Вахтанг Кіпіані та Тетяна Трощинська у студії Радіо Культура. Фото: Радіо Культура
"Ми і творимо українське військо, й шануємо тих, хто був перед нами"
Розпочнімо з роботи Корпусу "Хартія" та роботи Хорунжої служби, тому що це доволі унікальний проєкт, якщо говорити цивільною лексикою. Як це працює? Усі чули слова "Хорунжа служба", але точно багато не знають подробиць.
Ми не є першими, хто намагається побудувати чи перебудувати військо, не чекаючи, коли там будуть знамениті установчі документи, в яких все буде прописано. Тобто ми йдемо до НАТО вже. І в цьому сенсі ми також використовуємо традицію українських збройних сил, війська в різні історичні епохи. Колись були такі люди — хорунжі. В основі своїй це прапороносці, тільки не ті, що фізично тримають прапор, а ті люди, які підтримують бойовий дух, які відповідають за військові традиції, вшанування тих, хто воює, тих, хто загинув.
Півтора роки тому, коли я перевівся із ЗСУ до тоді ще бригади Національної гвардії України "Хартія", то одна із задач, яку командир бригади поставив мені і моїм побратимам, — побудувати систему, яка би пропускала весь наш військовий організм, всіх людей, які служать, — і тих, хто щойно прийшов, і тих, хто давно служить — через систему історико-ідеологічної підготовки і підтримки. Ми це розглядаємо як неуникненну потребу, бо люди до війни не так часто задумувалися над тим, що нас об'єднує, а нас від росіян відрізняє тільки те, що ми знаємо, тільки те, що ми шануємо, кого ми любимо, які слова ми промовляємо, які пісні ми співаємо, яким героям ми віддаємо шану. Бо в решті — расово, мовно, релігійно, ми часто дуже схожі на них. І це треба якось підкреслювати, щоб вояки розуміли, що українець — це той, хто шанує українських героїв, той, хто знає історію різних визвольних війн за Незалежність. І Хорунжа служба допомагає в системі підготовки військовослужбовців не забувати про цей наголос, що ми і творимо українське військо, й шануємо тих, хто був перед нами.
Наприклад, ми воюємо в тих місцях, в яких 100 років тому армія УНР, приміром, воювала за український Харків, Суми, Бахмут. У нас є бригада в складі корпусу, яка носить ім'я Болбочана. Тому ми не можемо про нього не говорити, бо це частина нашої вже тепер сучасної військової ідентичності. Тому назагал ми творимо бойовий дух, ми його підтримуємо, ми пояснюємо, що відбувається.
І, знову ж таки, це важливий нюанс: Путін веде війну з нами на історичному фронті. Відповідно, ми теж маємо тримати свій історичний фронт усередині Збройних сил, Сил оборони в широкому контексті й тих людей, які нас підтримують серед цивільних. Тому нам всім потрібно знати плюс-мінус одне і те саме, і тому є і публічна складова робота Хорунжої служби.
"Ми мусимо тепер мстити росіянам на всіх фронтах, де ми є"
Ти згадав НАТО. А чи є якийсь аналог або щось подібне в Альянсі?
Я, чесно кажучи, ну, не мав ще часу так підняти голову і там роздивитися, а що у наших партнерів. Але нещодавно виникла потреба пояснити, що таке Хорунжа служба і що вона робить англійською мовою. Я написав у фейсбуці відкрите прохання допомогти з тим, як би це передати. І там одна з найцікавіших дискусій фактично останнього часу, де сотня людей, а може і більше, взяли участь. Причому це є native speakers, тобто люди, які, українці з Америки чи з Європи, які англійську знають як рідну і так далі. І вони пояснили, і Оксана Маркарова, колишній посол США, включилась і пояснила, що насправді немає прямого аналогу в жодних силах оборони північноамериканських держав або в Європі, але там входить психологічна, соціальна, гуманітарна, різні групи підтримки. Ми певною мірою це в одній організації зберегли.
