Василь Чебаник. Фото: commons.wikimedia.org
Саме візуальний образ відрізняє країни
Яким був Василь Чебаник?
Віталіна Лопухіна: Василь Чебаник просував дуже активно реформу української абетки кириличної на рівні графем (одиниця писемної мови, графічний знак – ред.). Служба в армії була перед четвертою спробою вступу до Київського державного художнього інституту, там він робив малюнки, займався графікою, мав автопортрети. Захоплений був відродженням української каліграфії, як такої. Випустив каталоги, де малював різні абетки. З 2001 року починає займатися літерами більш детально і вивчати форми. Якщо подивитись на ранні роботи, на книжки, такі як "Кам'яний господар" 1965 року, поезії "Голосіївська осінь", "Так ніхто не кохав" Сосюри 1987 року, там ми можемо побачити надзвичайно якісні шрифтові обкладинки і там вже помітна культура роботи із написом. Мало хто з графіків, з художників вміє працювати так якісно з каліграфією, зі шрифтом. Почалося це одразу і помітно в графічних творах, портретах, написах на обкладинках, на різних дошках пам'ятних. Потім виокремилося і він почав робити певні акценти на рівні графем, на основі історичних джерел українських рукописних і друкованих книг. Він робив певні особливості в літерах, щоб змінити їх на рівні графем. Ми активно цим користувалися і застосовуємо і зараз в логотипах, написах його певні знахідки шрифтові, графічні в певних літерах. Наприклад "Н" з діагональною перекладиною, така, як в латиниці. І це виглядає ритмічно краще. Ці прийоми пластично гарно працюють. І ще в нього відродження наших рукописних і друкованих зразків українських. Його реформа саме до української абетки, щоб вона відрізнялася візуально від російської.
Ольга Романюк: З 2017 року, коли Василь Якович почав дуже часто бувати в нас в бібліотеці, ми провели безліч зустрічей із читачами, майстер-класи. Його улюблена фраза: "спочатку було слово, але слово має іще бути і візуально подане". Він розповідав, що йому потрапила до рук книга "Курс изучения древнерусской скорописи". Він наголошував, що південноруський скоропис і великоруський відрізняються. У великоруському багато розчерків, які нагадують арабську графіку, а наш більш цивілізований. На нього він і ґрунтується. І в українській абетці герб держави – літера "Щ". Літери він подавав графічно зображеннями і пояснював, що в кожній літері саме рутеничної абетки закладений глибокий символізм. "Ж" він подавав, як грунт, з якого проростає паросток, рослина, життя.
Поштовх до розвитку цього проєкту стався в 1971 році, коли він побував з графіками і каліграфами на виставці в Лейпцігу. Там зустрівся із німецьким каліграфом Альбертом Капером. І коли той дізнався, що Василь – каліграф із Києва, то запитав: "А чому ви не розвиваєте свою абетку?" Він був дуже поінформований і здивований, що у нас ніхто не розвиває цей напрямок. Він знав, що в Україні була своя слов'янська абетка. Це дуже чарівні за написанням і граційністю літери, це знаки і символи, притаманні нашому менталітету та глибинній народній творчості. Шрифт Петра І не відповідає взагалі мелодійності, звучанню нашої мови. І це такий дисонанс! Ми країна, відмінна від Московії. Чому ми користуємося тим же шрифтом, що Московія? Адже саме візуальний образ відрізняє країни. Ми приїжджаємо в Грузію, ми бачимо, що це Грузія. Написи грузинською – це шрифти, які відмінні від інших країн. Так само Китай, Японія, Польща. Ми їдемо в Москву, приїжджаємо до Києва і бачимо те ж саме на вулицях. Йому дуже це боліло. Тим паче, що це нав'язане нам і від цього треба відійти. Плідний період життя він віддав цьому проєкту. Людина зробила подвиг державницький. І це такий спадок нам дістався. У нього стільки учнів, що вони продовжать цю справу.
Віталіна Лопухіна та Ольга Романюк у студії Радіо Культура
"Василь Якович був активним реформатором"
Віталіна Лопухіна: Василь Якович був активним реформатором. В нього величезне коло колег не тільки каліграфів, а ще й шрифтових дизайнерів. Фестиваль "Рутенія" збирав однодумців, ми говорили про майбутнє шрифтів. Радикальні зміни насправді не допоможуть зробити краще. Якщо ми будемо потроху його певні ідеї вводити в суспільство, застосовуючи це і в набірних шрифтах – не радикально, а потрошку, де можна, де десь потрібен шрифт "гротеск", наприклад, але трошки можна змінити форму, таку, яку пропонує Василь Якович. Не все може бути декоративним шрифтом набране. І це теж треба розуміти із повагою до глядача, до людей, які не розуміють. Зараз, якщо набрати все шрифтом "рутенія", то це буде дуже важко. Графічні дизайнери з повагою ставляться до споживачів візуальних. Я за те, щоб все робити поступово. Його реформи та ідеї продовжують жити. Ми робимо різні виставки, проєкти, де застосовуємо його ідеї. Але це має бути дуже грамотно побудовано із повагою до глядачів, до споживачів. Не всі таблички можна взяти і змінити. Не всі книжки можна взяти і перенабрати "рутенією". Має пройти певний час, щоб це люди зрозуміли. Поступово шрифтові дизайнери беруть певні ідеї і відтворюють їх у своїх проєктах. Доречність – це важливо. Але якісь таблички меморіальні Василь Якович робив надзвичайно мистецькі, естетичні і професійні. Він підвищував культуру шрифтову. Він з цим працював. Він вкладав в це певну пластику, культуру штриха. Вона була мелодійна дуже. Він знаходив лінії, які передають мелодійність мови. Шрифтовий дизайн – це інша історія. Треба думати про читабельність, про повагу, про доречність. Якщо це шрифти набірні і декоративні, то такого вже багато.
