Ілюстративне фото: ФБ-сторінка "Оперативне командування Південь"
Розмазані 150 тисяч російських "багнетів"
У тій ситуації, в якій зараз нашим військам доводиться воювати, ми досягаємо успіху на всіх ділянках, усупереч наявній ресурсній базі, констатує Іван Киричевський. "Якщо рухатися з Півночі на Південь, то на Куп’янському та Лиманському напрямках уже кілька місяців триває успіх нашої оборонної операції. Все починалося з повідомлень, що росіяни нагнали туди дуже багато військ – 100 тисяч військових, 900 танків на 200 км фронту, що в нас нібито "посипалася" система управління військами. Але потім касетні снаряди та грамотні тактичні дії нашого військового командування зробили так, що росіянам доводиться лише мріяти, щоб хоча би спробувати пройти до берега ріки Оскіл", – резюмує військовий експерт.
Під Бахмутом наші війська вибивають найбільш боєздатні десантно-штурмові підрозділи РФ
Щодо штурмових дій під Бахмутом, то коли намагаються коментувати чи оцінювати навіть з нашої сторони бойові дії ЗСУ, чомусь одразу або обіцяють стрімкий успіх під Кліщіївкою, Андріївкою, дуже швидке оточення російських окупантів, зазначає Киричевський. "На менше не згодні, наче сам факт боїв на Бахмутському напрямку має приводити до швидкого оточення окупантів. Хоча, якщо дивитися на картину боїв на лінійній площині, то вона така: там наші війська з однієї сторони справді мають зафіксовані просування вперед, плюс широка "сіра" зона. Крім того, наші війська там вибивають найбільш боєздатні десантно-штурмові підрозділи РФ.
Проте є ще один важливий момент, на який не звертають увагу ані наші коментатори, ані західні. Є теза, на яку західні коментатори продовжують давити й надалі, що, мовляв, якщо біля Бахмуту щось і вийде, то тільки на тактичному рівні, а от Південь – це напрямок, де можна досягнути стратегічного успіху. Чому б зайві штурмові бригади не перекинути на Південь? Проте, якщо дивитися на "пірамідку", яку там побудувало наше військове командування, то 50 тисяч військових зі сторони росіян замкнуто лише на самому Бахмутському напрямку. Й саме через те, що вони не можуть там рухатися вперед, РФ затіяла спробу наступу на Куп’янському та Лиманському напрямках. Тобто ще +100 тисяч і виходить мінус 150 тисяч осіб, яких росіяни могли би використати для оборони на Півдні.
На Півдні ж головна історія не тільки в тому, наскільки вдається нашим військовим просуватися за добу чи за тиждень, хоча я особисто не очікував, що на даному етапі будуть повідомлення про те, що "ми просунулися й закріпилися на кілометр". Адже наші війська там перейшли до штурмів укріпрайонів – бетонних укріплень, які за інженерною складністю були навіть складніші, ніж те, що наші війська досі долали. Будь-які укріплення сильні в першу чергу гарнізоном, який має утримувати, аніж живою силою чи артилерією. Генштаб звітує, що наша артилерія "викосила" вздовж лінії фронту артилерійську бригаду окупантів, тобто мінімум 30 гармат і це ще яскравіше говорить про втрати росіян, аніж формальний показник, наскільки нам вдалося просунутися. Крім того, є ділянки, де зафіксоване наше просування, а є великі "сірі" зони, де вже й росіяни нічого не контролюють, але ЗСУ не можуть наразі безпечно закріпитися чи проводити ротацію".
Зосередження військ Росії на Бахмутському, Куп’янському напрямках – це відвертання уваги ЗСУ чи ні?