Тому, щоб пояснити, чим займається Хорунжа служба, наприклад, іноземцю, варто сказати, що ми займаємось духом. У багатьох доктринах і багатьох документах НАТО є про бойовий дух. Є підтримка бойового духу як складова підготовки і складова успіху. Тому що якщо вояк має найсучаснішу зброю, але не має бойового духу, то він її буде або невірно застосовувати, або просто кине зброю. І це одна з речей, на яку противник завжди впливає, щоб знизити цей бойовий дух, підірвати віру в спроможність, підривати лють, яку нам треба в собі плекати, і пам'ятати, що ми мусимо тепер мстити росіянам на всіх фронтах, де ми є. Не тільки на реальному фронті, бо, очевидно, наші солдати вже не потребують підштовхувань, але нам треба вичавлювати російську мову, російську культуру, російські наративи, російську ідеологію, російські маркери з нашого публічного простору, в якому є не тільки військові, але й цивільні люди. Тому, думаю, що нам НАТО в тому сенсі не указ, бо вони не так глобально, на мій погляд, підходять до цього питання, але ключове в тому, що вояк, який знає, за що він воює, краще воює, ніж той, який з примусу або навіть з такого патріотичного покликання, але до кінця не розуміючи.
"Усі ключові ідеологи українського самостійницького руху – східняки"
Тобто, ми говоримо зараз про те, що знання історії пов'язане з мотивацією, вірно?
Ключове, що дають у бригаді, в корпусі багатьох підрозділів Сил оборони, — це вміння ефективно вбивати ворогів, захищати себе, рятувати себе, рятувати товаришів, тобто бойові мистецтва, тактика, поводження зі зброєю, бойова медицина. Все, що допомагає вижити і виграти поле бою. Це ключове. Але водночас питання мотивації є ключовим. І таким було припущення, і наш командир тоді про це казав, "давайте перевіримо, що можливо ті підрозділи, з якими активніше говорити, по-людськи, нормально, відкрито, не приховуючи складних моментів" (будуть більш вмотивованими – ред.). От, наприклад, у нас є проєкт такий "Герої Хартії", і там є різні портрети історичних діячів, то у нас в одному іконостасі є і Петлюра, і Болбочан. Для тих, хто знає історію, оці фігури, вони не те, щоб ворожі, але Болбочана вбили, розстріляли за невиконання військових наказів, а командиром військової і командиром держави тоді був Петлюра. Але ми пояснюємо нашим воїнам, що для нас важливо знати і про це, і про це. І ми шануємо Болбачана за його перемоги військові, в Петлюру — за те, що він будував державу, не приховуючи критичних моментів, коли одному не вдалося одне, а другому — друге. Все крутиться навколо того, що тобі не треба знати як професору історії, але ти маєш чітко розуміти, що для тебе є ключовим, тобто де є цемент, де є опора, і те, куди б'є росіянин, коли хоче тебе демотивувати. А історія, ще раз кажу, — це один з тих моментів. Якщо ти східняк, тобі кажуть, що ці західняки націоналісти, бандери і так далі. А потім людина дізнається, що всі ключові ідеологи українського самостійницького руху – східняки. І Донцов, і Міхновський, і багато інших — східняки. Тому людина з сучасної Дніпропетровщини, наприклад, має пишатися своїми земляками, які били росіян, або робили те, що робили, задовго до того, як це стало таким популярним, як сьогодні. Тому для нас важливо говорити з людьми про їхнє життя, бо воно у війську продовжує тривати.
Хотіла би повернутися до духу, про який ти сказав. Як з духом працюють росіяни, куди вони б'ють з того, що ти бачиш? І це можна розділити і на військо, і на тил, тому що в тебе по службі багато зустрічей з різними людьми буває, і я думаю, що ти бачиш і ту, і ту сторони.
