Анатолій Гнатюк і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
Анатолій Гнатюк відзначатиме бенефіс виставою "Шельменко-денщик"
Народному артистові України Анатолію Гнатюку 12 червня виповнюється 60 років. Зазвичай актор відзначає свій ювілей бенефісом. А що буде робити Анатолій Гнатюк?
Анатолій Гнатюк буде відзначати бенефіс — це вистава "Шельменко-денщик" і моя роль у цій виставі — роль Шельменка-денщика.
Одна зі знакових вистав твоєї біографії…
Знакових і одна із найулюбленіших ролей в моїй біографії творчій. Багато дат зійшлося у цій виставі: мені 60 років. Не так давно 60 років відзначив Олексій Паламаренко. Не так давно 70 років відзначив відомий режисер Петро Ільченко.
А виставі скільки років?
Виставі 25 років. Багато ювілеїв. Вони приєдналися — і Паламаренко, і Петро Ільченко — до мого ювілею, якщо можна так висловитися. Тому на афіші буде написано: Анатолій Гнатюк — 60, Олексій Паламаренко — 60, Петро Ільченко — 70. Що цікаво: коли 60 + 60 + 70 — буде 190 років. І з'ясувалося, що 190 років п'єсі, яку написав Квітка-Основ'яненко "Шельменко-денщик".
І дивовижно, що вона актуальна і сьогодні.
Вона дуже актуальна сьогодні, тому що вистава про українського солдата, який з будь-якої ситуації виходить переможцем. Солдат, який ніколи не втрачає оптимізму, ніколи не хилить голову перед труднощами, а навпаки з гумором їх долає, що і притаманно нашим українським солдатам. Кожну виставу, кожну справу щодня треба розпочинати із подяки, з низького поклону нашим героям, тому що завдяки їм ми можемо жити, працювати, творити і інколи посміхатися.
А Шельменко дуже ще цікавий образ тим, що він пройшов війну, вижив, повернувся і він будує своє життя. Це оптимістичний момент?
Дуже оптимістичний. Я не задумувався над цим. От ти мені зараз підказала?! Справді, Шельменко-денщик пройшов війну, виграв ті труднощі, які були у нього на шляху, він всім там в п'єсі допоміг і в результаті залишається у цьому селі, і там вже в нього є своя пасія Мотря і в перспективі він створить сім'ю і осяде в цьому селі і буде все добре.
Ця вистава перегукується із сучасністю
Дійсно дотична до нашого часу історія і треба щоразу її грати так, щоб був відгук у глядацькій залі. Власне якщо вистава йде 25 років, то ми розуміємо з цієї цифри, що це вдається. Деякі персонажі були замінені більш молодшими акторами. Шельменко такий персонаж, що його можна грати в будь-якому віці, тому що в той час солдати перебували в армії по 25 років?! А от що дає Анатолію Гнатюку наснагу, натхнення щоразу грати цю роль? Що ти робиш щоразу, щоби бути вибуховим Шельменком на сцені?
Як би пафосно не звучала моя відповідь, але це любов глядачів до цієї вистави. Мені декілька разів ситуація траплялася, коли я після вистави виходив з театру і перед театром стояли молоді люди, тримали за руку своїх дітей і казали: "Ви знаєте, коли ми були такими маленькими, ми були у вас на виставі. Дякуємо, тепер ми привели своїх дітей, тому що вистава дуже хороша, оптимістична, світла, добра, позитивна." Дає наснагу, звичайно, цей колосально цікавий образ Шельменка-денщика, в якому є все: і гумор, і трагедія, і сміх крізь сльози, і надзвичайна енергія переможця. Мій Шельменко з роками, звичайно, змінюється: наприклад, я раніше казав, коли до мене звертався капітан: "Шельменко, якщо ти мені допоможеш, я все для тебе зроблю?! Все!!!" Я тоді розвертався до капітана і казав: "Відставку дати не можете, але із початком повномасштабної війни"… Я не планував — це була імпровізація. Я її зафіксував і так і далі зараз працюю, граю цю роль. Я після слів: "А відставку дати не можете?!" я ще додав: "В селу хочу, до мами." І кожен раз я, бачите — і зараз сльози з'являються, і у глядача теж сльози з'являються на очах, тому що всі чудово розуміємо, про що йдеться в цій сцені. Ну ось так. Отакий перегук із сучасністю…
"Я і сам в своєму житті багато припускався помилок. Але, дякувати Богу, я це розумію"
З твоїх ролей останнього часу я би ще відзначила Крамарюка з "Житейського моря" Карпенка-Карого.
