"На жаль, Росії вдалося за межами України створити страхітливий образ Бандери" — В'ятрович

"На жаль, Росії вдалося за межами України створити страхітливий образ Бандери" — В'ятрович

У день народження Степана Бандери міфи, легенди та аргументи історичних джерел щодо цього діяча українського визвольного руху ведуча Радіо Культура Наталія Грабченко обговорила з істориком, народним депутатом Володимиром В'ятровичем. "На жаль, Радянському Союзу та Росії вдалося поза межами України, де мало знають українську історію, створити страхітливий образ Степана Бандери", — констатував Володимир В'ятрович. Він зазначив: біографія Степана Бандери ― це типова біографія діяча революційного визвольного руху у ХХ столітті. "Це людина, яка шукала можливих союзників, і врешті-решт віддала своє життя в буквальному сенсі слова за реалізацію своєї ідеї", — зауважив Володимир В'ятрович.

0:00 0:00
10
1x

 

Степан Бандера. Фото History Ukraine

 

Степан Бандера співпрацював з нацистами?

― Ми говоримо про забагато брехні. Є образ, який малюють і підхоплюють не лише в Росії, а й у прогресивних європейських країнах, що Бандера ― "кривавий діяч націоналістичного руху". Про що сьогодні важливо говорити і що треба спростовувати?

Перша брехня ― "Бандера є колабораціоністом, який співпрацював з нацистами". І ця співпраця нібито спиралась на якусь ідеологічну спільність, оскільки Бандера нібито розділяв нацистські погляди ― антисемітські та ксенофобські. Насправді цей міф абсолютно далекий від істини. Був короткий період співпраці бандерівців із німцями, але не по лінії нацистської партії, тут не було жодного ідеологічного підґрунтя. Це була співпраця з розвідкою, що мала дуже чітку мету ― створити військові підрозділи, які мали б дати підготовку для українських юнаків задля створення української армії. Цей період тривав навіть коротше, ніж період співпраці Сталіна з Гітлером 1939-1941 років. За результатом було створено два батальйоні "Нахтіґаль" і "Роланд", значна частина вояків котрих, отримавши підготовку, стали творцями Української повстанської армії, яка піднялася на боротьбу проти німців. Бандера з абсолютно чітких міркувань пішов тоді на співпрацю з німцями, вважаючи їх ймовірними союзниками у справі відновлення незалежності України, і він дуже чітко формулював умови цієї співпраці. Навіть вже після початку радянсько-німецької війни у 1941 році він відверто написав листа у пресканцелярію Третього рейху, в якому сказав, що німців зараз вітають як визволителів після панування совєтів, але якщо вони прийшли на українську землю не для того, щоб підтримати відновлення незалежності України, то очевидно дуже швидко все переросте у боротьбу проти німців. Саме так і сталося. І Бандера був серед тих, хто одним із перших кинув виклик німцям, як тільки стало зрозуміло, що вони не збираються підтримувати незалежність України після проголошення акту 30 червня 1941 року.

― Чому цю брехню не спростовують рядки, наприклад, із Вікіпедії, яка доступна для всіх ― про період, коли Бандера перебував у концтаборі Заксенгаузен? Це не є аргументом?

