Фото Світлани Мялик
"Перше відродження Лаври відбулося саме за підтримки європейських князів"
Що відбувається з Києво-Печерською Лаврою?Які пам’ятки зараз знайшли на території заповідника, які нагадують нам про спільну історію, зокрема з Польщею і з Литвою?
Є періоди, які безпосередньо пов'язують Києво-Печерську лавру з європейською історією. Про це намагалися не просто забути. Проти цього працювала ціла система російської пропаганди, яка намагалася зачистити все, що не стосувалося "русского міра" в Лаврі. Зараз в Лаврі є два фантастичних проєкти, які нам вважається за необхідне реалізувати саме за участі представників Польщі і Литви. Це період Великого князівства Литовського, а потім період Речі Посполитої. Один з цих об'єктів, який вже практично реалізований, потребує додаткових ресурсів на його завершення. Це усипальниця, пам'ятник Костянтину Острозькому прямо всередині Успенського собору, який реалізується за спільною резолюцією України, Польщі і Литви. І Литва, й Україна значно долучилися до цього проєкту. Ми сподіваємося, що і польська сторона долучиться. І пам'ятник цьому видатному діячу історії України, Польщі і Литви постане на тому місці, де був зруйнований більшовиками в 41-му році. Тому що цей пам'ятник був підірваний разом із собором,в епіцентрі вибуху в 41-му році.
Другий фантастичний історичний приклад — на 5-7 метровій висоті великої Лаврської дзвіниці, прямо в її тіло, вмонтовано три кам'яні фрагменти. Колись це був єдиний триптих, тобто велика кам'яна картина з зображенням Богородиці й Антонія і Феодосія Печерських. Цей триптих створений в часи Великого князівства Литовського, коли Київ входив до складу цього князівства. Він є свідченням відбудови Успенського собору і Києво-Печерської лаври після Батия. Тобто перше відродження Лаври відбулося саме за підтримки європейських князів і європейської спільноти в рамках європейської держави, в яку тоді входила Україна. І лаврські події це підтверджують. Найголовніше, що на цьому триптиху зберігся чудовий напис, який дає чітке датування, коли це відбулось — це 1470 рік, і що всі ці роботи відбувалися в тому числі з благословення польського короля Казимира. Тобто ми маємо унікальну історичну пам'ятку, яка письмово датована і засвідчує дату першого відродження Києво-Печерської лаври й Успенського собору саме за литовських князів і польського короля. Це унікальна пам'ятка, про яку в Україні мало хто знає, тільки фахівці, які займаються цим періодом. А ця пам'ятка — це насправді свідчення нашої реальної історії, що Україна століттями була частиною європейського простору, що ці цінності і ті принципи, за якими існує українське суспільство до нині — це європейські традиції.
"У Лаврі ви практично не побачите поховання українських діячів"
На території Києво-Печерської лаври біля Трапезного храму є могила російського державного діяча Петра Столипіна, якого 1911 року під час замаху було вбито в Оперному театрі в Києві. Чи залишать її на території Лаври?
Це, безумовно, питання більше до людей, які займаються духовною справою. Для нас як для охоронців пам'яток всі пам'ятки мають бути збережені. Але я хотів би наголосити, що могила Столипіна, як і могили багатьох інших російських сановників в Лаврі, всі відтворені, підкреслені мармуровими або іншими надгробками, потужними поховальними конструкціями. Але коли ви почнете шукати поховання українських діячів, ви їх тут практично не побачите. Якщо Петру Столипіну стоїть прямо під Трапезним храмом і хрест, і відповідне поховання оформлене, то Петра Могилу практично ви не можете знайти й побачити, де знаходилося це поховання одного з найвидатніших культурних і релігійних діячів, який визнаний святим в православній церкві в Україні. Тому мені видається, що найбільш важливим зараз є не просто думати, як позбутися російського впливу. Найбільш важливим є повернення українського до Лаври, і тут, крім пошуку священних місць, або поховань, або історичних пам'яток, які мають відношення до української Лаври, треба пам'ятати і тих видатних діячів, які зробили неймовірний внесок в історію Лаври.
