Лесь Курбас. Фото з відкритих джерел
Театр авангардний, метафоричний, умовний — найбільша реформа Курбаса
25 лютого 1887 року народився Лесь Курбас. На вашу думку, чи доречно називати його реформатором українського театру?
Я вважаю, що це цілком доречне формулювання. Адже те, що зробив Лесь Курбас для українського театру та української культури загалом, важко переоцінити. Якщо говорити про його реформи, то одна з найважливіших — це те, що він змінив курс розвитку українського театру в зовсім інший напрям. Це вже був театр авангардний, метафоричний, умовний, у дусі пошуків тодішнього європейського та світового театру. Це була найбільша реформа Курбаса. До того у нас існувало таке вершинне явище, як "корифеї українського театру", їхні роботи також важко переоцінити. Вони зробили надзвичайно багато, хоча ми іноді знецінюємо їх, говорячи, що корифеї працювали в такому собі народному етнографічному мистецтві. Їм властивий був реалізм та психологізм. Перші послідовники корифеїв тримали цю високу планку, але почалося ХХ століття, з’являлися нові течії, і митці не могли не реагувати на ці зміни.
Лесь Курбас: "Традиції треба поважати, а не схилятися перед ними"
Лесь Курбас ставився до корифеїв з великою повагою і казав, що вони є останніми з могікан. Він дуже успішно працював у театрі Садовського як актор, але мав доволі категоричну позицію: "Традиції треба поважати, а не схилятися перед ними. Стати їм на плечі — і йти далі". Саме це Курбас і робив, розуміючи, що український театр має постійно розвиватися, а не застигати у певних формах. Він завжди щось знаходив, це приносило йому успіх та визнання, а потім продовжував працювати і шукати щось інше. Тому що розумів, шо мистецтво і театр — це невпинний рух. Не може не надходити нова кров і не циркулювати свіже повітря, це для театру вкрай необхідно.
Курбас актуалізував творчість Шевченка і розвинув метафоричний театр
Якщо говорити про інші здобутки, то будь-які етапи, до яких долучався Лесь Курбас, є вкрай важливими. Тут можемо згадати і "Молодий театр", і мистецьке об’єднання "Березіль", але варто ще згадати його період роботи в театрі Шевченка. Це був недовгий період, але саме тоді він створив виставу "Гайдамаки" за поемою Тараса Шевченка. Ця вистава повністю змінила вектор розвитку українського театру, тому що саме в ній реалізувалась ідея Леся Курбаса про синтетичний театр, про який він завжди мріяв. Тобто щоб усі складові вистави були на однаково високому рівні — робота режисера, акторів, художника, гримера, композитора, хореографія, пластика, і щоб усе це працювало на основну ідею вистави. Лесю Курбасу вдавалося із творів, які він брав до постановок, робити надзвичайно актуальні висловлювання для глядача. Якщо говорити про "Гайдамаків" Шевченка, то поет був для нас завжди певною іконою, а Курбас наблизив розуміння того, що Шевченко — реальний геній і пророк, слова якого дуже відгукуються глядачеві. Це велика заслуга Леся Курбаса, бо він актуалізував творчість Тараса Шевченка і розвинув метафоричний театр, збагативши цим практику української сцени. Після Курбаса багато театрів, аматорських і професійних, почали активно зверталися до "Гайдамаків".
Повісити над ліжком заклик "Хочу перемагати!"
Щодо історії контексту довкола Леся Курбаса. Ми маємо справу з величиною, особистістю, харизматом, філософом. Напевно, його можна так називати?
Саме так. Є книжка "Філософія театру". Не випадково Леся Курбаса називали філософом театру. Щодо Курбаса можна сміливо застосувати поняття "геній". Плюс в його особі маємо спраглість до самопізнання та світопізнання. Він мав розуміння того, що життя занадто коротке, тому треба багато встигнути. Його учні розповідали, що Лесь Курбас закликав цінувати кожну хвилину життя, а своїм акторам він рекомендував повісити над ліжком заклик "Хочу перемагати!", щоб вони кожного ранку прокидалися, читали цей заклик і виконували його як заповіт на цілий день. У контексті наших сучасних подій цей заклик звучить дуже надихаюче, тому що нам в будь-якому разі треба залишатися сильними.
