Максим Розумний. Фото: ФБ-сторінка Максима Розумного
Досвід перших кольорових революцій засвоїли й авторитарні сили
12 років правління у Грузії "Грузинської мрії", і зараз бачимо, як розвивається виборчий цикл. Що б ви загалом сказали про вибори в Грузії?
Вибори в Грузії, звісно, важлива подія для розуміння тих процесів, які відбуваються у близькому до нас геополітичному та культурному просторі, як і вибори в Молдові, а на початку 2025 року ― в Білорусі. Ми спостерігаємо за цими виборами з точки зору долі демократії, ліберальних цінностей, євроатлантичного вибору, який так болісно робить Україна та, сподіваюся, зроблять згадані країни ― наші, так би мовити, колишні "співкамерники" по Радянському Союзу.
Чи не нагадує розвиток процесу в Грузії ситуацію з виборами в Україні 2004 року після другого туру, коли сталася Помаранчева революція?
Звісно, якісь паралелі напрошуються, але історичний час не стоїть на місці. І уроки початку 2000-х років, доби кольорових революцій (згадаймо Революцію троянд у Грузії перед нашим Помаранчевим майданом), засвоїли не лише демократичні сили, але й сили авторитарні, орієнтовані на монополізацію влади. 12 років панування сили "Грузинська мрія" показують, що ці уроки засвоєні непогано. Будемо стежити за звітами і спостерігачів, і громадянського суспільства Грузії, але з наявної інформації таких брутальних та відвертих фальсифікацій, які були тоді в Україні, вони вже не допускають. Отже, досвід перших кольорових революцій не минув даремно. Звісна річ, сьогодні є сформований проросійськими силами та агентурою Москви страх перед революціями та західним вектором розвитку. Цей страх діє не лише в Грузії, а й у тій же Молдові. І опоненти прозахідного ліберального курсу кажуть: "Ви бачите, до чого призвела орієнтація на Захід, прагнення відділитися від Росії (йдеться про Україну ― ред.)? А ми вам, мовляв, пропонуємо поміркований, прагматичний курс. Грузія ж не здається Росії прямо й відверто. Ми скористаємося моментом, налагодимо економіку, піднімемо добробут і найголовніше ― будемо запобігати війні". Згадаймо один із недоліків демократії ― те, що людей можна підкупити навіть не прямо, а ось такими пропагандистськими речами. Тезами, білбордами можна людей завести на свій бік.
"З їхньої мовчазної згоди західний вектор розвитку став токсичним"
У Молдові Мая Санду не змогла перемогти у першому турі.
Я бачу таку саму тенденцію, що і в Грузії. Ті ж самі фактори, які вочевидь вплинули на вибір громадян Молдови. Що пропонує у Грузії проросійська антизахідна влада, а в Молдові проросійська антизахідна опозиція? Вони апелюють до того, що західний вибір може нібито призвести до дестабілізації країни, погіршення економічних умов, адже є залежність від російського ринку, і може начебто призвести аж до війни. Тому що Молдова має проблемну частину ― Придністров’я, де стоять російські солдати. На цьому грає частина політикуму. Але я б тут звернув увагу й на іншу сторону процесу ― на наших західних партнерів. Фактично з їхньої мовчазної згоди західний вектор розвитку став токсичним. І грузини, і молдавани бачать, що країна, яка орієнтується на Захід і демократію, хоче вирватися з орбіти Росії, зазнає великих втрат, опиняється у дуже скрутній ситуації, а Захід не може їй допомогти таким чином, щоб ситуація кардинально змінилась. Тому західним політикам треба зробити висновки, чому частина виборців робить свій вибір на користь іншого шляху.
І приклади для наслідування ― Орбан і Фіцо.
Так, їхні країни вже в НАТО та в ЄС, але це їх не рятує від такого розвороту.
Демократія дуже важко завойовується і дуже легко здається ― от що підтверджує Грузія. Одного покоління ― 25 років ― виявилося недостатньо, щоб закріпити ті паростки оновлення, які були започатковані Міхеїлом Саакашвілі.