"Ми маємо повернути Лавру Україні, а українців — у Лавру"
У Всіхсвятській церкві, якій виповнюється фактично 325 років і яка була побудована коштом гетьмана Івана Мазепи, відбулася перша служба на вшанування цього гетьмана. 300 років російська церква в Лаврі співала анафему Мазепі, попри те, скільки він тут розбудував, скільки церков він поставив, скільки він зробив великого і потужного для Лаври. Але на вимогу імперії Петра І тут співали анафему століттями. Ця пам'ятка 20 років вже як потребує реставрації, і зараз ЮНЕСКО підтвердило, що вони готові долучитись до реставрації цієї пам'ятки. Але таких об'єктів на території Лаври дуже багато і надзвичайно мало людей знають українську складову Лаври. Тож у колективу заповідника і Міністерства культури існує ідея чи бренд, який ми самі собі придумали — це повернути Лавру Україні, а українців — у Лавру.
Тому що дійсно декілька десятиліть Лавра перетворилася в оплот "руского міра", і дуже багато речей, які абсолютно несумісні з поняттями незалежності України тут відбувалися. І те, що зараз необхідно зробити, це не просто бажання, а вимога суспільства — змінити Лавру, повернути їй ту українську спадщину, яку в неї або намагалися вкрасти, або взагалі намагалися знищити всю цю історію. Тому у нас дуже серйозні стоять задачі.
Максим Остапенко. Фото Світлани Мялик
"Потрібно поставити крапку в тому, чи є УПЦ МП справді українською церквою"
Найбільше зараз у суспільства викликає занепокоєння те, що треба поставити вже крапку в тому, чи є Українська православна церква українською, і суспільство має почути чітку відповідь. Чи ті священники й монахи, які зараз начебто кажуть, що вони за Україну, що вони моляться за Україну, наскільки вони дійсно розірвали свої зв'язки з Москвою. Тому що суспільство обурене тим, що до сьогоднішнього дня все це відбувається в напівприхований спосіб. Нам кажуть, що не поминають Кирила. Але все структурне підпорядкування, згідно з канонами, наскільки я розумію, залишається в підпорядкуванні Москви. І ця ситуація абсолютно не припустима в умовах війни, в умовах того, що зараз відбувається. Коли я почув, що відновлено молитовне стояння (для "Божого заступництва "перед спробами "відібрати" монастир в Української Православної Церкви та перетворити його на музей — ред.) в день, коли Росія підірвала Каховську ГЕС, то це, як на мене, історія абсурду. Тому що в той час, як Росія намагається не просто вбити, а втопити тисячі українців, в жахливий спосіб знищує українську екологію, українську економіку, людей, церковні олігархи намагаються поновити диспути з державою з приводу того, щоб їм повернули майно, яке насправді належить державі.
Заповідник 100 років обороняв Лавру від більшовизму, від їх намагань знищити всі ці і церкви, і собори, і весь архітектурний комплекс. Монашівства не було фактично з 20-х років, і все, що тут збережено, це збережено силами заповідника. І заповідник свого часу дозволив монахам і монастирю прийти до цих об'єктів і продовжувати тут монашівську традицію. З чим стикнулася держава? Що тут порушено багато археологічних та історичних пам'яток. Тут почалося самовільне будівництво Павлом Лебедем, який збудував 15 капітальних споруд, а загалом 36 нових об'єктів побудовано в межах Лаври. Прямо по центру Нижньої лаври збудовано овочесховище з чотирма поверхами вниз. Я вже не кажу про ідеологічну складову, яка неслася тут під час приїздів Кирила, під час приїздів російських сановників, під час хресних ходів, що України як держави такої немає. Тобто це було кубло антиукраїнської церковної політики, і суспільство зараз вимагає чітких пояснень від тих очільників Української православної церкви, від долі яких залежать і ті монахи, які дійсно моляться біля мощів святих в Лаврських печерах. Але це дуже важливе питання, що скажуть про підпорядкування цієї церкви Москві. Тому що поки суспільство однозначної відповіді не отримало. А ті окремі сигнали, які ми бачимо, не на користь Українській православній церкві, яка була в Московському патріархаті. І вони зараз продовжують обурювати суспільство і показувати, наскільки вони не разом з ним.
Та непідтримка очільників церкви, якраз і є свідченням того, що вони відхрестилися від того, що переживає зараз народ, від того, що їх намагаються вбити, знищують нашу культуру, пам'ятки, захоплюють нашу землю. Вони думають про свої статки, про свої маєтки, про свої впливи і ресурси, які вони отримували в таких об'єктах, як Києво-Печерська Лавра. І мені здається, тут треба з моральної точки зору давати оцінку всій цій історії. Дуже сподіваюся, що більш проактивну, проукраїнську позицію далі будуть здійснювати представники Православної церкви України, тому що зараз серед них дуже багато людей, які пішли капеланами в військо, підтримують наших військових духовно на фронті. І зараз їм не вистачає ресурсів, щоб в тому числі продовжувати таку популяризацію і повернення українських традицій саме Православної церкви України. Мені здається, тут має бути дуже серйозний діалог, але діалог саме на жорстких проукраїнських позиціях і шукати порозуміння всередині країни, щоб Росія не використала цей фронт вчергове, як вони намагалися це зробити.
