Фото з сайту Варшавського університету. Ректор Варшавського університету Алоїз Новак
"Ми змогли організувати близько 2000 робочих місць для українських професорів, які вирішать приїхати до Польщі"
— Пане професоре, ми говоритимемо про польсько-українські відносини у сфері освіти і науки. Як ви можете оцінити рівень співпраці з боку Польщі загалом і з боку Варшавського університету, зокрема?
Наші відносини розвивалися досить інтенсивно. Процес їхнього поглиблення навіть пришвидшився після 24 лютого. Польські університети та інші вищі навчальні заклади люб’язно відчинили свої двері для українських студентів та українських професорів, які приїжджають до нас на навчання чи на роботу. Ми вирішили відкрити близько 25-30 тисяч гарантованих місць у наших університетах для українських студентів. Також ми змогли організувати близько 2000 робочих місць для українських професорів, які вирішать приїхати сюди. Варшавський університет вирішив прийняти близько 2000 українських студентів. І ми також вирішили запропонувати роботу близько двом сотням українських професорів. На навчання до Варшавського університету вже приїхали близько 300-350 студентів. Ми також взяли на роботу майже 30 університетських професорів. Час від часу вони до нас приїжджають викладати або проводити дослідження — на один, два чи три тижні. Проте на постійній основі з нами співпрацюють вже майже 250 українських викладачів.
Інші університети також мали угоди з українськими університетами. Не лише з великими, такими як Київський, Львівський чи інші університети, але й із меншими. Зі школами, наприклад, з Івано-Франківська та з інших міст.
Ми ж вирішили співпрацювати тісніше. Варшавський університет мав угоди з приблизно з 15-20 українськими вишами. Але після початку війни, після початку вторгнення ми підписали, здається, ще 40-45 угод, щоб забезпечити можливість обміну студентами та викладачами, щоб дати їм можливість просто приїхати на тиждень, два тижні, на два або на чотири місяці. Тому польські університети, польські виші відчинили свої двері для студентів і викладачів з України досить широко.
"І польська влада, і польські університети провадять політику відкритості стосовно українських студентів і викладачів"
Іноді є речі, які нас дивують. Однак ми розуміємо ситуацію, що студенти й викладачі не користуються всіма запропонованими можливостями. Окрім можливості навчання та викладання в університетах ми також вирішили облаштувати кілька квартир або апартаментів для українських родин. Також організували дитячі садочки разом із центрами психологічної та юридичної допомоги. Тому це був масовий захід. І польська влада, польський уряд і польські університети провадять політику відкритості стосовно українських студентів і викладачів.
У свою чергу Варшавський університет також робив певні кроки на підтримку українських студентів, щоб вони могли розпочати навчання за програмами, які ми розробляли разом з іншими європейськими університетами. Наш Варшавський університет є одним із так званих Європейських університетів, який фінансується Європейською комісією. Загалом їх є сім. Ми створюємо спільну платформу для студентів, які приїжджають до нас із цих університетів. І також пропонуємо місця для українських студентів, якщо вони є студентами Варшавського університету або одного з тих університетів, про які я згадував. Вони можуть навчатися разом і можуть отримати диплом або Варшави, або Сорбонни, або іншого місця. При цьому українські студенти можуть відвідувати також інші курси. Ми на них не тиснемо. Вони можуть відвідувати курси, лекції, щоб покращити свої знання, щоб поліпшити свою мову. Бо ми викладаємо не лише польську, а й інші мови. Іноді студенти хочуть вивчати чи вдосконалювати лише англійську або навіть китайську, німецьку чи французьку мови. Тож ми відкриті до різних форматів. Здебільшого ми проводимо дистанційне навчання, тож студенти можуть приєднуватися до нас за допомогою комп'ютера або засобів відеозв’язку й відвідувати заняття так само, як і польські студенти.
Ми також підтримуємо аспірантів і студентів магістратури та викладачів, щоб вони подавали заявки на європейські або польські гранти, які надають польські фонди, такі як Фонд Костюшка, що у Нью-Йорку, або Фонд Фулбрайта. Ми теж отримали кілька таких університетських грантів. І деякі мої колеги з Кракова та інших університетів також. Я не кажу, що все працює надзвичайно добре, але це працює непогано. І, звичайно, нелегко переконати людей зробити одне або інше. Але зараз все більше й більше людей долучаються, цікавлячись навчанням. На університетському рівні ситуація зовсім інша, оскільки студенти чи викладачі не зобов'язані відвідувати всі заняття. Віце-мер Варшави сказала про те, що у Варшаві приблизно 17 000 дітей молодшого віку ходять до початкової та середньої школи. Тож кількість досить велика. Ми ж очікували, що у нас буде багато студентів. Але, як з'ясувалося, їх менше, набагато менше. І молоде покоління – ті люди, які приїхали до Польщі, які вирішили залишитися з нами — звичайно, приїхали з сім'ями, з дітьми, і діти повинні чимось займатися. Тож вони йдуть до шкіл, і деякі з них дуже хороші. Деякі відвідують і українські школи. Не можу сказати, що українську мову знають усі, проте люди можуть спілкуватися. І маленькі діти спочатку можуть навчатися українською, але через три чи п'ять місяців вони вже можуть розмовляти польською. Наскільки я знаю, вони так і роблять. І справи у них ідуть досить добре. Я знаю від колег, що викладачі також зацікавлені в тому, щоб допомогти.
