9 травня 1873 року. "Чорна п’ятниця" на Віденській фондовій біржі. Малюнок невідомого художника
Джей Кук, фінансування залізниці та тригер для "Довгої депресії"
1838 рік. Джею Куку всього 17 років. Він їде потягом з маленького містечка американського штату Огайо до Філадельфії. Створити собі ім’я та кар’єру в США тоді було вкрай не легко, але здібний хлопець досить швидко у мегаполісі отримує роботу клерка у банкірському домі "E. W. Clark & Co.". А всього за два десятиліття амбітний молодий чоловік стає партнером цієї компанії. Про нього казали різне, однак усі схилялися до однієї думки – Джей Кук наче танк прямує до своєї мети. А цікавили його тільки дві речі – гроші та влада. Якось, сидячи ввечері за робочим столом, Джей ухвалює, як виявиться пізніше, серйозне рішення, яке в подальшому вплине на розвиток глобальної кризи у світі — за місяць до початку Громадянської війни, 1 січня 1861-го, він наважується відкрити власний банк "Джей Кук і компанія". Керувати бізнесом без підтримки в уряді тоді було складно. Тому Кук починає співпрацювати з міністром фінансів Салмоном Чейзом, який уже неодноразово намагався поширити державні облігації, однак безуспішно. Тоді Кук вигадує план, згідно з яким 2,5 тисячі агентів мали подорожувати різними штатами й поширювати інформацію про дохідність цих облігацій. По суті, принцип сарафанного радіо. Газети, реклама через різні агентства — план спрацював, облігації досить швидко вдалося розпродати. Натомість Кук отримує підтримку в реалізації свого масштабного проєкту. У 1870-х його компанія профінансувала будівництво Північної Тихоокеанської залізниці, розраховуючи отримати величезний дохід. Проте компанія не розрахувала свій капітал і не врахувала ризики – почалася Довга депресія. Одна з найбільших криз у США та Європі. Паніка 1873-го призвела до припинення платежів, а банківський дім Джея Кука — до банкрутства. Пересічні американці довідавшись про це, та ще й на тлі падіння віденської біржі, почали масово панікувати та знімати гроші з рахунків в інших банках, які теж не мали достатньої кількості готівки, щоб задовольнити шалений попит. І саме Джей Кук відіграв одну з ключових ролей у поглибленні глобальної економічної кризи 19-го століття завдяки своєму рішенню фінансувати побудову залізниці – говорить історик-американіст Антон Процюк.
"Стрімке будівництво залізниці у 1860-1870-х роках було одним з факторів цієї епохи. Міркую, тут було кілька факторів, чому вони так активно будувалися. Адже це – завершення воєн у Європі, завершення громадянської війни у Сполучених Штатах Америки. І економічний бум, який з’явився, власне, у цих країнах після завершення воєн, спричинив збільшений попит на транспортні послуги, ще більший попит на залізниці, який бізнесмени намагалися задовольнити, а також технологічний розвиток. То ж, середина ХІХ-го століття – період, коли активно почали будуватися залізниці. Якраз Джей Кук, американський банкір, падіння банку якого і стало тригером початку Довгої депресії у Сполучених Штатах Америки. Восени 1873 року стався колапс цього банку. І він потягнув за собою колапс інших банків, що у свою чергу поглибило кризу. А сам по собі Джей Кук — один із найбільш заможних американських банкірів. Він допомагав фінансувати Сполучені Штати Америки під час громадянської війни проти сепаратистів-рабовласників. Тобто, він був поважним банкіром, поважним економічним діячем. Але у 1873 році його банк зазнав краху. Хоча, що цікаво, потім він як справжній бізнесмен через кілька років зробив кілька воєнних інвестицій та відновив своє багатство вже наприкінці ХІХ століття. Він знов був один із найзаможніших людей у Сполучених Штатах Америки".
"Політичне тло США останньої третини ХІХ століття дуже нагадує українські реалії"
В історії 19-го століття зв’язки з монархами чи урядами відігравали ключову роль у розбудові бізнесу. Без них неможливо було ані отримати дозвіл на ведення необхідної господарчої діяльності, ані успішно розбудовувати вже наявний бізнес. І банкір Джей Кук, ймовірно, вчасно опанував цю науку – підтверджує доцент кафедри бізнес-економіки та підприємництва Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталій Паздрій.