Ольга Романюк: Наша бібліотека завжди популяризувала його творчість через організацію виставок мистецьких, графічних робіт. Лесі Українки "Камінний господар" – видання, оформлене прекрасно. "Собор Паризької Богоматері". Серія листівок графічних портретів наших класиків. Він автор портретів графічних і Лесі Українки. Показав майстер-клас саме із написання літер його проєкту "Рутенія". Після цього в нас закрутилась співпраця. Так, як він відчував мову нашу і підбирав написання літер дуже просто талановито і геніально, так само він відчував через творчість Лесі її внутрішнє.
Віталіна Лопухіна: Інтролігація – дуже важлива частина його життя. Це створення книжок, надзвичайно високомистецьких блоків книжкових. Він книгу сприймав, як архітектуру. Завжди казав про архітектуру книги. Такого підходу більше ніхто не дає в Україні. В нього є послідовники створення книжок від палітурки до палітурки. Це дуже складний технологічний процес. Там мають бути станки, правильно оброблена шкіра, має бути дуже багато різних інструментів, щоб цю шкіру згладжувати, вичищати, потім робити тиснення вручну.
Ольга Романюк: Це церемоніальний примірник Конституції України, на якому присягають президенти. Це робота Василя Чебаника. Посвідка лауреата Шевченківської премії – це ним зроблено ще колись. Посвідка Президента України – це також інтролігація Василя Чебаника. Він казав: "Я ніколи навіть і не задумувався, не мріяв, що посвідку лауреата Шевченківської премії я колись сам отримаю, яку я робив". З 2018 року він активно почав популяризувати цей проєкт. Бібліотека цьому сприяла, бо дуже багато майстер-класів проводили, розповідав про символіку, що в кожну літеру там закладено. В нього 48 шрифтів?! Є читабельні. Можна їх використовувати, просто не треба нав'язувати. Людина може вибрати з того, що підходить. Якщо якісь заходи в нас і для афіш треба щось історичне, то воно лягає дуже класно. Це настільки все красиво, гармонійно – це шедеври.
Дуже лагідно українізував
В одних джерелах написано, що він над українською абеткою працював 20 років, а в інших – понад 50.
Віталіна Лопухіна: Він дуже лагідно українізував. І це треба теж вміти. Він так само підходив і до людей, і до своєї діяльності в житті.
Як ви стали викладачкою?
Він попросив. Хотів, щоб каліграфію викладали за його методикою.
Ольга Романюк: Він створив для бібліотеки логотип. Публічна бібліотека імені Лесі Українки. Літера "І", як свічечка – це світло знання. Підкреслював, що літера "О", так як ми її звикли, вона ніби порожня. Треба обов'язково ставити крапочку всередині. В "рутенії" дуже багато символіки. Літера "Ч" – це чаша або людина, яка молиться. Він увесь час підкреслював ці моменти. Зауважував на деталі, вони були дуже важливі. Як митець, відчував гармонію. Для нього кожна деталь була важливою. Ми вперше в Києві зробили вивіску нашої бібліотеки вуличну. Саме слово бібліотека в нас написано "рутенією".
Віталіна Лопухіна: Останні його розробки – мальовані літери. Він робить контур і штрихує всередині літеру. "І", як свічечка, полум'я на каліграфічній основі – розчерк каліграфічним широким пером. Для нього важливо було, щоб була відповідність до каліграфії. Всі шрифти мають певну логіку.
Ольга Романюк: Він багатьом відомим людям, тим, кого поважав, любив, своїм учням, колегам, відомим письменникам робив монограми – поєднання двох літер: імені і прізвища, доповнене певними символічними елементами.
Чи будете ви робити якісь заходи в музеї в пам'ять про пана Василя?
У нас дуже багато виставок було, робіт, його рукою зроблені, простим олівцем. Він надавав для виставок репродукції. Першу виставку саме рукотворну його ми організували в бібліотеці. Найвищий ривок уже був після присудження йому Національної премії, коли він зробив проєкт анімації. Кожна літера оживала, якийсь сюжет був.
