Комплекс споруд у Києві Національної кіностудії імені Олександра Довженка. Фото: commons.wikimedia.org
"Я пройшов шлях від асистента режисера до режисера вищої категорії"
У мистецьких, кінематографічних, телевізійних колах ставлення до вашого призначення абсолютно полярне. Лунають думки і радісні, і вкрай песимістичні. Як ви поставилися до перспективи очолити Кіностудію імені Довженка?
Поставився з гумором. Одразу відмовився, посміявся і забув. Поки до мене не звернулися знову і почали говорити, що це, мовляв, моя рідна кіностудія, я пропрацював там 14 років, я пройшов шлях від асистента режисера до режисера вищої категорії. І студія в біді. Що моя кандидатура сприйнята з ентузіазмом на найвищому рівні. Я все одно сказав: "ні". Адже я тільки-но вийшов на пенсію. Я можу обирати проєкти, які мені до смаку. Я викладаю, мої студенти дають мені енергію. Я у них навчаюся більше, ніж вони у мене. Готуючись до лекцій, я дізнаюся багато нового, і мені це подобається. Тим паче, я ніколи не працював на адміністративній посаді. Тому що режисер – це теж не лише адміністративна, це творча посада.
Але потім я залишився наодинці зі своїми думками і відчув, ніби я відмовляю в допомозі близькій людині. Якщо працювати, то можна щось зробити. Але ж я абсолютно не знав стан справ на кіностудії. Мені сказали, що проблеми, звісно, є, але вони вирішуються. Кіностудія винна певну суму, але їй винні значно більшу. Ми думали, що мене, можливо, й не затвердять. Адже кіностудії швидше потрібен був кризовий менеджер. Але якось так трапилося, що вирішилося все швидко, і мене затвердили. Втім, з’ясувалося, що не все так просто. Це державне підприємство. І для того, щоб тебе прийняли на роботу, потрібен контракт і наказ від Держкіно. Все це є. Але, виявляється, кіностудія досі живе за старим статутом. Тож, для оформлення на роботу потрібна зміна статуту і багато інших нюансів. Словом, є багато і юридичних колізій. Але все це дрібниці, порівняно з тими проблемами, які є на кіностудії.
Так, я читала про 9 кримінальних справ, про великі борги, про нез'ясовані питання щодо території. Принаймні, якщо переглянути публікації від 2001 року, то спочатку йшлося про 17 гектарів території, потім про 16. А потім про 9. І вам з усім цим доведеться мати справу.
Коли я працював на студії наприкінці 80-х – початку 90-х, у виробничому відділі висів список фільмів, які в той час були у виробництві. І це були 64 картин. Життя кіностудії – як американські гірки: то вгору, то вниз. Пам'ятаю, з 2006 по 2010 рік, був пік виробництва. Тільки я знімав тоді три картини. Ми знімали цілі павільйони і будували декорації. А згодом кіностудія поступово перетворилася із фабрики, яка виробляла фільми, на студію, яка надає послуги.
А з початком повномасштабного вторгнення цей потік зовсім обмілів. Як ми знаємо, багато телеканалів влилися в телемарафон і втратили власне виробництво. Великі павільйони потрібні були для шоу-програм. А зараз – не час для великих шоу. Відповідно, величезні студії, які годували кіностудію, давали можливість до початку повномасштабного вторгнення залишатися на плаву і навіть давали прибуток, принаймні не мати боргів, стоять порожні.
На один вкладений карбованець у кінематограф поверталося 15-ть
Кіностудія наближається до свого 100-річчя. Вона була створена для того, щоб виробляти власні фільми. Навіть в документах 1925 року йшлося про те, що потрібно створити кіностудію, де всі процеси виробництва від А до Я були б зібрані в одному місці.
Так воно й було. Студія так і існувала весь радянський період і початок Незалежності. Вона була замкнутим циклом. Що таке виробництво кіно? Це написання сценарію, і для цього був сценарний відділ, який формував сценарний портфель. Після того, як сценарій написаний, його дають читати режисерам. Після цього режисер починав підготовчий період. Він збирав групу з асистентів, операторів, і це були штатні працівники кіностудії. Так створювалися творчі колективи. Часто так було, що режисер багато років працював з одним оператором, гримером та іншими членами групи. Всі вони були на кіностудії. Тільки водіїв було 160 чоловік в штаті студії.
