Ілюстративне фото: facebook/unesco
Ми наробили прикрощів росіянам, які є в Програмі ЮНЕСКО IFAР
Ви очолюєте Національний комітет України Програми ЮНЕСКО "Інформація для всіх" (IFAP). І це не про радіо і телебачення. Розкажіть, будь ласка, що це за програма?
Це про радіо і телебачення також. Тому що це, в принципі, про комунікацію. IFAР – це абревіатура англійською мовою, яка перекладається як "інформація для всіх". Це платформа ЮНЕСКО, яка була створена для того, щоб можна було проводити міжнародній дискусії і дії для країн-членів ЮНЕСКО, які би торкалися питань політики, управління, сфер інформаційного суспільства, доступу до інформацій, можливостей для розвитку комунікації. Для того, щоб всі мали рівний доступ і можливості. До речі, підтримка медіа, боротьба з дезінформацією – це все одного поля питання.
Чому зараз ми говоримо про IFAP? Взагалі, ця програма в ЮНЕСКО створена ще 23 роки тому. До речі, там завжди домінувала Росія, як і в ЮНЕСКО. А в минулому році, завдяки нашій активності, Україну обрали до міжурядової ради цієї програми. Тому ми створили наш Національний комітет, я його очолила. Він створений при Національній комісії при Міністерстві закордонних справ. Яке я до того маю відношення? Різне. По-перше, ми співпрацюємо в сфері комунікації, інформації. По-друге, Національна Рада і я входжу до бюро цієї Національної комісії. Багато різних комісій і визначень, але це говорить про необхідність в інформаційному просторі завойовувати своє місце. Тому ми створили цей комітет. Туди увійшли фахівці з усіх напрямків. Там є чудові архівісти. У нас є викладачка, пані Оксана Романюк. Вона працює в "Стоп-фейк", викладає в Мадридському університеті і зараз очолила одну з робочих груп в ЮНЕСКО. Тому що там є представники громадських організацій, які займаються питанням інформації, там є освітяни. Ми зібрали блискучий склад людей, які мають такий експертний досвід, який необхідно нам зараз в ЮНЕСКО представити, завоювати там свої позиції, щоб Україна перестала сприйматися тільки як об'єкт постійної допомоги, як об'єкт, який треба підтримувати чи сприймати як прохача. А завдяки цьому складові ми сьогодні дуже наробили прикрощів росіянам, які є в цій програмі. Вони дуже страждають від нашої присутності. Тому що, по-перше, кожен із тих людей, який увійшов у наш комітет, він сьогодні увійшов у кожну робочу групу ЮНЕСКО. Нас там не було. У деякі нас намагаються не допускати. Росіянка очолює групу з багатомовності і вони намагаються нас звідти якось потурити, тому що їм це прикро, бо ми сьогодні створюємо дуже багато незручностей для росіян. Для прикладу, ми також зараз при цьому Комітеті створюємо ще один підкомітет, який буде відповідати програмі "Пам'ять світу". В цій програмі, звичайно, росіяни намагаються наші запити потурити. І, наприклад, буквально зараз представниця нашого комітету бере участь в Нью-Делі, в Індії, в сесії цього комітету ЮНЕСКО, де обговорюють наші втрати у культурній сфері. Це Одеса, Львів, Харків, Харківщина. Йдеться про розбиті об'єкти культурної спадщини, як їх треба захищати і що винна в тому агресія Росії. Постпред Росії, виступаючи там, днями заявив про те, що це, мовляв, маніпуляція, подвійні стандарти. Зараз Росія в ЮНЕСКО почала себе демонструвати як жертва. Вони говорять про подвійні стандарти, мовляв, українці політизують питання "вєлікой русской культури".
Культура – це фактично все
Чесно кажучи я думав, що ЮНЕСКО займається винятковою культурою. А тут ви мені просто розплющили очі, що вони ще й інформаційною сферою опікуються.
Це один із головних мандатів ЮНЕСКО. До речі, нас дуже серйозно підтримують наші дипломати, які є в представництві при ЮНЕСКО. Ми з ними ці речі робимо разом. Так, бюрократія в світі важлива. Головне, як її застосовувати, як орієнтуватися в тому. І, звичайно, розуміти, що отак знаскоку нічого не вийде. Бо ЮНЕСКО – це ж структура ООН. Відповідно, всі ті речі, які ми бачимо в ООН, які нас прикро вражають, вони є і в ЮНЕСКО. Але, я хочу сказати, що культуру ми звикли сприймати як щось вторинне, на останніх сторінках газети, як останній сюжет. Але ж це не так. Культура – це фактично все. Усі ці речі – комунікація, інформація, пам'ять, архівація, збереження – це все є культура.
Захист мов корінних народів – це один із мандатів ЮНЕСКО
Поясніть, будь ласка, до чого тут корінні народи? Адже вони ще теж вплітаються в останні інформаційні приводи.
Це один із мандатів ЮНЕСКО – захист мов корінних народів. А, як відомо, коли вмирає мова – вмирає нація. Це зрозуміло, ці речі класично звучать. Відповідно, захист мов корінних народів – це абсолютно один із пріоритетів захисту культури світу. До речі, у нашому Нацкомітеті є люди, і є спеціальна робоча група в ЮНЕСКО, яка займається ось цим мультилінгвізмом. І саме туди вдерлися росіяни, яких, до речі, потіснили з Програми IFAР, де ми зараз завойовуємо позиції. Вони вже більше не є членами керівних органів. Їх витіснили із дуже багатьох керівних органів, бо вони себе бачили скрізь – і в захисті океану, і в IFAР, і в пам'яті світу, скрізь. І їх скрізь потіснили. Це до того, що в ЮНЕСКО, хоч і повільно, але дуже багато змін за цей рік сталося. І корінні народи – це якраз тема, якою і ми дуже переймаємося, бо це мова і про кримськотатарську мову. Яка, до речі, вже певними законодавчими рішеннями внесена як така, яку треба захищати.
