Фото: фейсбук-сторінка Генштабу ЗСУ
"У нас майже 6 місяців, щоб стати у більш вигідну переговорну позицію"
Президент Зеленський зазначив, що план дій має бути спільним із партнерами, і наголосив на необхідності спільного тиску на Росію, щоб вона погодилась на переговори про завершення війни. При цьому не обов’язково відвойовувати всі території силою, адже дипломатія може відіграти ключову роль у врегулювання ситуації. Які це можуть бути дипломатичні кроки?
Дипломатія може все і нічого. З одного боку, зрозуміло, що кожна війна наприкінці повинна мати переговорний процес, а з іншого боку ― є питання, про що домовлятися, чи змінилися у нас умови та варіанти тиску або вмовлянь. На сьогодні, якщо президент говорить про розробку якогось плану, то цікаво було б на нього подивитись і проаналізувати вже конкретні кроки. Упродовж історії людства не так багато механізмів впливу ми знаємо. Один із них ― це коли одна зі сторін значно програє і відчуває, що може втратити ще більше. На сьогодні РФ не відчуває цього. До кінця року у нас майже 6 місяців, тому, можливо, з дозволом наших західних партнерів бити по території Росії з метою завдання суттєвих ударів, зміниться ситуація психологічно, і ми могли б стати у більш вигідну позицію. Але станом на зараз, якщо проаналізувати всю риторику російської сторони, то вони абсолютно впевнені, що виграють, а не програють, що в них є значні запаси ресурсів, що вони можуть домовлятися з іншими країнами та впливати на них. Відповідно, всі заяви РФ говорять про те, що їхня позиція абсолютно не змінилася.
"Йдеться про внутрішні процеси всередині РФ"
Що може реально змусити росіян сісти за стіл перемовин? Якщо вони вважають, що перемагають, то чи будуть підвищувати ставки?
Те, що росіяни намагатимуться підвищувати ставки дипломатичними заходами, навіть якщо вони будуть програвати, це однозначно. Це стандартна дипломатична культура Росії протягом століть. Якщо будеш просити максимум, то всі вважатимуть, що в тебе є ще якась карта в рукаві. Але тепер виникає питання, яка буде ситуація всередині РФ. Ми прекрасно розуміємо, що Путін ніколи не погодиться на те, що він опинився у слабкій позиції. Скоріше він вважатиме, що зможе закріпити за собою якийсь найкращий варіант. Наприклад, виторгувати, що Крим не розглядаємо, хоча зараз ми маємо переваги саме на Кримському напрямку. Або те, що він отримає повністю Донецьку та Луганську області. Його фантазія може бути достатньо широка. Але тут питання, чи йде робота з іншими групами в Росії, які в поточних умовах не можуть погодитися на програш, бо для них програш Росії ― не варіант. Але вони можуть розуміти серйозність наслідків, тож для самозбереження здатні піти на певні переговори, аби щось для себе виторгувати, звісно, якщо відчують слабкість самого Путіна. Йдеться про внутрішні процеси всередині РФ.
"Якщо не буде спільної позиції України та союзників, це дасть перевагу нашим опонентам"
Про який план завершення гарячої війни говорить президент Зеленський і чому апелює до союзу з партнерами?
Розкладемо цей пазл на декілька окремих елементів. По-перше, коли є велика кількість різних планів, то це дає можливість противнику маніпулювати ними, приміром, план французів нам не підходить, український теж не підходить, тож ми поговоримо з американцями. Такий розбрат, відсутність єдиної позиції ― це те, чим сторони у війні активно маніпулюють. Ми це чудово бачили на Балканах, наприклад, коли Слободан Мілошевич (югославський та сербський політик і державний діяч — ред.) просто обирав, мовляв, сьогодні мені подобається цей посередник, а завтра інший, але насправді він не збирався погоджуватися на переговори. Те ж саме відбувається сьогодні з ізраїльсько-палестинською ситуацією. Отже, важливо об’єднати позиції. По-друге, бачимо логіку, про яку згадував Трамп, що він прийде до Путіна і скаже: або ти припиняєш війну і я припиняю давати Україні зброю, або якщо ти не припиняєш ― я починаю давати їй набагато більше. Те ж саме може відбуватися і з нашими партнерами по Євросоюзу, бо ми розуміємо, що на полі бою залежимо від постачання зброї. Тому, якщо партнери не матимуть з нами єдиної позиції, то РФ може натиснути на них скоротити постачання нам зброї та змусити Україну сісти за стіл переговорів. Отже, якщо не буде спільної позиції України та союзників, це дасть перевагу нашим опонентам.
