Марк Сєрант. Фото Світлани Мялик
"Для мене це не було несподіванкою"
Ми наближаємося до такої дати, як три роки розв'язаної Росією повномасштабної війни проти України. На жаль, дуже багато захисників та захисниць України загинули, відстоюючи нашу свободу й незалежність та фактично борючись за Європу. Як ви побачили та відчули повномасштабну війну три роки тому?
Для мене це не було несподіванкою. Я розумів, що саме буде відбуватися, і попереджав своїх друзів. Але працював психологічний механізм — ніхто не хотів думати про найгірші сценарії. Я попередив свою редакцію у Польщі, щоб вони чергували, бо все, напевно, почнеться уночі. У той момент я був у Києві, мав заправлену машину, всі документи, підготовлені гроші, різні речі.
Справді, багато хто не вірив. А які фактори вказували на те, що буде війна?
Передусім це ультиматум Путіна до Заходу — аби він забирався на позиції перед 1990-ми роками. Такого не кажуть, якщо не хочуть зробити щось серйозне. А друге — для психосоматики Путіна дуже важливі дзеркальні дати: 22, 24, 02… Далі — скупчення великої кількості військ біля кордонів України та доставка крові на лайнерах. Адже кров дуже швидко псується, зберігати її довго неможливо, тому забезпечення кровʼю свідчить про те, що будуть воєнні дії. Були також містичні знаки — хтось вірить у це, хтось не вірить — наприклад, упав хрест на Софійському соборі, як це було у Другу світову війну. Добре, що велика частина ваших людей залишилися оптимістами. Бо якби панувала песимістична енергія, то нічого б не вдалося, усі б склали руки і сиділи. Українці не сприймали реальність війни і вірили в оптимістичний варіант до кінця. Але коли це сталося — після розчарування та шоку українці зібралися в кулак.
Захід не знав ані Росії, ані менталітету українців
Але світ не вірив. Хоча минуло вже три роки, а Україна продовжує протистояти цій терористичній державі Росії.
І потужній державі, адже Росія має величезні ресурси. Захід справді так думав, не знаючи ані Росії, ані менталітету українців. Захід вірить, що гроші вирішують усе, що з Росією можна домовитися, умиротворити її, втягнути в якісь економічні відносини. Так само вони думають про Китай, але це помилка. Щоб бути успішним у переговорах з Росією, ти мусиш показати, що можеш бути таким само жорстоким, як вони.
Повернімося до 24 лютого 2022 року.
Я досить добре пам’ятаю той перший день повномасштабної війни. Бомбардування почалися ще вночі. Я не спав, а був готовий до прямих включень. Коли перша бомба впала на Київ, я одразу подзвонив у свою редакцію і сказав, що все почалося, давайте робити включення. І написав також родині. Перші дні я не виїжджав із Києва, було відчуття, що життя перевертається наново. Я дуже вріс у Київ за десять років, він став для мене вже не другим, а першим домом. Але я поїхав до Польщі десь на шостий день повномасштабного вторгнення. Навіть не пам’ятаю дороги, бо я дивився, щоб не потрапити під обстріл, а водночас включався постійно до свого радіо і думав про те, як евакуювати мою тренерку, яку я забрав біля Гостомеля. Зараз вона у Швейцарії та вважає, що я врятував їй життя, хоча я так не думаю.
У перші дні війни "Польща вичистила свої склади майже до нуля"
Це так і є — ви врятували життя людині, бо невідомо, що могло б із нею бути далі, враховуючи події в Бучі, Ірпені, Мотижині... Як ви оцінюєте величезну підтримку і допомогу, яку надало польське суспільство Україні тоді, три роки тому?
Я оцінюю дуже позитивно. Проте мені б не хотілося аж таких романтичних поштовхів серця, а щоб це була більш розумна допомога, яка розкладається на роки. Щоб ми були менш емоційними. Справді, ми прекрасно вміємо робити такі речі спонтанно тут і тепер, але не вміємо розкладати своїх емоцій та позитиву на роки. І сьогодні все йде на спад, на жаль. Мені б хотілося, щоб на початку можна було інакше розкласти сили, відчуття, навіть страхи, адже мої колеги-журналісти не розуміли, як все буде і чи не зачепить усе це Польщу. Але так, ми розписалися як суспільство, проте застереження до влади, звісно, є, бо вона реально не була підготовлена, як і українська влада, до речі. Але я дуже вдячний тодішній польській владі, що вона, по-перше, не перешкоджала своїм громадянам усе це робити, а по-друге, що вона повірила в Україну як в державу і надала зброю, необхідну Україні в перші дні війни. Польща вичистила свої склади майже до нуля, навіть поліцейські не мали захисних бронежилетів. Тобто був момент, коли на наших складах залишилося амуніції лише на тиждень, якби раптом щось сталося. За тим пішла волонтерка, збори, підтримка українців, і польське суспільство почало випереджати владу. Самоврядування все зробило дуже швидко, скоординувало допомогу. До речі, поляки просто з кордону забирали українців по своїх домівках. Це викликало велике здивування у наших друзів із Євросоюзу.
