Делегації США та України зустрічаються у Маямі (США), 30 листопада 2025 року. Фото: Суспільне Новини/Тетяна Козирєва
"Для Трампа немає сміття, а є люди, яким він довіряє та яким не довіряє"
Яка роль Віткоффа у цих перемовинах, якщо говорити про його майбутню поїздку до Москви? Вочевидь поїде до столиці Росії Стів Віткофф, а не Марко Рубіо.
Питання у тому, що дипломатія Трампа будується з мінімальним почуттям відрази. Є фраза, яку приписують керівникові розвідувальної служби німецької імперії Першої світової війни Вальтеру Ніколаї: "У розвідці немає сміття, а є матеріал для роботи". От для Трампа немає сміття, а є люди, яким він довіряє, і є люди, яким він не довіряє. Віткофф після оприлюднення плівок, де він обговорює, як краще запхати багато ідей у Білий дім, стає для нас не дуже несприятливим персонажем. Я припускаю, що Сергій Кислиця як досвідчений дипломат, розуміючи, що на старті перемовин є представники преси, спеціально продемонстрував позицію свою і, сподіваюся, української делегації. Те, що на Україну тиснутимуть і говоритимуть, як нам жити та найшвидше досягнути миру з Росією, це зрозуміло. Але ж Кушнер і Віткофф неодноразово контактували з Кремлем, вони вибудовують свою політичну активність, і для нас, на мою думку, це проблема. Водночас міністр армії Дрісколл, який фактично вже замінив Кіта Келлога на посаді спецпредставника по Україні, теж веде проти нас жорстку лінію. Тому нам у цій ситуації досить складно.
"Україна за весь цей час не має свого варіанту мирного плану. У цьому величезна проблема"
Пам’ятаємо, що відбулося коригування плану із 28 пунктів — до 19. Які питання залишилися неузгодженими? Про що сьогодні говорять на цій зустрічі?
Я поки що не бачив остаточних 19 пунктів плану. Навколо цього є певний інформаційний шум. Лунали повідомлення західних медіа, що питання вступу України до НАТО та ЄС, а також питання чисельності української армії нібито винесено за дужки. Але якщо там залишилися абсурдні пункти на кшталт заборони бити по Москві та Петербургу, то це мене бентежить. Загалом, є два компоненти, які мене бентежать. По-перше, із 28 пунктами, навіть якщо їх стало менше, все одно продовжують працювати. А по-друге, Україна за весь цей час не має свого варіанту мирного плану. Тобто ми не пропонуємо наше власне бачення. У цьому, на мою думку, величезна проблема.
"Будемо дивитися на наших переговорників — як вони коментуватимуть і що говоритимуть"
Що зараз під силу зробити нашій делегації, аби навіть ці пункти були для нас максимально корисними? Пригадаймо, як Рустем Умєров зазначав, що наша делегація працює за чіткими директивами президента України.
Але, за дивним збігом обставин, згадка про наявність цих директив не потрапила в указ президента, хоча це може бути засекречений пункт. Водночас список делегації в указі є. Це до питання спроможності президентської команди працювати з нормами дипломатичного протоколу. Але я не думаю, що американці зможуть натиснути на абсолютно все. Тепер ми будемо дивитися на наших переговорників, як вони коментуватимуть і що говоритимуть. У таких питаннях диявол криється в деталях. Але я далекий тут від "зради зрадної", з одного боку. З іншого боку, розраховувати, що в нас все буде легко і чудово, підстав у мене немає.
Чи можемо зробити найреалістичніший прогноз? Що ми можемо отримати реально після сьогоднішньої зустрічі з американцями?
В ідеалі ми можемо отримати хіба що той варіант документа, з яким Віткофф і Кушнер полетять до Москви і будуть намагатися із кимось там говорити. Не думаю, що це буде Путін.
"У цьому сенсі нас нічим не налякаєш"
Ви говорили, що на Україну чинитимуть тиск під час переговорів. Який це може бути тиск — погрози, ультиматуми?
Нам можуть сказати вчергове, що позбавлять нас можливості використовувати розвідувальні дані. Обіцянка припинити постачати озброєння? Але ж американці напряму нам і так вже не постачають озброєння. Це робить Європа. У цьому сенсі нас нічим не налякаєш, на мою думку. Нам треба якомога активніше говорити з американським середовищем, зокрема республіканським, і враховувати, що там не настільки вже й задоволені Дональдом Трампом та його позицією. Просто якщо наша позиція буде яловою, то ніхто нас не захищатиме. Я би хотів, щоб це максимально усвідомлювали на всіх сьогоднішніх рівнях. Якщо у нас всередині держави не буде зміцнення позицій, то американці це використовуватимуть. Ми за рік після обрання Дональда Трампа президентом, на жаль, так і не спромоглися створити систему донесення інформації до нього через його оточення. Завдяки лобістським зусиллям та особистим зв’язкам. На сьогоднішній момент у нас цього всього немає. Або воно не працює так, як нам потрібно.
Тобто — у нас мала би бути людина на кшталт "Віткофф для Путіна"?
Так. Вони ж запхали 28 пунктів через Віткоффа у Білий дім? Розмова Віткоффа і Дмітрієва про те, як це краще просунути, відбулась орієнтовно в середині жовтня. Тобто цей документ якийсь час напрацьовувався і просувався. На це треба звертати увагу, безперечно.
"Суттєва проблема в тому, що вся дипломатична діяльність замикається навколо президентського оточення"
Ви зазначили, що важливо звертати увагу на заяви учасників делегацій після переговорів та в якій послідовності це відбуватиметься. Поясніть, будь ласка, що буде показовим?
Показовою буде тональність заяв американської та української сторін. Ясна річ, що американці на своєму полі гратимуть першим номером. Але маємо трохи дивний формат. Зустріч відбувається у Маямі, наша офіційна делегація туди приїхала, а там її, окрім держсекретаря, зустрічає ще двоє людей, які не мають якихось формальних обмежень. І я не впевнений, що після цього ми не отримаємо сепаратний дзвінок Віткоффа у Москву з метою обговорити те, про що була мова у переговорах з українською стороною. У нас є суттєва проблема в тому, що вся дипломатична діяльність замикається навколо президентського оточення. МЗС, за щасливим винятком Сергія Кислиці, нібито стоїть осторонь. На мою думку, це абсолютно неправильно. Ми не переграємо американців у такий спосіб.
"Волів би бачити, щоб з українського боку були, можливо, якісь гібридні переговорники"
Пан Кислиця – дуже досвідчений дипломат і є першим заступником міністра закордонних справ. Але ж чому не пан Сибіга? Чи з іншого боку, не варто з мікроскопом розглядати це питання?
У даному випадку це не настільки принципово. Я думаю, що і Андрій Сибіга, і Сергій Кислиця — достатньо потужні дипломати. Причому Кислиця має активний та сучасний досвід представника України в ООН. Але абсолютизувати роль одного чи іншого — це невдячна справа. Я волів би бачити, щоб з українського боку це були, можливо, якісь гібридні переговорники на кшталт Віткоффа. Але я усвідомлюю, що Україна зараз не в тій ситуації, щоб іти на такі фокуси.
