1933 рік, біля одного з банків США. Джерело фото: Національне управління архівів і документів США
Нью-Йорк, США. 24 жовтня 1929 рік. Це був звичайний робочий день геодезиста, який ходив туди-сюди на даху хмарочоса, аналізуючи свої вимірювання. Того дня Нью-Йоркська фондова біржа вже перебувала у вільному падінні. Натовп на Волл-стріт нервував, ширилися чутки про одинадцятьох спекулянтів, чия нервова система не витримала збитків і ці нещасні буцімто покінчили життя самогубством. Тому люди на вулицях, спостерігаючи за роботою геодезиста, дуже швидко зробили висновки, що цей чоловік – один із тих пригнічених біржових маклерів, який збирається от-от віддати Богові душу, стрибнувши з найвищої будівлі Волл-стріт. Однак, відверто кажучи, паніка була небезпідставною – описує ситуацію історик-американіст Антон Процюк.
"Відбувся колапс банківської системи. Загалом під час Великої депресії закрилося близько 7000 банків, тобто, майже третина усіх банків США! Майже одразу дуже суттєво зросло безробіття. І це безпосередньо вплинуло на життя людей. Тобто, закриття банків спричинило втрату накопичень людей. І, відповідно, можемо припустити, що не один суїцид стався через те, що люди просто втратили усі свої заощадження, які зберігалися в тих банках, що закрилися. Мільйони людей втратили роботу. І це, власне, спричинило різке падіння рівня життя у США майже с початку великої депресії".
Насправді ж, суїцидів під час "Великої депресії" в США дійсно було багато. Але не всі вони масово сталися саме в чорний четвер, коли різко обвалився ринок. Це - міф. Більшість із тих жертв вирішили вкоротити собі віку через наслідки, що докотилися до них кількома роками пізніше. Говорить кандидатка історичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка, фахівчиня "Офісу програми академічних обмінів Вільяма Фулбрайта" Марія Кравченко.
"Наприклад, кореспондент у "жовтій" пресі у Лондоні передавав, що весь нижній Бродвей був засіяний трупами самогубців. Але насправді сучасні американські історики спростовують такі жахливі картини. Справді, багато людей втратили усе. Але, в цілому, не можна сказати, що коли впав фондовий ринок, то прямо усі зрозуміли, яка катастрофа одразу на всіх нахлинула. В цілому пік самогубств по штатах припадає вже на 1932-й рік. Це – 18 людей на кожні 100 000 населення. Це велика цифра. Але це не відповідає тим описам, які передавали кореспонденти".
Тоді чимало американців в одну мить втратили гроші, які ризикнули вкласти в акції, щоб швидко розбагатіти. Перші шпальти газет рясніли заголовками про збентежених банкірів та інвесторів на зразок: "вистрибували з вікон багатоповерхівок і падали так само швидко, як і сам фондовий ринок". Щоб заспокоїти натовп, New York Daily News наступного дня після "Чорного четверга" був вимушений спростувати панічні чутки, написавши: "якби половина самогубств, про які повідомлялося у виданні "TRADER", були правдою, Волл-стріт сьогодні вранці перетворився б на безлюдне село". І це дійсно так, адже до середини листопада 1929 року неправдиві історії про низку самогубств на Волл-стріт стали настільки поширеними, що Чарльз Норріс, головний судово-медичний експерт Нью-Йорка, публічно виступив із повідомленням: "у цей період на Мангеттені було зафіксовано менше самогубств, ніж в аналогічні дні 1928-го". Поширений міф про масові самогубства саме 24 жовтня спростував і економіст Джон Кеннет Ґелбрейт у своїй книзі "Великий крах 1929 року".
Тож звідки взялася байка про біржових маклерів, які вистрибують із будівель у "чорний четвер"? Відповідь можна знайти на сторінках книжки "Імперія багатства: епічна історія американської економічної могутності" історика Джона Стіла Ґордона. Виявляється, одного з репортерів, які написали про масові самогубства, звали… Вінстон Черчилль! Майбутній британський прем'єр-міністр саме того дня зупинявся в готелі Savoy Plaza під час візиту до Нью-Йорка. І став свідком жахливої сцени, яку й описав у лондонській "Дейлі Телеграф": "У мене під вікном один джентльмен кинувся з п’ятнадцятого поверху і був розбитий на шматки, спричинивши шалений переполох і прибуття пожежної бригади".