І діти, зазвичай, вчаться дуже добре. Хтось може бути відмінником, хтось — ні, але це, скажімо так, звичайна, нормальна ситуація.
"Варшавський університет також допомагає адаптуватися у Польщі"
Варшавський університет також допомагає людям адаптуватися тут, у Польщі. Тому що і ми точно не знаємо, і вони, напевно, теж не знають, на який час приїхали сюди. Може на рік, може на два, може на три, може на довший час. Можливо вони заведуть тут сім’ї. Тому разом із владою міста Варшава ми вирішили допомогти їм адаптуватися: знайти роботу, адаптуватися до польської культури, бо хоч українська й польська культури схожі, між ними є й відмінності. Багато залежить від того, з якої частини України приїхали люди. Західна Україна більше близька до польської культури, проте схід України, південь або північ відрізняються. Всюди є своя специфіка.
Ми б також хотіли, щоб університети Гданська, Кракова, Вроцлава, Любліна та інших міст теж комунікували з українцями, допомагали їм знайти заняття, якусь роботу у проміжках між курсами по адаптації. Українці відвідують заняття, вчать польську, англійську, німецьку чи французьку мови, можливо планують поїхати в інші місця, але в проміжках між цим вони мусять щось робити. Тому деякі відвідують театральні гуртки або хор. Вони співають, намагаються щось робити разом.
Деякі відкривають бізнес, український бізнес, працюють у ресторанах, готелях чи інших місцях або навіть влаштовуються, наприклад, стоматологами. Українські стоматологи дуже хороші, і я особисто користуюся послугами українських стоматологів, чим дуже задоволений. Мій стоматолог закінчила один із медичних вишів Києва.
"До українських студентів таке ж ставлення, як і до будь-яких інших"
У схожій ситуації були й багато поляків, які пристосовувалися до англосаксонської системи, до англосаксонської культури, або ж і до німецької культури. Десь 40% чи 50% з них повернулися до Польщі після змін. І вони краще розуміють, що означає допомагати людям, які є гостями тут, або які хочуть тут жити, або які хочуть щось тут робити. Тому з цієї точки зору все йде досить добре, тому що ніхто не зачинив двері: університети не закрилися, бізнес не закрився. Також церкви залучені. Політики, принаймні деякі з них, залучені. І місцеві політики залучені теж. Як довго це триватиме – сказати важко. Але, все ж таки, через два роки у такій важкій ситуації, як ваша, взаємини налагоджуються досить добре. А у Варшавському університеті, чесно кажучи, ми не маємо жодних проблем з нашими українськими студентами чи з українськими викладачами. Серед них є і відмінні, і просто хороші. Хтось складає іспити з першого разу, а хтось мусить іти повторно. До всіх має бути рівне ставлення. Таке ж, як і до будь-якого іншого студента: американського, польського, німецького. Тому я б сказав так — у ненормальній ситуації ми намагаємося побудувати нормальний світ.
— Можу сказати з особистого досвіду, що, так, ніхто не зачиняє двері. І ще раз дякую вам від усього українського народу. І те, що ви зробили для нашої країни в ці важкі часи, це надзвичайно!
Ми просто люди. Ми повинні і зобов'язані допомагати одне одному. Ми розуміємо ситуацію, в якій зараз перебуває багато людей. Я думаю, що те добро, яке ми робимо зараз, у майбутньому окупиться також добром. Тож це, до певної міри, є нашим зобов'язанням. Ми хочемо показати, що ми друзі. Ми дружньо ставимося до наших колег з України і до наших друзів з України. Тому не можу сказати і не думаю, що ми робимо щось особливе. Для мене очевидно, що людина повинна допомагати іншій людині, особливо в таких складних ситуаціях. Особливо в ситуації, коли люди помирають, коли люди замерзають. Люди повинні мати надію! Тому ми разом будуємо надію, і ми також багато чому вчимося у наших українських колег. Ми вчимося, як поводитися в певних ситуаціях, як любити свою країну, як будувати стосунки, як налагоджувати добрі зв'язки. І за іронією долі ця ненормальна, жахлива ситуація може допомогти нам встановити міцніші стосунки. І розвивати принаймні цю частину світу в дружній спосіб.