Тут можна висловити лише припущення, відповідає на це запитання Іван Киричевський. "Навіть якщо наше військове командування не розраховувало на такий ефект або не сподівалося його досягнути, так вийшло завдяки дуже вдалим і грамотним штурмовим діям. Тобто росіяни замість того, що ці умовні 150 тисяч "багнетів" зосередити на Півдні й створити умови, які взагалі б не дозволяли нашим військам просунутися, були змушені "розмазати" їх на Бахмут, Куп’янський та Лиманський напрямки. Й на перший погляд біля Бахмута нашим військам "світить" тільки тактичний успіх, але з іншого боку досягається стратегічний результат. Що ще може бути краще, ніж не дати дійти угрупованню військ противника до основного театру бойових дій? Це високий рівень оперативної майстерності. Хоча, можливо, ми переоцінюємо. Хай росіяни думають, що саме так і треба і саме там основні зусилля наступальних військ, тому хай саме там продовжують вбивати свої найбільш боєздатні десантно-штурмові частини з найбільш новітньою технікою. Краще, коли вона "вбивається" в другорядних частинах фронту, аніж на першорядних.
Іван Киричевський. Фото: ФБ-сторінка Івана Киричевського
Якби окупанти на Півдні нав’язали ЗСУ ар'єргардні бої, нам би було непереливки. Але росіяни зробили навпаки
Вважається, що перша лінія оборони противника найскладніша – найкраще побудована, там стоять найкращі війська. Друга, третя вже побудовані абияк. Тому, коли ЗСУ прорвали першу лінію оборони, то вже справа піде.
У нашому випадку при контрнаступі на Півдні вийшла така ситуація зараз:
Перша лінія оборони ворога була лінією забезпечення. Це буфер, глибиною 20–30 км, до російських укріпрайонів, збудованих з бетону. З однієї сторони в цій лінії забезпечення переважали земляні фортифікації, хаотично поставлені мінні поля, які разом з тим дуже грамотно вписані в тактичний задум росіян. Мінні поля ставили так, щоб наша техніка не могла вільно маневрувати, попадала під удар російських протитанкових комплексів, артилерії, "ланцетів" (ворожі дрони - ред). Плюс там було дуже багато російської "живої" сили. Якщо вони вздовж ставили свої "лисячі" нори – земляні укриття, то потім вони могли перетворитися на лабіринт, який може охопити навіть одне село. Тобто рота могла пересуватися дуже складним лабіринтом і при штурмі невеликих сіл буквально "пити" кров нашим військам.
Друга лінія, яку зараз проривають, – там класичні укріплення в стилі Другої світової війни: бетонні доти, укріплення. Якщо десь дозволила ситуація, то можуть бути й бетоновані траншеї. Ці укріпрайони побудовані глибиною на кілька кілометрів між траншеями, позиціями військ. Там також можуть бути мінні поля, протитанкові рови, "пірамідки Вагнера" чи "зуби дракона". За позиціями для особового складу взагалі можуть бути забетоновані позиції для артилерії чи танків. Тобто це укріплення часів Другої світової або й потужніші. В часи Холодної війни такі об’єкти планували руйнувати тактичною ядерною зброєю – снарядами 152 мм – 203 мм, які були у Радянської армії. Адже прорвати такі лінії оборони класичною артилерією дуже складно.
Проте різниця вийшла зараз наступна: російському військовому командуванню, якщо воно прагне не дати прорватися нашим військам будь-де на Півдні, було би доцільніше нав’язувати ар’єргардні бої. Йдеться про те, аби поставити заслон, який стримує наші війська і основну частину війська відтягнути на укріпрайони. Якби вони так зробили, нашим військовим там було би непереливки. Тому що дуже багато військ, які чіпляються за обладнання та інженерні укріплення, – це неприємна ситуація. На щастя, росіяни вчинили навпаки: більшу частину своїх військ і резервів витратили саме на утримання цієї першої лінії оборони, де були земляні укріплення з хаотичними мінними полями", – підсумовує військовий експерт.
Ар'єргард (фр. arrière-garde – тилова охорона) – термін, що означає у військовій справі війська прикриття, які виділяють від з'єднань, сухопутних військ або з'єднань сил флоту, Збройних сил держави при відступі під час бойових дій. Ар'єргардний бій – бій із метою затримати супротивника, коли той здійснює наступ і тим самим забезпечити передислокацію своїм головним силам.
