Еммануель Макрон. Фото: www.president.gov.ua
Ризиковий Макрон
― На виборах до Європарламенту у Франції зі значною перевагою перемогла ультраправа партія Марін Ле Пен ― 31% голосів. Після цього президент Еммануель Макрон вирішив розпустити парламент. Навіщо?
Макрон хотів перехопити ініціативу. Якби він цього не зробив, усі б говорили про перемогу Ле Пен, про те, що президент ослаблений і втратив популярність. Але тепер всі обговорюють його рішення, хоча, звісно, це досить ризикова стратегія. Макрон знав ще до виборів, що ультраправі виграють, і він міркував про дострокові вибори, тож це не було спонтанним рішенням. Але обговорювалося воно в дуже вузькому колі, навіть прем’єр Франції про це не знав. А колишній прем’єр заявив, що Макрон фактично знищує свою партію та політичну силу. Але, очевидно, Макрон вважає, що зараз шанси зупинити ультраправих є вищими, ніж вони будуть за три роки. Нагадаю, що у Франції президентські та парламентські вибори відбуваються в один рік ― це буде 2027-й.
Практика співмешкання
― На що сподівається Макрон, оголосивши ці дострокові вибори? Чим він ризикує у разі провалу його партії ще й на внутрішніх виборах?
До Франції повертається практика співмешкання, коли президент і прем’єр будуть представниками різних політичних сил. Такого давно не було, і французьке законодавство змінювали так, щоб унеможливити таку ситуацію. Сама ідея, що парламентські вибори відбуваються за кілька місяців після президентських, повинна була дати можливість президенту після виборів отримати більшість. У 2024 році Макрон виграв вибори, але не отримав більшість, і це було першим дзвіночком, адже французьке суспільство не завжди сприймає Макрона, його часто звинувачують у бонапартизмі. Вибори до Європарламенту стали другим дзвіночком для президента, але Макрон вирішив піти ва-банк. Вочевидь він вважає, що під час виборів до Європарламенту виборці намагаються покарати чинну владу, тому що ці вибори мало впливають на їхнє життя, у той час як на внутрішніх парламентських чи президентських виборах люди обережніші та більш схильні підтримати владу. Макрон на це серйозно розраховує. Але головний аргумент полягає в тому, що зараз перемога ультраправих виглядає можливою як ніколи, і всі активно обговорюють те, якою буде Франція, якщо ультраправі отримають владу, нехай навіть частково, адже главою держави залишається Макрон. У нього більше повноважень, ніж у прем’єра, але він муситиме враховувати позицію парламентської більшості. Якщо раніше підтримку Ле Пен усі сприймали як просто виклик чинній владі, то тепер президент каже: "Ви справді хочете такий уряд і такого прем’єра?". До речі, дуже показовою була реакція республіканців. Коли оголосили результати євровиборів, то лідер цієї голлістської партії помірковано правих заявив, що вони готові йти в альянс із Національним об’єднанням Марін Ле Пен. Але в партії стався вибух ― більшість партійців сказали, що вони категорично проти, що "партія Де Голля не може йти в альянс з фашистами". У результаті партія республіканців встояла й вочевидь розглядається Макроном як один із ключових партнерів у разі створення коаліції. Питання в тому, що навіть із ними він навряд чи зможе розраховувати на більшість, тож мабуть шукатиме партнерів серед помірковано лівих. Тобто для Макрона має бути коаліція з його партії, помірковано правих та помірковано лівих.
Мажоритарка і токсичні ультраправі кандидати
― Що показують соціологічні опитування?
Опитування показують невеличке зростання партії Макрона, але водночас свідчать, що партія Марін Ле Пен має шанс взяти більшість. І це реальний виклик. Якщо вони візьмуть більшість, їх ніщо не зупинить. З іншого боку, французькі вибори ― мажоритарні, тож партія може бути популярною, але кандидати на округах можуть програвати, тобто змоделювати ситуацію досить складно. Загальна популярність партії необов’язково конвертується у мандати. Мабуть, це найбільше сподівання Макрона ― що в останній момент виборці не підтримають токсичних ультраправих кандидатів.
Коли війна під боком, з’являється потреба у правих політиках
― У Європі спостерігається тенденція, що ультраправі мають значну підтримку. З чим це пов’язано?
Загальна тенденція ― Європа правішає. Виграють не лише ультраправі, а загалом праві партії. Наприклад, німецький ХДС, права консервативна поміркована партія, також підняла свої рейтинги досить непогано. На минулих євровиборах дуже вистрілили "зелені", а зараз, хоч природні катаклізми й залишаються, але вони перебувають у тіні війни в Україні та на Близькому Сході. Коли війна йде під боком, то з’являється потреба у правих політиках. Тому Європа правішає. І тут, на мій погляд, ключовий момент. Ультраправі виграють там, де помірковано праві не змогли знайти ключик до виборця.
