"Все життя і його цінність пов'язана з коханням": як оспівували любов в українському фольклорі

"Все життя і його цінність пов'язана з коханням": як оспівували любов в українському фольклорі

Завжди сумна і драматична історія більше вражає уяву людини і запам'ятовується, ніж історія зі щасливим happy end-ом. Ліричні пісні виконували функцію серіалів та жіночих роиманів. Фольклористика Наталка Хоменко розповіла в ефірі Радіо Культура, що через емоційність трагічних сюжетів та драматизм відбувалася своєрідна психотерапія. Про те, як кохали наші пращури, як співали про любов і як ділились потаємним далі в програмі.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Фото: Микола Пимоненко. Українська ніч

Чому в ліричних піснях щасливого дуже мало? 

Якщо подивитися на світове мистецтво – кінематограф – то там переважно розвиватиметься сумна драматична історія, яка більше вразить глядача. Це пов'язано з тим, що сумні історії більш емоційні. Коли людина кохає, вона цим живе. Можливо про це не хочеться співати, розповідати, а просто це відчувати. А коли вже трапиться трагедія, тоді ми можемо говорити про народні пісні, як психотерапію – проспівав і пережив. Якщо ми поглянемо на балади, де дуже багато драматичних, трагічних історій, пов'язаних із коханням і де є різні сюжети, то одна з функцій балади – це дидактика, це звіт правил від зворотного – оспівувати те, що не потрібно робити. Раніше не було у нас телевізора, радіо. Ці тексти виконували функцію сучасних серіалів, жіночих романів. Такі історії більше вражали слухача і їх більше, співали, оспівували. Якщо говорити про кохання навіть в побуті – от ми побачимо гарну пару, вони гарно живуть. Ми багато про це будемо говорити? Скажемо, що вони закохані та і все… 

… а якщо вони посваряться?...

… а коли трапиться, що розійшлися чи не дай Бог якісь там вбивства чи ще щось – то про це будуть і новини писати, і люди будуть говорити і переповідати сусідка сусідці і так далі. Тому і в піснях така емоційність трагічних сюжетів, своєрідний драматизм. І в цьому своєрідна психотерапія.

Мені здається, що наші пращури були більш схильні до драматизації і ось такого виплакування всього того, що в них було…

Ви самі сказали про виплакування. Тому коли на серці туга і печаль, її потрібно виплакати, а в цьому випадку виспівати. Тому мабуть і багато пісень саме про нещасливе кохання або ж про розлуку: милий десь поїхав далеко, мила залишилася. От і з'являється сюжет, як вона за ним сумує, як вона його чекає, а не дай Бог там щось трапилось погане, то тоді вже сюжети про те, як козак повертається, дівчина померла, він приїжджає в село, бачить, що копають могилу, і говорять, що це для його коханої, то він каже, що хлопці чекайте, копайте другу, я поруч ляжу. Тому у відсотковому відношенні таких текстів більше. Ми не можемо говорити, що немає пісень про хороше кохання. Взагалі тема кохання дуже поширена у фольклорі. Ми можемо це бачити і в пареміях(малий фольклорний жанр афористичного спрямування, прислів'я і приказки – ред.), і в магії, ті самі замовляння, щоб притягнути чиюсь симпатію. Ми можемо бачити це у весільних піснях, колядках, купальських піснях, весняних піснях. Тут завжди йдеться про залицяння між парубками і дівчатами. Треба говорити і про основну функцію життя людини – це продовження роду, щоб молоді люди створювали пару, створювали сім'ю. І тому ми бачимо багато сюжетів побудованих на цьому ґрунті. Якщо брати обрядові пісні, то там в позитивному ключі йдеться про кохання, більше навіть про залицяння, як пару шукають. А вже коли ми беремо баладу, то балада – сам жанр за своїми жанровими ознаками драматичний, тому тут потрібна драма. Тому і такі сюжети.

Ви говорите, що є і опозиційні тексти… Чи дозволено було говорити про щасливе і справжнє кохання у фольклорі? 

