Віталій Литвин у студії Радіо Культура
"Я третину життя провів на сході нашої держави"
Де ви зустріли повномасштабне вторгнення РФ?
Військова частина, де я проходив службу з 2016 року до 2024-го, була в Гостомелі. Але тоді було сформовано батальйонно-тактичну групу перед самим початком (повномасштабного вторгнення – ред.) Ще в 2021 році взимку ми виїхали на полігони, які були на Львівщині, потім на Миколаївщині. І повномасштабне вторгнення РФ я зустрів в рідних степах Донеччини та Луганщини, хоча сам я родом із Чернігівщини. Я можу заплющити очі та сказати, як можна доїхати з Лисичанська до Попасної і порахувати кількість поворотів. Я третину життя провів на сході нашої держави.
Влітку 2014 приєднався до добровольчого батальйону четвертого резервного батальйону НГУ
Ви підписали контракт у 20 років?
Закінчив у 2014 році Національний педагогічний університет в Чернігові за спеціалізацією "Історія правознавства" і приєднався до добровольчого батальйону четвертого резервного батальйону НГУ влітку 2014 року.
"Військовослужбовців 50+ років не потрібно списувати з рахунків"
Як ви ставитеся до зниження мобілізаційного віку?
Командир батальйону "Вовків да Вінчі" нещодавно сказав, що цих людей потрібно не мобілізовувати, а вмотивовувати. Колись я сказав, що мобілізаційний вік варто знизити до 22 років, тому що війна – це справа молодих людей. Це фізична витривалість і сучасні технології, які постійно впроваджуються в ЗСУ. Мобільний телефон, комп’ютер і ноутбук – невід’ємна складова в Силах оборони і безпеки України. Наша молодь може набагато швидше опанувати ці технології. Це не означає, що військовослужбовців 50+ років потрібно списувати з рахунків. Вони дуже ефективно виконують завдання на рівних з 19-річними. Вони мають розуміння, для чого вони це роблять. Коли я приєднався до лав Сил безпеки і оборони України в 2014 році, тоді не було якогось рекрутингу і великої мотивації. На той період я був зросійщений. Багато зросійщених громадян є зараз у нашій державі. Але на якомусь культурному ґрунті, який я вбирав від своїх батьків і бабусь, я ухвалив таке рішення. Я багато літератури читав українською мовою, хоча музику я слухав російською, фільми дивився російською. І тоді я зрозумів, які події відбувалися і до чого зараз нас схиляє РФ.
"2012 року РФ потопала в алкоголі, ненормативній лексиці та злочинах. Відтоді нічого не змінилося"
Чому ви вирішили піти в Сили оборони України?
Цей вибір почався із Революції гідності. Я брав участь на Майдані в Чернігові. Тоді складно було діставатися до Києва, були блокпости. Розуміння того, що є рух, євроінтеграція, рух в майбутнє і в демократію, в сучасний світ. В 2012 році, коли ми проїхали 2000 км по території РФ, я побачив, чим ми відрізняємося. Тоді РФ потопала в алкоголі, ненормативній лексиці та злочинах. І нічого не змінилося. Мабуть в той період я захотів щось змінювати в собі, державі та взагалі в своєму оточенні. Було розуміння, що РФ хоче більшого і значущого впливу на нашу державу. Я розумів, що зараз той момент, коли ми маємо відстояти свою державу, культуру, територію і громадян.
Український реп пропагує українську культуру
Коли ми віримо картинці в телевізорі – дуже загрозливо, чи не так?
Так, усі ці серіали про ментів, фільми, які романтизують бандитські відносини, далекі від нашої української культури. Їхню музику, пропаганду наркотичних речовин в реп-культурі слухали наші діти з 14 років. Український реп пропагує українську культуру і боротьбу за визволення тимчасово окупованих територій. Вже є різниця: наркотики і боротьба за існування. Між нашими державами і культурами колосальна прірва.
"Перше питання на співбесіді в мене – Що ви хочете робити?"
Яка в нас демографія української армії?