(1).jpg)
Юрій Панченко. Фото: ФБ-сторінка Юрія Панченка
У Франції складна ситуація. Вже другі вибори поспіль центристські партії програють. Класична Франція ― це протидія двох політичних сил: з одного боку, поміркована права партія голлістів, а з другого ― соціалісти. Зараз соціалісти знищені повністю, а голлісти мають шанс увійти в парламент, але матимуть невелику фракцію. Вони не змогли знайти якогось нового дихання, і за цих умов піднялися ультраправі та ультраліві. А на минулих парламентських виборах під лівим блоком пройшли комуністи, інші екзотичні партії, різна антиукраїнська наволоч. Ультраліві не менш ворожі нам, ніж ультраправі Ле Пен, це важливий момент. Отже, у Франції є певний центр, що його уособлює Макрон, і є з двох боків радикали.
― Які шанси у партії Еммануeля Макрона набрати достатню кількість голосів, щоб протистояти Національному об’єднанню Марін Ле Пен?
На це запитання дати відповідь розумом неможливо. Тому що вся статистика показує, що шанси дуже погані. Макрон демонструє віру в успіх, віру в те, що виборець в останній момент прокинеться. Мені б дуже хотілося в це вірити. Зараз у французьких ЗМІ обговорюють, що вперше в історії Франції може бути ультраправий уряд, що будуть серйозні обмеження по міграції, анонсують можливість позбавлення громадянства "несправжніх" французів. Це має в останній момент злякати виборців ― що прийдуть такі радикали і може початися протистояння всередині країни. Макрон підняв ставку до такого рівня, що виборець дійсно бачить: "Так, у мене є претензії до Макрона. Але якщо я за нього не проголосую, то отримаю ось таке". І це стало реальною перспективою. Саме це має пробудити виборця, на що і сподівається Макрон.
Наслідки для України
― Низка європейських дипломатів висловили своє занепокоєння перспективою перемоги на дострокових виборах у Франції правопопулістського Національного об’єднання. Які можливі наслідки для зовнішньої політики, зокрема і щодо України?
Потенційний прем’єр від ультраправих Жордан Барделла казав, що він підтримує боротьбу України, але не підтримує надання далекобійної зброї. І звісно, він не підтримує будь-яке надсилання військ в Україну, яке анонсує Макрон. З одного боку, зовнішня політика є прерогативою президента, а з іншого ― багато рішень потребують погодження з урядом. Отже, в разі співіснування Макрона та ультраправого уряду амбіції Франції у європейських справах, питаннях розширення ЄС, підтримки України будуть скориговані та зменшені. У цьому найбільший ризик. Для нас ключовим моментом є те, що Україну підтримує більшість французів, у тому числі виборці Марін Ле Пен. Вони не підтримують дії Путіна, вважають його агресором, і якою б пропутінською не була Ле Пен, вона змушена це якось враховувати. Ультраправі трохи змінили свою програму, виключили пункти, пов’язані з Росією, адже змінилися суспільні настрої, і дружба з Росією перестає бути позитивною навіть для електорату Ле Пен.
Напряму підтримують в Європі Росію лише марґінали
― Те, що дружба з Росією стає непопулярною, це стосується лише Франції? Чи є приклади інших країн?
Складно сказати. Фактично ніде більше в Європі політики напряму не намагаються підтримувати Росію. Це можуть робити лише певні марґінали. Партія, що претендує на перемогу, все ж таки вимушена орієнтуватися на громадську думку в цілому. Є певні нюанси, але переважна більшість людей у європейських країнах сприймають цю війну як агресію Росії проти України. Щодо Франції, це був дуже складний рух, адже вона мала історичні зв’язки з Росією, був природний історичний антиамериканізм, їм від усього цього треба було відмовлятися, змінювати свою позицію. Нагадаю, що той же Макрон намагався скоригувати санкції проти РФ, а частину скасувати. До речі, першим цю політику Франції почав міняти президент Олланд ― згадаймо ситуацію про відмову постачати РФ "Містралі". Але Олланд був соціалістом, тому його політику не сприйняли ані праві, ані бізнес, а Макрон намагався її пом’якшити, відкотити трошки назад. Хоча в першій своїй каденції він дуже сильно прагнув знайти спільну мову з Путіним і вважав, що досягнув цього. А коли почалася велика війна, у Макрона був шок. Він намагався все вирішити, бо вважав, що має добрі контакти з Путіним. Та все було "мимо каси". Саме тоді почалася зміна політики Макрона.
