Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Це частина корпоративної культури і наш обов’язок перед захисниками України"
Чи потрібна якась фінансова підтримка, щоб потрапити на змагання Ігор Нескорених? Яким чином тут долучається бізнес і держава?
Ігор Безкаравайний: Щоб потрапити на змагання, ветеранові не потрібні гроші. Йому потрібно, перш за все, бажання, ну і кросівки. Загалом, фінансова участь члена збірної не передбачається. З іншого боку, для якісної підготовки команди, екіпірування, тренувань, перельотів, складної логістики необхідні фінансові ресурси, котрі зараз дуже органічно розподіляються між різними учасниками цього процесу. Уряд є адміністратором податків, сплачених звичайними українцями, тобто це не державні гроші, а кимось сплачені, і вони закривають частину потреб. Є благодійність — люди, які робили благодійні внески, або бізнеси, які сплачували, крім податків, ще й благодійні внески, а також міжнародні партнери, які забирають на себе частину витрат. Тому ресурси — вкрай необхідні для якісної реалізації мети. Але якщо ми говоримо про ветеранів і ветеранок, то головний їхній ресурс, який вони вкладають для досягнення власної мети, це час і бажання. Треба мати бажання досягнути певної мети і готовність витратити багато часу.
Що означає для компанії Ciklum підтримка ініціатив для ветеранів, зокрема в контексті Ігор Нескорених? Це для вас соціальна відповідальність чи корпоративна культура?
Тетяна Ладуба: Ще у 2024 році ми точково підтримали збірну, яка вирушала до Німеччини на змагання Ігор Нескорених, і завітали на зустріч, яка передувала цьому. Це була дуже зворушлива та емоційна подія для нас, тому що ми на власні очі побачили людей, які дійсно дуже багато віддали своїй країні, захисту українців та знайшли в собі сили рухатися далі, знайти якийсь новий сенс у житті і прагнути чогось нового. Навіть зараз мурашки по шкірі… Це одна із тих подій, які не забуваються. Тому коли фонд "Повернись живим" звернувся до нас із пропозицією підтримати збірну, яка мала вже цього року їхати до Ванкувера, наше "так" пролунало одразу, без жодної тіні сумнівів. На проєкт було виділено 5,5 млн грн, пізніше ми перерахували ще частину коштів, які збираємо регулярно у межах нашої внутрішньої благодійної ініціативи. Так, це частина корпоративної культури, але також ми бачимо це як наш обов’язок перед захисниками України і вважаємо, що будь-який відповідальний бізнес має підтримувати і ветеранську спільноту, і Україну в цілому.
"Інформаційна політика щодо ветеранів трохи кульгає"
Як відбувається стимулювання бізнесу до працевлаштування ветеранів та ветеранок сьогодні в Україні?
Ігор Безкаравайний: Є дуже багато ініціатив — як приватних, так і урядових. Але вони не консолідовані з точки зору подачі інформації в одному якомусь місці. Багато бізнесів допомагають. Хтось робить це широкоформатно, яскраво комунікуючи та привертаючи увагу всього суспільства, в тому числі рекламуючи себе на цьому. Не будемо це оцінювати з етичного погляду. Урядові структури роблять багато всього, та інколи рівень комунікації недостатній. У Мінекономіки, наприклад, є програма "Власна справа", спрямована, зокрема, на ветеранів та других із подружжя. Є можливість отримати безповоротні ґранти у пропорції 70 на 30, тобто 70% оплачує уряд податками платників податків. Така дефініція важлива, тому що це не безкоштовна допомога від держави, адже за неї хтось заплатив податками, це безоплатна допомога. Податками уряд стимулює створення бізнесу ветеранів, а ветеран має вкласти 30%, якщо він розширює власний бізнес або створює його з нуля. Обсяги — від 250 тис. до 1 млн грн, умови та вимоги різні, але загалом через цю програму пройшло більше тисячі учасників бойових дій або других із подружжя. Отже, люди користуються, програма популярна. Але який пересічний ветеран знає, що у Міністерстві економіки є окремий трек для роботи з ветеранами та підтримки ветеранських бізнесів? Є Мінветеранів, є Український ветеранський фонд, є якісь місцеві ініціативи, але щоб усе в одному місці було консолідовано — це було б зручно для споживача. Усе ж таки ця інформаційна політика трохи кульгає. Багато хто багато чого робить для ветеранської спільноти, але це не працює консолідовано на відповідну аудиторію. Різні канали працюють по різних треках. Це така загальна історія з пропагандою, яка у нас не розгорнута на повну потужність, і ворог цим користується.
.jpg)
Ігор Безкаравайний. Фото: Укрінформ
Які є складнощі з працевлаштуванням ветеранів?
