Фото: facebook.com/DmitryKhorkin
Для українців, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, Українське Радіо — це ланцюжок, який поєднує їх з вільною Україною"
"Я дуже мрію, що зовсім скоро, виходячи в прямий ефір Українського Радіо, я зможу сказати, що наше лівобережжя Херсонщини вже вільне. А трохи пізніше вільний Крим і вся Україна. Коли була окупація Херсону і зник зв’язок, було важливо виходити в ефір. Я дуже хотіла, щоб вся Україна, весь світ знав, що Херсон не здається, що він бореться і вистояв. Так, нас окупували, але наші люди виходили на мітинги і голосно заявляли на весь світ, що Херсон проти окупації та росіян. І це було дуже важливо. Зараз, коли Херсон звільнений, для мене важливо говорити вже про лівий берег, який, на жаль, поки що залишається в тимчасовій окупації. Там лишається дуже багато наших людей. Дуже важко спілкуватися з цими людьми, тому що вони дуже ризикують. Ризикують тим, що якщо про це дізнаються окупанти, їх одразу заберуть на підвал. Але вони продовжують нам розповідати. Я поспілкувалася з чоловіком з лівобережжя і він каже: "Для мене Українське Радіо і можливість слухати його хоч трошки, хоч іноді — це ланцюжок, який поєднує нас з вільною Україною. Я слухаю Українське Радіо на старезному приймачі. І це дуже класно, тому що я можу в будь-який момент просто взяти, скрутити коліщатко, і орки, які прийшли з обшуком, ніколи не дізнаються, що я слухав і на яку хвилю я був налаштований", — розповіла журналістка Українського Радіо у Херсоні Маргарита Лазник.
Нічні голоси, втілені у книзі "Нічний ефір"
"Я написала книгу верлібрів "Нічний ефір", і в третій частині йдеться про окупацію і про південь. І вона вся дихає голосом Маргарити. 26 лютого вона вийшла в ефір зі словами: "Добрий день, Українське Радіо з українського Херсону". І поки Маргарита розповідала, що у нас сьогодні, я заковтувала всі свої сльози. У мене було відчуття, що я чую херсонський запах. Ми ж пережили разом трошки зими, весну, літо, осінь. І в мене було відчуття, бо херсонські степи — мої степи. І в мене було відчуття, що я чую все: як змінюється погода, як люди знаходять для себе спосіб якісь речі все-таки втримувати. Тож для мене всі оці південні образи, степові образи — це голос Маргарити, який приходить до мене в ранковий ефір", — розповідає ведуча та авторка Олена Гусейнова.
Водночас вона наголошує на важливості нічних ефірів: "Наші голоси вночі — це була важлива для нас робота. Моя книга — це дванадцятигодинна зміна, яка починається о восьмій ранку і закінчується о восьмій вечора. У слова є магія. Бути вночі з нашими слухачами було дуже важливо. Але, вочевидь, зараз час нового мовлення, нової форми нашої взаємодії. І ми її зараз намацуємо, створюємо і будемо разом в цьому. Я в цьому переконана".
"Українське Радіо не припиняло свого мовлення ні на мить, зараз ми готуємося до святкування 100-річчя"
"Українське Радіо — п'ятий радіомовник у світі. Цього року 16 листопада нам виповнюється 100 років. У нас буде багато різних важливих подій, зокрема, таких, як ця літературна сцена. Але і ювілейна монета до сторіччя Українського Радіо буде випущена Національним банком, а також поштова марка. І я впевнений, що ви голосували за те, щоб на Прорізній безіменний сквер став сквером Українського Радіо", — зазначає член правління Суспільного Дмитро Хоркін.
Водночас він наголошує, що під час повномасштабного вторгнення Українське Радіо не припиняло свого мовлення.
"Для нас це більше ніж робота. Для нас це було для нас випробуванням. Ми готувалися до повномасштабного вторгнення. Ми стратегічний мовник. І Українське Радіо як під час Другої світової, так і зараз під час цієї великої війни Росії проти України не має права зупинити своє мовлення ні на мить. Харків, Ізюм, Херсон, Маріуполь — це ті міста, де, незважаючи ні на що, Українське Радіо не припиняло свого мовлення ні на секунду. Є історії людей з Ізюма під час звільнення Харківщини: військові дивувались, чому українці сміливо з прапором виходили їм назустріч. А їм казали: "Ми по Українському Радіо щойно почули, що нас звільнили, і повиходили". Оце те, що до сліз. Так само і ситуація і з Херсоном, і з Маріуполем, коли люди в останні коридори виходили саме завдяки Українському Радіо, яке тоді залишалося єдиним українським джерелом інформації. І от зараз ми готуємося до цього сторіччя. Це літературна подія. Зараз у нас особливий акцент в ефірах на сучасну українську літературу. Ми зробили шикарний проєкт із нашими польськими колегами із записом щоденників наших українських прозаїків і поетів. І вони зараз виходять в ефірі Українського Радіо.Тож хочу подякувати нашим радіослухачам за те, що ви разом із нами. Ми завжди знаємо, що ви слухаєте нас і довіряєте нам. І ми будемо робити усе, аби вашу довіру підтримувати й надалі і не втрачати її", — каже Дмитро Хоркін.
