"Конотопську відьму" захотіли побачити всі" — Іван Уривський

"Конотопську відьму" захотіли побачити всі" — Іван Уривський

Цю "Конотопську відьму" захотіли побачити всі, зазначив Радіо Культура режисер Іван Уривський, який поставив виставу за однойменною повістю Григорія Квітки-Основ’яненка у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. "Я не можу назвати її своєю найкращою виставою. Але вона робить дуже важливі речі для мене і для театру, збирає таку увагу, що ми можемо ставити квитки навіть до 5000 гривень", – розповів Іван Уривський. Вистава "Конотопська відьма" заробила за один показ на ЗСУ 1 мільйон 770 тисяч гривень. На цю виставу приходить дуже багато глядачів, які побачили її фрагменти в ТікТоці чи Інстаграмі, зауважив Іван Уривський.  
 

0:00 0:00
10
1x

Вистава "Конотопська відьма" у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Фото Софії Коваленко, Суспільне Культура  

"Зібрані кошти будуть скеровані на придбання дронів для ЗСУ"

—    Вистава "Конотопська відьма" не просто збирає аншлаги, а має довкола себе небувалий дотепер театральний ажіотаж, внаслідок якого вже зароблено 5 мільйонів 800 тисяч гривень. Театр, щодо якого існує стереотип: мовляв, він не може заробляти гроші, під час війни ламає ці стереотипи. Днями навіть міністр культури Ростислав Карандєєв написав, що знову вистава "Конотопська відьма" заробила на ЗСУ за один показ 1 мільйон 770 тисяч гривень

Це правда. Це був благодійний показ. Зібрані кошти будуть скеровані на придбання дронів для ЗСУ. На цю виставу театр продавав квитки від 200 до 5000 гривень, а 5000 гривень – це чималі кошти. І ми зібрали повну залу. Можливо, ця сума і не настільки масштабна, але для театру, для однієї вистави, вона досить суттєва. Дуже тішить, що нині є попит на театр, а театр, окрім своїх театральних задач, може допомагати нашим ЗСУ. Квитки на "Конотопську відьму", наприклад, дуже часто розігруються на аукціонах або продаються за донат. Для нас дуже важливо, що є попит на ці квитки, і це вже стало частиною вистави. Я сподіваюся, театр продовжить цю традицію, і не лише наш театр.

—    Дуже багато нині чуємо дискусій – гроші на прем’єру чи на дрони? Гроші на мистецтво чи на дрони? Стереотип знову зламано. Можна вкласти гроші у виставу, яка згодом заробить гроші на ЗСУ.

Коли ми тільки починали працювати після повномасштабного вторгнення, поставало питання, а чи потрібні ми зараз взагалі, чи потрібна зараз культура? І перші вистави ми грали з повним нерозумінням, чи справді потрібен театр. А оскільки зараз глядачів стає все більше і більше, ми вже точно розуміємо, що театр людям потрібен, і кожен знаходить у театрі щось своє. Театр може психологічно та емоційно допомагати глядачеві, який нині знаходиться у вкрай напруженому стані.
Сьогодні українська культура і українське мистецтво – дуже важливі, особливо під час війни. Нашу культуру росіяни завжди намагалися знищити – і 100 років тому, і 20 років тому. Нам постійно намагалися насадити свою гру і свою культуру, знищивши при цьому нашу. Зараз настав той момент, коли все змінилося. І нам важливо його не втратити, а, навпаки, зачепитися за нього й розвивати своє. І театр у тому числі.

"Саме "Конотопську відьму" захотіли побачити всі"

—    Ваші вистави успішні всі. Ви не скаржитеся на брак глядача в залі. Але чим ви пояснюєте для себе такий ажіотаж і таку увагу саме до "Конотопської відьми"?