"На той час, якщо брати американський політикум, великі підприємці мали прямі лобіювання своїх інтересів. І змагалися між собою для того, щоб пробивати проходження того чи іншого політика аж до президента. Схоже на наші українські реалії, коли великий бізнес хотів мати, крім економічного впливу, ще й політичний. Тому скрізь цього мало. Про автора "Тома Сойєра", про Марка Твена. Він написав дуже крутий твір "Як я обирався губернатором", який просто показав усю таїну американських виборів. Про боротьбу, про чорний піар, про білий піар, про те, як впливали ті чи інші групи впливу, які на той час були в бізнесі. Але, з іншого боку, воно трохи шкрябає по серцю, бо щось це дуже нам нагадує наші реалії, хоча вже й минуло майже 150 років. Але воно дуже-дуже нагадує. Взагалі економіка і, в принципі, політичне тло США у той час, якщо ми беремо останню третину ХІХ століття, дуже нагадує процес, який є в Україні".
"Німецька імперія: берлінська біржа просіла, і ті, хто вкладали гроші, опинилися без них"
Разом із тим, це був період монополізації економіки, промислового розвитку, появи розгалуженої системи транспорту, становлення багатьох економічних галузей, які зараз вважаються звичними для всього світу. Мали місце і політичні події, що теж вплинули на економічну ситуацію у світі.
"За два роки до цього встановилася Німецька імперія. У США формувалося теж багато процесів для розвитку саме такої капіталістичної економіки. Взагалі для світу були досить великі виклики. Тому що, з одного боку, вже минули всі основні війни, з іншого боку, відбувалося економічне становлення. І найперше — криза справді почалася з обвалу фондової біржі у Відні, коли ця мильна бульбашка луснула, тому через те, що спекулянти вирішили трошки зіграти на ціні акцій. Фактично події повернули до того, що відбулися зміни в оцінці саме золота та кількість контрибуцій. А це, як правило, дуже негативно впливає на економіку. Адже, якщо одночасно з’являється велика кількість грошей, то ці гроші знецінюються. І фактично це й відбулося у 1883 році саме у німецькому світі. Тому що і Німецька імперія, і Австро-Угорська дуже економічно тісно пов’язані. На той час вони були вже в політичних союзах. На той момент усі суперечки між ними згасли. Та й економічно вони були надзвичайно пов’язані. Так само криза у Відні спричинила те, що пізніше берлінська біржа аналогічно просіла і склалася така ситуація, що ті, хто вкладали гроші, одночасно стали без них", — зазначає Віталій Паздрій.
Передумови Довгої депресії
З наукової точки зору, передумови Довгої депресії з’явилися набагато раніше. В Європі та Америці люди мали надлишок грошей. Блискуча перемога у франко-прусській війні 1871 року відчинила двері до економічного зростання. "Залізом і кров’ю" відбулося об’єднання німецьких земель у новостворену імперію. Накладена на Францію контрибуція у 5 млрд франків (а це понад 1450 тонн чистого золота, або 97 млрд євро за нинішніми цінами) — частково пішла на сплату державних боргів. Проте на фондовому ринку з’явилися сотні мільйонів вільного капіталу. Цінні папери продавали за свідомо завищеними цінами. Біржові маклери отримували надприбутки, займаючись маніпуляціями та заохочуючи громадян до все більш ризикованих операцій. Інвестиції в купівлю вільних земель для спорудження будинків, як і в розвиток залізничного транспорту вважали вигідним вкладенням капіталу. Але це були "довгограючі" проєкти, які не приносили прибуток миттєво. Фондовий ринок однозначно був "перегрітий". Але біржових спекулянтів уже було не спинити. Та й історичних передумов для стрімкого економічного піке у світі було достатньо – говорить історик-американіст Антон Процюк.