Насправді ж, Черчилль ймовірно бачив наслідки падіння доктора Отто Меттіса, німецького хіміка. Навіть якщо падіння не було випадковим, як повідомляли газети, смерть сталася вранці 24 жовтня, за кілька годин до падіння ринку. Тому це не могло бути пов’язано з фінансовим крахом. А те, що таку феноменальну статтю, яка одразу стала сенсацією, цілком міг написати Вінстон Черчилль – підтверджує історик-американіст Антон Процюк.
"Черчилль отримав Нобелівську премію з літератури. Тому, не дивно, що йому дуже гарно вдавалося складати слова в речення, речення в абзаци, абзаци в книжки. Черчилль, власне, крім того, що був одним із найвидатніших політиків 20-го століття, він був ще й видатним письменником 20-го століття".
Репортери в 30-х роках дуже добре заробляли на сенсаціях і тому ця соломинка гострого слівця Черчилля та низки його колег лише підкинули дров у багаття назріваючої кризи. Хоч і масових суїцидів не спостерігалося, однак кілька десятків жертв, що наклали на себе руки після падіння ринку, таки були.
Хульда Боровскі 28 років пропрацювала в брокерській фірмі та морально була вбита подіями на біржі. Вона стрибнула з даху 40-поверхової будівлі Equitable 7 листопада. А через дев’ять днів 65-річний Джордж Катлер, голова фірми з оптової торгівлі продуктами та член Нью-Йоркської товарної біржі, який зазнав великих збитків на ринку, стрибнув з карнизу сьомого поверху біля офісу свого адвоката і впав на автомобіль, припаркований на Волл-стріт. А коли ринок ще більше впав у Чорний вівторок, Джон Швіцгебель застрелився у клубі Канзас-Сіті. У наступні тижні інженер-будівельник Карл Мотіска зі штату Пенсильванія облився бензином і підпалив себе. Біржовий маклер Сент-Луїса Джон Беттс, який мав місце на Нью-Йоркській фондовій біржі, випив отруту. А Веллінгтон Лайтл залишив передсмертну записку у своєму готельному номері Мілвокі: "Моє тіло має піти в науку, душа - міністрові фінансів, а співчуття - моїм кредиторам". Тиск на психіку людей був дуже сильним - пояснює кандидат економічних наук, фінансовий аналітик, екс-член ради Національного банку України Віталій Шапран.
"Десь за вересень 1929 року індекси основних фондів США просіли на 20%. Це вже було поступове падіння десь по відсотку на день. А у жовтні розігралася справжня криза, коли за один день акції знизилися на 11%, потім ще на 5% і так далі. Чому ринок не витримав? Тому що на той час у Сполучених Штатах не було регулювання так званої маржинальної торгівлі. І зараз є таке в практиці, коли ви можете зробити гарантійний депозит у брокера, купити акції, наприклад, депозит ваш буде як застава, наприклад, у 100 доларів, а акції можете купити на 1000. І якщо акції будуть падати, і ви отримаєте збитки 99 доларів 99 центів, то брокер просто закриє ваш рахунок, анулює вашу так звану інвестицію. Такі операції на той час не були регульовані. І просто відбулася ланцюгова реакція. Падіння акцій, скажімо, на понад 10% за день спричинило те, що не тільки інвестори все втратили, які намагалися спекулювати на ринку і більше заробити, але й ті брокери, ті інвестиційні банки, які їх обслуговували, почали валитися. Фактично вони потім були ліквідовані - одразу збанкрутували. І це дуже сильно вплинуло на ринок. Один з американських професорів 40-х років аналізував цю кризу і назвав це «гнилим яблуком у корзинці, яке загнило, і ця гниль потім перейшла на інші яблука». Так, з фондового ринку воно перейшло на сегмент банківського кредитування, на іпотеку. І вже потім американці отримали – не тільки американці, а й весь світ – дуже потужну депресію".
Загалом, згідно зі статистикою, наведеною Гелбрейтом у "Великому краху 1929 року", рівень самогубств у Сполучених Штатах зріс на 17% у 1929 році і до 21% у 1932-му. Серед жертв було багато і простих людей, які вклали в акції останні гроші або навіть брали задля цього кредити. Усе через те, що спостерігався економічний бум після відновлення економіки в повоєнні роки – пояснює історик-американіст Антон Процюк.