Це дуже складне питання. Я зробив багато вистав і до "Конотопської відьми", і вже дві – після. Можливо, на них пішли справжні театрали. А от саме "Конотопську відьму" захотіли побачити всі. Прийшов глядач, який загалом дуже мало знав про театр. Прийшли люди, які ходять у театр раз на рік, або не ходять взагалі. Ця вистава притягнула саме цього нетеатрального глядача. І полювання на квитки, з одного боку, тішить, а з іншого – дещо насторожує. Бо це – не планка, не камертон, і до цієї вистави у мене теж є багато питань. Там є і помилки, і недоробки, як і в кожній виставі. Я не можу назвати її своєю найкращою виставою. Але вона робить дуже важливі речі для мене і для театру, збирає таку увагу, що ми можемо ставити квитки навіть до 5000 гривень. Якщо у неї є така змога, значить ми щось зробили правильно.

Іван Уривський. Фото: Укрінформ

—    Окрім "Тев’є" та "Кайдашевої сім’ї", це третя вистава, яка зіштовхнулася навіть з проблемою перекупу квитків.

Були навіть випадки підробки квитків, з якими люди приходили в театр. Перекупи, звісно, роблять погану річ. Так взагалі заробляти негідно, а під час війни – тим паче. Це – нечесний бізнес. Але поки театри не мають важелів, щоб на них вплинути. Глядач може купити квитки на сайті або в касі театру.

—    Аналізуючи феномен "Конотопської відьми", як ви оцінюєте роль сучасних засоби медіа? Чи сприяли медіа-прориву вистави у ТікТок, Інстаграм, інші соціальні мережі?

Звісно, це має значення. Реклама через соціальні мережі – дуже потужна річ. Бо красива картинка у виставі – для мене в пріоритеті. Я дуже люблю красиву картинку на сцені. Це – не першочергове, але має велике значення. У виставі, окрім картинки, є ще локальні, танцювальні історії. І вони справді стали сценами для ТікТока. Але ми навіть і уявити не могли, що це так далеко зайде. Це справді працює. І до нас приходить дуже багато глядачів, які побачили сцени саме в ТікТоці чи Інстаграмі. Це нині основна реклама вистави, сучасне сарафанне радіо. Але і виставу потрібно зробити такою, щоб вона була цікавою і 15-20-річному глядачеві, який сидить у ТікТоці. З молодим глядачем теж дуже важливо працювати, відірвати від екрану і зацікавити театром. І якщо для цього потрібно використати соціальні мережі, давайте це зробимо. І на "Конотопську відьму" справді прийшло багато підлітків. З соціальними мережами цікаво працювати, як з видом реклами, яка сама себе розкручує.

"Якби в ній залишилося прізвище "Зеленський", все одно це привернуло б увагу"

    Повернімося до вистави "Хазяїн" у Театрі на Подолі, яка опинилася в полі зору медіа через заміну прізвища одного з персонажів: економа Зеленського — на Залуського.  Для того, щоб уникнути певних асоціацій, ви навіть пояснювали це своє рішення в соціальних мережах.

Майже в кожній своїй виставі я змінюю прізвища чи персонажів. Тобто, це мною було зроблено не вперше. Мені здалося, що сама вистава не потребує конкретизації. І хоча в країні мільйон Зеленських, якщо це прізвище звучить у виставі, спрацьовує асоціація. Тому в контексті вистави це було для мене не доречно, бо глядач побачив би зовсім іншу історію, геть не ту, яку я хотів показати. Насправді весь цей галас підняли ті, хто, напевно, виставу не бачили. Багато людей, не бачачи, не розуміючи ситуацію, не будучи в театрі, вигадують тисячі теорій змови: чому, як, навіщо? А все насправді дуже просто – це прізвище не звучить у виставі. Хтось побачив у ньому негативного персонажа. Але у п’єсі "Хазяїн" немає негативних персонажів. Все було зроблено з чисто творчих міркувань. Ми просто не хотіли звертати на це увагу, а все вийшло навпаки. Тому вистава й отримала якийсь політичний контекст. Ну нехай так і буде, адже вона привела ще якусь кількість глядачів, які, можливо, ніколи не були в театрі. Отак "Хазяїн" опинився в топ-новинах соцмереж. Певною мірою, це плюс, квитки на виставу купили за один день на всі січневі покази. Взагалі, я не люблю такі історії. І я нікого не хотів образити. Бо Карпенко-Карий писав про справжніх людей, але давав їм інші прізвища. В цьому і є мистецтво цієї п’єси і мистецтва загалом. Ми не конкретизуємо нікого. Ми можемо міняти прізвища і робити акценти, які потрібні нам. Це не цензура і не самоцензура.

