Ольга Маслова та Оксана Півень. Колаж з фото uk.wikipedia.org і scienceatrisk.org
Роль жінок у науці абсолютно не підсвічена
Чи переслідував вас стереотип, що наука – чоловіча справа?
Ольга Маслова: Мене не переслідував, але переслідував людей, які мене оточували. Мені дуже не вистачало яскравих історій успіху та історій підсвічування саме жіночої ролі у науці. Минулого року ми створили цілу серію подкастів: "Наука. Жіночі голоси", де говорили із українськими науковицями-сучасницями і обговорювали роль жінок із ХХ і ХІХ століття у тому суспільстві, в якому ми живемо з науковим контекстом. Як виявилося, практично у кожній сфері, про яку ми можемо щось знати і згадати одного-двох науковців чоловіків, практично в кожній з них були науковиці жінки. Однак їхня роль абсолютно не підсвічена. З 2016 року відзначають День жінок і дівчат у науці та часом у коментарях з’являються питання, коли буде день чоловіків в науці? Але проблема в тому, що цей день потрібен для повернення справедливості. Фрази про те, що в точних і природничих науках менше видатних жінок, менше жінок, які повпливали на розвиток якихось напрямків, не обґрунтовані. В тому то й проблема, що ці жінки були і є. І такі видатні люди, як Еммі Нетер і Ґрейс Гоппер у математиці і Ліза Майтнер у фізиці, Барбара Мак-Клінток у біології та велика кількість інших нобелевських лауреаток, наприклад Дженіфер Даудна, Елізабет Блекберн, Лінда Бак займалися настільки фундаментальними речами, без яких сьогоднішня наука розвалилася б. Це і генетичні методи, і редагування геному, і відкриття фундаментальних процесів, на яких зараз базується уявлення про світ. Тобто, це прізвища, які б мали звучати на рівні з тими іншими прізвищами науковців-чоловіків, яких ми можемо легше згадати. Тому цей флер недосказаності, "недопідсвіченості" завжди був.
"Жінка розглядалася радше як асистентка чи лаборантка"
Чому тоді цей стереотип виник? Тому що світ патріархально-центричний? Чи тому що чоловіки фізично сильніші?
Ольга Маслова: Це питання більше до соціологів, антропологів і психологів. Це якісь можливо глобально політичні процеси. Можливо, якась інерція тощо. Хочеться, аби жінки, які вплинули на світ ставали більш відомими і щоб менше вставляли палиці в колеса тим жінкам, які в процесі цього впливу.
Оксана Півень: Певні стереотипи щодо того, що наука – це чоловіча справа безумовно були і є. Цьому є багато історичних пояснень. Видатні науковиці на шляху до успіху пройшли крізь низку перепон, де соціум був просто проти них. Наприклад Марія Склодовська-Кюрі ніколи би в житті сама не отримала Нобелівську премію, якби займалася наукою в Російській імперії, до якої в ті часи належала і Варшава. Тому дійсно був штучно обмежений доступ жінки до отримання якісної освіти і відповідно абсолютно несерйозно сприймалася її самостійна наукова кар’єра. Жінка розглядалася радше як асистентка чи лаборантка.
"Наука у нас розвивалася не завдяки, а всупереч в умовах значних фінансових обмежень"
Наскільки живучий цей стереотип у сучасному суспільстві? Адже в ситуації, коли йдеться про війну світ стає дуже чітким: жіноче-чоловіче, так-ні. Усе довкола нас спонукає до цієї моделі.
Оксана Півень: Говорячи про Україну і додаткову надбудову, яка викликана часами війни, варто згадати про те що це надбудова вже до існуючої надбудови, яка була ще до війни. Ця надбудова включає не лише формування дослідницького простору в контексті людського потенціалу. Це ще й чіткий взаємозв’язок між державною політикою в розвитку наукоємних дисциплін і фінансуванням. В Україні з цим ніколи не було добре. Наука у нас розвивалася не завдяки, а всупереч в умовах значних фінансових обмежень в результаті цього в нас створилася певна селекція. Розвиток української науки потрібно розглядати в контексті цих обмежень, які певним чином створили відносно неконкурентне середовище для чоловіків, куди мали змогу потрапити жінки. В умовах низького фінансування і зарплат жінки почали займати цю нішу, тому що чоловіки її для себе розглядали як непривабливу. Йдеться про середню ділянку науковців, а не про академіків.
"Ти маєш виходити за свою бульбашку, інакше це не популяризація, а теплі кулуарні розмови у своєму колі"
Наскільки реально зараз провадити свою популяризаторську діяльність саме в сфері науки?
Ольга Маслова: В самому визначенні популяризації вже ж частина "поп". Тобто ти маєш виходити за свою бульбашку, інакше це не популяризація, а теплі кулуарні розмови в своєму колі. Популяризація – це завжди вихід за межі академічного стилю, за межі стилістики мовлення і самоподачі. В будь-якому разі це більш нішевий продукт, ніж суто розважальний. Потенційна аудиторія повинна мати базове зацікавлення. Тобто, якусь внутрішню потребу у пізнанні повинна мати сама людина. В цьому її насильно не можна переконати. Але якщо це бажання пізнання вже присутнє, то далі з ним можна працювати на різних рівнях: від розважальних ТіkTok до книжок.
Молодь не йде в науку, оскільки приучена вже до швидких відповідей і миттєвих результатів
Які ваші поради для тих, хто зараз планує починати професійне життя в науці?
Оксана Півень: Наука – це постійна робота і постійне навчання. Постійна складна марудна робота для амбіційної людини, яка заточена на результат, який вона може отримати не завтра. Це не так як в поколінні Google, коли ти запитав і через дві хвилини маєш відповідь. В науці все навпаки. Це пояснює, чому молоді досить важко йти в науку. Вона приучена вже до швидких відповідей і миттєвих результатів. Це дуже конкурентне, творче і дуже часто несправедливе середовище, в якому панує і ейджизм зокрема. В українській науці набагато менше інструментів, ніж у світі, які підтримують молодих вчених. Йдеться про програми фінансування молодих вчених. Умовно до 35 років молодь може користуватися відкритими світовими програмами для вчених. А після 35 років увесь цей світ зачинений. Разом з тим українська структура грантів тобі теж нічого не пропонує. Тому до цього теж потрібно бути готовим.