Ганна Шелест. Фото: armyinform.com.ua
"Невідомо, чи погодиться суспільство на Україну без Криму"
Борис Джонсон вірить у те, що Дональд Трамп може закінчити війну в Україні, й оприлюднив покроковий план. Як ви оцінюєте комунікацію Трампа і Джонсона?
Трамп і Джонсон періодично комунікують. Але досі точаться дискусії, наскільки Джонсон має чи не має впливу на Трампа. Чи вкладаються пропозиції Джонсона у розум експрезидента Трампа, цього сьогодні не знає ніхто. У плані Джонсона є певні ризиковані моменти щодо виходу на кордони 24 лютого 2022 року. Цей був варіант, на який Україна погоджувалася, коли ми говорили про перемовини у квітні 2022 року. Тоді на полі бою ситуація була інакша, а сьогодні невідомо, чи погодиться українське суспільство на винесення питання Криму за рамки. Наскільки це буде стратегічно правильно для України? Чи зможе Україна відвоювати ці території? Якщо подивимося на поле бою, то побачимо, що ситуація, яку не можна було змінити десять років, змінюється, є вразливі місця РФ та чутлива реакція. І бачимо дії Росії, яка виводить із Криму свій флот. Тому, якщо ми сядемо за стіл переговорів і скажемо, що погоджуємося вивести Крим поза ці перемовини та що ситуація станом на лютий 2022 року нас влаштовує, ми моментально поставимо себе в не дуже добру переговорну позицію.
За результатами свіжого опитування центру Разумкова, 44% українців готові до переговорів з Росією, але 61% не готові нічим поступатися. Як ви прокоментуєте ці настрої?
Зазвичай я дуже обережно ставлюся до таких соціологічних опитувань, бо тут обов’язково мають бути додаткові запитання. Це не академічне занудство, а досвід роботи в багатьох конфліктних зонах. По-перше, громадська думка часто змінюється залежно від того, в який історичний момент ви запитуєте. Наприклад, на цьому тижні ми мали проблеми на полі бою і в суспільства певна депресія ― це один інформаційний фон. І навпаки ― якщо ми мали якусь перемогу, то люди перебувають в ейфорії. По-друге, як саме ми ставимо запитання? Ми говоримо про припинення вогню і погоджуємося на те, що є, а далі починаємо переговори про майбутній статус інших територій? Усі ці нюанси є важливими.
На думку Віталія Кличка, українському президенту, ймовірно, доведеться організувати референдум, щоб обговорити з громадянами територіальні компроміси з Росією. Наскільки це реалістично?
Щодо питання референдуму, тут є декілька нюансів. Перше ― якщо йдеться про конституційно закріплені кордони України та їхню зміну, то ми йдемо від українського законодавства. Мають бути рішення Конституційного суду, можливий референдум тощо. Друге ― якщо цей референдум не про зміни до Конституції, а про майбутні умови миру, то це достатньо небезпечна річ. Бо іноді той план, який здається на політичному рівні найшвидшим рішенням, населення може дуже серйозно не підтримати. Є приклади інших країн, наприклад, Колумбії.
"Віцепрезиденти мають менший вплив на зовнішню політику"
Змоделюємо ситуацію. Якщо Дональда Трампа переобирають і Джей Ді Венс стає віцепрезидентом ― наскільки це є загрозою для України?
Поки що ми цього не знаємо. Венс ― новачок у цій сфері. Його попередні заяви були дуже негативними для України, але вони не були ірраціональними, а мали певну логіку. Коли є певна логіка аргументів, з нею можна працювати. Тут буде дуже багато залежати від того, наскільки ми готові працювати з цими аргументами, надавати їм альтернативні та пояснювати, приміром, корупцію в Україні. Якщо ми зможемо з цим працювати, то отримаємо шанси. І не забуваймо, що віцепрезиденти мають менший вплив на зовнішню політику. Зазвичай це прерогатива президента, тому багато чого залежатиме насамперед від позиції Трампа.