"Було якраз завершення першої світової війни у 1918 році. І економічний бум, швидке економічне зростання, яке відбулося, в першу чергу, у Сполучених штатах Америки, також меншою мірою, але також суттєво у Європі у 20-х роках ХХ-го століття, то США були у дуже гарній економічній ситуації після завершення першої світової війни. Не через переможців, а тому що війна не точилася на території США. Тобто, в ці роки був економічний бум, який і став передумовою для того, щоб у 1929 році почалася Велика депресія".
Криза в США назрівала і це було видно на прикладі діяльності підприємств, які росли як гриби після дощу. Вони виготовляли нові товари (автомобілі, радіоприймачі, холодильники), брали позики, щоб підтримувати безперервне розширення свого виробництва. І продовжували позичати та витрачати, навіть коли товарні запаси підприємств різко зросли - тільки на 300 відсотків між 1928 і 1929 роками. У цей самий час зарплати американців стагнували. Банки, ігноруючи тривожні сигнали, продовжували їх субсидувати. Також вони фінансували і самі спекуляції, надаючи гроші, необхідні окремим інвесторам для купівлі акцій на маржу. Доходи фермерів різко впали ще до настання кризи, а інші робітники виявили, що їхні зарплати залишаються на місці. Тож процвітання тривало виключно завдяки позитивній динаміці фондового ринку, в який натовп ніс свої та позичені гроші. Разом із тим, інвестиційна діяльність жодним чином не регулювалася – ні на федеральному рівні, ні на рівні штатів. Зауважує кандидатка історичних наук Марія Кравченко.
"Будь-який американець з різним достатком міг включитися в торги на біржах. І навіть самим можновладцям, як наприклад Ендрю Мелану, який був міністром фінансів і взагалі такою багатою і знаною людиною, вже ця ситуація видавалася досить дивною. Відома така історія, коли він чистив взуття на вулиці, і чистильник взуття запитав його - куди краще інвестували його долари. Це він відмітив у своїх мемуарах, що це вже йдеться про якийсь хаос на фондовому ринку. В принципі і сталося те, що ми знаємо як «чорний вівторок» та "чорний четвер".
Чому стався обвал фондового ринку? Згідно з теорією Кейнсіанства, була криза перевиробництва. Тобто попит уже задовольняв всі потреби споживачів, які просто не могли купити все, що вироблялося. Також вона була частково спричинена масовою міграцією населення з Європи до Сполучених Штатів Америки після Першої світової війни. Окрім того, спостерігалися масові спекуляції та погане регулювання фінансового сектору. Це все і призвело до кризи фондового ринку. Треба розуміти, що американський ринок цінних паперів, як і світовий, на початку 20 століття кардинально відрізнявся від сьогоднішніх реалій роботи трейдерів – пояснює фінансовий аналітик Віталій Шапран.
"Не було комп’ютерних технологій, ні миттєвих угод, ні строкових ринків. Навіть не було регулювання. Не було регуляторів, які б встановлювали правила роботи. І тому це був дико зростаючий ринок, який майже ніким не регулювався. Люди купували акції, облігації компаній. Компанії їм щось обіцяли, показували якусь звітність без аудиту, без правил погодження акціонерами тощо. Тобто було дике корпоративне управління. Як зараз в Україні, Казахстані, у країнах колишнього Радянського союзу. В принципі, ситуація на ринку була такою, що люди купували акції, які нічим не були забезпечені. І це стало видно вже після того, як дуже серйозно розігралася економічна криза. Вона викрила усі ці проблеми. І фінансова криза далі виступила тоталізатором депресій".
Має своє пояснення розвитку такої глибокої кризи на початку 20 століття в США і теорія монетаризму. Через паніку акції на фондовій біржі ще більше обвалилися і всі масово почали їх продавати. Тому цінні папери миттєво втрачали свою вартість. Таким чином була запущена снігова куля, що розросталася, і перетворилася на справжнє економічне піке, що вплинуло на кожну галузь американської економіки. Федеральна резервна система, яка є центральним банком США, якось намагалася приборкати ситуацію, хоча й надто повільно та пізно. Були надіслані листи-попередження банкам, яким ФРС сама ж надала кредити, попереджаючи їх колективно зупинити спекуляції. Але реакції не було. Тоді ФРС підвищила процентні ставки в 1929 році, однак надто пізно. Зупинити крах банківської системи не вдалося. Про перший дзвіночок, на який тодішній уряд США вчасно не відреагував або просто не хотів його помічати, говорить історикиня Марія Кравченко.