"Перше це — масштабні війни, як у Європі, так і у США. На початку 1870-х років у Європі тривала франко-прусська війна, а кілька війн було до того, у США — громадянська війна (з 1861 по 1865 рік). Це, по суті, наймасштабніша війна в історії цієї країни. Тобто, з одного боку, ми маємо ці війни, а після цих воєн ми маємо швидке економічне зростання — економічний бум, спричинений завершенням воєн. Тобто, в Європі економічний бум був, зокрема, спричинений контрибуціями, фінансовими виплатами, які Франція платила після програшу у франко-прусській війні. А у США цей економічний бум просто спричинений тим, що війна завершилася і можна було сконцентруватися на розвитку економіки. Тож економічний бум, неконтрольоване будівництво залізниць та інших секторів стили одним з факторів, який призвів до цієї економічної кризи".
Криза у Європі поглиблювала кризу у США і навпаки, тож це було замкнуте коло
Економічна криза 1873 року спершу офіційно називалася "Великою депресією". Але в 1929 році, з настанням іншої фінансової кризи в США, — отримала назву "Довгої депресії". Почалася вона 9-го травня з краху Віденської біржі. Тоді сотні австрійців у відчаї буквально штурмували її двері. Поліція була змушена застосувати силу. Паралельно про своє банкрутство заявили 120(!!) австрійських та угорських банків — невимовно велика кількість компаній. Після Відня паніка почалася також в Амстердамі та Цюриху. 28 жовтня настала черга Німецької імперії. Найбільший в історії крах очікував цього дня Берлінську біржу. Засновувалися нові компанії, підприємства, за три роки у Німеччині вже функціонували майже тисяча акціонерних товариств. Спекуляції на біржах досягли небачених розмірів. Багато людей намагалися поліпшити своє матеріальне становище через купівлю-продаж акцій. Це були золоті часи біржових спекулянтів, які штучно завищували курси цінних паперів. Паралельно відбувалося стрімке зростання ринків нерухомості в Австро-Угорщині та Німеччині, що потягнуло за собою оформлення величезної кількості банківських кредитів, за якими не всі змогли розрахуватися. Всю складність ситуації аналізує доцент кафедри бізнес-економіки та підприємництва Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталій Паздрій.
"Коли будувалася залізниця, сільське господарство, ця криза дуже сильно вплинула на ціни у сільському господарстві. Це перегрів економіки, це багато грошей. Багато людей одночасно ставало дуже багатими. Щодо нерухомості – скільки коштує будинок, це вирішує ринок, скільки акцій коштує. Потім, побачивши, що вирішує ринок, завжди треба пам’ятати, чи може звичайна, реальна економіка впоратися з цією кількістю грошей? Умовно, скільки людині треба будинків? Один, два, три чи чотири. 5-й, 6-й, 7-й їй вже не потрібно. Теж не може виникати одночасно 3, 4, 5 металургійних підприємств чи навіть нові залізниці — є певна межа. Хто є піонером, хто тільки починає, вони насправді отримують надприбутки, високі ціни на готову продукцію. Дуже перспективно, коли ти прокладаєш щось нове. Але з часом воно стає менш популярним. Умовно: пропозиція зростає, а попит – ні. І рано чи пізно ціни сягають межі, і після цього просто вже немає куди зростати. І це сприяло ефекту доміно".
У вересні 1873 року депресія дійшла і до США. Головна причина – невиконання акціонерними товариствами, які будували залізниці, своїх зобов’язань із виплат відсотків акціонерам. Річ у тім, що 1869 року було завершене будівництво трансконтинентальної Тихоокеанської залізниці. І політики, і бізнесмени бажали продовження "банкету", на обрії вже вимальовувалася нова трансконтинентальна залізниця – Північно-Тихоокеанська. І 18 вересня 1873 року великий банк Джея Кука з чудовою репутацією, який збирав для цієї залізниці кошти і залучав інвесторів, оголосив про банкрутство. Через страх розорення банків сотні тисяч людей у всій країні почали знімати гроші. Але банки мали мізерну кількість готівки. Вони вимушено брали позики, але цим ще більше ускладнювали ситуацію. Хто найбільше спекулював у той час і, відповідно, мав прямий вплив на перебіг подій?