Тетяна Ладуба: Складнощі справді є. Тому що на ринку завжди є попит на кваліфікованих фахівців. З урахуванням міграційних процесів, які мали місце в Україні, звісно, український бізнес потребує людей, фахових працівників. Запити бізнесу змінюються регіонально, бо відбувався розподіл трудових ресурсів, тому має бути тісна співпраця з усіма аудиторіями, в тому числі й з ветеранською.
"Понад 50 психологічних консультацій на рік оплачує компанія"
Ви говорили про розбудову інклюзивної корпоративної культури, зокрема про створення інклюзивного робочого місця для ветерана чи ветеранки. Як це відбувається у вашій компанії?
Тетяна Ладуба: Ми багато про це думали, коли ветерани ще не повернулися до робочого процесу. Тобто спочатку ми працювали над теоретичною базою, а далі перейшли до практичних кроків, коли перші наші колеги демобілізувалися й повернулися до роботи. Ми могли з ними трохи відкалібрувати цю взаємодію, зрозуміти, що потрібно для них, аби комфортно почуватись у робочому процесі. У перший день після повернення ветеран отримує доступ до всіх внутрішніх систем, необхідну техніку, йому надається ментор, людина, яка допоможе влитися у робочий процес. Далі розпочинається етап, коли людина дізнається про зміни на проєкті, про технологічні інновації, які слід опанувати. Ветеран зустрічається зі своїм менеджером, командою, ментором, HR-фахівцями, але ми розуміємо, що особливої уваги потребує фізичний та психоемоційний стан наших колег. Тому у ветеранів є доступ до розширеної програми медичного страхування. Ми надаємо додатковий грошовий ліміт на лікування випадків, які наші стандартні пакети не покривають, а також даємо доступ до реабілітаційних послуг. У колег, що повернулися до робочого процесу, є можливість скористатися консультаціями військового психолога або психотерапевта. Понад 50 консультацій на рік оплачує компанія. Щодо оновлення навичок, у нас є низка навчальних програм, є доступ до платформи з навчальними матеріалами, якими ветерани можуть скористатися і закрити прогалини, які виникли у знаннях.
"Не про пільгу в класичному розумінні, а про можливості для ветеранів"
Можливо, ви маєте коментар до цієї розповіді?
Ігор Безкаравайний: Це ідеальна картинка світу, коли роботодавець дає додаткові можливості ветеранам і ветеранкам, які повертаються. Йдеться не про пільгу в класичному розумінні, не про додаткову оплату чогось або знижку на комуналку. Це — можливості. Я можу користуватися послугами психолога, а можу й не користуватися. Я можу користуватися скілінгом, а можу й не робити цього. Але якщо я розумію, що мені це потрібно, то я беру і використовую. Це саме те, що треба. Відносно інклюзивних робочих місць. У Міністерства економіки України є програма компенсації роботодавцю облаштування інклюзивного робочого місця для усіх осіб з інвалідністю. Програма є, але про неї мало хто знає, тому вона не дуже популярна. І тут історія двосторонньої співпраці. Для того щоб ця програма стала більш популярна і корисна, бізнесу варто на неї звертати увагу і користуватися, щоб мати зворотний зв’язок. Знову ми повертаємося до загального треку інформаційної політики, який у нас ще кульгає. Хто кого не поінформував, ми не можемо визначити.
Можливо, має бути більше інформаційних кампаній? Наприклад, на бордах у містах, у соцмережах, або ж треба залучати блогерів, які мають позитивний вплив на аудиторію, і таким чином поширювати інформацію?
Ігор Безкаравайний: Так, ми маємо це друкувати на бордах та сітілайтах по всьому місту. Але якщо наша цільова аудиторія сидить в онлайн-казино, то реклама має бути там. Реклама має працювати професійно, і носій цієї інформації має стукати до цільової аудиторії. Якщо Мінекономіки витратить купу ресурсу і заклеїть місто бордами про свої програми, то це буде дивно і не факт, що спрацює. І тоді обмежені ресурси будуть використані не з тією користю.
"Ти ніби вже й цивільний, але працюєш із залишками війни"
Чи є програми, які допомагають здобути нові знанні та навички і перекваліфікуватися?