"Почалося ще у березні 1929 року. Але перший дзвіночок був проігнорований тим же урядом. Природно, відновився далі ринок. І до осені він ще якось тримався. А потім сталося 24 жовтня - так званий "чорний четвер", коли фондовий ринок впав на 12%, і завершився він "чорним вівторком", коли впав ще на 11%. У підсумку просто мільярди доларів було втрачено. І багато акцій не можна було продати взагалі за готівку. І так у американській традиції, чи то у фольклорі зберігаються у колективні пам’яті історії про масові самогубства".
Цікаво, що один зі способів, як банки сприяють оздоровленню економіки та допомагають уникнути катастроф - це управління своїми резервами готівки. Як правило, банки зберігають лише невеликий відсоток усіх грошей вкладників, значну частину вони надають у борг у пошуках прибутку. Так вони й заробляють гроші. А в разі необхідності покриття під час критичної ситуації та нестачі власних резервів, вони розраховують на можливість позичати в інших фінансових установах або у Федеральної резервної системи. Так от під час "Великої депресії" тиск на резервних постачальників капіталу виявився аж надто великим. Фондовий ринок обвалився і налякані американці кинулися до банків, щоб вимагати свою готівку. Тоді правління банків зрозуміло всю критичність ситуації, про яку їх попереджали ФРС. Вони не тримали достатньо резервів, щоб подолати зростаючі ризики, пов’язані з безнадійними кредитами та спекуляціями. А охочих зняти готівку було занадто багато, адже тоді активно інвестували і представники середнього класу. До речі, певною мірою, це американська традиція – інвестувати у фондовий ринок. Навіть зараз, за різними оцінками, до 80% населення купує цінні папери, облігації, акції чи інвестиційні фонди. Пояснює кандидат економічних наук, фінансовий аналітик, екс-член ради Національного банку України Віталій Шапран.
"Їх система пенсійного забезпечення під це налаштована. І ви не можете, наприклад, мати недержавну пенсію і не бути інвестором - тут ви автоматично стаєте. Плюс - від медичного страхування ви залежите від фондового ринку. Тому що страхові компанії, які отримують внески, вони не тільки відшкодовують витрати на лікування, вони ще й тримають резерви у цінних паперах. Тому залежність залишається дуже високою і сьогодні".
Отже, після "чорного четверга", на фондовому ринку криза перекинулася на банківський сектор. Паніка була пов’язана ще й з банкрутством Bank of United States. А це був один із найбільших банків країни, який працював з 1913 року. Збанкрутував у 1931-му, що й стало останньою крапкою краху банківської справи під час Великої депресії. І є підстави вважати, що до цієї американської трагедії доклала свої брудні руки і москва. Продовжує Віталій Шапран.
"Була дуже темна історія, що у цьому банку на той час втратили півтора мільйони доларів навіть мерія Нью-Йорка. А вже потім розслідування показало, що він був не такий поганий, а що проти цього банку деякі особи поширювали чутки. І, якщо ви піднімете архіви тодішньої преси – хто проводив банкрутство цього банку, з якого, по суті, почалась така сама потужна криза (тому що вона почалася на кредитному ринку) так от в архіві показують, що той же банківський суд-інтендант Нью-Йорку Джозеф Бродерік публічно заявляв, що він вбачає там руку Москви, що частково операції тих брокерів по роботі з іпотечними паперами були пов’язані з тими інституціями, які якимсь чином обслуговували на той час радянську росію. Це такий дуже цікавий перебіг подій. Але ці заяви робив офіційний чиновник, який саме регулював діяльність банків Нью-Йорку! Але з іншого боку, у 20-30-х роках, у всьому, що погано відбувалося, були винні комуністи. Тому, на разі, по дослідженням Бі-Бі-Сі, вони не виявили, щоб ця історія отримала якесь продовження".