"В першу чергу, це були заможні люди. Це були великі індустріалісти. Якраз друга половина ХІХ століття – період активної індустріалізації. І через те, що вже країни і економіки були поєднані між собою і що вже була досить розвинута міжнародна торгівля, навіть міжатлантична торгівля між Європою і США криза й поглибилася. По суті, криза у Європі поглиблювала кризу у США, а криза у Сполучених Штатах Америки поглиблювала кризу у Європі. Тобто, це було таке замкнуте коло", — говорить історик-американіст Антон Процюк.
Найбільше постраждали прості люди
А хто постраждав найбільше? Як завжди, прості люди – населення, яке повірило у швидкий прибуток із вкладень у цінні папери. Професійні трейдери або ж досвідчені гравці ринку і в той час використовували довірливі маси людей, які приходили на біржі з метою легкого заробітку і швидкого збагачення, що було практично нереальним завданням на той час. Більшість таких відчайдухів зрештою залишалися ні з чим. Їхніми діями, наче у ляльковому театрі, керували професійні маніпулятори ринку, випускаючи ті чи інші новини в газетах, поширюючи чутки в клубах. Продовжує доцент кафедри бізнес-економіки та підприємництва Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталій Паздрій.
"Професійні гравці завжди використовують простих людей. Економічне зростання, яке було до цього, безумовно, розширило кількість людей, які не дуже розуміються в економічних процесах, але які мають гроші, хочуть вкласти. Їм обіцяли золоті гори, і вони на це спокусилися — середній клас, буржуа. І тому реакція, яка була після того, коли люди втратили гроші… Фактично ти купив папір, який на певний момент коштував багато, а на цей момент став коштувати нічого. І все, вже грошей нема. А ті, хто заробили, ті заробили. Вони їх вивели".
До кінця 1875 року збанкрутувала майже сотня залізничних компаній, а також металургійних підприємств, тісно пов’язаних із залізницями. На 1876 рік рівень безробіття у США зріс до 14%. В Європі тим часом різко впав попит на американські експортні товари. Як виживали американці та європейці – досліджував історик-американіст Антон Процюк.
"Прості люди відчули на собі наслідки цієї кризи — взаємне скорочення торгівлі у Європі і США. Це, відповідно, спричинило підвищення безробіття, проблеми у сільськогосподарському секторі та у тих секторах, які залежали від торгівлі. Відповідно рівень життя населення знизився у країнах, які найбільше постраждали від Довгої депресії. Це США, а також найбільші європейські країни – Німеччина, Австро-Угорщина, Франція. Хоча, що цікаво, Російська імперія та значна частина України менше постраждали від Довгої депресії, тому що їх економіка була ізольована від економіки Західної Європи. Просто Російська імперія була не настільки інтегрована у світову економічну систему, як, скажімо, Франція, Німеччина чи Австро-Угорщина. І, відповідно, прості люди на території сучасної України, мабуть, менше чули про Довгу депресію, ніж європейці. Америка, Австро-Угорщина, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія — це ті країни, які постраждали найбільше. І, відповідно, менше постраждали скандинавські країни, які теж більш ізольовані від глобальної економіки, до якої належала Західна Європа і Північна Америка".
"Тоді витискали з людей усе, що могли"
Тоді витискали з людей усе, що могли – так характеризує епоху Довгої кризи доцент кафедри бізнес-економіки та підприємництва Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталій Паздрій.
"Соціальні процеси були негативні, тому що люди шукали відповіді. А відповіді які були? Забрати у багатих і розподілити між бідними. І от для Старого світу це призвело до революції. В Америці цей момент врівноважився за рахунок великої незайманої території. Але, пам’ятаймо, що це час дуже високої експлуатації. Робітники жили в жахливих умовах. Вони працювали по 14-16 годин, дитяча праця. Тобто, в принципі, те, що ніс капіталізм – вони витискували з людей по максимуму. І умови життя, особливо в Старому світі, у Європі, теж були дуже напружені. Тому що ресурсів менше, людей більше, і становище було досить складне, у селян теж досить складне. І, в принципі, соціалістичні та комуністичні ідеї саме тоді знайшли дуже благодатний ґрунт. З іншої сторони, індустріалізація знов-таки стимулювала приплив населення до міста".
