Листопад 2013 року, Євромайдан у центрі Києва. Фото: Джигир Анатол
10 років після початку Майдану
"Якщо говорити чесно, то ми, по-перше, зберегли країну і за це світла пам’ять і подяка тим, хто загинув", — зауважує Олександр Стегній. "Але залишилися певні речі, які є домашнім завданням для сьогоднішнього покоління. Це насамперед правова держава – з цим є проблеми і серед всіх реформ, що існують, реформа судової системи на часі. Вона абсолютно актуальна, тому що помилки під час воєнного стану дуже важкі. Помилка президента набагато більша, ніж помилка двірника, тому й відповідальність влади також. Також зараз при всій складності ситуації дуже важлива україноцентрична свобода слова. Це залишилось і нам цим дорікають, якщо ми згадаємо ЄС та домашні завдання.
Щодо самого соціуму, то відбулося дві серйозні зміни: по-перше, стало набагато менше зачарованих Російською Федерацією. Наприклад, у 2017 році, коли вже йшла війна на Донбасі, кількість людей, які вважали, що Росія – це нібито процвітання та розвиток, складала 16%. Це зовсім немало. Сьогодні, в 2023 році, їх залишилось 3%. Водночас людей, які поєднують себе з культурною українською традицією та відчувають себе пов’язаними з цією землею, в 2006 році було лише 56%, а сьогодні – 81%. Що ж до російської ідентичності та історії, то в 2006 році таких людей (які пов'язували себе з російською ідентичністю) було 11%, а радянськими людьми себе відчували 16%, тобто разом майже третина. Сьогодні ж із російською ідентичністю себе пов’язує 0,5%, а "радянських" людей – 4 %, тож разом близько 5%.
З часом і навіть зараз є і буде багато спроб із боку РФ спаплюжити Майдан. Там йде наратив, що це був начебто державний переворот. Як сказав Янукович "мене ніхто не скинув, я сам поїхав, тому що була небезпека для життя". І це дуже важливо, аби зараз молодим поколінням пояснили, що це не був державний переворот, це був масовий соціальний протест. Й дуже важливо показати, що при всій масовості протесту в Києві був порядок, була організація. Коли в Парижі (протестувальники – ред.) палили машини і били вітрини магазинів, на Хрещатику жодна вітрина не була розбита. Були на Майдані коменданти, порядок і "сухий" закон. Це треба зберегти і пояснювати. Тому дуже важливим є Музей Революції Гідності, який все ще в планах. Його варто зробити інтерактивним, завдяки сучасним технологіям є можливість дивитися. Зараз, дійсно, всі ресурси треба на оборону країни, але це теж треба зберегти. Історична пам’ять як феномен важлива в контексті того, кого ми виховаємо? Чи будуть тут жити люди, для яких Україна – це не фізична територія, а це щось своє, що варто берегти? Важливе слово "патріотизм". "Радянського" патріотизму було багато: "спочатку думай про Батьківщину, а потім про себе", коли масово люди гинули на фронті й ті "м’ясні" штурми з боку окупантів, які зараз відбуваються на Донбасі та лінії фронту, мабуть, родом звідти, коли людське життя для росіян нічого не варте. Але людська гідність – це країна, в якій ти хочеш жити".
27 листопада 2013 року, Євромайдан у центрі Києва. Фото: Євген Фельдман
"54% росіян вважають Сталіна великою людиною"
"Дуже важливе ставлення до історичних постатей" — наголошує Олександр Стегній. "Такою постаттю є в сучасному наративі РФ Сталін. А ренесанс Сталіна – це ренесанс тоталітарних цінностей, при яких ви маєте бути гвинтиком. Дані соціологічних опитувань показують цікаві речі. "Левада Центр" має статус іноземного агента в Росії, але там залишилися порядні люди, які вимушені в цих умовах жити. Вони намагаються опитування робити не під диктовку, адже в Росії центри вивчення громадської думки в цілому покриваються ФСБ. "Левада Центр" відійшли в сторону і намагаються просто робити свою роботу. Так от, ставлення до Сталіна як до великого вождя в 2002 році в Україні поділяв 31%, а в Росії – 29%. Минуло двадцять років і в 2023 році таких в Україні є 9%. Суспільство ніколи не буде однорідним, деякі люди будуть тяжіти до тоталітарних цінностей, до тієї ж Росії, будуть вважати, що на Майдані стався нібито державний переворот. Тому в цьому сенсі дуже важливі наші вчителі історії, гуманітарних предметів. Адже на окупованих територіях Росія спалює українські книжки і заводить вчителів із Росії.
У Росії сьогодні 54% вважають, що Сталін – велика людина. Й тут ми (з росіянами – ред.) розходимось в різні цивілізаційні напрями, бо РФ тяжіє до тоталітаризму, а ми – до демократичних цінностей. І це важливо зберігати. Попереду дуже багато роботи і з ЄС, і з економічних питань. Також в Україні змінилося ставлення до НАТО – від переляку, що це щось страшне, до розуміння, що це парасолька безпеки. Ми самі не витягнемо, не зможемо зберегти країну без колективної допомоги і, мабуть, на сьогодні членство в НАТО – це завдання № 1 цієї влади, громадського сектору, медіа. НАТО – це не військовий союз, він не нападає, а має оборонну стратегію колективної безпеки".
"У Росії поширюється угар шовінізму"
"Мерзенність цієї війни починається від Бучі, Ірпеня, Маріуполя. Це просто кровожери", — зауважує Олександр Стегній. "В Україні треба зрозуміти одну річ: ця війна, на жаль, довготривала. Ми маємо те, що відбувається в Росії і ми бачимо там угар шовінізму. Він поширюється. І якщо говорять, що це війна лише Путіна, то це не так.
"Зберегти країну – завдання для всіх"
Фактично зараз відбувається нова структуризація українського суспільства і це дуже важливо для нашої влади. Насамперед йдеться про окремі великі кластери: частина людей, яка зараз виїхала за кордон (близько 6 млн); частина людей в Україні, які втратили своє житло і перемістилась всередині країни; ті, хто воює на фронті, втратив рідних, потребує лікування. Не варто ставити на воїнів, що вони прийдуть і наведуть порядок. Це хибна думка. Нам вирішувати. Отут громадський сектор – масмедіа, соціальні дослідники, бізнесмени, які працюють на країну і намагаються допомогти, волонтери. Майбутнє країни – тільки рухатися в напрямку демократичних цінностей. Але зберегти країну – це завдання для всіх. На жаль, ця боротьба довга. Але я є обережним оптимістом", — резюмує Олександр Стегній.