Безробіття різко зросло до 25 відсотків, вартість товарів і послуг впала, бо їх просто нікому було купувати. У людей не було грошей. У 1933-му дюжина яєць коштувала всього 13 центів, порівняно з 50-ма центами в 1929-му. Споживачі, багато з яких втратили майже всі заощадження, вкладені в акції, різко скоротили витрати. А через скорочення попиту почало падати і виробництво. Далі - скорочення зарплат і робочих місць. А численні недобудови, які масово почали зводити після Першої світової війни, так і стояли привидами. На початку 1933 року кожен четвертий американець був безробітним. Майже три мільйони американців втратили дах над головою. Тоді й з’явилися тимчасові поселення на околицях великих міст. Вони були гіршими за бараки, люди були змушені ночувати в картонних коробках. У народі такі поселення називали Гувервілями, на честь тодішнього президента США Герберта Гувера. Парадоксально, але лозунгом його передвиборчої кампанії було гасло: "кожній родині у гараж по дві машини і курку в каструлю". Натомість люди залишилися біля розбитого корита. Ситуацію коментує історикиня Марія Кравченко.
"Криза вразила взагалі всі галузі американської економіки. Сільськогосппродукція теж нікому не була потрібна. Тобто, у людей не було грошей за що її купувати. Закривалися цілі ферми, вони ставали банкрутами. І ці люди мали зніматися з місця і кудись рушати, шукати кращої долі. Країна бідувала. Депресія для пересічних американців в отакій колективній пам’яті зберігається по-іншому. Тобто, у них були в родинах втрати і пам’ять про їхніх синів, чоловіків, які брали участь у війні на іншому континенті. Але те, що пережили там і жінки, і діти, і старі, це – депресія. Вони добре це пам’ятають. Цього дуже бояться".
За свідченнями очевидців, які збирали журналісти National Public Radio, у ті роки особливо сильно постраждало Чикаго. У деяких районах рівень безробіття сягав 40 відсотків. Ванда Бріджфорт добре пам’ятає ті часи. Жінка згадує, що під час Великої депресії чоловіки не могли отримати роботу, особливо ті, які мали темний колір шкіри. Приміром, її батько з дипломом хіміка не міг ніде влаштуватися. Мама насилу знайшла роботу звичайною прибиральницею. А жила родина в одному будинку зі ще 19-ма людьми у шести кімнатах.
77-річний Душко Кондік, який також родом з того ж району, розповідав в одному з інтерв’ю американському радіо, що його батько помер "відносно молодим чоловіком", у віці 40 років. Його восьмеро дітей втратили будинок. Душко досі пам’ятає ті емоції, коли їх виставили на вулицю з усіма пожитками.
Ці всі історії американці й донині розповідають у День подяки. Діти та онуки очевидців розпитують про Велику депресію, а їхнє єдине бажання – щоб цього більше ніколи не повторилося. Більшість цих бід американці пов’язують зокрема і з недолугою політикою тодішнього президента Гувера. Чи правда, що він невчасно відреагував на економічний крах, чи просто йому не пощастило опинитися біля керма великої країни у складні часи? Розмірковує історик-американіст Антон Процюк.
"Гувер став, мабуть, одним з найбільших лузерів історії американського президентства, одним із тих людей, кому найбільше не пощастило. Гувер мав дуже хорошу репутацію до того, як він прийшов на пост президента. Наприклад, він допомагав організовувати боротьбу з голодом на території колишньої Російської імперії, зокрема, на території України, після Першої світової війни. Міг вирішувати масштабні проблеми. Але, звичайно, що в історію Сполучених штатів Америки Гувер ввійшов в першу чергу, як президент, який очолював країну на піку Великої депресії, на піку найбільшої кризи в історії США, вважав, що кризу можна подолати такими відносно невеликими заходами. І, власне, те, що він недостатньо уваги та ресурсів приділив боротьбі з економічною кризою, це мабуть, і було таким найбільшим прорахунком, найбільшою помилкою влади".
Доходи компаній впали на 60%, 135 тисяч підприємств припинили існування. Завантаженість металургійних заводів у 1932 році становила всього 12%. Виробництво авто скоротилося на 75%. Фермерська нерухомість упала в ціні вдесятеро – господарство, яке у 1929 році коштувало 100 тисяч доларів, у 1932-му продали за борги за 5 тисяч.