Важливо також пам’ятати, в якій родині народився Лесь Курбас. Це були актори театру "Руська бесіда", які заклали у ньому фундамент любові до театрального мистецтва. Потім був дуже важливий період у житті, коли Курбас вступив на філософський факультет Віденського університету. І насправді філософія — це значна частина життя Леся Курбаса, яка згодом дуже органічно ввійшла у його вистави, котрі були не просто переказами якихось історій, а сягали філософських звучань. Це велика заслуга Курбаса, що він розширив сприйняття того, якою багатоплановою і багатошаровою може бути вистава.
Ірина Зубченко у студії Радіо Культура
Курбас добре усвідомлював, що Україна і Росія — це різні вектори існування
А як щодо політичних поглядів? Чи був Курбас яскраво антиросійським?
Так, був. Курбас жив у дуже непростий час, коли змінювалися влади. Коли до управління прийшла радянська влада, то були певні компроміси, на які він ішов у своїй роботі, але з особливостями. Наприклад, показовою є історія з його виставою "Диктатура", коли він не хотів брати до постановки цю п’єсу. Він пішов на компроміс — і взяв цю п’єсу, але поставив її безкомпромісно чесно, після чого виникло ще більше проблем із владою, яка закидала йому певні перекручування фактів та "оспівування куркульського побуту". Йому закидали, що у цій п’єсі він фактично поміняв місцями негативних і позитивних героїв.
Якщо звернемося до щоденників та спогадів Курбаса, то від самого початку творчої діяльності він розумів, що орієнтуватися на російську культуру українському театру абсолютно не треба. У нього є така фраза, що російський театр розвивався у дуже сприятливих умовах і в деяких моментах міг би навчити чогось українського митця, але паралельно вони ж будуть нав’язувати свій світогляд. Курбас розумів, що такого не може бути в жодному разі і що орієнтуватися треба на Європу, на широкий світ, де відбувається багато цікавих процесів. Треба здійснити поворот до Європи, до самих себе, вважав Курбас. Він захоплювався Сковородою, в одному з трактатів котрого є фраза: "Дякую, що ви мені мене знайшли". Саме цим займався Лесь Курбас для українського суспільства — знаходив його, розвивав, пробуджував національну свідомість, яка для нього була вкрай важливою. Він завжди закликав "не дивитися на культуру через московське вікно", це його прямі слова. Думаю, Лесь Курбас добре усвідомлював, що Україна і Росія — це різні вектори існування.
Open Kurbas — поринайте у цей неймовірно цікавий світ
Чи можемо ми сказати, що нам не вистачає того залишеного Курбасом спадку, щоб вибудувати свою театральну школу?
Мені важко про це міркувати, бо я не практик сцени. Я інколи слухаю роздуми деяких режисерів, які кажуть, що у Леся Курбаса дуже цікаві думки і тексти, але немає сформованої системи, якою можна було б легко послуговуватися. Але якщо ми зануримось у ці тексти глибше, прочитаємо спогади акторів і самого Курбаса, то побачимо багато теоретичних і практичних моментів, як вони працювали над роллю, які мали завдання у цій роботі. Це можна по крихтах збирати і поступово запроваджувати у свою діяльність. І тут варто дослухатися важливих думок Леся Курбаса про те, що не варто шукати собі ікони й орієнтуватися лише на них. А треба розуміти, що життя дуже швидкоплинне, воно стрімко змінюється, тому, надихаючись минулими поколіннями, слід послуговуватися набутками і не зачинятися у законсервованому стані українського театру, а дивитися навкруги, встотувати це і залучати у практику театру. "Вікно в Європу" не треба зачиняти, причому не копіювати, а розширювати свій світогляд.
Куди б ви порадили піти, щоби більше дізнатися про Леся Курбаса?
Окрім самого Музею театрального, музичного та кіномистецтва, у нас ще триває проєкт "Лютий/Курбас", до цих подій ми запрошуємо відомих театральних режисерів і згадуємо Леся Курбаса в екскурсіях. А якщо вам складно приїхати, користуйтесь цифровою платформою Open Kurbas, де викладено надзвичайно багато цінних матеріалів, пов’язаних із Лесем Курбасом — афіші, програмки, світлини тощо. Дивіться й поринайте у цей неймовірно цікавий світ.