90% роботи всіх офіцерів, і сержантів, і солдат, які проходять службу в хорунжій службі, — це робота з військовослужбовцем. Тобто ми буваємо і є, навіть в цей момент, коли ми з тобою зараз говоримо, відбуваються лекції на полігонах, в навчальних центрах, у військових підрозділах з солдатами, рекрутами, сержантами і офіцерами. Кожен день і протягом вже багатьох місяців. Тобто, фактично, ми "інфікуємо", скажімо так, людей знаннями про минуле, яке є актуальним. В цей самий час Росія через свої засоби масової інформації, через своє кіно, через, не знаю, чи в них існує інститут політруків або відповідників, так би мовити, сучасного рівня. І це означає, що ми стикаємося з ворогом, який нас не вважає за людей, а йому про це розказали. Бо, наприклад, дегуманізація ворога є природною під час війни. Якщо раніше ми були братським народом, то зараз ми просто ворог, якого треба знищити. І ми це бачили, навіть оці останні страшні відеокадри з Харківщини, де росіяни вбивають двох мирних людей і собаку, бачачи, що це цивільні, бачачи, що це люди, які йдуть з білим прапором, бачачи, що перший дрон вбиває двох, а потім добивають жінку. Це означає, що їх переконали, що це не люди, що колись ми, може, й були нормальними "руськими", але потім там Захід, НАТО, католики, Папа Римський в Польщі, президент Байден, "київський режим", "нацисти", хто завгодно, зробили нас такими, і вже нема ніякої ціни в нашому житті, і найкраще, що можна зробити для Росії, це нас вбити. Я думаю, що це є система їхньої ідеологічної прокачки, яка відбувається, до речі, з дитячого садочка. Є маса відеоматеріалів, можна побачити, як дітей одягають у військові однострої, дають їм дерев'яні автоматики.
Нещодавно один із колишніх учасників так званої "СВО", який став шкільним вчителем, прославився тим, що він виклав ролик, де він навчає реально маленьких дітей вбивати українців. І вони це роблять так само через історію. Путін кладе на столи карти з часів Русі або часів Богдана Хмельницького, він задовбує всіх лідерів держав, з якими зустрічається, цими історичними картами. Тобто історія для росіян є полем битви, ми це намагаємось донести. Бо часто недооцінюють, кажуть, треба знати ворога, знати його зброю, треба знати, на якій частоті працює РЕБ. Все правильно. Але РЕБ ідеологічний працює в цей час і він потрапляє в твій телефон, бо ти сам підписався на невідомо які канали, невідомо кого ти читаєш, і там серед п'яти чи десяти нібито нормальних повідомлень з'являється одне про те, що, а виявляється "все не так однозначно", і Петлюра нібито "неоднозначна постать", і Бандера начебто "неоднозначна постать", і так далі. І відповідно людина починає розуміти, що у росіян є нормальна історія, а в нас вона якась дивна, бо в ній всі герої якісь неоднозначні. І виникає питання тремору внутрішнього, хто я, чому я маю так довго бути на передовій або бути в тилу, але все одно бути в строю. Тобто вплив історії, ідеології на людей великий. Просто ми часом про це забуває.
"Росіяни ставляться до нас як до недолюдей. А це означає, що їхня пропаганда досягла успіху"
Ти кажеш про ці ідеологічні моменти, що кожна фігура може бути якоюсь суперечливою. Це такі дуже важливі моменти, мені здається, тому що це те, з чим нам дуже важко. Оці всі когнітивні дисонанси, які нас дуже тригерять.
Бо ми ж мислимо, розумієте? А солдатики Путіна не мислять. В більшості своїх. Звичайно, там є люди, які придумують оці страшні види озброєння і постійно модернізують інноваційні рішення. Недооцінка противника – це поганий шлях, на мій погляд. Але якщо взяти ідеологічну складову цієї війни, то вони, якщо сказати чорно-білі, це буде компліментом. Вони просто ставляться до нас як до недолюдей. А це означає, що їхня пропаганда досягла успіху і їм не шкода. І це можна побачити за коментарями, коли там, не дай біс, сталося якась чергова катастрофа в Дніпрі, Запоріжжі, Херсоні і так далі, як тішаться, як біснуються російські мами, батьки, діти, підлітки, бачачи, що українцям боляче, що українців вбивають. Це вплив знань і практик, які вони з дитинства споживали, фільмів, які вони подивилися, концертів, які вони послухали, і всього іншого, що їх оточує.