Це була криза зниження активів – пояснює фінансовий аналітик, екс-член ради Національного банку України Віталій Шапран.
"Падали доходи, падала земля фермерів, будівлі, майно і так далі. Тобто, в деяких регіонах воно попадало у 10 разів. І, коли таке відбувається, коли знижуються ціни на нерухомість і все, дуже потужний сигнал для початку кредитної кризи. Тому що, якщо ваша застава коштувала 100 000 доларів, а тепер вона коштує 10 000 доларів, то ви можете сказати банку, що хай забирає заставу, кредит мені не потрібний. Справа у тому, що в усьому світі і вже багато років всі банки дають за однією формулою. Вони не можуть бути банком застав, тому що їм потрібно повертати гроші вкладникам. І перший в історії банківської справи у США Державний поштовий банк був вимушений встановити ліміт на максимальний розмір депозиту – взагалі і у нас зараз встановлюють мінімальний розмір – а вони встановили максимальний розмір, здається до 5 000 доларів, залежно від категорії населення, у тому що громадянин не міг розмістити там більше, ніж цей ліміт. На той час криза дефляції виявилася, що вона дуже потужна і вона більш небезпечна для економіки, ніж інфляційна криза".
Тим часом в іншій частині Америки фермерський урожай гнив на полях, бо його просто нікому було купувати. Пізніше цей парадокс назвуть "бідністю серед достатку". І хоча насправді, за даними офіційної статистики, саме від недоїдання померло кілька сотень людей – не мільйони, як це було, наприклад, в Україні під час штучно створеного радянською владою Голодомору, такий наратив активно розкручувався в світі. Тобто масової смертності від голоду в США не було, однак російська пропаганда досі намагається активно розкрутити цей фейк - буцімто від голоду під час Великої депресії померло до 10 мільйонів людей. Однак ні свідчень очевидців, ні повідомлень у пресі, ні відповідних документальних фотографій немає. Тому висновок очевидний – продовжує історик-американіст Антон Процюк.
"У США не було навіть близько до голоду, який радянська влада створила на території України у 1932-33-му роках. Очевидно, що радянська пропаганда збільшувала масштаби тих проблем, які були в США, оскільки це класичний крок радянської пропаганди: подивіться, там у них афроамериканців лінчують. Але, звичайно, що справді було дуже складне становище в американському суспільстві, і справді мільйонам американських сімей було складно прогодувати себе".
Криза також зачепила і Європу - Німеччину, Велику Британію та інші країни. Там рівень безробіття і бідності був не настільки великий, як у США. Але Європа суттєво відчула на собі вплив Великої депресії. І це стало одним із факторів, що спонукали розв’язання Другої світової війни та низки інших суспільно-політичних наслідків – говорить кандидатка історичних наук Марія Кравченко.
"Те, як Німеччина реагувала на виклики, що постали перед кризою, і як невдало уряди, які змінювали один одного, намагалися реагувати, привели до влади Адольфа Гітлера у 1933-му. У Іспанії почалася громадянська війна, яка теж визріла на фоні економічних проблем. Крім Європи страждали і інші країни – і Канада також постраждала, і Латинська Америка. А з поза європейських країн найбільше економічних збитків зазнала Австралія. Це була така всеосяжна криза, яка сягала берегів далеко від Сполучених штатів Америки".
На зміну республіканцям рятувати Америку та світову економіку прийшли демократи, а саме Франклін Рузвельт. Це була людина іншої вдачі і підходу до вирішення справ. Коли велика депресія у 1929 році наче чорна хмара накрила його країну, Рузвельт уже мав серйозну політичну посаду - був губернатором штату Нью-Йорк. І він зі своєю командою почав ще на етапі губернаторства пробувати нетипові рішення, які не були популярні в країні. Наприклад, розгалужені системи допомоги із залученням кваліфікованих соціальних працівників, організовані громадські роботи, куди люди приходили, щоб елементарно заробити хоч якісь гроші на їжу. Тобто Рузвельт пробував нетипові рішення, які на федеральному рівні президент Гувер не наважувався реалізовувати. І вже тоді з’явився термін "New deal" - більш відомий як "новий курс" у наших підручниках історії. Він був про те, що в кризові часи влада може брати на себе більше відповідальності, ніж у часи стабільної економіки. Про це Рузвельт заявляв публічно і американці йому повірили. Продовжує кандидатка історичних наук Марія Кравченко.
