Ілюстративне фото: ФБ-сторінка Зої Сташук
Писанка – традиційна культура всієї України
– Як сьогодні підтримуються традиції писанкарства в Україні? Чи буде включено українську писанку до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО?
Зоя Сташук: Первинний пакет документів для затвердження першого етапу як національна нематеріальна культурна спадщина було підготовлено Національною спілкою майстрів народного мистецтва України. Там є така позиція як носій цього виду мистецтва. І якраз я виступала як носій народного мистецтва в області писанкарства. Увесь цей комплекс документів готувався достатньо довго. Пройшов перший етап як національна нематеріальна культурна спадщина. І далі тепер він продовжується своїми кроками. Цей фестиваль, який намагаються зробити, я думаю, що він відбудеться. Він добре покаже всеохоплююче значення писанки по Україні. Сподіваємося, усі області будуть представлені на цьому дійстві. І світ побачить, що писанка – це не якийсь локальний вид мистецтва десь у Карпатах, як думають іноді іноземці, а традиційна культура всієї України.
Ми хочемо, щоб кожен регіон показав свою майстерність писанкарства
– 30 квітня ви плануєте провести фестиваль української писанки. Де він буде відбуватися і що це буде за дійство?
Марина Соботюк: Дійсно, готувалися дуже швидко. Під час війни є певні обставини, через які важко організовувати такі заходи. Треба дотримуватися вимог безпеки, щоб все було в укриттях і надійно. Нам погодилися надати своє приміщення UNIT.City – це новітній центр у Києві, біля метро Дорогожичі. Там пройде цей фестиваль. Туди з'їдуться, ми сподіваємося, майстри з усієї території України. Коли ми готували культуру приготування українського борщу, ми також готували фестиваль, куди з'їжджалися до Києва зараз майстри, а тоді практики приготування борщу. І кожен регіон готував свій борщ. Тому зараз ми хочемо по цьому самому принципу пройти, щоб кожен регіон показав свою майстерність писанкарства. І якщо у нас будуть представлені усі регіони, ми попередньо заповнюємо заявку до Книги рекордів, і якщо відбудеться все, як має відбутися, то ми бачимо, що ми йдемо на встановлення рекорду – наймасовіше одночасне розписування писанки 24 областями України. У будь-якому випадку такого ніколи не було.
Традиція живе тоді, коли її практикує молодь
– Тут потрібно, щоб до цього заходу долучилося якомога більше людей?
Марина Соботюк: Принцип встановлення рекорду не в тому, що багато на заході буде людей. Хоча для нас це важливо. Ми запросили молодь, запросили університети. Традиція живе тоді, коли її практикує молодь. Тому моє завдання, як комунікаційниці, полягає в тому, щоб залучити саме молодь, щоб вона цим користувалася. Хоча, безперечно, ми щиро запрошуємо на фестиваль представників усіх вікових категорій, жодних вікових обмежень, звісно, немає.
Я сама є носієм традиції. Я з невеличкого села біля Овруча, де прожила до 17 років. Моя прабабця завжди розписувала яйця воском. І для мене, дівчинки 5-10 років, було дуже цінно прийти і взяти це розписане яйце. Я цим дуже пишалася. Зараз, на щастя, українське популярне – український одяг, українська їжа. І українські традиції мають бути так само популярними. І запит на це є.
Писанка завжди була оберегом і ніколи сувеніром
– Тобто встановлення світового рекорду буде полягати в тому, що саме з різних регіонів, з різних областей будуть показувати своє?
Зоя Сташук: Я хочу конкретизувати цю ідею. За 30 років моєї практичної роботи проведення фестивалів, зустрічей, різних заходів з писанкарства, не було ні однієї події, де б ми могли зібрати з усіх областей одночасно писанкарок із їхніми традиційними нюансними, технологічними моментами, з показом їхніх найкращих традиційних писанок саме у їхній області. Тому, дай Боже, щоб ця подія відбулася. Тому що для писанкарок це сталося несподівано. Якби це було за 3-4 місяці до того, я думаю, що ми б підготувалися краще. Але іноді хороші ідеї виринають дуже швидко і потім мають хороший результат. І якщо зберуться усі з усіх областей і покажуть саме свої технологічні нюанси, методики розписування писанки, я думаю, що невеличкі колекції кожен має привезти, то це саме і буде рекордом Гіннеса. Спілка подала список найкращих, кого можна залучити. Ми маємо дійсно прекрасну плеяду писанкарів. У нашій Спілці їх більше 100 членкинь і членів саме в області писанкарства. Спілка спрямовує майстрів плекати традиційне, відроджувати стародавні колекції і саме цим ми будемо цінні для ЮНЕСКО. Не авторськими писанками, яких діаспора має сотні у всіх країнах світу, не якимись новими технологіями різьблення, витравлювання, висвердлювання яєць, а саме збереженням цієї канонічної, стародавньої писанки, яка завжди була оберегом і ніколи не була сувеніром.
Наталія Грабченко, Зоя Сташук і Марина Соботюк у студії Радіо Культура
Незалежність України дала нам змогу розправити крила писанок
– Який регіон представляєте ви у цій ситуації?
Зоя Сташук: Я народилася в Макіївці. Про писанки я не знала. Ми взагалі тоді не писали писанки. Тоді навіть за крашанки перевіряли руки у школі, чи вони не коричневого кольору від цибулиння. Було таке. І лише незалежність України дала нам змогу розправити крила писанок.
– А коли ви зацікавилися писанкарством і чому?