На жаль, для багатьох людей це недостатній аргумент. Аргументи взагалі не працюють, тут питання радше якоїсь віри. Бракує критичного мислення, бажання вписати Бандеру в той контекст, у якому він діяв під час Другої світової війни. А якщо вписати, то стає зрозумілим, що він як керівник підпільної революційної організації визвольного руху не особливо відрізнявся від очільників інших визвольних рухів. Отже, немає бажання раціонально оцінити діяльність Бандери, а є лише абсолютно ірраціональне міфічне мислення про те, що коли була бодай якась співпраця з німцями, то це вже тавро, яке неможливо ані виправити, ані пояснити. Пригадую дискусії про іншого діяча українського визвольного руху Романа Шухевича, дуже близького до Степана Бандери. Аргумент, який досі звучить від дослідників: "Як він може бути героєм України, якщо він одягав німецький однострій?". На такому рівні мислення неможливо зрозуміти, з чим стикалися ці люди і чому вони робили такий вибір. Тому й не працюють аргументи, що саме ці люди згодом розпочали антинімецький спротив. Бандера став вочевидь першим та одним із найважливіших для німців політичних в’язнів, саме тому його утримували у таборі Заксенгаузен, розуміючи його важливість. І ще важливий момент, про який мало говорять. Наприкінці 1944 року, коли німці зрозуміли, що зазнають поразки, вони спробували загравати з українським націоналістичним рухом. Бандера ― у їхніх руках, кілька років у концтаборі, тож знає лише частково, що робиться в Україні, наскільки розгорнута УПА. І німці йому пропонують створити український національний конгрес, очолити його і говорити, що тепер ми разом із німцями будемо боротися за незалежну Україну. Мовляв, "ми визнали свої помилки 1941 року і тепер готові вас підтримувати". Але Бандера не згоджується на це, він вважає, що це може скомпрометувати український національний рух, попри те, що для нього особисто це означало б швидке звільнення та якусь умовну політичну кар’єру. Він розуміє, що це прив’язування українського національного руху до "титаніка Третього рейху", який іде на дно, і не погоджується на це. Такий приклад не лише впертості, якої Бандері не бракувало, а справжньої мудрості й далекоглядності. Уявіть альтернативну історію, що Бандера у 1944 році опиняється у якомусь створеному німцями органі, який ретранслює в Україну, що "ми знову поєдналися і будемо разом боротися за незалежну Україну разом із німцями, які принесуть нам нарешті визволення". Це скомпрометувало б два роки антинацистської боротьби, яка тривала на той момент в Україні. Усі ці аргументи з раціональної сфери, але більшість людей, які не сприймають Бандеру, це радше емоція, що дуже далека від раціонального.  

Володимир В'ятрович. Фото: фейсбук-сторінка Volodymyr Viatrovych

Степан  Бандера  авторитарний лідер?

І тут підходимо до другого міфу, що Бандера був начебто тоталітарним лідером, і сама ідеологія бандерівців була нібито тоталітарною, ксенофобською, відтак це зближувало їх із нацистами. А отже, не можна говорити про якесь віддання шани Бандері. У Тімоті Снайдера була навіть стаття про можливий пам’ятник Бандері ― "Пам’ятник фашисту в центрі Києва". Насправді бандерівський рух пройшов уже серйозну еволюцію. У 1930-х роках це було молодіжне середовище, яке складалося з молодих військових, що симпатизували певним авторитарним тенденціям. Але поступово, в міру дорослішання тих самих учасників ОУН, відбувалася еволюція їхніх поглядів. І коли у 1940 році створюється Організація українських націоналістів, яку очолює Степан Бандера, то однією з причин розколу були закиди з боку молодого покоління старшому поколінню, яке очолював Андрій Мельник, щодо авторитаризму і вождизму. І навіть дуже показовим є зовнішній елемент ― привітання, яке було запроваджено в ОУН наприкінці 30-х років, звучало так: "Слава Україні! Вождеві слава!". У 1940 році бандерівці відмовилися від нього і запровадили звернення, яке ми всі зараз знаємо: "Слава Україні! Героям слава!". Але не обійшлося лише зовнішніми ознаками. Нова програма, яку ухвалили у 1941 році, містила ключовий меседж боротьби бандерівців у роки Другої світової війни: "Свобода народам! Свобода людині!". Багато хто вважає, що ця демократизація  відбулася після перелому в Другій світовій війні 1943 року, щоб сподобатися західним союзникам. Але цей меседж вперше з’явився у Маніфесті 1940 року, першому публічному документі від ОУН Степана Бандери. Тому насправді еволюція в бік демократизації, бачення українського визвольного руху як частини руху інших поневолених народів, поєднання боротьби за свободу народу з боротьбою за свободи людини ― це все дуже чітко проявилося саме тоді, коли ОУН очолив Степан Бандера.

Важливо не лише, що говорили і писали учасники ОУН, а те, як вони діяли. Спосіб дії Бандери ― це командна гра. Сформований ним провід ОУН є потужною командою людей, кожен із яких був самодостатнім. Вони визнавали лідерство Бандери, але разом із тим відбувалися жваві дискусії, голосування, питання вирішувалося не тому, що так сказав Бандера, а тому, що хтось когось переконав і більшістю ухвалили рішення. Це знову-таки відкидає звинувачення у його особистому авторитаризмі.

Степан Бандера  полонофоб? 

