Спокійна реакція США на Курську операцію свідчить про зміну їхньої позиції щодо програшу Росії ― Тишкевич

Спокійна реакція США на Курську операцію свідчить про зміну їхньої позиції щодо програшу Росії ― Тишкевич

Підсумки міжнародних подій тижня підбив у коментарі для Українського Радіо політичний аналітик Ігар Тишкевич. Зокрема, експерт проаналізував реакцію Білорусі та Сполучених Штатів на атаку України на Курську область. На думку Тишкевича, диктатор Лукашенко втягуватись у війну не хоче. "Білорусь три доби мовчала щодо подій у Курську, а потім відбулась демонстрація заяв, розрахована на російську публіку. Між Києвом та Мінськом є певні контакти. І з українського боку є дуже проста теза, яка транслюється вже два роки: "Не лізь, бо вб’є". Раніше це було лише теорією, але зараз Курська область показує, як це може бути", ― зазначив оглядач. Ігар Тишкевич проаналізував також політичну ситуацію у США на тлі виборчих перегонів. "Сполучені Штати не можуть дозволити Україні програти у війні, бо це буде геополітичний ляпас для США. Але з іншого боку, немає розуміння, що не програти це не означає перемогти. І дуже повільно змінюється позиція, що таке програш Росії, але змінюється у позитивному напрямі для України. Спокійна реакція Сполучених Штатів на атаку України на Курську область про це свідчить", ― наголосив експерт.

0:00 0:00
10
1x

 

Ігар Тишкевич. Фото: Укрінформ

 

"Білорусь три доби мовчала щодо подій у Курську"

Цього тижня була четверта річниця так званих президентських виборів у Білорусі в серпні 2020 року, які закінчилися придушенням масових протестів і встановленням диктатури самопроголошеного президента Лукашенка. Як ви ставитесь до останніх заяв Лукашенка про загрози з боку ЗСУ щодо вторгнення у Білорусь? 

Білорусь та Росія мають певні спільні документи в галузі оборони. Перше ― це документи в рамках союзних держав, друге ― договір про колективну безпеку. До того ж у Білорусі ухвалено нову військову доктрину про національну безпеку, де оточення Лукашенка взяло на себе більші зобов’язання щодо Росії, ніж взяла на себе Росія щодо Білорусі. І початок рейду ЗСУ по Курській області був моментом дуже великого страху Лукашенка стосовно того, що Росія скаже: йде вже не СВО, а війна, або заявить про агресію. У такому разі Кремль міг би теоретично апелювати до ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку ― військово-політична міжнародна організація, до якої входять Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан. Вірменія призупинила свою участь 2024 року ― ред.) та до документів у рамках союзних держав. Про ОДКБ говорити смішно, бо жоден із союзників цього блоку не буде воювати проти України. Зокрема, "петляв" би й Лукашенко. Так само і щодо апелювання до документів союзних держав. Тут питання точок національного консенсусу. Білоруське суспільство перебуває у стані політичної кризи, воно сегментоване, але є точки національного консенсусу ― це тези, з якими погоджується більша частина білорусів незалежно від своїх політичних уподобань. Перша точка ― збереження незалежності держави, це близько 70% за різними соціологічними даними, і опозиційними, і провладними. Друга точка ― білоруська армія не має воювати проти української армії, це близько 80% за багатьма соціологічними наборами. Відповідно, треба бути самовбивцею, щоб віддавати такий наказ. Щодо подій у Курську, у російських медіа почалася хвиля, що Лукашенко начебто вже зрадив і внаслідок попереднього відведення військ від українського кордону Україна змогла перекинути декілька бригад, які сьогодні штурмують Курщину. Втягуватись у війну Лукашенко не хоче. І Білорусь три доби мовчала щодо подій у Курську, а потім відбулась оця демонстрація заяв, розрахована на російську публіку. Наскільки я розумію, є певні контакти між Києвом та Мінськом. І з українського боку є дуже проста теза, яка транслюється вже два роки: "Не лізь, бо вб’є". Раніше це було лише теорією, але зараз Курська область показує, як це може бути.

"Політична криза в Білорусі з гострої фази перейшла в затяжну"

Як ви оцінюєте можливості білоруської опозиції, наприклад, Світлани Тихановської? Її часто називають лідером білоруської опозиції.

Для певної частини вона, можливо, є лідером. Електоральна база Лукашенка вперше за останні роки становить менше 40%. Тому що білоруське суспільство сегментоване, є приблизно п’ять великих груп. Лукашенко має гарантовану підтримку лише однієї з них. Ще від однієї він має ситуативну підтримку, це так звані проросійські білоруси, для яких білоруська незалежність не є цінністю, але таких дуже мало ― менше 6%. Опозиційні сили та рухи мають підтримку так званих свідомих білорусів, але їх також небагато. Головна проблема ― дуже мало можливостей виходу на інші дві групи, які є більшістю населення Білорусі. Для Лукашенка є проблемою, що ці дві групи до 2022 року були абсолютно аполітичними, а зараз почали цікавитися політикою, до того ж вони не підтримують Лукашенка. Але сьогодні вони не підтримують і Тихановську. Це означає, що той, хто буде спроможний комунікувати з білорусами в Білорусі, тобто ― більше думати, що говорити своїм співвітчизникам, ніж що говорити, скажімо, у відрядженні до Брюсселю, саме той і отримає шанси формувати майбутній уряд Білорусі. Щодо політичної кризи, вона з гострої фази перейшла в затяжну, і поки що немає передумов, щоб вона закінчилась.

