Ілюстративне фото: facebook/ukrainianradio
"Моя любов до радіо неочікувано з'явилася"
Щороку 13 лютого відзначають Всесвітній день радіо (World Radio Day), вшановуючи ту важливу роль, яку воно відіграє в об'єднанні людей і сприянні спілкуванню та взаєморозумінню. Я вас вітаю з цим Днем і одразу хочу спитати, що для вас означає День радіо або саме радіо? Це просто журналістська робота, один з її видів, чи маєте якусь свою магію роботи на радіо?
Катерина Некреча: Я вас також вітаю з Всесвітнім днем радіо і дякую за запрошення. Я хоча би звернула увагу на цю дату, тому що, на жаль, вир події такий, що кожен журналіст часто працює в своїх темах і не звертає увагу навіть на якісь такі дати. Хоча моя любов до радіо, саме любов до радіо, вона неочікувано з'явилася. Для мене завжди пріоритетом було телебачення, візуальний контент. Моє особисте знайомство з радіо почалося в 2015 році, коли ми створили Радіо Крим.Реалії – це спільний проєкт Радіо Свобода і Першого каналу Українського Радіо. Це були ефіри на середніх хвилях для окупованого Криму. І тоді я була вражена, наскільки я телевізійна здавалося б людина, якось у цю атмосферу занурилася. Тому що це особливе спілкування. Особливе спілкування і з гостями цих ефірів, зі слухачем, в першу чергу. Особливо, коли є дзвінки телефоні, є "коннект" із аудиторією. Ми ж усі слухаємо радіо, як зазвичай, десь на кухні, коли щось робимо. Зараз може більше в навушниках, в машині хтось їде, хтось музику слухає, хтось розмови. Але це ніби як один на один спілкування. І мені здається, що отаку інтимність цього спілкування, важливість дає саме радіо.
Радіо – це стратегічно важлива річ для української держави сьогодні
Існує твердження, що, мовляв, радіо вже трошки застаріло, що воно ніби уже не є таким радіо, яким було на початку свого створення. Зараз все переходить трохи в інший формат. Утім, є таке явище, як подкасти, і воно дає ніби новий виток для розвитку радіо. Для вас наразі функція радіо і взагалі потреба його реформування – які вони? Як ви взагалі бачите цю картину?
Катерина Некреча: Ви знаєте, ще 10 років тому я би ще, можливо, якось прислухалася до тези, що радіо – це в минулому, зараз – телебачення, а останні кілька років ми бачимо, наскільки інтернет розвивається, різні платформи (і подкасти, і відеоформати, і стримінгові платформи). Насправді дуже багато всього. І ніби як це все мало би перемогти радіо. Але досі не перемогло і, на мою думку, навряд чи переможе. Якраз через цю специфіку. Чому подкасти такі популярні, хоча вони також пішли у бік відеовиробництва? Тому що це знову ж таки ніби один на один розмова зі слухачами, коли ти прямо говориш. І нам хочеться цього спілкування, це притаманно, це природно для людини. Особливо, враховуючи часи, коли почалися блекаути, повномасштабне вторгнення. Інших інструментів тоді не було. Було лише радіо. Насправді, коли ми мовили на окупований Крим, а з блекаутами окупований Крим зіштовхнувся набагато раніше, ми також зрозуміли, наскільки важлива ця історія з радіо, коли ти просто на будь-який приймач можеш спіймати хвилю, дізнатися останні новини, якісь поради, коли з тобою можуть комунікувати, якщо в тебе там не ловить мобільний зв'язок і немає виходу в світ через інтернет. І це там важливо для старшого покоління або ж для тих ситуацій, коли інших альтернатив зв'язку немає. Тому, безумовно, це стратегічно важлива річ для української держави сьогодні, на мою думку. І якщо ми говоримо про якусь конкуренцію, то я не думаю, що вона є. Тому що, наприклад, у нас в межах Радіо Свобода за ці роки трансформації сталося так, що радіо – це окремий продукт. Але ми одночасно рухаємося в бік мультимедіа, в бік відео. Цього потребує аудиторія. І, зрозуміло, що ми також йдемо назустріч аудиторії. Але мені здається, що тут конкуренції між собою немає бути. Все це має існувати, тому що кожен окремий глядач, слухач і читач має обирати для себе, в який момент і яким чином він хоче споживати цю інформацію. Тому вболіваючи за українські медіа загалом і в принципі, хочеться, щоб всі вони розвивалися у цих напрямках.
