Ілюстративний фотоколаж з інтернет-сторінки Школи політичної аналітики НаУКМА
"Нас нарешті почули"
У резолюції, ухваленій 23 січня нинішнього року, депутати Європарламенту засудили російський режим за систематичну фальсифікацію історичних аргументів з метою виправдати злочинну війну проти України. Цей текст заперечує історичні претензії російського режиму, спрямовані на зміну історії України та її національної ідентичності. Які наслідки ухвалення цього документа? Що він дасть нам та Європі?
Цей документ, передусім, показує еволюцію самої Європи, тому що ще 10 років тому — а власне цього року виповнюється 10 років декомунізаційним законам — до тодішнього президента Петра Порошенка і голови Верховної Ради зверталася величезна кількість саме західних науковців із різних країн, які закликали не підписувати ці закони, тому що, зокрема, вони би могли не дати критикувати в тому числі ОУН-УПА. Тоді нам кричали, що от, "ви дієте так само, як росіяни". Знадобилося аж 10 років, щоб Європарламент сказав, що дійсно Росія інструменталізує історію як виправдання своєї геноцидної практики і виправдання агресії.
Більш того, перше, що мені запамʼяталося в цьому документі, це те, що вони нарешті зачепилися не за 2022-й рік як початок війни, і навіть не за 2014-й. Тут прозвучала і Чечня, і Грузія. Це говорить теж про певну таку еволюцію в поглядах самих європейців.
Цей документ, я б сказав, в першу чергу — для самої Європи. Напередодні вийшов в доступ фільм "Остання війна", який підготувало Суспільне. В ньому якраз дуже добре показується, наскільки якісно, глибоко і довго Росія “промивала” мізки західному світу, формуючи образ якоїсь цивілізованої країни і водночас заглушаючи голоси тих народів, які були підкорені.
Резолюція, яка зʼявилась. — це все ж таки документ, який говорить приблизно так само, як постанова Верховної Ради, яка заявляє, що це політичний документ. Але цей документ, передусім, говорить про те, що Європа нарешті починає усвідомлювати, що все, що відбувалося ці десятиліття, я вже не говорю про більш глибоку історію, це все є однією, власне, політикою — політикою цього “русского міра”, політикою агресії, політикою переписування історії для того, щоб виправдовувати свої злочини, які чинили Російська Федерація.
Також важливим в цьому документі є і заклик до того, що європейці мають більше розуміти людські страждання, спричинені радянським режимом у ХХ столітті. Зокрема, йдеться про жертви радянських злочинів, депортацій, зокрема і депортації кримськотатарського народу. Ми говоримо тут і про "зелених братів" (партизанські рухи в країнах Балтії — ред.), і про систему ГУЛАГу, про Голодомор, про масові вбивства. Нарешті нас, я би сказав, почули.
Чи будуть якісь активні дії? Швидкої реакції я би не очікував, тому що наука, наприклад, є дуже консервативною.
Це дуже цікаво, тому що історію зазвичай пишуть переможці. І тільки якщо народ вижив і повернувся до своєї визвольної боротьби, як от Україна, яка відновила власну незалежність, то є спосіб повернутися до своєї історії і спробувати з-під оцих от переможницьких реляцій віднайти свою власну історію, чим українські історики зараз і займаються. Але в яких саме формулюваннях це фіксує саме ця європейська резолюція? Чи дійсно там немає "диявола в деталях", які потім знову дозволять казати, що не все так однозначно?
Я би сказав, що сам текст доволі якісно виписаний. Звісно, що в цьому документі не обійшлося без "ложки дьогтю", яка говорить про необхідність підтримувати російські "незалежні" медіа в екзилі. В цьому ще досі проявляється наївність.
Стадний інстинкт агресора – пануючий наратив у Росії
Тобто пошук "хороших руских" не припиняється…
По суті, так. Ця історія неприємна тим, що визнати, що навіть в екзилі росіяни залишаються росіянами… Хоча наші колеги з Інституту масової інформації неодноразово публікували аналізи, навіть вийшла книга на цю тему, щодо контенту опозиційних медіа РФ і всі аналізи показують, що навіть виїхавши з Росії, не можна виїхати з Росії. Вони все одно або замовчують, або викривляють, або взагалі говорить суголосно наративам Кремля. Ми можемо згадати деякі скандали з ведучими, коли один ведучий "Дождя" говорив про те, що "треба зібрати на поддєржку наших мальчіков". Такі речі, на жаль, досі не хочуть чути.