"Він прийшов до влади, і першою ініціативою, яка була винесена на конгрес і буквально за 9 годин, уявіть собі, проголосована і підписана президентом. 9 годин - це було про те, що банки закриваються, оголошуються банківські канікули, і через 3 дні відкриваються тільки ті банки, які пройдуть перевірку. Це було зроблено для того, щоб не сталося колапсу всієї банківської системи Сполучених Штатів".
Успіх Рузвельта полягав не лише в тому, що він виграв президентські вибори, а й у тому, що він зміг отримати переважну більшість у конгресі, у палаті представників і в сенаті. Тобто у нього була парламентська більшість, яка й дозволила провести масштабні реформи, які він, можливо, і не зміг би реалізувати без цієї переваги. По суті, до роботи Рузвельта на посаді президента та його кваліфікованої команди просто не існувало державних механізмів і технологій, які б могли зупинити кризу таких масштабів, як Велика депресія – пояснює кандидат економічних наук, фінансовий аналітик, екс-член ради Національного банку України Віталій Шапран.
"Спочатку прийняли Закон про цінні папери і створили комісію з цінних паперів. Тому що була криза на фондовому ринку. Коли почали гуртуватися банки, вони створили аналог нашого Фонду гарантування вкладів. Може так не коректно казати, бо Федеральна корпорація страхування депозитів з’явилася у 1934 році. Ми всі тоді були Радянською Україною. Вони фактично показали, що потрібно робити фонди страхування вкладів, причому і банківських, де вони створили, і в них ще є компанія, яка страхує інвестиційні операції, тобто всіх тих, хто відкриває брокерські рахунки. Фактично вони запустили своїми нововведеннями нову технологію, яка надавала впевненості інвесторам і вкладникам у майбутньому. І вони не так нервували у разі банкрутства, не виникали якісь черги і так далі. Тобто, технологія страхування вкладів і інвестицій була створена у 1933-34 роках як відповідь на Велику депресію. Потім вони дуже посилили регулювання і анти трастове і антимонопольне. А ще посилили саме регулювання на фондовому ринку, встановили правила. Наприклад, і зараз на деяких біржах, якщо композитні індекси знижуються на 5-10%, приблизно - у кожного свої показники - тоді просто зупиняються. Для того, щоб ці маржинальні торгівці не прогорали від тотального падіння ринку за один день на 20%, наприклад. Потім вони прийняли так званий закон Гласса-Стігалла, це був 1933 рік, який діяв аж до 1999 року. Він повністю розподіляв банки на інвестиційні та комерційні. Ті, хто кредитував певний бізнес і так далі, вони не мали права вкладати гроші в цінні папери. Це був такий стабілізуючих фактор, який відпрацював фактично ціле століття нормально і убезпечив цілу систему від подальших криз".
Багато було і соціальних ініціатив. Рузвельт залучив до цього свого помічника Гаррі Гопкінса, який організував першу федеральну адміністрацію з надзвичайної допомоги. Людям почали видавати невеликі суми від уряду на базові потреби. Таких ініціатив було десятки впродовж 30-х років. Уряд підтримував безробітних, щоб забрати їх із вулиць, з бредлайнів, де видавали безкоштовні обіди, та гувервілів. Однак республіканці, як опоненти чинного уряду демократів, постійно їх критикували, звинувачуючи в марнотратстві Однак уряд Рузвельта продовжував наймати безробітних, щоб прибирати вулиці, згрібати листя та підтримував у такий спосіб людей. Завдяки цим громадським роботам була значно відновлена інфраструктура США, висаджені парки. Наприклад, відома гора Рашмор (в її гірській породі висічені 18-ти метрові голови чотирьох президентів США: Джорджа Вашингтона, Томаса Джефферсона, Теодора Рузвельта й Авраама Лінкольна) теж була профінансована проєктом громадських робіт Рузвельта. Уряд Рузвельта підтримував серйозно і бізнес, для цього була створена спеціальна організація NIRA – продовжує кандидатка історичних наук Марія Кравченко.
