Києві почався фестиваль пам'яті Романа Ратушного
Саміт у Швейцарії має всі шанси стати єдиним масштабним майданчиком — Семенюк
Саміт у Швейцарії має всі шанси стати єдиним масштабним майданчиком — Семенюк
НБУ зменшує облікову ставку, щоб насичувати економіку грошима — Ланда
НБУ зменшує облікову ставку, щоб насичувати економіку грошима — Ланда
Заяви Путіна про мир — це не мирні переговори, а пропозиція для України здатися — Шелест
Заяви Путіна про мир — це не мирні переговори, а пропозиція для України здатися — Шелест
Протистояти балістиці можуть тільки комплекси Patriot і SAMP/T – Криволап
Протистояти балістиці можуть тільки комплекси Patriot і SAMP/T – Криволап
Новини по темі
Корольчук: Імпорт електроенергії ― виключно для стабілізації роботи енергосистеми
"В інших арміях світу немає такого роду військ" ― Гетьман про створення Сил безпілотних систем
Кіно не займається документуванням воєнних злочинів ― Дмитро Десятерик
Пішохода в темному одязі водієві вночі видно лише за 1 метр — експерт
Автономні багатоповерхівки ― фантастика чи реальність? Коментує представник Асоціації ОСББ