Біографія Бандери ― це типова біографія діяча революційного визвольного руху у ХХ столітті. Це людина, яка здобула неповну вищу освіту, через те що присвятила себе революційній діяльності. Він із ранніх літ стає членом підпільної організації та все своє життя присвячує цьому. Це людина, яка шукала можливих союзників, і врешті-решт віддала своє життя в буквальному сенсі слова за реалізацію своєї ідеї. Таким був Бандера, такими були діячі єврейського, польського, ірландського визвольних рухів. Тобто, нічого особливого в його біографії немає, це типова біографія героя, котрий бореться за незалежність своєї держави. Але, на жаль, Радянському Союзу та Росії вдалося поза межами України, де мало знають українську історію, створити страхітливий образ Степана Бандери. Наприклад, з нього роблять одного з найбільших полонофобів, хоча його важко звинувачувати у реальному польсько-українському конфлікті, який розгорівся в роки Другої світової війни, адже Бандера перебував у той час в ув’язненні. Його революційна діяльність у міжвоєнній Польщі до 1939 року, як він сам неодноразово наголошував, була спрямована не проти поляків, а проти польської влади, яку бандерівці вважали окупаційною. До речі, терористичні акти проти окупаційної держави, які застосовували і самі поляки у боротьбі проти окупаційної австро-угорської чи російської влади, були спрямовані не проти цивільного польського населення, а проти конкретних представників окупаційної влади. І коли ми сьогодні із задоволенням дізнаємося, що на окупованій території України вбили якогось колаборанта чи представника окупаційної влади, то чому ми маємо засуджувати такі самі дії, які чинили українські революціонери та націоналісти у 1930-ті роки з такою ж метою ― визволення тимчасово окупованих територій? Тобто, якихось антипольських заяв чи статей у творчості Степана Бандери просто немає. Для нього поляки залишалися ворогами доти, поки була окупована польською владою частина української території. Після того, як поляки втратили свою державність у 1939 році, навіть ішли перемовини про можливу співпрацю з польським національним рухом. Єдиною завадою цим перемовинам було те, що тогочасні польські політики вважали основою своєї діяльності відновлення довоєнного статусу кордонів 1939 року, які б включали Західну Україну. Із цим не могли погодитися бандерівці, в результаті чого переговори зайшли у глухий кут і дійшло до польсько-української війни у рамках Другої світової.

Степан Бандера  антисеміт?

Абсолютно безпідставні звинувачення Бандери в антисемітизмі. У його статтях ви не знайдете речей, які підтверджували антисемітські погляди. Так само і в практичних діях ― немає у бандерівців цілеспрямованих дій проти єврейського населення. Найчастіше щодо антисемітизму наводять приклад подій літа 1941 року ― "Львівський погром", який справді відбувся у Львові 1-2 липня. Але цікаво, що напередодні цих подій у рішенні Другого великого збору ОУН чітко йдеться про те, що ОУН засуджує будь-які спроби штовхнути українців на погроми, тому що це відволікає увагу від головного ворога ― Москви. Й очевидно, що ці події у Львові стали породженням хаосу. Відступає совєтська влада, залишає після себе тисячі трупів у львівських тюрмах, приходять німці, які хочуть скористатися цим у своїх пропагандистських цілях, знімають кінохроніки, фотографії, розповідають усьому світові. А метою німців було винищення всього єврейського населення, тому вони намагаються спровокувати антиєврейські дії місцевих, щоб показати, що це зроблено не руками німців. І їм це вдається на всіх територіях – від Балтики до Чорного моря. Влітку 1941 року справді відбуваються погроми, але говорити, що це було організовано не політикою німців, а політикою ОУН чи наказами самого Бандери ― це абсолютно безпідставно. Цілком можливо, що хтось із бандерівців брав участь у такого роду погромних діях, але це точно не було реалізацією завдань, які ставило перед ОУН її керівництво. Завдання, яке ставив тоді Бандера, це проголошення незалежності України, що відбулося 30 червня, і створення структур проголошеної держави. Тому будь-які дії, що провокували безлад і хаос, Бандері дуже шкодили. Він хотів поставити німців перед доконаним фактом: от є держава, є порядок, відповідно ― ви маєте з нами сідати за стіл і визнавати нас як таких, що здатні організувати державу. Ще перед тим, як бандерівці зайшли у Львів, вони застерігали від можливих погромних дій, розуміючи, що це буде грати проти них.

30 червня 1941 року і 24 серпня 1991 року

― Документ, ухвалений проводом ОУН 30 червня 1941 року, де було проголошено відновлення Української держави, це важлива подія для подальшого становлення незалежності у 1991 році?