Ми не можемо сказати, що було заборонено співати про щасливе кохання. А те, що от говорити… В традиції були свої форми освідчення або свої форми, в яких намагалися показати, що хтось комусь подобається. Про щасливе кохання співали, але мало. Це вже більш пізня лірика. Можемо брати пісні-романси. Але і там можемо відстежити певний меланхолійний настрій, сум, якусь печаль, або це можуть бути згадки про кохання. Якщо ми візьмемо авторську творчість і почитаємо любовну лірику, то там теж будуть превалювати такі настрої. І те, що ми бачимо в народних піснях – не є винятком. Цікаво читати тексти, коли просто може бути опис почуттів. Їх небагато. Якщо ми говоримо про традиційну, більш архаїчну, давнішу пісню – то ліричний традиційний герой інтроверт, тому почуття передавалися через образ. Звісно певні почуття могли оспівуватися, але дуже-дуже скупо. Коли ми говоримо про романсову творчість більш пізнього періоду, то там герой екстраверт, який відкрито демонструє свої почуття, відкрито про них говорить. І якщо в народній пісні буде, що ми кохалися, він сів та й поїхав, на кого я зосталася. То в романсі буде: скажи, нащо тебе я полюбила, скажи, нащо я вірила тобі. Будуть прямі звертання до парубка, що він обіцяв з нею бути, а він її покинув і так далі. Звинувачення, прокляття, що зрадив дівчину і зрадив їхнє кохання. В цих піснях все життя і його цінність пов'язана з коханням: втрачається кохання – втрачається життя. Такі текстит дуже часто  закінчуються смертю героїні або зрідка героя. 

Немає опису.

Наталка Хоменко та Захар Давиденко в студії Радіо Культура

Експресія і свобода чи не пов'язана з урбанізацією? 

Звісно, якщо люди довго жили в закритому соціумі, а соціум дуже регламентував життя людини: вона має вирости, одружитися, народити дітей. Громада дуже контролювала життя людини. А коли людина відривається від свого звичного середовища, потрапляє у місто, то тут дуже багато спокус і багато нового. Мода так само впливає на творення таких текстів. Якщо говорити про урбанізацію, індустріалізацію, то міграція, змішування населення веде до появи нових соціальних прошарків і це, звісно, впливає на продукт творчості. Потім з'являється радіо, з'являються платівки і люди вже чують зовсім нову музику. І стає модним співати пісні перейняті по радіо, з платівки. Тут вже відбувалася адаптація або під місцеву традицію, або не зовсім зрозумілі мовні звороти перекручувалися і виходили зовсім не типові для народної лірики, ніби як з іншої сфери. Але люди співали проспівуючи тексти, які звучали по радіо, тому що хотілося піднятися до певної соціальної висоти, яка не була відповідною для них. Відкрито співалося, що я любила тебе, я твої ласки цінила повсюди. І коли це співає бабуся, ти це чуєш, то розумієш, що воно зовсім не характерно, не від них. Такі явища також спостерігалися. Це вже вплив міської культури. Ми можемо говорити про вплив масової культури, відбуваються змішування на всіх рівнях і іноді простежити походження конкретного тексту не так легко. Тут потрібні вже текстологічні пошуки проводити і можна побачити дуже цікаві висновки.Наприклад, коли твір авторського походження. але настільки фольклоризувався, що ти відразу не впізнаєш, що тут є автор. Але ти вже відчуваєш, що не типові звороти, коли дуже відверто говориться про почуття, страждання. В народній пісні це все передається через символ.

Жорстокий романс. Що це за жанр і звідки він взявся в українському фольклорі?