Мені здається, що Путін програв тому, що він фактично запустив військову, збройну війну попереду і не відкрив першим релігійний фронт. Тому що якби наше суспільство зіткнулося з релігійною проблемою спочатку і могло отримати жорстке релігійне протистояння, то воно не було б настільки єдиним потім під час вже подальших дій Росії. Тому зараз ми маємо подорослішати, зробити більш жорсткі фільтри для цієї релігійної історії і шукати правильних очільників, правильних духовних отців, які дійсно спрямували б нас на перемогу.
Максим Остапенко. Фото Світлани Мялик
"Судова влада має дати чітку відповідь, хто має право користуватися об'єктами Лаври"
Які об'єкти ви прийняли? Це Нижня лавра і частина Верхньої? Тут уже немає російської УПЦ МП?
Міністерство культури, власне ще до мого приходу запустило процедуру повернення майнового комплексу до Міністерства культури України. Тому що це майно передавалося монастирю. І зараз заповідник розірвав в односторонньому порядку договір про передачу в користування цього майна i запустив позицію його повернення. Це саме юридична процедура. Це майно зараз Комісія Міністерства культури повернула і передала Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра". Під час процедури повернення частина споруд, в яких не проживають монахи, які не використовуються для релігійних потреб, закрита і опечатана, наприклад, Трапезний храм і Трапезний собор використовуються вже як об'єкти заповідника, і тут не відбувається служб представників монастиря. Монахи, які проживають тут, та семінарія, яка розташована внизу, поки що залишаються, і ця процедура викликана тим, що зараз є судова тяганина. Ми живемо в правовій державі, і представники монастиря подали в суд на ці рішення, тож зараз триває судова тяганина. Заповідник, своєю чергою, теж подав в суди. І сьогодні ця історія вона знаходиться в судовому порядку. Єдине, наша думка полягає в тому, що необхідно цю історію прискорювати, тому що судові рішення не мають тривати роками, як це зазвичай робиться в нашому суспільстві й інколи ховається зміст заводи чого. Держава, в тому числі судова влада, має дати чітку відповідь, хто правий, хто має право користуватися цими об'єктами, або держава має в інший спосіб ухвалити рішення щодо цього монастиря.
"Релігійні, культурні і духовні об’єкти зараз є під не меншим прицілом російської машини, ніж деякі ділянки фронту. Тому перемогти Росію і в нашій історичній пам’яті, в нашій культурі, в наших пам’ятках — це надзвичайна задача"
Мені здається, що зараз найголовніше всьому українському суспільству пам'ятати, що всі вони є частиною спротиву. Об’єкти релігійні, культурні і духовні зараз є під не меншим прицілом російської машини, ніж деякі ділянки фронту. Тому що це якорі. Це те, що тримає російський наратив і брехню в Україні. І саме перемогти Росію і в нашій історичній пам’яті, в нашій культурі, в наших пам’ятках — це надзвичайна задача. Тому що Росія вкладала у свою історичну та культурну спадщину мільярди. Водночас Україна завжди недооцінювала цей ресурс. В Україні не було повного розуміння того, наскільки важлива культура, і це нам дає зараз не дуже гарні результати, тому що дуже багато людей не вірять в Україну і не шанують її минувшину. Хоча насправді це лише їх недостатня освіта або, швидше за все, просто показник дуже сильного радянського, а потім російського виховання, яке розповідало, що України немає, що українці — це не нація, що немає української історії, а все це історія Росії. Це був міф, який вбивався десятиліттями, якщо не століттями в голову українців. І ми саме через історію, через спадщину, через свою дійсно історичну місію маємо зрозуміти, наскільки потужною є Україна в цивілізаційному розумінні, наскільки це історія є дуже часто трирічною, але героїчною, і тим, чим можна пишатися. Тому українці мають повернутися до своєї культури, шукати своє історичне коріння, а влада має абсолютно по-іншому подивитися на збереження культурної спадщини і її популяризацію.