Історія – це один з видів "цементу", який скріплює українців
Коли ти зараз цей приклад дуже класний навів про Петлюру і Болбочана, яких, я не знаю, там сучасними термінами може і не можна назвати командою. Ми зараз бачимо, як нас розділяють і надзвичайно злять прив'язаності до тих чи інших нинішніх персонажів, політичних діячів. Хтось за когось голосував, за когось не голосував, хтось когось приймає, не приймає. І ми носимося з цими прізвищами і відбудовуємо фактично свою стратегію виживання у цій війні від того, яке прізвище кому подобається. Але це ж все неправильно.
Скажу так: ми намагаємось уникати політичних розмов. Не тому, що в нас нема своїх політичних симпатій. Вони, безсумнівно, існують. І, очевидно, коли ти перебуваєш в місяці в одному місці, в одному підвалі, в одній норі, або в одному підрозділі, в кабінеті з різними людьми, ти все знаєш про цю людину. Тобто в тебе немає секретів ні як він спить, ні про що він читає, ні що він їсть. Тому, відповідно, всі знають, хто за кого голосував. Але, в принципі, в нормальних колективах це тема табу, тому що це точно ніяк не допомагає виконувати задачі. Неважливо, чи ти помилився як виборець, чи ти глибоко був переконаний, що це був єдиний можливий шлях. Тобто це взагалі ніяк не вплине на твою здатність виконувати задачі. Чи ти на кухні нарізаєш бутерброди, чи ти є артилерист, чи ти є піхотинець, чи ти є водій, чи ти є логіст. Це взагалі ніяк не впливає. Очевидно, що ми маємо як громадяни, особливо коли прийде час розплати — а цей час неодмінно прийде — і ми знову підемо на вибори, і ми матимемо у нас кожного будь-якого голосу, яким ми скористаємось. Хтось упевнився за час війни у вірності свого вибору, яким би він не був. Частина людей поміняє і, я впевнений, це буде видно на поствоєнній, так би то, політичній карті. З'явилися нові герої цієї війни. Буде багато військових у політиці, будуть військові партії, будуть колишні командарми і комбриги, бойові учасники виборчого процесу. Все це нас чекає. І я вважаю, що це нормально. Очевидно, що не може бути інакше, бо ці люди ціною своїх зусиль, свого життя, здоров'я дали нам шанс зберегтись. Тому всі ці політичні розмови зараз для близького спілкування. Тобто ніхто цього не уникає, але саме в роботі з людьми точно це не інструмент. Колектив, який свариться, — це знахідка для ворога. Бо очевидно, що люди не зможуть бути такими, якими були до. Тому нас цікавить те, що є "цементом" для скріплення. А історія – це є один із таких видів "цементу". А другим, до речі, є підтримка тилу.
Бо країна, яка свариться, — це теж знахідка для ворога.
Звичайно. І всі це читають, що навіть на крайній точці перед росіянами часто є Starlink, дротовий інтернет. Люди знають, що відбувається, і можуть у вільну секунду подивитися, за що ми сваримося і що нам тригерить. І частину це упевнює, що вони вірно роблять, коли йде мова про принципові речі. І іноді ми сперечаємося про таке, що вони (військові — ред.) кажуть, "блін, вони що там довбанулися в цьому тилу, і невже це важливо, коли питання стоїть про виживання, коли питання стоїть про те, що бракує людей?". І це одна з ключових речей. Ключове в тому, що в головах. А голови – це те, що формується довго, але й дає результат довгий. Тобто людина, яка з дитинства знала, що Україна – це назавжди, і Україна – це дуже важлива історія, вона не буде легко піддаватися надзусиллям росіян і буде робити те, що треба в цих важких умовах.