Катерина Некреча. Фото: facebook/kateryna.nekrecha
"Поки Харків говорить і з нами на зв'язку – країна тримається і не здається"
Радіо Хартія – це дуже молоде радіо. Ви з'явилися в просторі 24 липня 2024 року і ви мандрівне радіо. Розкажи про саму концепцію і як ти відчуваєш зараз радіо? Радіо Хартія для тебе – це що?
Іванна Скиба-Якубова: Ой, а давайте я почну з того, що я нас усіх разом з вами привітаю з Всесвітнім днем радіо. І подякую вам за вашу роботу, тому що ми у вас багато чому вчимося і нам страшенно важливо йти певними проториними стежками, за такими "дорослими голосами". Десь у чомусь, можливо, їм суперечити, але скоріше на якомусь вже стилістичному рівні. А на етичному рівні ми дуже багато на вас взоруємося.
Якщо говорити про наш формат і нашу мандрівну компоненту, то маю сказати, що станом на зараз наша мандрівна, весела, піратська, розхитана, нескорена шхуна трошки осіла в порту. Ми завели стаціонарну студію. Це не означає, що ми відмовляємося від мандрівного формату. Це означає, що ми намагаємося трохи розширитися. І, чесно кажучи, холодно. При "мінус 10" дуже некомфортно говорити із мандрівної студії. Тому ми на зиму завели собі пристанище в межах Харкова. Але якщо серйозно, то, власне, це пристанище для нас теж є важливою історією, бо для нас це можливість говорити з Харкова і про Харків. І прив'язувати, в тому числі, і світові новини, за якими ми спостерігаємо до наших харківських реалій. Знаходити харківські голоси і їх підсвічувати, тому що поки Харків говорить, поки ми чуємо, що Харків із нами на зв'язку – це означає, що країна тримається і не здається. Поза тим, з весною, я думаю, що наш мандрівний формат повернеться. Для тих, хто не знає, ми маємо таку мобільну студію, яку ми дражнимо нашою "піратською шхуною", яка нам дає можливість їздити у різні прифронтові території, куди можна доїхати і збирати там голоси, історії і передавати їх вам.
Іванна Скиба-Якубова. Фото: facebook/ivanna.skyba
"Це радіо взаємної підтримки"
Виходить, що, здавалося би, безмежні можливості, які зараз нам дають соціальні мережі, все одно потребують якоїсь основи, щоб на ній стояти. Отже, щось то в цьому є?
Іванна Скиба-Якубова: Я кажу, що ми "фабрика з виробництва кентаврів". Зараз поясню, наскільки кентавр багатоскладовий, тому що з одного боку в нас половина команди – цивільні, а половина команди – військовослужбовці, які несуть службу в 13-й бригаді Нацгвардії "Хартія". А з іншого боку – це такий кентавр, тому що це радіо з відео. Станом на зараз ми виходимо в двох форматах. Ми виходимо голосом на сайті radiohartia.com. І ми виходимо з відео на Ютубі, який так і називається Радіо Хартія. І попри те, що ми радіо, ми якось дуже боремося за красоту і чистоту картинки. Тому що нам здається, що сьогодні такий час, коли… Знаєте, люди, в принципі, дуже по-різному сприймають інформацію – хтось очима, хтось вухами, хтось на дотик. На дотик поки що я не знаю, як зробити ще й таке радіо. Але ми справді намагаємося дати ці два канали, два потоки, подивитися, що з цього вийде, що буде більш затребуваним і за що нам зараз самим важливіше триматися – тільки за голоси чи за голоси і обличчя, що нас усіх підтримує. Бо ще одна річ, про яку ми говоримо, що це радіо взаємної підтримки. Ми намагаємося знайти способи бодай хоч трошки зашити ці катастрофічні розриви воєнного часу – розриви між прифронтовими, фронтовими і тиловими досвідами, військовими і цивільними, тими, хто залишився і тими, хто поїхали – і спробувати знайти ту спільну мову, яка допоможе бодай зрозуміти. Ми ці досвіди вже іншим не передамо, але хоча би їх оприявнити, дати можливість кожному і кожній і сказати: "Ось я такий або така сьогодні є".