Треба подякувати долі, пані Мельпомені і режисеру Петру Ільченку за те, що запропонував мені зіграти цю роль. Роль знакова, роль дуже важлива для української театральної культури. Спасибі Карпенку-Карому, який так талановито виписав цей персонаж — там є все від блазня до високої трагічної ноти. Працювати над таким образом велике щастя, але й велика робота разом із тим: це і безсонні ночі, і хвилювання, і дуже багато пропозицій, коли ти вдома щось придумуєш, виходиш на театральний майданчик, пробуєшся, а воно не підходить. Або навпаки — підходить. Це пошук. І поруч був режисер, який завжди підказував, чи в правильному напрямку я шукаю. Це образ, який може бути притаманний будь-якій професії, будь-якій людині. Це історія про те, що не можна свій талант заривати в землю. Це історія про те, що не можна свій талант продавати на користь якійсь вигоді, про що зі сльозами на очах мій Крамарюк і говорить, що "адже і у мене колись була душа і я говорив правду, але низькість так прикипіла до мене, як голова до шиї. І став я всім "угождати"… От всім "угождати" — це, як на мене, зруйнувало великого актора, велику особистість Крамарюка. Я відчуваю цей образ, я його розумію, я і сам в своєму житті багато припускався помилок, можливо десь зраджував мистецтву. Але, дякувати Богу, я це розумію. Як написано в Біблії: "Не страшно впасти — страшно не піднятися". Так що які б я помилки в мистецтві не припускав, я намагався підніматися і йти далі, і бути вдячним долі, тому що мені доля і театр Івана Франка подарували колосальні ролі — про такі ролі може будь-який актор тільки мріяти: Шельменко-денщик 25 років, 10 років я грав роль Голохвастова, 7 років я грав роль Остапа Бендера, колись дуже знакова для мене була вистава "Крейдяне коло" за Бертольдом Брехтом, де в одній виставі я одразу зіграв три ролі: і оповідача, і брата Лаврентія і суддю. Я вдячний Дмитру Череп'юку, який поновлював цю виставу і запропонував мені втілити на сцені цей образ. І багато інших ролей. І в інших театрах… А яке велике щастя грати в п'єсах, які написав мій син. Це театр "Сузір'я", яким керує Олексій Кужельний, де йдуть п'єси мого сина Богдана, де син і режисер цих п'єс, режисер цих вистав. Дуже це для мене велика радість і відповідальність разом з тим.
Колись ми з тобою говорили, що напевно настане час, коли скажуть, що людина з прізвищем Гнатюк не може не писати. І власне Богдан започатковує цю традицію — він письменник, драматург. Я так розумію, що з письменника звернувся він до драматургії саме тому, що він росте в театральній родині: тато народний артист, мама театрознавиця… То куди вже дитині писати? Звичайно для театру. "Синку, ти напиши, бо батькові ж грати щось треба?!" Це приблизно так було чи якось інакше?
Напевно так і було. Справді ніхто не чекав, що він почне писати, хоча, якщо заглибитися в історію, то по лінії матері, тобто моєї дружини Олени, прадід Богдана Євген Чередниченко був письменником, поетом. І не просто поетом, а українським поетом, патріотом, українським націоналістом, який був в осередку УПА під час війни, за що був засланий в ГУЛАГ на 15 років і відсидів там 10 років, але потім була амністія, його випустили. Він не просто був у ГУЛАГу, бо коли були повстання українців, то він серед них був, як організатор, тому, напевно, от звідти це коріння.
