Ілюстративне фото: Еспресо TV
Адміністративні межі областей жодної ролі не грають. Важать — рубежі оборони
Почнімо, власне, із поточної ситуації на східному фронті. Передусім наша увага прикута до Покровська: наскільки станом на зараз є високий ризик, що росіянам вдасться оточити місто і, відповідно, витиснути Збройні сили України?
Ризик є, але Покровськ має достатньо велику територію, забудовану, її обороняти відносно зручно, це не в полі оборонятись. Тож, думаю, що надто швидко вирішити це питання противнику не вдасться, і йому доведеться витратити чимало зусиль в районі цього міста. Хочеться вірити, що наші Збройні Сили зможуть його відстояти.
Головнокомандуюч Збройних Сил України Олександр Сирський нещодавно у своєму інтерв'ю говорив, що Збройні Сили України насправді зараз роблять все можливе, щоб не допустити втрати Покровська. Водночас, якщо дивитися на мапу, ми бачимо, наскільки близько зараз лінія фронту вже до Дніпропетровської області. Скажіть, чи є у задумах нашого ворога, на вашу думку, увірватися в Дніпропетровську область? І які перспективи не допустити цього?
Нам не потрібно фетишизувати адміністративні кордони, тому що з військової точки зору вони ніякої ролі не грають. Роль грають природні або штучні рубежі оборони. Природні рубежі, — це, наприклад, річки чи інші зручні для оборонної позиції місця. Штучні — це, власне, ті, що побудовані в оборонній позиції.
І отут, власне, ситуація залежить абсолютно не від того, де проходить межа між областями. Ситуація залежить від того, де є наявні рубежі оборони і відповідно підготовлені війська, щоб їх зайняти. Інформацією для того, щоб проаналізувати ситуацію під цим кутом, я не володію, та якби і володів, не став би озвучувати її в прямому ефірі. Але від себе підкреслю, що у нас вся територія України під ударами і перехід ворогом адміністративної межі, наприклад, Дніпропетровській області кардинально ситуації не змінить.
Ви, власне, наголосили на тому, що Покровськ — це міська забудова і є можливості оборонятися. Судячи з усього, саме тому ворог прагне не стільки започаткувати бойові дії в межах міста, а оточити Покровськ.
Наскільки такі маневри ворогові можуть вдатися? Чи Збройні сили України зможуть завадити реалізації цих планів?
Питання складне, тому що ми бачили на тій ж самій Донеччині ситуації, коли міста вперто місяцями оборонялися, ми бачили, на жаль, ситуації, коли міста падали за лічені дні. І тут проблема навіть не в кількості наших військ, а в координації, в наявності відповідної взаємодії між підрозділами, в забезпеченні флангів, бо прикриття флангів – це достатньо серйозна болячка для наших Сил оборони. Уже неодноразово були такі ситуації, коли противнику вдавалося бити між нашими частинами і таким чином проламувати фланги, внаслідок чого ті війська, які оборонялися на достатньо непоганих позиціях, змушені були під загрозою оточення відходити. Як ситуація там складається зараз, я проаналізувати не можу.
Заощаджувати ресурси або пришвидшувати темпи мобілізації
Повернімося до інтерв'ю Олександра Сирського, в якому він визнав, що є брак особового складу в механізованих бригадах ЗСУ. І, відповідно, що темпи мобілізації не покривають потреби нашої армії.
Які перспективи тут можуть бути: доведеться знижувати мобілізаційний вік, як того просили наші західні партнери? Чи в межах того вікового коридору, який зараз є, є ще достатньо мобілізаційного резерву, який просто треба інакше організувати? Можливо, зараз час масово вийти на арену роботизованій техніці?
Що ми робимо, коли у нас не вистачає грошей до заробітної плати? Починаємо заощаджувати або шукаємо додаткове джерело підробітку. Тут ситуація приблизно така ж сама.
Нам варто або більш ощадно використовувати ті ресурси, які ми маємо, в тому числі і живу силу, більш розумно використовувати, або пришвидшувати темпи мобілізації, шукати якісь нові джерела для поповнення особового складу. Суспільство у нас морально-психологічно не готове до зниження призовного віку, проте я вважаю, що це буде зроблено.