—    Карпенко-Карий, на вашу думку, сучасний автор? Його легко було переносити в наш час?

Він дуже сучасний, а п’єса "Хазяїн" – і про сьогодення, і про 10 років тому, і про 20 років тому, і про 30 років тому. І саме тому ми вирішили зробити його візуально актуальним. Я ставив вже його "Безталанну". І теж там змінював прізвища комусь із дівчат, але цього ніхто не помітив. Я дуже люблю Карпенка-Карого. У нього багато цікавих п’єс, і він дуже актуальний. "Хазяїн" теж актуальний. На жаль. Але з цим нічого не поробиш, це наша дійсність, і наші батьки теж проходили через ці історії. Тому це актуальна п’єса. І мені шкода, що ця ситуація зі зміною прізвища трішки відвела увагу від самої п’єси. Але якби в ній залишилося прізвище "Зеленський", все одно це привернуло б увагу. Тобто я відчував, що плюс-мінус так все і буде. Але я сподіваюся, що з часом більше звернуть увагу на саму виставу. 

—    А на що мають звернути увагу? Що має найбільше відрезонувати в суспільстві?

Не можу сказати однозначно, бо у кожного глядача свій погляд на життя. Кожен по-своєму розуміє і ситуацію в країні, і цю виставу. Там немає прямих "це про цього".  Це вистава про проблему, про бацилу корупції в країні, про те, що ми не можемо наїстися і завжди хочемо більшого. Окрім цього там є вічні теми: і сім’я, і дружба, і зрада. Але основа – це гроші, бажання заробити будь-яким шляхом. В кожній точці суспільства це існує, тому й не хотілося конкретизувати. Це про всіх нас, і про мене теж. Про наше суспільство, а не про когось конкретного. Але краще йти в Театр на Подолі й дивитися виставу.

—    Переважна більшість ваших вистав базується на класичних текстах. Чи означає це, що сучасна драматургія вам менш цікава?

Так, я працюю з класикою. Мені це подобається. Але це не означає, що я відкидаю сучасну драматургію, тому що її не люблю. Ні. Просто для мене ще не настав цей момент. Можливо, це для мене який вихід із зони комфорту. Я звісно виходжу із зони комфорту в своїх постановках. Але я це роблю в межах класичних текстів. Напевно, я ще не знайшов ту п’єсу, яку мені миттєво захотілося б поставити і прожити з нею якийсь час. Бо з усіма текстами, які я ставлю, я спочатку живу рік-два-три. Тексти живуть якийсь час всередині мене, а тільки потім виникають на сцені. Сучасні п’єси ставлять одразу, тільки-но вони з’являються, і це круто. Просто у мене інший підхід до роботи. Але я не виключаю, що з’явиться та п’єса, з якої я одразу зроблю виставу. 

"Я не люблю звикати до акторів"

—    Ви – режисер, який, на відміну від переважної більшості режисерів, робить постановки в різних театрах, з різними акторами. Чим цікавий і цінний цей досвід?