Торги на біржі та бакет-шопи
Торги на біржі у 19-му столітті і теперішня цифрова система – це зовсім два різні полюси. Окремо варто згадати про популярність у 19-20 столітті так званих бакет-шопів. Верховний суд США дав визначення цим організаціям як агентствам, які де-юре були створені для біржової торгівлі, а де-факто надавали послуги з реєстрації ставок на коливання ціни. При цьому обмін акціями чи цінними паперами відбувався всередині магазину без проведення операцій на біржі. Тобто іншою стороною в угоді виступає цей таки бакет-шоп. А це призводить до протистояння: прибуток клієнта обертається збитком бакет-шопу. Схема працювала так: клієнт, дотримуючись схеми маржинальної торгівлі з кредитним плечем 100 до 1 (а це дуже багато), вносить певну суму на рахунок бакет-шопу. Тобто він розраховує на купівлю акцій, які коштуватимуть у сто разів більше, ніж він вклав. Це називається кредитним плечем у біржовій діяльності. І ось ця ілюзія високого заробітку за малих інвестицій приваблювала багатьох охочих. Однак лише одиницям вдавалося обійтися без втрат.
Генрі Вільямс був членом Нью-Йоркської фондової біржі і доволі вагомою фігурою на ринку цінних паперів. На паніці у чорну п’ятницю він зробив собі ім’я та заробив чимало грошей. Хоча пізніше залишився ні з чим саме через махінації бакет-шопів. Відверто кажучи, на ці контори тоді мали зуб і самі біржі, і правоохоронні органи. Тому Генрі зрозумів, що ніхто не буде проти, якщо він "витрясе" з бакет-шопів частину неправомірно заробленого багатства. План був такий: спершу він найняв 35 людей, які діяли в його інтересах – у відповідний день і час скуповували акції певних компаній та виходили з гри при досягненні відповідного курсу акцій. У цей час Генрі Вільям поширював чутки між іншими трейдерами, що, приміром, акції підуть униз, а сам робив ставку на підвищення. Загальна сума заробітку від махінації за курсом 19 століття становила 70 тисяч доларів.
Однак варто розуміти, що сам процес торгів тоді принципово відрізнявся від сучасного – пояснює доцент кафедри бізнес-економіки та підприємництва Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталій Паздрій.
"Тоді були так звані брокери, які представляли того, чи іншого торговця. Вони вкладали в біржу певну кількість акцій, яку можна було купити. Інші клієнти так само просили купити. І цей процес займав дуже довгий час. Біржі виставляли списки, пізніше дошки з’являлися, якщо згадувати Америку. Але на сьогодні це – хвилини, секунди, а тоді це займало години. І тому воно трошки навіть розтягувалося. Те, що зараз називається "інсайдер", туди іде певна інформація, коли ти сидиш у клубі, ти спілкуєшся, і на основі цієї почутої інформації ти можеш зробити певні висновки. Але чи будуть вони достовірними? Не факт! На цьому часто і спекулювали, коли казали: "Дивися, можеш там вкласти, то можеш заробити більше". А потім виходило ,що невірно. Не кажучи про те, що на той час не існувало глобального ринку. Кожна біржа була локалізована. І на кожній біржі були свої певні правила, свої активи. І трансатлантична тільки з’являлася. В принципі, Британія завжди була пов’язана із США. Але, наприклад, Німеччина, Австрія, Великобританія або США все ж були відокремлені. І процес теж. Тому вони були скоріше паралельними, деколи були взаємопов’язані, але ненадовго".
Діяльність біржі у ті часи не регулювалася достатнім чином, бо вважалося, що це не питання держави, яка опікувалася військом та кордонами. Навіть не було регуляторів, які б могли контролювати діяльність біржі. Усе працювало за принципом вільної руки ринку. Тобто без жодного стороннього втручання з боку уряду. Регулювання економіки було не просто недостатнім, його по суті не було.