Лукашенко намагається зберегти бадьорий вигляд, мовляв, у мене зі здоров’ям все нормально і я буду ще довго-довго правити.

Зовнішній вигляд Лукашенка погіршився. У Білорусі активно фотошопили всі фото і відео, а росіяни раптово зробили вкид, як він реально виглядає під час поїздки на Валдай ― там Лукашенко має проблеми з ногами і зайву вагу. Тепер треба виправдовуватися. Раніше він говорив, що у нього є проблема з колінними суглобами, але поставити імплант поки не можуть. Відбувається продовження старої "мильної опери".

Чи можна говорити, що тривалість перебування диктатора Лукашенка при владі абсолютно пропорційно залежить від подій російсько-української війни?

Не зовсім. Тому що є внутрішні фактори, в тому числі й можливості маневру за будь-якого сценарію. Плюс треба зважати на зовнішніх гравців, які входять у білоруську політику як зовнішні сили, котрі можуть стати реальним балансиром російського впливу ― той же Китай і частково Туреччина. Тобто російсько-українська війна впливатиме, але це не абсолютний вплив.

"Демократи збільшили свій шанс на перемогу, але це ще не перемога"

Віцепрезидентка США Камала Гарріс збільшила відрив від республіканця Дональда Трампа з результатом 42 проти 37 відсотків. Шанси Гарріс обігнати Трампа і стати президенткою США зростають?

Демократичний табір за рахунок того, що Байден не балотується, а є більш молода кандидатка, певною мірою мобілізувався. Про це свідчить і збільшення донатів на виборчу кампанію, і загальна активізація, що надає прихильникам демократичної партії більше оптимізму станом на сьогодні. Це виклик для республіканців, але подивимось у тому числі на політичні заяви республіканської партії. Хочу нагадати, як Трамп приходив (у президентське крісло ― ред.) перший раз. Його компанія була "від дверей до дверей", це означає велику кількість агітаторів, які ходять і розмовляють з виборцями. Попереднього разу це дало йому перевагу, адже тоді передрікали перемогу демократичному кандидату. Тому буде активізовано агітаторів плюс ключову для американського виборця риторику: рівень безробіття, вартість пального, падіння на фондових ринках, тобто внутрішньо американські питання. Думаю, цифри опитувань треба сприймати обережно. Так, демократи збільшили свій шанс на перемогу, але це ще не перемога.

А завдяки чому Гарріс обходить Трампа? Що може негативно вплинути на її рейтинги? Зараз її кампанія здається бездоганною.

Бездоганна з чиєї точки зору? Так, це потужна кампанія. Але треба розбиратися з настроями та соціологією всередині США. Американське суспільство фактично поділене за політичними вподобаннями щодо декількох ідеологем. Це і питання міграційної політики, і питання свободи, податків тощо. У будь-якому разі демократи, навіть з Байденом, не програвали поки що. Вони б набрали 40 плюс відсотків. Але питання в тому, що гальмівним механізмом був сам Байден, адже він не в найкращому фізичному стані. І те, що сьогодні є молодша й активніша кандидатка, що вона зробила непогані рухи для формування команди, викликає емоційну оцінку, певний оптимізм і мобілізує демократичну частку суспільства США.

"Двопартійний консенсус щодо підтримки України фактично нікуди не зникає"

Як ви оцінюєте заяви і республіканців, і демократів стосовно України?

За великим рахунком, двопартійний консенсус щодо підтримки України фактично нікуди не зникає. Питання ― в механізмах та в інтересах США. Тому що Сполучені Штати не можуть дозволити Україні програти у війні, бо це буде геополітичний ляпас для США та проблеми з російською загрозою. Але з іншого боку, немає розуміння, що не програти це не означає перемогти. І дуже повільно змінюється позиція, що таке програш Росії, але змінюється у позитивному напрямі для України. Приміром, спокійна реакція Сполучених Штатів на атаку України на Курську область про це свідчить. Тому чогось кардинально поганого або нових проблем при приході до влади чи республіканців, чи демократів ― не буде. Плюс, з точки зору підтримки України станом на сьогодні, до моменту, коли буде названо переможця президентських перегонів, будь-яка зміна рівня підтримки України є токсичною для американських політиків. Припустимо, демократична адміністрація зменшує підтримку і цим створює певну небезпеку для присутності американських інтересів у регіоні. Якщо буде збільшення допомоги, то опоненти-республіканці говоритимуть про марнотратство. Отже, кожна сторона говорить про майбутню підтримку, можливо, більшу, але кардинальних різких змін у найближчі місяці не буде. Для нас дуже важливо орієнтуватися не на персони, а на інституції. Тому що ключовою помилкою українських політиків було велике прагнення потрапити до Білого дому, зустрітися з президентом, і при тому ми забували, що треба працювати з комітетами Конгресу, наприклад. Але я хочу нагадати, що гроші, які ми отримуємо, надходять із бюджету США. А яким буде бюджет ― визначають саме комітети.