"Цинізм вищої проби"
Це якраз вкладається в історію росіян, які в Петербурзі недавно провели велику конференцію про захист корінних народів і мов корінних народів Росії. Звичайно, вони туди вписали і Крим, і кримських татар, і караїмів. І робили це все під егідою ЮНЕСКО. Виходить так, що ЮНЕСКО погоджується з окупацією Криму, хоча ООН має не одну резолюцію з приводу того, що вони її не визнають. Але якщо така конференція відбувається під егідою ЮНЕСКО, то виглядає не дуже приємно.
Як казав один персонаж: "так, таки так, але трішечки не так". Вони хотіли це зробити, але саме ми завадили їм це зробити, саме наш Національний комітет. Ми знали про те, що вони планують провести в Санкт-Петербурзі таку конференцію під егідою ЮНЕСКО. Вони зробили запит до ЮНЕСКО, щоб вони могли поставити в себе цей слоган підтримки. І це був предмет нашої боротьби разом із дипломатами проти цього. Ми доводили ЮНЕСКО, доводили керівництву, ми зробили заяви, виступали, зустрічалися з керівниками нашого департаменту IFAР і доводили, що така спроба — це якраз цинізм вищої проби, який хочуть під гаслом ЮНЕСКО росіяни представити, як чергову свою акцію, щоб, в принципі, прикрити геноцид малих народів, який вони проводять в Росії і у нас. І нам вдалося це зробити, тому що конференція пройшла з відмовою ЮНЕСКО надати їм таку можливість.
Тобто ЮНЕСКО там не фігурувало?
Воно не фігурувало, і це була реакція на наші ці дії. Вони відповіли нам, ми маємо лист, про те, що ми маємо рацію. До того ж ми ще в одному місці здобули перемогу. Вони ще хотіли і в нас в Криму провести певні заходи щодо "захисту слов'янських мов ". Здається, у Севастополі. ЮНЕСКО вибачилося за те, що вони там позначили навіть цей захід у себе на сайті і сказали нам, що надалі це не повториться.
Ольга Герасим'юк і Вадим Карп’як у студії Радіо Культура
Наші позиції дуже часто підтримують країни Африки і Латинської Америки
Які країни оперативніше відреагували на повномасштабне вторгнення і почали оцей розворот?
Звичайно, що країни Європейського Союзу, Велика Британія, Канада, Південна Корея. Фактично це відбиває ту ж саму історію, як і в ООН. Бо КНДР, Білорусь, деякі країни Африки і Латинської Америки часом голосують. На засіданнях за мною сидить колега з Куби і я чую, коли до них приходять представники Ірану, наприклад, які кажуть, що "наші російські товариші просили проголосувати так-то і так-то". Я це чую сама, тобто можу освідчити. Але я хочу сказати, що такі підтримки також хиткі, тому що вони ситуативні. Я можу сказати, що наші позиції, які висловлюють наші дипломати, дуже часто підтримують країни Африки, Латинської Америки. Дуже часто їх можна переконати в тому, щоб вони проявили не таку вже активність у підтримці російських наративів, збити трохи їхній ентузіазм. Це все вдається. Тому це питання певного часу.
А не бувало таких випадків, коли на позір вони мусять підтримувати і голосувати за позицію Росії, а потім підійти і сказати, що, "розумієте, ми все розуміємо, це політика, а насправді ми підтримуємо вас"?
Таке дуже часто трапляється. Але це говорить якраз про те, що з цими людьми треба працювати. Звичайно, там представники урядів, і нам треба працювати з урядами, щоби представники відбивали їхню позицію. А для того треба і з урядами працювати. Для того потрібні і чиновники, які це розуміють і які, наприклад, відвідують країни чи кожну таку подію не для політичного туризму, який у нас колись був модний. Але брати участь у таких дискусіях, приїхати і говорити, виступити, послати листа, робити такі заяви, як ми робимо – це працює.
Потрібно виявляти і взаємний інтерес до інтересів інших країн
Тобто та ж Латинська Америка – Аргентина, де велика українська діаспора, Бразилія і Чилі – це країни, з якими можна працювати. Як їх перетягнути на наш бік, що їм цікаво?
Для того, щоби нас підтримували країни, нам потрібно не просто заслати якусь заяву про те, що "підтримайте нас, зробіть заяву про нас". Нам потрібно виявляти і взаємний інтерес до інтересів цих країн. Нам важко, але коли горів собор у Парижі, що ми зробили? Ми відправили своїх вогнеборців. Багато хто казав, навіщо це в той час, коли в нас там щось згорить. Це правильна дія. Коли ми звертаємося, наприклад, до наших однодумців, таких як поляки, країни Балтії, про підтримку, розуміючи, що вони нас найкраще розуміють, ми також повинні робити якісь речі, які підтримують їх запити. Так само з Африкою і з іншими країнами. Коли ми розуміємо, що в тебе твоя біда тобі ближча, але ми її теж відчуваємо і ми теж з тобою. Не просто висловлюємо співчуття, а теж щось робимо. І ми так робимо, працюючи в ЮНЕСКО. І я відчуваю цей відгук, вони потроху починають підходити і щось розпитувати. Я бачила поступ у певних рішеннях, коли розповідаєш, але виявляєш до них інтерес, вони до тебе інакше звертаються. Може це ідеалістична точка зору, але вона працює.