Може здатися, що криза почалася в Європі з падіння Віденської біржі і тоді перекинулася на США. Однак доцент Віталій Паздрій вважає Довгу депресію результатом одночасного протікання двох криз на цих континентах. Річ у тім, що економіка США тоді бурхливо розвивалася. А ще будівництво трансконтинентальної тихоокеанської залізниці. Словом, одночасно треба було фінансувати безліч великих проєктів.
"Промислові центри США, на той час це становлення монополії, з нафтою у Рокфеллерів — це все стимулювало дуже великий обіг коштів. Тобто, люди дійсно заробляли у дуже стислі терміни дуже великі гроші. Але, на жаль, зрозуміло, що залізниця не завжди може себе окупити. І фактично певною мірою не було можливості банку це профінансувати. Він не окупив свої інвестиції і через страх банкрутства інших банків люди почали знімати гроші. Банки ніколи не мають грошей, вони оперують грошима – взяли в одних, дали іншим під кредитні умови. І це призвело до того, що 20 вересня Нью-Йоркська фондова біржа закрилася. І ми маємо першу кризу. Але вона була паралельна. Певною мірою, можна сказати, що співпала у часі, а з іншого боку процеси були подібними. І логіка була. Перевиробництво, металургія у Німеччині, у США. Будувалися залізниці у Німеччині, (не тільки у ній, а й в усіх країнах Європи), будувалася залізниця у США. Технології подібні. Можливо, був і якийсь обмін, адже торгівля була між континентами", — каже Паздрій.
Криза Барінґів та заборона вільної чеканки срібних грошей
І вийшло так, що спершу банки зібрали мільйони доларів через продаж облігацій для фінансування будівництва нової залізниці в США, а спекулянти "зробили ставку" на залізницю на біржах, розраховуючи на те, що за добудованою залізницею з’являться поселення й можливість заробити гроші. Але витрати на будівництво зросли і випередили фінансування. Спроби зібрати додаткові кошти провалилися. Крах фінансування залізниці спричинив банківську кризу, банкрутство брокерських фірм і призупинення самого будівництва. Великий американський банк Джея Кука припинив свою діяльність, але не тільки він фінансував залізницю США. Йдеться про британський банк братів Барінґів. Говорить історик-американіст Антон Процюк.
"Колапс одного з найбільших банків Великобританії на початку 1890-х років. Це, власне, демонструє, що Довга депресія було періодом із дещо нечіткими хронологічними рамками. Тому що криза Барінгів — це криза початку 1890-х років. Це вже, наскільки пам’ятаю, понад 15 років після початку Довгої депресії. Тобто, економіка дуже довго оговтувалась після початку цієї кризи. І відбувалися такі міні-кризи, які посилювали економічні проблеми. Але водночас криза Барінга не була однією з подій на початку Довгої депресії, які каталізували цю кризу".
Саме криза Барінґа пов’язана з відомою дискусією 19 століття про забезпечення грошей дорогоцінними металами. Тоді була боротьба між двома стандартами – забезпеченням грошей сріблом або золотом на рівні держави. Загалом людство у другій половині 19 століття постійно шукало відповідь на питання: "А що ж таке гроші?". У 1873 році був ухвалений закон про заборону вільної чеканки срібних монет, що означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму. Проте фактично біметалізм зберігався до 1900 року, коли в США був ухвалений закон про золотий стандарт, який остаточно затвердив грошову одиницю — долар із вмістом у ньому відповідної кількості грамів золота. Продовжує доцент Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталій Паздрій.