Наталія Грабченко та Андрій Дончик у студії Радіо Культура
Коли я влаштовувався туди працювати, студія налічувала дві з половиною тисячі штатних працівників. Студія мала свій Театр кіноактора. Коли у акторів не було роботи в кіно, вони працювали в Театрі кіноактора, давали якісь вистави. І так було до початку Незалежності. Головне, що змінилося в той період – зник загальносоюзний прокат. Той, хто повертав гроші назад в це виробництво. Тоді була тоталітарна замкнута система, і кіно було однією з найпопулярніших розваг. Воно було загальнодоступне, квиток коштував недорого. Була розгалужена система кінотеатрів, клубів і пересувних станцій. На один вкладений карбованець в кінематограф поверталося 15. Яке б погане кіно ти не зняв, воно все одно приносило прибуток. Тож, коли наш прокатний ринок звузився до меж незалежної України, відповідно, можливостей стало менше, і грошей поверталося менше. З часом всі ми побачили, що наші кінотеатри перетворилися на меблеві салони, казино тощо. Тобто повернення коштів вже не було.
І це сильно вдарило по кіностудії?
Ну звичайно! Адже немає повернення коштів. Фільми показували на телеканалах, але телевізійний канал не може навіть порівнятися за своїми фінансовими можливостями з прокатом. Щоб показати найбільший голлівудський блокбастер, такий як, приміром, "Титанік", за це платили приблизно 100 000 доларів. При ціні на виробництво фільму 800 000 доларів. Тобто телебачення не могло повернути ці кошти.
А те, що зараз прокат відроджується, і українські фільми впевнено виходять в прокат, це дає якісь обнадійливі моменти для Кіностудії імені Довженка?
В далекій перспективі, і не для кіностудії. Адже те, що виходить в прокат, не є продукцією кіностудії.
Борг зростає щомісяця, рахунки студії заблоковані, транспорт заарештований. Майно студії також під арештом
Тобто нині тримати кіностудію нерентабельно?
Не те, щоб не рентабельно. Але останні два роки були надзвичайно збитковими. До початку повномасштабного вторгнення кіностудія була хоч трішки, але з прибутком. Це в основному, за рахунок надання послуг. Не за рахунок зйомок. В наших павільйонах хтось працював, не кіностудія. В основному – це телевізійники. А зараз, у зв'язку з тим, що телевізійний ринок різко звузився, то нині у кіностудії тільки комунальних боргів і боргів перед бюджетом 25 млн гривень. При заробітку в місяць 1 300 000. А витрачає в місяць кіностудія 1 млн, тобто щомісяця – мінус 300 000. Борг зростає кожен місяць, рахунки студії заблоковані, транспорт заарештований. Майно студії також під арештом. Є борги за комунальні платежі, відключена вода в готелі. І ці речі шокують. Тож, якщо ти заробляєш мільйон, а його навіть не завжди вистачає на зарплату, то як можна погасити ці борги? Через скільки років я зможу розблокувати ці рахунки? І кожен день ця ситуація, як сніжний ком. Варіанти є, але насамперед мені потрібна команда кризових менеджерів, які на наші зарплати теж не дуже хочуть йти. Зараз війна, і у студії немає можливостей бронювати працівників. Дуже багато молодих енергійних працівників кіностудії зараз служать. І це тільки мій перший тиждень роботи.
Отже, ситуація дуже непроста. Але якщо ви розглядаєте варіант набору кризових менеджерів, то здаватися ви не збираєтеся?
Ні. Поки що ні. Хоча контракт ще не підписаний. І хоча тема нашої розмови зазначена, як розвиток кінематографу, як бачите, про кінематограф ми поки що не говорили. Я собі нагадую міського божевільного, у якого горить будинок, а він думає про те, що в нього квіти не политі. У мене дуже великий досвід роботи в кіно, але зараз про творчість не доводиться говорити. Зараз потрібно якось стабілізувати ситуацію. Хоча б зробити так, щоб ми місяць-два припинили накопичувати борг. До мене, до речі, приходять з пропозиціями люди, які хочуть не лише заробити, а допомогти кіностудії.
Знімати не дуже дороге кіно
Але ж кіновиробництво в країні є, але воно зосереджене в невеликих продакшнах.