"Вони не згортаються, а проходять кризу"
Минуло три роки. Польща залишається нашим союзником і партнером, багато робить для України у сфері безпеки та оборони. Як би ви оцінили українсько-польські відносини станом на сьогодні? Вони, можливо, згортаються? Чи трансформуються?
Я б не сказав, що вони згортаються, але вони проходять кризу. Це тому, що ми — і українці, і поляки — не вміємо налаштувати канали комунікації між собою. Ні польська влада не вміє комунікувати з українським суспільством, ні українська влада — з польським. А це — ключ, тому що в демократичних країнах вирішують усе суспільства, а політики лише підлаштовуються під обставини. Звісно, політики мали б дещо ініціювати, а не займатися популізмом. Але популізм теж не береться із порожнечі, бо є певні настрої та запити у суспільстві, проводяться опитування.
Марк Сєрант. Фото Світлани Мялик
"Якщо будемо разом, то ми реально міняємо геополітику у світі"
Ви хочете сказати, що політики підігрують певним настроям суспільства?
Думаю, що так. Ми дозволили бути інформаційній гібридній війні проти Польщі з боку Росії та інших гравців. Просто залишили порожнє місце на парковці, а туди заїхали інші водії. І я не бачу серйозних дій проти цього явища. Ми собі дозволили бути емоційними у наших відносинах, поведінка деяких лідерів насторожує. Коли відкрити мапу Польщі та України, то бачимо: якщо будемо разом, то ми реально міняємо геополітику у світі. А якщо приєднаються балтійські країни і певною мірою скандинавські — це буде для нас усіх дуже корисно.
Мені здається, що ми вміємо себе загнати в глухий кут у відносинах — я кажу і про українців, і про поляків. А потім кажемо: "Давайте будемо вирішувати ці проблеми". Ми їх вирішуємо — і нагороджуємо себе оплесками, мовляв, ми впорались, ми молодці! Комунікація є якраз тим інструментом, який змінює знання одне про одного. А відсутність комунікації — це завжди гірше, бо коли ти не знаєш свого партнера чи друга, то сам собі малюєш картинку, його образ, але це просто твої уявлення, які не відповідають дійсності.
"Це виборча кампанія та гра на емоціях"
Майже всі українці у Польщі працюють. А польські політики говорять, що варто позбавити українців допомоги "800+", це майже 8 тис. грн на місяць на дитину, якщо українці не працюють і не сплачують податків до польського бюджету. Це єдина матеріальна допомога, яка залишилась для українських дітей, і зараз тривають дискусії, щоб її скасувати. Чому зменшується підтримка українських мігрантів?
Мені здається, це виборча кампанія та гра на емоціях. Політики мають соціологічні дослідження, які показують, що з українцями в Польщі не все так добре, на думку суспільства. І політики цьому підігрівають. (У Польщі цьогоріч відбудуться президентські вибори, вже у розпалі передвиборча кампанія — ред.). Але такі заяви не з’являються просто так. Як працює антиукраїнська пропаганда? Коли ти побачиш, що десь у Варшаві красиві машини запарковані неправильно, зараз будеш мати двадцять тіктокерів, які це познімають, викладуть у мережу і напишуть: "дивіться, які ці українці погані!" А я живу у передмісті Варшави і бачу машини з українськими номерами, які нормально запарковані, але їх ніхто не буде знімати, бо тут немає сенсації. І ще будується така думка, мовляв, ми тут українцям допомагаємо, а вони на своїх "бентлях" ось що виробляють. Мені здається, полякам ламається мозок через неправильно намальований образ українця, який начебто у валянках та куфайці приїздить і буцімто тремтячими руками просить шматок хліба. Аж тут раптом приїжджає успішна людина на машині, яку ти бачив лише в автосалоні, і ця людина — біженець. Якщо ми не будемо між собою розмовляти, то буде гірше.
Багато поляків та українців не спілкуються між собою. Українці створюють собі "Україну за кордоном", живуть у своєму колі, ходять в українські магазини, до українських перукарів, тому й виникають інакші уявлення, ніж воно є насправді. Проблеми комунікації. Дякую вам за розмову і за підтримку, яку ви робите для України та українців. Віримо в перемогу України і сподіваємось, що вона буде нашою спільною перемогою.
Не втрачаймо надії. Ніхто не вірив, що СРСР розпадеться, але він розпався. Україна пережила Сталіна, Гітлера, думаю, вона ще багато чого переживе. Все буде Україна!