Так. І в цій ситуації, яка виникла на нашому просторі Східної Європи, цей світоглядний вибір цінностей розмивається політичними технологіями, спекуляціями, використанням страхів та підкупу не лише виборців, а й політичних еліт. І важко сказати, в якому напрямку це розвиватиметься далі. Усе залежить від ресурсного забезпечення тієї імперії, яка за цим стоїть. Але на даний момент поки що ми бачимо домінування антизахідного тренду.
Білоруський народ залишається статистом
З території Білорусі Росія пішла в Україну війною. У такій державі, яка є копією РФ, її сателітом, виборів не може бути апріорі, поки не впаде рашистський режим, наприклад, або Путін не зазнає серйозних втрат і Лукашенко зрозуміє, що чекати допомоги звідти йому не доведеться. Можливо, рятуватимуть китайські друзі, але в такому вигляді, як зараз, важко уявити організацію нормальних виборів у Білорусі на початку 2025 року. А може правонаступником оголосять сина Колєньку?
Сучасна історія автократичних режимів показує, що коли режим встановився, забетонувався, то його звалити дуже важко. Це вдалося на початку 2000-х у деяких країнах Близького Сходу, але там була зовсім інша ситуація, там не було російських військ у межах досяжності, не було такого потужного поліцейського режиму, що його встановив Лукашенко в Білорусі, і в "арабській весні" було дуже багато активної темпераментної молоді. З Білорусі творча й вільнодумна молодь вже не одне десятиріччя виїжджає, а виховання нового покоління відбувається у радянських традиціях, тому громадянське суспільство з болота авторитаризму себе за чуба навряд чи зможе витягнути. Це вже питання Європи ― терпіти цей режим чи щось із ним робити. На жаль, білоруський народ залишається статистом у цій ситуації.
Можна говорити про 8 років політичного протистояння у США
Менше 10 днів залишається до найзапекліших виборів в історії Сполучених Штатів.
Ці вибори важливі та епохальні. Але я б не применшував напруження на попередніх виборах, ми пам’ятаємо штурми Капітолію. І в 2016 році, коли Трамп переміг, вибори також були непрості. Тобто можна вже говорити про 8 років цього протистояння, яке виникло також не на рівному місці. Американське суспільство прийшло до цієї поляризації в силу багатьох причин ― ідеологічних, економічних, політичних. І Дональд Трамп ― просто виразник певного тренду, певних сподівань, можливо, спрощених і наївних сподівань своїх виборців. Але навіть коли Трамп зійде з арени у той чи інший спосіб, ці очікування американського суспільства ніде не подінуться. І тут ми знову говоримо про демократію, яка дозволяє спрямувати ці настрої, емоції та сподівання у якесь конструктивне річище діалогу, пошуку компромісів і раціональних рішень. Сподіваюся, що загострення в американській політиці, як це вже неодноразово траплялося, увійде в річище політичного діалогу та віднайдення якихось рішень.
Заяви Трампа-кандидата у президенти "треба ділити на два й на чотири"
Якщо перемагає Камала Гарріс ― це продовження лінії демократів, лінії допомоги, яку з певним рівнем інтенсивності надавав Джо Байден, тобто лінії стабільності щодо допомоги Україні. І жодні перемовини про припинення вогню не можуть відбуватися без України. Якщо ж перемагає Трамп ― звертаю увагу на його промовисту цитату: "Якщо я стану президентом, то наберу Путіна і скажу, що ми з тобою друзі, припиняй війну. І якщо він відмовиться, я одразу віддам наказ бахнути по центру цієї чортової Москви". А ймовірний кандидат у віцепрезиденти від республіканців Венс говорить, що Україні доведеться віддати частину територій, аби закінчити війну. Визначеності немає.
Визначеності немає. І робити якісь висновки, далекосяжні плани на підставі передвиборчої риторики, особливо коли ми говоримо про Трампа, заяви якого дуже важко верифікуються, це марна справа. Очевидно, що всі заяви Дональда Трампа за останні пів року були продиктовані лише одним мотивом ― сподобатися своєму виборцю. Тому його виборці можуть однаково позитивно сприймати і намір припинити допомогу Україні, адже, мовляв, "Зеленський щоразу по 60 млрд доларів забирає в Америки", але паралельно і заяву про те, що він може вдарити по центру Москви. Усе це треба ділити на два й на чотири. А загалом курс буде визначатися вже переможцем після виборів.