Це нормально, це світова практика. Колишні соціалістичні країни давно пройшли цей шлях від централізованого кіновиробництва до приватизації тощо. Держава в цьому питанні поганий господар. Держава повинна залишати за собою якийсь контролюючі функції і давати можливість приватній ініціативі щось робити. До початку повномасштабного вторгнення ми постійно йшли вгору. Звісно, у нас зменшилася кількість відвідувань кінотеатрів, зменшилася кількість кінотеатрів, ми втратили великі території, де теж відбувався кінопрокат і кінопроцес. Але навіть при всьому цьому процес не зупинився, виробляються непогані фільми. У нас стало більше авторського кіно, фільмів, орієнтованих на фестивалі, на міжнародний резонанс.
Є й прокатні успіхи. "Довбуш" вироблявся 5 років, "Мавка" – 8, але вони мають хороші прокатні результати. Є багато проєктів на межі авторського і глядацького кіно, як у Антоніо Лукіча. Його роботи збирають в прокаті хороші кошти при не дуже великих бюджетах картин. І це теж для нас шлях – знімати не дуже дороге кіно. Якщо у нас кіно коштує мільйонів 5, воно може принести прибуток. У нас не так багато фільмів, які дали прибуток, але для того й існує державна програма розвитку кінематографу. Але у нас йде війна. Хоча гроші, як для воюючої країни, виділені великі – 600 мільйонів.
21 пункт обов'язків
Очевидно, вас призначали на посаду не для того, щоб ви займалися каналізаціями тощо. І хоча генеральний директор відповідає за все, коли призначають кінорежисера, йдеться насамперед про творчість. Ви розумієте, в якому майбутньому ви зможете приділити увагу творчості?
Поки про це говорити дуже зарано. В моєму контракті 21 пункт обов'язків, і там жодного слова немає про виробництво фільмів. Це все господарська діяльність. І жодної копійки я не можу витратити без узгодження з Держкіно. Навіть купити туалетний папір. Тому поки що я, вибачте, пірнаю з головою в каналізацію, щоб розібратися зі справами. Мені теж хочеться думати про творчу роботу, і я її не полишаю. У нас зараз є великий проєкт на Одеській кіностудії, присвячений Олександроі Довженку. Коли молодий Довженко приїжджає знімати в Одесу. Я в цьому проєкті креативний продюсер.
Чи живий довженківський сад?
Виникає така паралель: коли було зовсім погано, у Чехова рубали вишневий сад. Чи живий довженківський сад?
Він живий. Він старенький, і його потрібно оновити. У мене, до речі, є пропозиції від спонсорів на ці роботи. У мене була ідея зробити так, щоб це були не просто дерева, а щоб вони розповідали щось людям. Щоб, навівши на qr-код, людина могла побачити фотографії, наприклад, Довженка, який саджає дерева в саду. Це зробити просто. І тоді ми будемо мати не просто сад, а своєрідний віртуальний музей. Але нам, для того, щоб бодай щось робити, потрібно принаймні розблокувати рахунки. Є багато ідей і щодо віртуального музею Довженка. Зараз вже людям не цікаво розглядати папірці.
У нас є павільйони, є недорогий персонал, порівняно з Європою
Чи може студії допомогти світова кінематографічна спільнота, чи допоки йде війна, вони не будуть інвестувати чи щось робити?
Поки йде війна, це великі ризики. Адже це приватні гроші, а гроші люблять спокій. У нас йдеться про великі ризики. І навряд чи знайдеться контора, яка ці ризики буде страхувати. А в перспективі так, можна думати про інвестиції. Адже в нас є павільйони, є недорогий персонал, порівняно з Європою. Ми інвестиційно привабливі. Великі площі, великі павільйони, поряд аеропорт, центр міста.
Великий культурний хаб
Чому нині важливо зберегти і відродити кіностудію?
Плани розвитку кіностудії є. Її можна перетворити на великий культурний хаб. Зараз час креативної індустрії. Буде креатив, будуть гроші. У нас є місце в центрі Києва, з садом, раніше там було озеро. Це може бути місце, де будуть зібрані художні виставки, там можуть бути майстерні художників. Можна відкрити, наприклад, магазин "Книжки і вино", влаштовувати презентації, автограф-сесії і творчі зустрічі. У нас є зали з прекрасною акустикою, де можна проводити концерти. Все це можна перетворити на величезний культурний простір, в якому кіно також матиме своє місце. І це нині простіше зробити, аніж запустити кінопроцес.