Різношерста. В мене люди від 22 років і до 50. Люди, які провели в армії на два роки менше, ніж я живу. Це зараз мій підлеглий особовий склад. Важливо, як командири будуть працювати зі своїм особовим складом. Мені дуже допомогло те, що в мене була практика в нашому університеті: педагогічна, юридична і археологічна. Є ґрунт, на якому ми стоїмо – це наш культурний ґрунт і є те, для чого ми це робимо – це наші діти. І цей педагогічний досвід, вивчення психології відклалися в мне в мозку і я просто розумію, як працювати з людьми. Байдуже якої вони статі та віку. Перше питання на співбесіді в мене –"Що ви хочете робити?" Мені важливо, щоб людина займалася тим, чим вона хоче. Тоді вона буде віддаватися і їй це буде подобатися. Армія – це багато посад і багато людей. Це зріз нашого суспільства. Армія – це наша держава і культура. Армія – це ми. Там є різні громадяни. Є ті, хто вчинив злочини і відбував покарання і вони зголосилися. Це не скасовує той факт, що вони патріоти своєї держави. Люди, які раніше пішли в СЗЧ, жінки, які працювали на різних посадах чи були домогосподарками, доєдналися до армії і вони ефективно виконують завдання. В мене так само є жінки, які виконують завдання на рівні з чоловіками і їм від 19 до 50 років. З людьми потрібно спілкуватися і розуміти їх. Спілкуватися про культуру і нашу історію. Існує думка, що складні часи народжують сильних людей. Десь мій батько чи дідусь не прийняли правильного рішення. Відтак мені доводиться тепер приймати ці рішення.
.jpg)
Віталій Литвин і Тетяна Трощинська у студії Радіо Культура
"З дітьми потрібно відвідувати Алеї героїв, щоб вони розуміли, що це реальність, в якій ми існуємо"
Як говорити з дітьми про війну?
З дітьми треба говорити. З дітьми потрібно навіть відвідувати кладовища, Алеї героїв, щоб вони розуміли, що це реальність, в якій ми існуємо. Росія з нами не надовго, вона з нами назавжди. Мріяти, що вона зникне і з’явиться океан, марно. Ми маємо стати сильною державою, яка буде тримати свої кордони. Мене лякає велике припинення вогню, оскільки Росія знову почне своє зросійщення наших дітей. Це найголовніше, що ми не маємо втратити. Ми будемо будувати зброю, робити сучасні технології. Наші розробки в деяких випадках кращі, ніж зразки західного озброєння. Крім того, вони дешевші та2 якісніші. В цьому розрізі ми маємо навчати дітей нашим сучасним технологіям. Кожен хлопець і дівчина від 16 років мають пройти якусь базову загальну військову, медичну і тактичну підготовку. Це має бути буденність. В мене в машині лежать турнікети. Поранення отримують усі: від дітей до чоловіків. Уламок ракети чи куля не обирає. Це має бути база, яку викладають в школі для захисту життів себе і своїх сусідів.
Постаті змінюються, кордони держав змінюються, а шлях нашої боротьби залишається
Що для вас означає припинення вогню?
Це зниження інтенсивності бойових дій. Прогнозували, що буде затишшя, коли відбудуться вибори в США, буде затишшя, коли робоча група приїде в Україну, буде затишшя, коли Трамп зустрінеться з європейськими президентами. Тобто, ми шукаємо якусь дату, до якої прив’язатися. А РФ ставить дати захоплення наших міст. У нас є шлях війни і боротьби, на якому кожен громадянин на своєму місці має робити максимум, щоб ми існували. Цей шлях буде дуже довгий. Він уже йде понад 10 років і ще триватиме 10-20 років. Нам на цьому шляху слід навчитися жити, шанувати, і боротися. Вшанування, жалоба, виховання наших дітей, боротьба і життя. Війна. Смерть. Життя. Війна – ми боремося за своє існування. Поряд з війною існує смерть. Після смерті все одно є життя. Це діти наших побратимів, за яким ми несемо відповідальність. Це діти наших воїнів, за яких несе відповідальність усе наше суспільство. Тому ми не повинні прив’язуватися до дат і якихось політичних постатей. Ці постаті змінюються, а шлях нашої боротьби залишається.
"Зірка – це пам'ять про втрачених побратимів"
За що ви отримали звання Герой України?
Для мене ця зірка – це пам'ять про втрачених побратимів. Коли мені вручали зірку Героя України, президент Зеленський тоді вперше відвідав лінію бойового зіткнення. Тоді я виконував завдання в складі батальйону тактичної групи. Тому ця нагорода спільна для всіх нас. Будь-який вчинок, який я зробив, був за допомогою мого побратима. Це не я стріляв з гармат і привозив боєприпаси. Ця спільна робота приводить до заслуг певних людей. Мене навчив їздити на БТР мій підлеглий. Ми навчалися один в одного і ми формували себе разом.