Безперечно, це один з етапів українського державотворення. Один із кроків, що вилився потім у 24 серпня 1991 року. Так сталося, що в України було кілька спроб у ХХ столітті відновити свою незалежність, і одна з цих спроб ― 30 червня 1941 року. Можливо, це одна з найбільш безнадійних спроб. Тому що совєти щойно відступили, німці прийшли і не давали жодних обіцянок, яким буде їхнє бачення українського питання. Німцям було вигідно залишати невиразність, не казати, що вони проти незалежності або за незалежність України. У цьому сенсі 30 червня також відіграло переламну роль, тому що воно продемонструвало те, чого німці не хотіли демонструвати ― що вони проти незалежності України. І ув’язнення Степана Бандери, Ярослава Стецька та інших, які прокотилися всією Україною після того, як німці дійшли до Києва у вересні 1941 року, показали, що з німцями у питанні незалежності немає жодних підстав співпрацювати. А сподівання такі були, особливо у старшої ґенерації бандерівців, які пам’ятали 1918 рік, коли співпраця з німцями стала запорукою проголошення незалежності 22 січня та звільнення територій України від більшовицьких військ. Ці сподівання не були якимись фантастичними, вони спиралися на певний історичний досвід. Інша річ, що німці, які прийшли в Україну в 1941 році, мали зовсім інші цілі. Це була структура, наскрізь просякнута нацистською ідеологією, і тон у політичних питаннях задавала якраз расистська ідеологія на чолі з Гітлером, який українців взагалі не визнавав людьми. На його погляд, "українці ― недолюди", а йому потрібна тільки територія України та якась частина українців, які будуть просто працювати на нього. Абсолютно геноцидні плани щодо України, які виношував Гітлер, Сталін, а тепер Путін. І тоді, у 1941 році це треба було показати українцям, трохи протверезити їх. До речі, багато українців до 2014-го і навіть до 2022 року не розуміли, що поганого в Путіні та в росіянах. Так само у 1941-му говорили: "Подивіться, німці молодці, вони вигнали клятих більшовиків, які зробили так багато біди для України. Давайте будемо з ними співпрацювати". І якраз реакція гітлерівців на події з проголошення незалежності 30 червня переламали уявлення, що німці можуть бути тими, хто несе визволення в Україну. Безперечно, це був один із етапів українського державотворення.

Фото: телеграм-канал Андрія Садового

У ніч на сьогодні, 1 січня 2024 року уламки запущених російськими агресорами дронів "Шахед" пошкодили об'єкт національної пам'яті у Львові — університет у Дублянах, де 100 років тому навчався Степан Бандера. Зруйнований дах університету на площі 600 кв. м і перекриття на площі 120 кв. м. Також у ніч на сьогодні, 1 січня 2024 року внаслідок атаки шахедами знищено музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича на Білогорщі. Про це повідомив мер Львова Андрій Садовий. 

"Втрачені меморіальні речі Романа Шухевича: стіл, крісла, фотель, фортепіано, а також погруддя Романа Шухевича авторства Михайла Черешньовського та скульптура Степана Бандери авторства Ярослава Троцька. Решта близько 600 одиниць експонатів від початку повномасштабної війни перенесли в інше місце. Зараз вони у безпеці", — повідомили у Львівській ОВА.

Останні новини
На Близькому Сході ненависть довга, але війни короткі — Семенюк про конфлікт Ірану та Ізраїлю
На Близькому Сході ненависть довга, але війни короткі — Семенюк про конфлікт Ірану та Ізраїлю
Після знищення "Москви" Україна повернула контроль над цивільним судноплавством — Плетенчук
Після знищення "Москви" Україна повернула контроль над цивільним судноплавством — Плетенчук
Промінь рекомендує: Ліза Бібікова з треком "Скажи мені"
Промінь рекомендує: Ліза Бібікова з треком "Скажи мені"
Не авітаміноз, але спад вітамінів. Поради дієтологині щодо весняного харчування
Не авітаміноз, але спад вітамінів. Поради дієтологині щодо весняного харчування
10 років тому в Україні фактично почалася нова світова війна —  Їжак
10 років тому в Україні фактично почалася нова світова війна — Їжак
Новини по темі
На Близькому Сході ненависть довга, але війни короткі — Семенюк про конфлікт Ірану та Ізраїлю
Після знищення "Москви" Україна повернула контроль над цивільним судноплавством — Плетенчук
10 років тому в Україні фактично почалася нова світова війна — Їжак
Герус: Рішення щодо зміни тарифів не існує, проте варто економити електрику в пікові години
"Без демобілізації": народні депутатки про плюси та мінуси ухваленого законопроєкту про мобілізацію