"Коли заборонили вільну чеканку срібних монет, до золотого стандарту чекали, як вони будуть діяти, який капітал, як вони зможуть з цим працювати. Коли ми маємо кошти в твердому монометалі, тут проблем немає. Скільки ти отримав умовно золота, чи срібла, стільки ти й маєш. Але, коли ти проводиш, скажімо, якісь воєнні дії – це, зокрема те, що стимулювало Лінкольна – змушений оплачувати витратами, на яких у тебе насправді ресурсів нема. Тоді, виходить, що ти починаєш друкувати паперові гроші, щоб наситити, щоб мати можливість запускати нові процеси, і, дійсно, виробити всю необхідну продукцію, зокрема, для війни. І це стимулювало те, що гроші відкріпилися - це призвело до їх знецінення. Так само дуже важливо Срібний пакт Шермана, це коли вільне ціноутворення на ринку срібла. Для Америки це було не надто нормально, тому що це було вигідніше пізніше, це "золотий стандарт". Теж – очікування інвесторів, хтось накопичував, але точно скорочення грошової пропозиції створило банківську кризу. І ще один цікавий момент. Ми більш звикли, що під час кризи ціни зростають, і інфляційні процеси теж. Це криза, коли ціни впали, тобто дефляція, і в цьому є логіка, що коли економіка зростає, є можливості виробляти більше товару, але в людей є можливість і більше купляти. Відповідно, ти збільшуєш ціни, цим самим ти заробляєш. Ти сьогодні вклав там сто одиниць, умовно. Через рік ти можеш отримати 120, тому що у тебе товару отримано більше. Але під час кризи, коли скорочується попит, фактично ціни падають. І ти вклав сьогодні 100, а завтра отримаєш 80. Ну, не за безцінь, а по крайній мірі за безцінь. Це була теж дуже негативна історія, з іншого боку, чим менші ціни, тим легше збалансувати саму грошову одиницю. Але на той час це ще тільки встановлювалось. Те, що ми зараз знаємо – монетарні закони, різні грошові маси, все було пізніше. На основі цих криз саме і було сформовано".
Економічні кризи впливають на війни
Економічні кризи не минають даремно. Вони не лише залишають слід у свідомості громадян та зменшують обсяг їхніх гаманців, але — як показує досвід глобальних економічних потрясінь кількох країн і навіть континентів — одразу прямо впливають на подальшу долю цілих народів. Так, ідеться про війни. От і цього разу наслідки Довгої депресії, що тривала кілька десятиліть, пізніше стали одним із чинників, що спричинили Першу світову війну. Продовжує історик-американіст Антон Процюк.
"Я б сказав, що Довга депресія була прямим фактором, який безпосередньо спричинив Першу світову війну. Тобто, все одно ми бачимо, що від завершення Довгої депресії до початку Першої світової пройшло 20 років. Але, справді, Довга депресія було одним з таких факторів, які поглибили ті протиріччя в Європі і яка, власне, посилила націоналізм і протекціонізм. Томуекономічний протекціонізм був одним із таких факторів, які держава використовувала для того, щоб боротися з кризою, з Довгою депресією. І, відповідно, це все так не прямо долучилося до наростання напруги у Європі. І безпосередньо вже до початку Першої світової війни на початку ХХ століття".
А що робили уряди великих держав у 19-му столітті під час економічного падіння фінансових установ і фондових ринків та масового закриття підприємств? Невже просто спостерігали? Про державне регулювання або його відсутність продовжує розповідати доцент Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталій Паздрій.
"Не було механізмів ні підтримки соціальної, ні підтримки банків. Фактично держава не була включена в ці процеси. Держава мала лише силовий механізм. Аби заспокоїти людей, розігнати страйки, впорядкувати людей щоб був суспільний спокій. На це держава так, впливала. Економічно – ні. І, до речі, тоді теж була податкова політика. Більшість держав були монархії. Монархія, яка належить монарху – одноосібно. Питання наповнення казни завжди було. До розуміння соціальної економіки ще треба було прожити більше ста років. Тому ще далеко-далеко".
Вихід з біржової кризи
Довга депресія тривала 23 роки. За популярною версією, її допоміг завершити найвпливовіший американський банкір того часу — Джон Пірпонт Морґан. Для цього йому в 1895-му довелося надати $62 млн золотом Міністерству фінансів США.
Також вийти з депресії економіці допомогла Друга промислова революція, що спричинила розбудову економік. У результаті на перший план вийшла важка промисловість.
Але епоха процвітання закінчилася так і не розпочавшись – у 1901 році знову відбулося чергове падіння фондового ринку в США і знову спекулятивне зростання акцій залізничних компаній. По суті все те, що було в 70-х роках, наче під копірку повторилося в США та світі. Тобто насправді кризовий період тривав аж до Першої світової війни.