Я маю приклади моїх знайомих, коли були мобілізовані люди, які потім місяцями сидять в навчальних центрах після закінчення базової підготовки, тому що з їхнім букетом болячок їх жодна частина не бере. А ресурси на їхню мобілізацію, підготовку, грошове та інше утримання були використані. Все-таки молоді хлопці здатні більш ефективно виконувати завдання Збройних Сил, які на них покладаються.
Андрій Харук. Фото: АрміяInform
Щодо роботизованих систем, то так, ми маємо приклади — поки що не масові — використання таких систем. Зокрема, під Липцями бригада "Хартія" провела такий бій. Після атаки бригади "Хартія" росіяни навіть провели підрахунок, коли свої втрати співставили з нашими втратами безпілотних систем. Вони порахували, що ця атака, незважаючи на те, що безпілотні системи не є дешевими, в грошах вигідніша, тому що ці роботи вибили їхніх солдатів на набагато більшу суму, ніж ці роботи коштували.
Крім того, додам, що воюють не танки — воюють системи. Нам потрібно підвищувати ефективність військового управління на всіх ланках і це йде знову таки до створення корпусів, а можливо дивізій, замість розсипу бригад.
Напередодні було повідомлення про те, що головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський приїхав на Покровський напрямок, відвідав там серед іншого воїнів 155 окремої механізованої бригади. Наскільки, на ваш погляд, така особиста присутність Головнокомандувача на фронті, безпосередньо біля лінії, де точаться бойові дії, стає в пригоді нашим військам, надає їм сили?
Це явище нерідкісне в багатьох арміях. Високопоставлені генерали виїздили на фронт і тут справа не тільки в моральній морально-психологічній складовій, але і у можливості оцінити ситуацію безпосередньо на місці і, відповідно, внести якісь якісь корективи. Система передачі інформації в будь-якому разі десь щось спотворює й іноді потрібно генералам виїздити на фронт. Не сидіти в окопах, бо це не їхня задача, але такі поїздки є необхідними.
Черговий наступ ЗСУ на російську територію — цілком очевидний вибір
Поговорімо ще про дії ЗСУ: Сирський в інтерв'ю, яке ми згадували раніше, припустив, що Сили оборони можуть спробувати провести наступальні дії. Проте зараз багато говорять про перемовини з Росією. Чи можливі наступальні дії за умови перемовин, що наближаються?
По-перше, я є абсолютним песимістом щодо наближення перемовин. Навіщо Путіну йти на перемовини? Він же зараз наступає, веде активні бойові дії.
А як щодо погроз Трампа, що далі буде гірше? Про зниження ціни на нафту…
А тут вже питання, наскільки серйозно ці погрози будуть сприйматися Путіним. Але це ми виносимо поки за дужки.
Щодо наступальних операцій: якщо говорити про Курську операцію, це класичний приклад застосування стратегії непрямих дій сера Безіла Ліддалгарта. Головний принцип цієї стратегії — це завдавати удар там, де противник слабший. І коли буде черговий український наступ, то він буде завданий там, де противник слабший. Територія Російської Федерації тут якраз цілком очевидний вибір, бо головні сили зосереджені на Запоріжжі, на Донеччині, на Харківщині. На своїй території він має менші сили, ніж на окупованій території України. Плюс воювати на території противника легше: там можна вести достатньо маневрені бойові дії, бо над командирами не висить тягар моральної відповідальності за втрату наших міст і сіл. Села Курщини — це російська територія, шкодувати особливо там їх не треба і відхід на кілька сотень метрів для того, щоб пустити противника в населений пункт, а потім рознести цього ж самого противника масованим артилерійським ударом, — це цілком нормальний спосіб ведення бойових дій на території противника.
Ще однією перевагою є те, що справді бойові дії точаться на території ворога і відповідно розносять збройні сили Росії свої селища, села, але аж ніяк не українські.
Безперечно.