"Саме симфонічна музика відкрила сторінку існування Українського Радіо"
"Я хочу поміркувати про нашу сторічну історію перебування на межі: на межі окупованих й неокупованих територій, на межі на лінії фронту, на межі століть. 16 листопада 1924 року саме радіоконцерт став першим контентом, який прозвучав в ефірі. Саме симфонічна музика відкрила сторінку існування Українського Радіо як п'ятого радіомовника світу. З укриття ми разом з Дмитром на початку березня 2022 року вели саме радіоконцерт із Metropolitan Opera, і це був благодійний концерт для України, який був організований, щоб почати хвилю фандрейзингу на українську користь. І звідти ж за декілька тижнів знову ми вели трансляцію прем'єри "Турандот" з видатною українською співачкою Людмилою Монастирською. А також слід згадати свіженький проєкт на Радіо Культура, який називається "Щоденники опору". Це нотатки руху опору "Зла Мавка", який діє на українському півдні. І мені кураторка виставки "Небачена сила", звідки ми отримали ці фрагменти щоденників, Ольга Муха сказала, що отримала звісточки від дівчат на тимчасово окупованих територіях, що вони почули свої історії в ефірі Українського Радіо. Тому що нас чути в тимчасовій окупації, бо радіохвилі не мають кордонів. І для мене це найбільша алегорія того, з чим ми живемо ці 100 років. І на що взагалі схожа 100-річна історія радіо. Радіо не можна зупинити. Це те, що є в повітрі. І ця можливість не зупиняти мовлення на жодну мить, можливість працювати разом на користь цієї громади — це те, що дозволяє всім українцям та українкам залишатися поінформованими. Десь це зроблять новини, десь це зробить більш важкий, більш серйозний контент, а десь для цього буде потрібно трохи симфонічної музики або трохи літератури. І для мене особисто це дуже великий урок цих двох років по початку повномасштабного вторгнення. Хоча насправді з 2014 року ми всі дуже близько з цим зіткнулися", — коментує виконавча продюсерка Радіо Культура Ірина Славінська.
"Треба фіксувати голоси, які звучатимуть у майбутньому — і мертвих, і живих, і ненароджених"
"В січні, тоді коли вся Україна прощалася з поетом Максимом Кривцовим, на прощанні звучали його голосом записані його поезії, які були записані в студії Радіо Культури 2023 року на попередньому Книжковому Арсеналі, і ми були перші, хто записали його поезії. Підсумок у тому, що фіксувати голоси, які звучатимуть у майбутньому, голоси і мертвих, і живих, і ненароджених, можуть тільки тоді, коли редакції мовників достатньо чуйні і звертають увагу і на талановитих дебютантів, у яких на той момент ще й книжки своєї немає. Але ми знаємо, що є класний голос, який звучить, нехай навіть на Фейсбуці, але він вартий уваги. І тому я надзвичайно пишаюся роботою кожної з редакцій Радіо Культура, які фіксують ті фрагменти реальності, без яких зрозуміти цю війну у майбутньому буде просто неможливо", — каже Ірина Славінська.
"Культурний контент — дуже ефективний спосіб говорити про Україну назовні"
Ірина Славінська також зауважує, що "культурний контент — дуже ефективний спосіб говорити про Україну назовні. Особливо в ці непрості часи після початку повномасштабного вторгнення. І тут знову важко переоцінити ролі значення, наприклад, класичної музики. Коли в кінці 2022 року ми підсумували статистику і виявили, що майже дві сотні разів замовляли наші записи, створені Суспільним, з класичною музикою, записаною нашими художніми колективами Українського Радіо з Будинку звукозапису Українського радіо, ми були вражені. Я ніколи не могла подумати, що може бути не стільки велика увага до Лисенка, Лятошинського, Скорика, Станковича і Сильвестрова, створеного нашими командами. А виявляється, саме така музика, саме це дозволяє краще розповідати про Україну іншим суспільним мовникам, які входять до Європейської мовної спілки. І це деталь, але вона дуже багато говорить про нашу роботу".