"Монетне становлення — це коли піки зростання змінюються піками падіння. Зростання – спад. Зростання – спад. Цим характеризувався саме кінець ХІХ – початок ХХ століття. І Перша світова війна була способом розв’язати це, отримати більше ресурсу, перерозподілити. Але ніхто не думав, що вона матиме такі наслідки. Насправді, економіка, фактично, коли брати довоєнний період, до Першої світової війни, темпи зростання були різні. Але в середньому, якщо брати Старий світ, то Великобританія, це 1-2% на рік, Німеччина у середньому 3-4%. Але були окремі галузі, де було зростання дуже динамічне у 3 рази, навіть у 8 разів. Це, як правило, важка промисловість, воєнна, хімічна. Франція теж 1-2%. США трошки краще – 4-5%. Російська імперія, якщо враховувати у сенсі Україну, 1-3%. Але це теж був час динамічного розвитку, індустріалізації. Пам’ятаємо навіть розвиток нашої України. Фактично це стимулювало до того, щоб відкривати нові галузі і шукати щоб максимально індустріалізуватись. Тому що це був найкращий спосіб повернути собі капітал відносно швидко. Але Перша світова війна все це змінила. І після цього економіка мала трохи інший вигляд".
Історик Антон Працюк вважає, що в той час просто не з’явився свій Рузвельт або Черчіль, який міг би врятувати становище і бодай зменшити тривалість двадцятирічної Довгої депресії. Це був поступовий процес відновлення. Основним уроком для світу науковець вважає саме роль держави у регулюванні складних економічних станів, чого якраз і не було.
"Регулювання і прозорість залучення урядів, держави і як в протидію кризам, так і в боротьбу з кризами. Але насправді навіть у випадку України – 2022 рік теж може бути гарним прикладом – попри початок повномасштабної війни, звичайно початок повномасштабної війни був трагедією України на всіх рівнях. Але вдалося уникнути такої масштабної економічної кризи, вдалося уникнути колапсу фінансової системи, якого, мені здається, багато хто боявся і який багато хто передбачав напередодні початку повномасштабної війни. Ще й до цього грамотна державна політика допомагає запобігати економічним кризам, а якщо не вдалося запобігти, то принаймні зменшити їхній вплив, як загалом і для простого населення. Це важливий урок, який людство отримало з початку Довгої депресії. Потім ще знадобилася Велика депресія ХХ століття для того, щоб його краще запам’ятати. І мені здається, вже зараз цей урок краще вивчили у світі".
Будь-яка криза — це про пошук вектору розвитку
Важлива не тільки активна роль держави, а й суспільства – додає доцент Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталій Паздрій. Далі – кілька фінансових порад для слухачів Українського радіо, опираючись на досвід постраждалих у 19 столітті від діяльності американської та європейських фондових бірж.
"Дивіться, куди ви вкладаєте гроші — загальна порада завжди за результатами. Дивіться, скільки той чи інший актив вартує. Якщо ви розбираєтесь у цьому, якщо ви розумієте механіку, доти справді вкладайте і заробляйте. Хто готовий ризикувати, розумійте, якщо у щось ризикове вкладаєте, то значить ви можете втратити, і це нормальна річ. А взагалі для суспільства завжди має бути баланс. Будь-яка криза — це, як не дивно, про пошук вектору розвитку, який буде і враховувати інтереси суспільства, і приватний бізнесовий інтерес, і державний в сукупності. Органи влади, які хочуть в ту чи іншу політику зреагувати. Для наших можновладців – будь ласка, аналізуйте, що відбувається навколо. Аналітика економічна, геополітична – будь-яка аналітика, вона має бути щоб не допускати перегріву економіки".
Довгу депресію описують як серію криз, від яких держави просто не встигали оговтуватися. А спричинила цю ситуацію банальна нестача належного фінансового регулювання основних секторів економіки та брак фінансової грамотності серед широких верств населення. Економіка розвивається циклічно, і тому сьогодні вміння аналізувати зокрема й фінансову ситуацію у світі та своїй країні, бути небайдужим до перших ознак економічної кризи та мати сміливість почати діяти – це головні історичні уроки від наших предків, які витратили на подолання глобальної світової кризи під назвою "Довга депресія" понад двадцять років.