Ігор Безкаравайний: Є програми, і багато з них недокомуніковано. Один із напрямів відповідальності Мінекономіки це державна служба зайнятості, там є ваучери на навчання. Цей трек працює, ваучерами можна користуватися. Окрім цього, багато програм реалізуються нашими партнерами. Наведу приклад зі своєї зони відповідальності. За програмою розвитку ООН, ми з різними країнами-донорами реалізували два пілотні проєкти, де ветеранів навчали бути фахівцями протимінної діяльності. Тобто — розміновувати в гуманітарному секторі території, що зазнали впливу війни. Ми набрали 12 слухачів і отримали купу зворотного зв’язку. Хтось сказав, що мені складно розміновувати, освоювати ці новітні ІТ-технології, але у протимінній діяльності є сфера інформування населення, і мені було б це цікаво. Отже, це для ветеранів теж може бути окремим треком розвитку. Коли ми запускали вже другий курс, то отримали понад 120 заявок на 12 місць. Тобто вже був надзвичайно великий інтерес, і ми зрозуміли, що є великий сектор, куди можна заводити ветеранську спільноту. Адже бойовий досвід можна легко конвертувати у такі професійні навички, це робота із сенсами, робота в полі, ти ніби вже й цивільний, але працюєш із залишками війни. Для когось це буде просто перехідний період, а хтось залишиться у сфері протимінної діяльності надовго. Тому цю програму переходу ми розглядаємо як одну з найбільш перспективних, зараз формується великий трек, аби вона ставала більш системною. Пілотні проєкти треба масштабувати у постійну роботу.
Чи плануються якісь програми навчання та перенавчання із бізнесами або з університетами?
Ігор Безкаравайний: Плануються. Ми будемо про це говорити. Повернімося до розмінування. Є оператор протимінної діяльності в Україні, який водночас — один із найбільших у світі виробників машин механізованого розмінування, і ми зараз перебуваємо у процесі перемовин про те, щоб зробити сертифікований курс для підготовки екіпажів таких машин. Ця машина дорога, технологічна, на ній має працювати кваліфікований екіпаж, де є командир, оператор, механік, який обслуговує, це дуже схоже на екіпаж бойової машини. Ідея зробити такий курс полягає в тому, щоб готувати не окремого фахівця окремої галузі, а готувати команди, які будуть інтегровуватися у структури, що займаються безпосередньо розмінуванням.
.jpg)
Тетяна Ладуба. Фото: facebook
"Програми з ІТ перекваліфікувати на повноцінні навчальні продукти саме для ветеранів"
Про які нові ідеї та проєкти вашого бізнесу щодо ветеранів ви можете розповісти?
Тетяна Ладуба: Ветерани — це про майбутнє України. Щойно ситуація на фронті стане більш стабільною і передбачуваною, бізнес буде дуже активно працювати над інтеграцією ветеранської спільноти у свої процеси і створенням нових можливостей для ветеранів. Тут дуже широке поле для допомоги та підтримки. Це про вдячність, повагу і громадський обов’язок, відтак це невід’ємна частина будь-якої корпоративної стратегії відповідального бізнесу в Україні. До 2022 року ми дуже активно працювали у сфері навчання ІТ-технологіям, мали низку своїх програм, які проходили студенти, новачки-фахівці, що допомагало підвищити кваліфікацію. Гадаю, ми цілком зможемо ці програми перекваліфікувати й перетворити на повноцінні навчальні продукти саме для ветеранів. І тут, поєднуючи зусилля з державним ресурсом, ми можемо зробити доступ до цих програм набагато ширшим. Я переконана, що попри всі складнощі та ізольованість учасників цього процесу, ми прийдемо до того, що держава співпрацюватиме з бізнесом над створенням можливостей для ветеранів.
"За таке рішення має бути соромно"
Бували випадки, коли ветеранам відмовляли у працевлаштуванні. Як це питання, можливо, вирішуватиметься на державному рівні?
Ігор Безкаравайний: Коли ми говоримо про ветеранів, їхнє повернення та реінтеграцію, то дуже часто забуваємо про те, що наше військо не є, з точки зору сталості, професійним і люди не готувалися до цієї війни все життя. Це звичайні хлопці й дівчата, які працювали звичайними фахівцями у цивільному житті, але потім були мобілізовані й набули надзвичайно складного, але унікального досвіду. Вони будуть повертатися у ті ж самі або інші сфери, але у них є цивільний бекграунд, на якому зверху нашарований ще й бойовий досвід. Цей коктейль є унікальним. Це не історія умовних Сполучених Штатів, коли людина 30 років відслужила в армії і в цей період нічого не бачила, крім армії. Тобто це повернення буде складним, з одного боку, бо втрачено певний скіл, а з іншого — це буде тим драйвером, який штовхатиме нас вперед.
Щодо відмови ветеранам у працевлаштуванні, ми не можемо запобігти таким випадкам. Це приватні ініціативи, бізнес, і кожен власник свого бізнесу діє на власний розсуд. Що ми можемо? Ми можемо робити правильну інформаційну політику, для того щоб за таке рішення було соромно тому, хто його прийняв. Якщо ми будемо карати за такі рішення, то дуже швидко скотимося в диктатуру. Але важливо про такі випадки не мовчати.
