Зустріч президента України Володимира Зеленського та прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера в Києві, 16 січня 2025 року. Фото: president.gov.ua
"Ситуація була цілком очікувана і до неї готувалися"…
Що маємо на сьогодні з допомогою США для України?
Теперішня ситуація була цілком очікувана і до неї готувалися. Минулого року була велика занепокоєність, що "Рамштайн" (зустрічі координаційної групи держав-союзниць України щодо подальших поставок їй зброї та військової техніки – ред.) може просто захлинутись із новим лідером. Але "Рамштайн" відбувся і лідерство перехопила Велика Британія. Новообраний міністр оборони Сполучених Штатів був на Рамштайні, але виглядав, як спостерігач. І використав трибуну цієї групи для політичних заяв, які не стосувалися України, а саме політики США щодо Європи. Бачимо, що зараз "Рамштайн" працює і поки що в повному складі – 50 держав. Я підозрюю, що під тиском нової адміністрації США частина з цих держав якщо не вийде тишком із цієї команди, то заляже на дно.
Зараз говорять про "старлінки": можуть чи не можуть їх вимкнути для ЗСУ? Наскільки ми маємо бути готові й чи готові ми до цього?
Старлінк – критична проблема. Американці і Маск можуть таке зробити і це буде дуже болючим ударом по Україні. Нова адміністрація здійснює тиск на європейських партнерів, не тільки припинивши фінансування нових проєктів, підготовку нових пакетів для передачі зброї Україні, а й намагається зробити все, щоб і європейці пішли за нею слідом. І це теж погана тенденція.
Тиск Трампа на Британію, Францію, скандинавських, балтійських партнерів спонукає до більш активних дій і до лідерської позиції
Вони не перекладають на Європейський Союз зусилля щодо оборони України, а намагаються так само їх на свою колію поставити? Ви це хочете сказати?
Виходить, що так. Важелі у них для цього є. Чи втримаються під тиском Сполучених Штатів наші європейські партнери? Я не знаю, поки що ми бачимо, що на такі держави, як Британія, Франція, скандинавські, балтійські партнери, цей тиск не те що не справляє того результату, якого хотіли б у команді Трампа, а навпаки спонукає їх до більш активних дій і до лідерської позиції. Буквально днями було оголошено про пакети допомоги, які готуються Німеччиною, Фінляндією, державами Балтії, британці планують оголосити новий пакет підтримки Україні. Тиск з боку США – це не жарт. Є потужні члени НАТО, такі як Британія, Франція, які мають своє ядерне озброєння, мають потужний військово-промисловий потенціал. А є ж і менш сильні держави-члени — східноєвропейські партнери по НАТО, які мають на озброєнні переважно американськє озброєння. І залякування США, що от ми виведемо свої війська з вашої території, що не будемо вас підтримувати в НАТО… З одного боку, начебто американці говорять, що Північноатлантичний договір працює, що до п'ятої статті ніяких питань немає. Але коли при цьому говорять, що вибачте, але ми війська з вашої території виведемо, які були поставлені, щоб у випадку несподіваного нападу Росії підтримувати ці держави – це викликає занепокоєння взагалі щодо дієвості Північноатлантичного альянсу.
.jpg)
Павло Лакійчук. Фото: facebook
У фінансовому співвідношенні до власного ВВП для маленьких європейських країн це були величезні суми
Як можуть розвиватися події в контексті підтримки Європейським Союзом України далі залежно від подальшої політики адміністрації Трампа?
Треба все ж таки розділити це питання: наскільки буде тривати допомога з боку наших європейських сусідів до України і наскільки вони здатні підвищити свій оборонний потенціал. Коли американці кажуть, що основна допомога Україні була направлена зі Сполучених Штатів, вони, щонайменше, кривлять душею. Якщо по техніці, по боєприпасах дивитись, то внесок Європи був якщо не більший внеску в цілому, то десь дорівнював їм. Європейці змогли запровадити низку програм, до яких американці не долучилися, але які мають ширший контекст. Та ж чеська програма, коли європейські держави фінансують закупівлю боєприпасів поза межами Європейського Союзу, не в Сполучених Штатах – це держави Азії, Латинської Америки, Африки для передачі Україні. Це данська ініціатива, коли європейці, не Штати, виділяють кошти на виробництво зброї безпосередньо в Україні. В цьому році ми виробили самохідних артилерійських установок "Богдана", зокрема, більше, ніж отримали від всіх наших партнерів разом. І це завдяки данській ініціативі. Є ще низка інших креативних проєктів, які через Європу спрямовані на допомогу з інших держав світу, зокрема Австралії тощо. І тут потенціал великий. Далі говоримо про те, що надали європейці зі своїх арсеналів безпосередньо. Кожна держава надала в порівнянні зі Штатами значно менше в прямому сенсі. Але якщо подивитися щодо їхніх спроможностей, то вибачте, ну, м'яко кажучи, американці в самому хвості плетуться. І коли маленькі держави, такі, як наші сусіди балтійські, передавали і продовжують передавати все до останньої нитки, даючи Україні – данці, голландці, коли віддають ту ж артилерію Україні, кажуть: "Ну, нічого, до нас поки рашисти дійдуть, якось впораємося". І навіть у фінансовому співвідношенні до власного ВВП – це величезні суми. Американці менше 1% віддають від свого ВВП.