Актори театру Івана Франка самоорганізувалися в концертну фронтову бригаду
Я зараз працюю над новими піснями на поезію Євгена Чередніченка. Ми з 2014 року з концертами виступали в АТО, і вистава "Шельменко-денщик" їздила в АТО. А в 2022 році після 24 лютого актори театру Івана Франка самоорганізувалися в таку концертну фронтову бригаду: це Олексій Паламаренко, це Андрій Романій і я. І починаючи з березня 2022 року ми постійно їздимо з концертами на фронт. Пощастило нам виступати в 2022-му році у червні за 7 км до краю Донецька, у Волноваському районі, в Слов'янську, в Краматорську, і в 2023-му році теж багато разів були в Краматорську, і Лиманський район. Була така історія, коли ми приїхали в Донецьку область Лиманський район в одне село за 15 км до лінії вогню, ми привезли з собою апаратуру. Хай небагато, хай невелику, але апаратуру. А командир батальйону побачив і сказав: "Ви що, не можна звук, щоб чули, тут же ж поруч ворог?! Ну так, поспівайте просто тихенько". Але побачив в наших очах, що ми хотіли максимально подарувати хороший настрій солдатам і він ухвалив геніальне рішення: він дав команду і ми давали концерт в яру, щоб звук не розлітався. Глибоко в яру принесли генератор, підключили нашу апаратуру і в фіналі концерту я з хлопцями із солдатами співав "Смереку".
Займатися улюбленою справою та думати про хлопців в окопах
А як тобі вдається поєднувати роботу у великому національному репертуарному театрі, де багато в тебе вистав? І ще плюс антреприза. І там треба, і тут треба, а сили і здоров'я на це де беруться? А ще концерт естрадні.
Перша порада — займатися улюбленою справою. Я люблю свою професію, я люблю театр, я люблю свої вистави, свої ролі, я люблю пісні, які я співаю на естраді, я люблю грати у виставах мого сина, тому що вони мені подобаються. А щодо втоми, то коли я втомлений, я думаю про тих хлопців, які в окопах. От де втома!!! Коли в мене депресія і важкий стан, важко на душі, я згадую, коли я виступаю в госпіталі перед пораненими солдатами або коли був не так давно у Львові в реабілітаційному центрі, де наші солдати. Пригадавши це, ми не маємо права на те, щоб бути в поганому настрої: треба взяти себе в руки і працювати кожен на своєму місці, все можливо і не можливо для нашої перемоги, заради тих діток, які у вишиваночках слухають гімн України.
"Смереку" Гнатюк зробив популярною через театральне мистецтво
Розповідають, що Олена, твоя дружина, тебе випхала на сцену і сказала "Співай!". Вона тобі дала віру в себе? Це правда?
Це окрема тема. В мене мудра, розумна, головне добра до мене жінка і, як в народі кажуть, що чоловік — це голова, а дружина — це шия. Куди шия поверне — так воно і буде.
Ти усвідомлюєш, що пісню "Смерека" саме ти зробив хітом?
Дякую.
Ти її зробив популярною через театральне мистецтво, бо Гнатюк співав "Смереку" і в Шекспірі в "Приборканні норовливої" — дяка Сергію Данченку, який мав тонке почуття гумору і знав, що Шекспір і "Смерека" дуже гарно сходяться в одній виставі.
І "За двома зайцями" я грав роль Голохвастова і саме Данченко запропонував мені — він чув, що я по радіо співаю цю пісню з братом — щоб я заспівав цю пісню у виставі. І не просто заспівав, а щоб ще й на баяні собі акомпанував. І ще й танцював при цьому. І ось так "Смерека" іде по життю. Якщо Шельменку 25 років, то "Смерека" в моєму виконанні з 1996-го року.
Антреприза "Історія кохання для дорослих" у постановці В'ячеслава Жили — вже 8 років граємо, їздимо Україною цю виставу — і в фіналі мій персонаж виходить до глядача і каже: "Ви знаєте, я все життя мріяв заспівати одну пісню разом з такими прекрасними людьми, як ви! Давайте заспіваємо?" "Давайте!" І всі і разом співаємо "Ой смереко". Ілля Ноябрьов — наш прекрасний артист, драматург, режисер, меценат, продюсер поставив виставу "Я саме той, хто вам потрібен", де головну роль граю я і в фіналі співаю "Смерека", граю на баяні і разом із залом співаю "Смереку".