Для мене вкрай важливо працювати з різними людьми. Якщо ти звикаєш до одних і тих же акторів, у тебе замилюється око. Я не люблю звикати до акторів. Робота в різних театрах із різними людьми, не лише акторами – це мій внутрішній розвиток. Новий театр – це нові знайомства, нові спостереження. Ти знаходиш там однодумців, й іноді хочеш туди повернутися. У мене були випадки, коли з одними й тими ж акторами я працював 4-5 разів. І ми вже розуміли один одного майже без слів. Але втрачалося якесь хвилювання, "прилаштування", коли ти шукаєш контакт із новим актором. А я дуже це люблю, тому намагаюся змінювати обстановку і працювати в різних театрах.

—    Розкажіть про ваш досвід постановки п’єси "Земля" за однойменною повістю Ольги Кобилянської в Каунаському національному драматичному театрі. Чим від був цікавий? Як сприймали українську драматургію за кордоном? Ми різні чи ми подібні?

Ми дуже подібні, у нас дуже багато спільних рис. І п’єса "Земля" це показала. Вона була зрозуміла тамтешньому глядачеві, і вона вже рік там йде. Адже це історія про сім’ю. Взагалі п’єси Кобилянської, якщо прибрати національні ознаки, можуть бути актуальними в будь-якій частині світу. В Каунасі вона теж стала потрібною, і для мене це дуже важливо, що українська класика звучить на кордоном на великій сцені в Каунаському національному театрі. І сам театр теж дуже хотів українську п’єсу, українську класику. Мені здається, ми дуже схожі. І цю схожість я зрозумів через постановку п’єси "Земля". Це був мій перший досвід роботи за кордоном, і цей досвід був неймовірно цікавий.

    Коли ви починали роботу в театрі, вам була цікава людина, яка шукає, що їй потрібно зараз. Що нам усім потрібно зараз, коли триває війна? Що потрібно людині, яка приходить в театр?

Це дуже складне питання. Мені здається, що нині нам усім бракує єдності, яка була на початку повномасштабного вторгнення. Ми зараз багато сваримося один з одним, ми часто йдемо по верхам і не розбираємося в суті. А на початку повномасштабного вторгнення була єдність і цілісність, яку всі відчували. Зараз вона потроху розхитується. Але хочеться вірити, що театр нині займається цим об’єднанням. Тисяча людей в залі на якусь мить об’єднуються в один потік енергії. Виникає якась маленька єдність всередині однієї вистави. Коли є збір на фронт, теж включається єдність. Напевно ЗСУ і є сьогодні наша велика єдність, на яку всі ми повинні працювати.

 
 

Останні новини
Не втрачати світло всередині: ANKA презентувала новинку "Сяй"
Не втрачати світло всередині: ANKA презентувала новинку "Сяй"
Відштовхнутися від дна: iSKra представила сольний сингл "Світло софітів"
Відштовхнутися від дна: iSKra представила сольний сингл "Світло софітів"
Військовий може зареєструвати авто на своє ім’я. Експерти про облік гуманітарних автомобілів
Військовий може зареєструвати авто на своє ім’я. Експерти про облік гуманітарних автомобілів
Спроби наступів ворога на Покровському напрямку були успішно відбиті, але ситуація залишається тяжкою — Міловідов
Спроби наступів ворога на Покровському напрямку були успішно відбиті, але ситуація залишається тяжкою — Міловідов
Ромська спільнота може бути від 200 до 400 тисяч, а 35% їх не сприймають в Україні
Ромська спільнота може бути від 200 до 400 тисяч, а 35% їх не сприймають в Україні
Новини по темі
Зробити театр масок було моєю університетською мрією — режисер Давид Петросян про виставу "Слуга двох панів"
Зараз тільки війна є моїм мотивом — Степанкова про виставу "Нетутешній"
Натхненний містом, маріонетками та спогадами: Schmalgauzen випустив мініальбом "Втомлена Стріт"
До 90-річчя від дня народження В'ячеслава Сумського. Спогади Наталії Сумської
У нас квитки розкуповують за 3 місяці наперед — художній керівник Театру на Подолі Богдан Бенюк