І я памʼятаю Латвію десь в 2015 році, коли були такі баталії про те, що треба створити незалежний телеканал, який би мовив на Росію, щоби росіянам дати альтернативну точку зору. Власне, в цьому документі ми бачимо так само цю позицію. Але воно так не працює. Ті, хто хотіли, вони виїхали, а для тих, хто підтримує Путіна, або не хоче бачити іншу картину світу, хоч сто каналів створіть, воно не буде працювати так, як це працювало, наприклад, за часів СРСР. У СРСР була опозиція, люди хотіли чути альтернативну думку. В нинішній Росії вони не хочуть чути, вони хизуються своєю країною, вони говорять про те, що всіх переможуть. Стадний інстинкт агресора, що "наше діло праве, з нами бог", — це насправді пануючий наратив у Росії.
Культура — це зброя
Поговорімо ще про конкретні кроки, які йдуть після цієї ухваленої резолюції Європарламенту. Європарламент закликав держави-члени ліпше фінансувати освітні дослідження спільної європейської історії. Є й більш конкретний крок — заборонити на території всіх країн Євросоюзу використання як нацистських, так і радянських комуністичних символів, і символів агресії Росії проти України, що триває. Проте на території того ж ЄС є, наприклад, магазинчики з товарами з радянською символікою. Чи означає це, що цього виконано не буде?
Насправді в Центральній і Східній Європі використання радянських символів доволі часто дійсно заборонено. Це і країни Балтії, і Польща. Більше того, деякі країни активно взялися це робити уже після наших декомунізаційних законів. Цей процес йде.
Ігор Розкладай. Фото: facebook
Але пам'ятаю що в історичному центрі Софії найбільше мене вразили футболки з Путіним. Це достатньо поширена історія в Європі, тому що багато в яких країнах, особливо Західної Європи, комуністичні партії абсолютно вільно себе почувають. Плюс є велика мережа російських, а по суті пострадянських культурних центрів. Це величезні будівлі і на березі Сени в Парижі, і в тій же Софії. Ми прекрасно розуміємо, що в багатьох країнах це успадковано ще від радянської системи. Це говорить про те, наскільки Росія дійсно дуже глибоко, давно використовувала культуру для пропаганди. Наші друзі з Латвії у 2017 році оприлюднили методички КДБ і одна з них називається "Использование возможностей советского комитета по культурным связям с соотечественниками за рубежом в разведывательной работе". Дуже рекомендую всім почитати цей документ, він у вільному доступі.
Культура – це зброя і тому поява будь-яких документів, які починають говорити, що Росія є, власне, тією країною, яка інструменталізує культуру для своєї агресії, це дуже добре.
"Є багато і куплених, і просто корисних ідіотів, які не хочуть критично ставитися до Росії"
Поговорімо ще в контексті резолюції про активізацію політичних проросійських формувань, які ми спостерігаємо зараз. Чи не скористаються цим як додатковим козирем?
Завжди треба памʼятати, що для Росії будь-який інструмент впливу є інструментом впливу. Чи це буде "русскій балєт", чи центр із вивчення "русского язика", чи наукові дослідження… Вони це все інструменталізують, вкладають гроші та вкладають дуже давно. Абсолютно нормально, що в Європі є дуже багато людей, які будуть і зараз, і ще тривалий час дивитися на Росії зі сподіванням, що є якась інша "хороша Росія" і треба якось там підтримувати росіян, боротися з "поганим Путіним". Тобто, визнати те, що це не поганий Путін, це Росія така, для багатьох буде надзвичайно важко, тому що надто довго вони жили в цьому міфі, який формувався й елітами, які емігрували після більшовицького перевороту, й просто підкупленими елітами, які не хотіли бачити або які просто не бачили, бо повелися на весь "маскарад", який влаштовували для іноземців. Очевидно, що є й багато і куплених, і законспірованих, і просто корисних ідіотів, тобто людей, які не хочуть критично ставитися до Росії.