Зоя Сташук: У мене взагалі технічна освіта. А писанкарство прийшло через дітей, бо я повела їх у студію писанкарства. До цього я бачила писанки у музеях і вони мене цікавили. А коли я їх взяла в руки, то зрозуміла, що маю міняти фах. І вже 30 років я займаюся цим. Але будучи технічною людиною, я одразу зайнялася бібліотечною справою. Відшукувала старовинні колекції. Із моєю колегою Оксаною Білоус ми створили величезну колекцію – 2 тисячі писанок і показали людям, що все це збережено, що все це є. Це не тільки західні українські землі, а і центральні, східні, навіть Старобільський район Луганщини мав писанки. Харківщина, Донеччина. У Маріуполі було збережено. На сьогоднішній день важко зрозуміти, чи вони там є. Музей виїхав, але там була колекція грецьких писанок. Грецькі – це умовно, тому що написала їх громада греків. Ці люди створили свою колекцію, і вона знаходилася у Маріуполі. Тобто ми можемо казати про те, що на Донеччині були писанки. Вони брали зразки з писанок запорізьких.
Писанка вижила завдяки стародрукам
– Ми знаємо з історії, що в тих областях, які ближче до кордону з Росією, зазвичай більше знищувалося все українське. І найактивніше це було, напевно, протягом останнього століття.
Зоя Сташук: Так. Але писанка вижила завдяки стародрукам, нашим вмінням і бажанням Бо початок 90-х років – це фактично був "нуль" на наших центральних теренах. Підняли, зберегли. Тепер у музеях багато писанок. Я для фондових музеїв відписала десь 2,5 тисяч писанок. Тепер вони збережені в орнаментах і ще років 100 будуть існувати. Тому ця подія, яка буде відбуватися, мені цікава навіть тим, що я побачу своїх колег, своїх учнів-писанкарів, подивлюся їхні здобутки. Це буде дуже здорово.
Люди в Україні тепер знають, що таке писанка
– На території сучасної України знаходили писанки різної давнини. Коли ми говоримо про традицію в сучасному світі, то який відлік береться, на що ми орієнтуємося?
Зоя Сташук: Ми орієнтуємося на кінець 19-го, початок 20-го століття. Тому що далі там був провал, заборона. А до початків 20-го століття воно існувало, розвивалося, люди творили. І створено було не одну тисячу писанок. І що цікаво, їх до сих пір знаходять у стародруках, у замальовках науковців, які схаменулися і зайнялися дослідженням писанки як культурного феномену українства. До цього, до 1890 року, ніде не має позначення, що науковці дивилися у сторону писанок. А потім пішов, як кажуть, "дев'ятий вал". Усі почали збирати. І це було дуже правильно і своєчасно. Тому що прийшла радянська влада і заборонила. І якби не встигли видати ці стародруки, то ми б просто загубили цей масив напрацьованого "народного генія". Цілий пласт було б загублено. А так ми маємо підґрунтя, ми маємо свідчення про те, що це було. Ми його зараз відродили. Ми ввели у школи, у студентство, в обіг людей. Люди в Україні тепер знають, що таке писанка. І пишуть у сім'ях. Це феноменальна взагалі історія.
– Документи на включення писанки до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО ви подали ще минулого року. Як довго нам чекати відповіді?
Марина Соботюк: Це, напевно, питання до ЮНЕСКО. Але процедура є. Коли ми подавали культуру приготування українського борщу, то там період розгляду заявки був до 3 років. Але з борщем сталося так, що його подали як той, що під загрозою знищення. У період війни у нас була можливість включити його дуже швидко. І це сталося за рік. У минулому році було подано писанкарство і вишиванка "біле по білому" разом. Якраз коли до нас приїздила гендиректорка ЮНЕСКО Одрі Азуле, було урочисто за участі першої леді України передано їй 2 ці номінації. І було озвучено дати розгляду – упродовж 3 років. Україна від того моменту, як передала номінаційне досьє на розгляд комісії ЮНЕСКО, зобов'язана промотувати ці 2 елементи. До нас звернувся тимчасово виконувач обов'язків міністра культури України Ростислав Карандєєв з проханням сприяти промоції. Ми розробили низку промоційних заходів, зокрема цей фестиваль, Міністерство їх затвердило, і власне зараз ми робимо цей фестиваль. Тому упродовж 3 років чекаємо, поки комісія ухвалить свої рішення.
Писанки з фестивалю передадуть нашим захисникам на Схід
– Це рішення може бути позитивним і негативним?
Марина Соботюк: Так. Оцінюється, як було написано номінаційне досьє, оцінюється виконання всіх вимог ЮНЕСКО, тобто промоційних заходів. Мало того, коли ти подаєш цей елемент під захист, то ти ще мусиш сприяти підтриманню цього елементу. У нас є як матеріальна культурна спадщина, як Софія Київська, так і нематеріальна культурна спадщина. Якщо українці не дбають, не бережуть свою традицію або матеріальний елемент, то очевидно, що комісія може як включити його, так і має право виключити. Тому важливо прийти на фестиваль писанки і підтримати. І закликаємо молодь. Я як співголова молодіжної ради про МЗС України запрошую всіх, всю молодь. Ми взагалі не встановлювали якихось рамок, можуть приходити всі. Але нам важливо передати цю традицію молоді, яка в свою чергу передасть її далі. Тому я закликаю приходити і тренуватись. За результатами фестивалю, який відбудеться 30 квітня у Києві в UNIT.City, ми хочемо передати писанки на Схід нашим захисникам. Про це у нас є попередня домовленість з Міжнародним штабом допомоги українцям, які возять туди гуманітарну допомогу. Тому ви прийдете не просто розписати, навчитися, а й передати цей оберіг нашим військовим.