Жорстокий  романс – це пісні про нещасливе кохання, для яких типовим є мотив кровопролиття, коли героїня чи герой покінчують життя самогубством чи вбивством. Тому і жорстокі, бо є акцент на художній деталі вбивства, самогубства через нещасливе, зраджене, або нерозділене кохання. Це емоційно вражає, бо є нетипова історія. Якщо говорити про самогубство, про вбивство, то у фольклорі потрібно вести все від балад. Там теж могло йтися про самогубство. Але чим зображення відрізняється в традиційній баладі і в жорстокому романсі? В баладі це може бути натяк про те, що  було самогубство і причини переважно пов'язані, коли батьки не дозволяють бути разом хлопцю і дівчині. І тому вони можуть покінчити життя самогубством. Але там не співається, там тільки про те, що батьки їх розлучили і далі вже співається, що вона стала калиною, а він явором. І ми розуміємо уже контекстуально, що сталося. Якщо ми говоримо про жорстокий романс, то тут буде прямо говоритися, що пішла в аптеку, взяла отрути або схопила ножа, або візьму коробку сірників і у воді розведу. Чому ж вони називаються жорстокими? Бо акцент на художній деталі: револьвер, кинджал. Якщо відійти від самих текстів і що ця нетипова драматична трагічна історія впливає на людину, то потрібно говорити про період зародження цього жанру або його активного розвитку. Можна тут згадати про епоху декадансу, про смерть мистецтва, злам XIX початок XX ст. ми бачимо ці мотиви в багатьох мистецьких напрямках. І не випадково такий сплеск і в творчій діяльності народу. Тут ще й важливо говорити про соціальний прошарок, де ці тексти творилися. Це пов'язано з людьми, які виїжджали з села у місто, прошарок, який творився у міських низах: людина, відірвана від свого звичного середовища, стає розгубленою і найменша проблема може спровокувати таку реакцію. Тут цікаво взяти газетні різноманітні оголошення про суди, про кримінальні хроніки або про якісь історії, які тоді траплялися: дівчина така-то “покончила життя самоубийством”, причина романтична. І таких прикладів дуже багато. Коли це судові хроніки, то там вже детально буде описана історія, що сталося. Це було в житті, це було дуже поширено в цей період і, відповідно, це і в піснях відображалося. Якщо брати статистику самогубства, то в жорстоких романсах більше все ж таки жіночих самогубств і пісень від ліричної героїні-жінки. А якщо подивитися на статистику самогубств – то навпаки. Можливо тут теж своєрідна психотерапевтична функція: проспівуючи це, вкладаючи в цю пісню людина нейтралізує накопичення цих негативних емоцій. Можливо це також має вплив на таку популярність самогубств у цих текстах. Тому ми можемо тлумачити, що самогубства у жорстокому романсі – це відповідь епосі, відповідь цьому періоду, в який ці тексти творилися. 

Що з жорстокими романсами, чому їх науковці-дослідники іноді називають з руським нальотом?

Через специфічну мову. Але є тексти українською мовою, є тексти суржиком, є тексти, які ми можемо бачити, що, мабуть, першоджерелом був російський текст. І ми не можемо заперечувати, що на наших теренах побутували такі пісні, їх співали, бо переймали пісні з платівок, з радіо. Часто це могли бути романси. Переймали, співали, але адаптували їх, як під українську. Але за походженням це був російській текст. Ці тексти, коли це не було напливового характеру, але які творились тут, то тут потрібно повернутися знову ж до соціальних певних процесів, які відбувалися в першій половині XX ст. і подивитися на мовні особливості, взяти до уваги диглосію – коли використовували різні форми мови або рівні мови з різною соціальною метою. Для того, щоб людина мала успіх соціальний, вона повинна була говорити російською мовою. Це була така своєрідна мода і прагнення піднятися соціально. І тоді в такі тексти навмисно додавалися модні слівця, як парніша, дєвчонка, Валічка, Зіночка, Вєрочка, яких ми не зустрінемо у давніх текстах. Хоча для більш архаїчних пісень взагалі не типові дуже дрібні найменування. Було узагальнено образ дівка, парубок або дуже обмежений набір імен. В пізніших піснях ми можемо зустріти дуже велику кількість різноманітних імен, але вже в новітній, модній інтерпретації через те, що ці тексти могли творитися розмовною мовою. А в мові розмовній могли бути і прояви суржику, і прояви діалектного мовлення. Жорстокий романс співставляється з розмовною мовою. Тому ми і бачимо в таких текстах іноді зовсім не літературні слова. Іноді траплялось і явище інтерференції – коли відбувається змішування мов через їхнє вивчення. Ці тексти для нас є відображенням епохи, певних соціальних процесів у суспільстві. І не можна однозначно говорити, що це суто російське. Так, багато текстів мають певне походження, але якщо ми візьмемо, до прикладу, прикордонні території або коли починалася масова індустріалізація, то на одній території проживали люди з різних етносів і, відповідно, вони переймали фольклори один одного. І тут могли або переспівуватися, або ж творитися нові тексти. І тому тут ми можемо бачити дуже багато інших слів. Якщо ми підемо на західні терени, ми можемо бачити румунізми, полонізми і так далі. Будуть інші вкраплення. Давайте подивимось на сучасну мову. Зараз дуже модно використовувати різні англіцизми. Це теж засмічення мови. Тому потрібно дивитися на причини, які зумовлюють появу таких різновидів мови і фольклорних текстів. 

Іноді люди плутають суржик із говірками. Це йде з церковної музики, де церковнослов'янська мова або тексти з давньоруської. В нас є схильність дуже категорично через нерозуміння певних процесів реагувати на певні явища. Тому тут потрібні дослідники, науковці, які все розставлять беземоційно по поличках.