"Її ідея була в тому, щоб для кожної галузі промисловості прописати кодекс чесної конкуренції. Це про те хто, скільки і що виробляє. Яку зарплату мінімум має платити. Там ще й про профспілки прописувалось. За великим рахунком, це було щось про регулювання бізнесу. Для сільського господарства була організація з 3-х літер ААА – Аграрна Надзвичайна адміністрація, яка мала викуповувати за субсидію у фермерів надлишкову продукцію, щоб їм теж було за що жити і вони не збанкрутували, але при тому, щоб вони і не перевиробляли сільськогосподарської продукції. Ці ось масові банкрутства, паніка на вулицях - зникли приблизно до 1935 року і почали налагоджуватися. Справді, вони повернули цей дух, віру, що все буде добре".
У 1937 році сталася рецесія і тому «Новий курс» Рузвельта остаточно не вивів США з кризи – принаймні така думка існує в американській історіографії. Допомогла подолати Велику депресію Америці Друга світова війна, а саме воєнні замовлення, які забрали надлишок робочої сили. Однак критичний момент падіння економіки американці пережили саме завдяки сміливим реформам уряду Рузвельта.
Реформи Рузвельта стали основою тієї політики, яку США проводили протягом другої половини 20 століття. Основний урок, який мав засвоїти світ і Україна, зокрема, з цієї кризи – це швидке залучення урядів до боротьби з кризою та її запобігання. Міркує історик-американіст Антон Процюк.
"ВВП з 1929 по 1933 роки скоротився приблизно на 30%. Це такі безпрецедентні уставні цифри. Можна порівняти з тим на скільки скоротився ВВП України на початку повномасштабного вторгнення росії. У 1922 році ВВП України за рік скоротився теж приблизно на 30%. Але, при тому, очевидно, Сполучені Штати Америки у 1929 році ніхто не бомбив, ніхто не окупував значну частину їх територій. Те скорочення ВВП, яке відбулося в Україні, - внаслідок початку російської війни, а там відбулося внаслідок економічної кризи. І в 2022 році Україні вдалося уникнути ще більш масштабної економічної кризи, вдалося уникнути колапсу фінансової системи на початку російського вторгнення, мені здається, саме завдяки грамотній фінансовій політиці і активному залученню держави в економіку. І це, здається, є уроком як для України, так і для інших країн".
А от кандидат економічних наук, фінансовий аналітик, екс-член ради Національного банку України Віталій Шапран вважає, що варто враховувати досвід розвитку кейнсіанства. Тобто коли за рахунок надмірних фінансових державних витрат на соціальні проєкти зокрема, піднімається економіка та споживання, покращується очікування споживачів.
"Цей важіль потрібно завжди тримати як туза у рукаві. Насправді в Україні унікальна ситуація. Тому що у 30-ті роки у США не було такого партнера, у якого можна було отримати фінансування, допомогу, на якого можна було спиратися і на дорадчі функції, і на фінансову допомогу. В Україні все це є. Тому можливості для застосування кейнсіанських моделей кращі, ніж у них були тоді. З певними обмеженнями, але вони є. Приклад Сполучених штатів показує, що ринок потрібно дозволити, а потім його регулювати".
Економіка має свої цикли, а передумови настання економічних криз часто повторюються. Тому і за часів Великої депресії 1929 року знайшлися люди, які змогли сколотити собі чималий капітал на трагедії переважної більшості американців.
Наприклад, Джозеф Кеннеді-старший, передбачивши крах фондового ринку, напередодні продав більшість своїх акцій і заробив ще більше грошей, роблячи ставку на падіння цін на акції. Нафтовий магнат Жан Поль Ґетті дотримувався простої бізнес-формули: «Купуй, коли всі інші продають, і тримайся, поки всі не купуватимуть». Придбав недооцінені акції нафти та нерухомість. Через п’ять років акції Tide Water із 2-х доларів 12-ти центрів зросли до понад 20-ти доларів.
А Джон Рокфеллер (один із найбагатших людей усіх часів і перший у світі доларовий мільярдер) розглядав будь-яку кризу як можливість збагачення. Тому невдовзі після "чорного вівторка" у жовтні 1929 року він спокійно прокоментував ситуацію: "впродовж 93 років свого життя вже неодноразово бачив, як депресії починаються і закінчуються, а процвітання завжди повертається". Так сталося і цього разу. Однак фондовий ринок, крах якого став провісником Великої депресії, зміг остаточно підвестися з колін лише через кілька десятиліть.