"Ляпас від США витверезвляє дуже потужно і європейці замислюються"
Що може бути з НАТО в найближчий час?
Стармер (прем'єр-міністр Великої Британії – ред), анонсуючи черговий пакет зброї Україні, цікаву фразу говорить: "Ми продовжуємо, незважаючи на тиск, передавати зброю Україні, щоб або Україна змогла посісти позицію сили в майбутніх перемовинах, або Україна змогла продовжувати чинити спротив ворогу". І та і та опція позитивна, але яка з них, зрештою, буде – вони не знають. І ми, власне кажучи, ще не знаємо. Наша задача зараз – чинити спротив, а там, як складатиметься ситуація на полі бою. Так, власне кажучи, і з Північноатлантичним альянсом. Європейські держави НАТО такий ляпас від США витверезвляє дуже потужно і європейці замислюються про свою роль в альянсі, а також про можливість своєї оборони поза альянсом. Багато розмов іде про субблоки, під парасолькою загальної НАТО створення інших воєнних блоків чи воєнних союзів, де не варто сподіватися і чекати на схвалення, наприклад, тої ж Угорщини. Ви ж розумієте, що п'ята стаття – це круто. Але все одно принцип консенсусу ніхто не скасовував. І виникає дилема. Так, усі мають у випадку нападу на Балтійські держави об'єднатися в їх захисті, але тут виявляється яка-небудь Угорщина чи Словаччина, які кажуть: "Ні, а ми не хочемо". І далі що? Далі тижні, місяці обговорення, як бути далі? За ці тижні й місяці рашизм пройде до Берліна. Союзники шукають інші способи оперативної адекватної відповіді на російську агресію. І за великим рахунком те, про що мріяв Путін – зруйнувати єдність альянсу, руйнуються найпотужнішим членом цієї організації без примусу і без якогось тиску зі сторони. На жаль, така сьогоднішня історія: те, що здавалося вчора незрушним, сьогодні руйнує.
"У США насправді не все так добре зі Збройними силами, як на перший погляд здається"
Міністр оборони США Піт Гегсет доручив керівництву Пентагону і всьому американському військовому командуванню підготувати план зі скорочення оборонного бюджету на 8% щороку протягом наступних п'яти. Сполучені Штати збираються роззброюватися?
Трамп – людина дуже непередбачувана. Коли ми слухаємо заяви Трампа про українського президента, допомогу Україні, український бюджет, про втрати України і Росії в цій війні, ми дивуємось, звідки, з якої стелі він бере цифри. І тоді виникає питання до нових очільників американських спецслужб, до ЦРУ, до розвідувальної спільноти взагалі. Тут постає питання до Міністерства оборони, якщо Трамп збирається дійсно протистояти Китаю, як він каже… Ми мовляв, зараз віддаємо Європу Європі, а свій фокус уваги сконцентруємо на Південно-Східній Азії, на Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – то вибачте, треба спочатку подивитись, як нарощує свої потуги Китайська Народна Республіка, щоб зрозуміти, що за 30 років в збройному своєму вимірі вони пройшли величезний шлях до дійсно однієї із наймогутніших держав у збройному плані, в плані озброєння армії. Зараз вони стають однією із серйозних морських потуг в океані, не наздоганяючи, але наближаючись до Сполучених Штатів, будують нові авіаносці, атомні підводні човни до тих, які вже мають. Це, звісно, не 11-12 авіаносців, які мають Сполучені Штати, але вже перевищує кількість авіанесучих кораблів Британії, Франції разом узятих. Причому американці вимушені виводити із бойового складу флоту достатньо нові кораблі, продавати їх або передавати їх, зокрема, державам БРІКС, як не дивно і не смішно, через те, що вони їх не можуть утримувати. І тут же американці скорочують бюджет Пентагону. Я тільки про флот скажу: не вистачає особового складу на екіпажі кораблів. Тому що недостатнє фінансування і рівень оплати роботи військовослужбовця-моряка не відповідає тим запитам американських громадян, які вони б хотіли бачити. У Сполучених Штатів насправді не все так добре зі Збройними силами, як на перший погляд здається. В них така ж серйозна проблема, як і у європейських країн, тільки вона масштабована через розміри американської армії. І при цьому, говорячи про те, що американці планують зосередитись на пануванні в Тихоокеанському регіоні, вони скорочують свої витрати. Це якийсь нонсенс і дилема.
