Ілюстративне фото з відкритих джерел
Люди літнього віку якомога довше мають залишатися на ринку праці
Міністерство соціальної політики України спільно з партнерами розробило Стратегію демографічного розвитку України до 2040 року. Одна зі стратегічних цілей звучить так: "Адаптація соціуму до демографічного старіння та формування умов для активного довголіття". Як досягти цієї мети?
Коли ми говоримо про адаптацію соціуму, то це, зокрема, про нову культуру сприйняття людей літнього віку: кого ми вважаємо такими людьми, який віковий проміжок часу тощо. Тому що ми бачимо, що підхід до того, хто є людиною літньою, змінюється. Тому перше – це переосмислення щодо того, хто такі люди літнього віку. Друге — якщо це навіть людина літнього віку, то питання, якою є її роль в суспільстві: чи це ми вже, умовно, "дякуємо і ростіть квіти, бавте внуків і ні в що не втручайтеся", чи все ж таки "ви – ресурс, досвід, підтримка і внесок в економіку". І ми вважаємо, що треба зробити все, щоб допомогти цим людям якомога довше залишатися, зокрема, на ринку праці. Це можуть бути додаткові курси. Їм просто потрібно додати додаткових вмінь, щоб вони мали можливість працювати. Далі зацікавити роботодавців, щоб це був для них вигідний ресурс, щоб вони були зацікавлені залишати людей літнього віку на роботі й щоб тільки фактор віку не був впливом і підставою для звільнення. Це так само дуже важливо.
Якщо люди довше працюють, зайняті, процеси старіння уповільнюються
А як справді зацікавити роботодавців?
Наприклад, ми розглядаємо як варіант зменшення податкового навантаження за такого працівника, тому що вони вже певний вік відпрацювали, і якщо та людина піде на пенсію, то вона взагалі не продукує податків. Тому, залишаючи частину ЄСВ і зменшуючи ПДФО, ми залишаємо цю людину на ринку, вона створює прибуток, генерує його для економіки та суспільства, ділиться своїм досвідом, а також залишається в активному довголітті. Тому що дослідження свідчать про те, що якщо люди довше працюють, довше зайняті, довше в суспільстві, то вони довше залишаються здоровими, активними, і процеси старіння все-таки уповільнюються. Тому що людина має обов'язок дбати про себе, зранку встати, добре виглядати, тримати себе в тонусі. Тож важливо мати мотивацію. Насправді нами керує мотивація. І якщо є мотивація жити та тримати себе в формі, то це набагато краще, ніж коли така мотивація зникає. Нам усім треба попрацювати над тим, щоб у наших літніх людей такі мотивації були.
Центри денного догляду — це не про інтернати
Ще один варіант, який стосується вже тих людей, які потребують догляду, полягає в тому, щоб забезпечити якісний догляд. Сьогодні ми, на жаль, ще дуже відстаємо в такому контексті. Я б дуже хотіла, щоб всюди були місця для наших літніх людей, де вони можуть зібратися разом, поспілкуватись, провести час, поділитися своїми думками, отримати емоції та задоволення. Дуже добре, коли я бачу, що в громадах працюють університети третього віку, які стали майданчиками, де літні люди можуть між собою взаємодіяти й поспілкуватися. Але вони стосуються переважно тих людей, які є самостійними, активними, які вже не мають хвороб, пов'язаних зі старістю, наприклад, як деменція чи хвороба Альцгеймера. Але для цих людей теж потрібен простір, куди б їх привезли, де був би певний догляд, де б вони почували себе в безпеці, щоб їхні рідні знали, що вони в безпеці й за той період часу могли працювати, а не звільнятися з роботи, щоб доглядати своїх близьких. У мене була бабуся, їй було 90 років, вона чудово самостійно справлялася, сама себе обслуговувала, але дуже потребувала спілкування. І вже в цьому віці ми розуміли, що, наприклад, залишити її саму повністю в будинку неможливо, бо вона могла забути, наприклад, що кип'ятиться вода на газовій плиті. І це могло бути ризиком. Тому моя мама, а потім тітка її доглядали. Хоча вони працювали і могли ще працювати.
"Ти не закритий від світу. Ти просто отримуєш додаткове піклування"
Ви кажете про формат будинків для людей літнього віку чи щось зовсім інше?
Я хочу щось зовсім інше. По-перше, будинки для літніх людей – це вже цілодобове проживання. Наприклад, моя бабуся мала, де жити, в нас був будинок і все добре, але якби вона на 3-4 години могла поїхати в центр денного догляду і поспілкуватися з такими ж літніми людьми, а в той час мої батьки б працювали, і вона б отримала безпечне для себе спілкування, то це набагато дешевше, ніж геріатрія, але вирішує проблему, з якою стикаються такі літні люди, що вони не можуть залишатися самі впродовж цілого дня, а їх рідні мають працювати. Крім того, вони хочуть спілкування з такими ж, як і вони, тому що їм цікаві свої теми. А вони не мають такого спілкування і змушені "діставати" дітей, тому що вони хочуть порозмовляти, а дуже часто ті рідні, які приходять додому з роботи ввечері, не готові приділити стільки часу на спілкування, і це теж проблема. Тож йдеться про денні центри, де вони б мали можливість в громаді бути під наглядом.
Але коли ми говоримо і про геріатрію, коли вже потрібен цілодобовий догляд, то це точно не такі інтернати, а невеликі будинки в тих же громадах, де максимум до 20 людей, де в них свої кухні, де не готують всім підряд однакову їжу, а є можливість змінювати те, що ти хочеш. Ти можеш вийти і поспілкуватися з сусідами в кінотеатр чи в магазин. Тобто ти не закритий від світу. Ти просто отримуєш додаткове піклування, яке тобі необхідне в конкретний проміжок часу.
Програма малого геріатричного догляду і підтриманого проживання
На сьогодні такого типу будинки хоча б в приватному секторі є, чи вони все одно більш схожі на інтернатні заклади?
Є, але ми їх зараз фінансуємо з державного сектору. Ми започаткували пілотну програму малого геріатричного догляду і підтриманого проживання для людей з інвалідністю. Фінансуємо з державного бюджету для внутрішньо переміщених осіб. Я хочу показати цей приклад як стандарт, щоб потім він був масштабований на абсолютно всіх літніх людей. І щоб саме такий догляд забезпечували для них в громадах.
Наскільки зараз після повномасштабного вторгнення стало більше самотніх людей літнього віку?
Очевидно, стало більше, і це фіксується. А ще гірше, що ті люди, які жили самостійно в зоні бойових дій, коли їх ми перелоковуємо, вони втрачають звичне для себе довкілля, звичні для себе умови, і у них немає іншого варіанту, як їхати в інтернат. Тому що там були сусіди, які могли приглянути. Оцих кілька годин дуже часто було достатньо, а їх зараз бракує. І тому ми започаткували програму такого підтриманого проживання, щоб цих людей не заводити в інституції, а щоб все-таки вони зберегли своє незалежне життя. Але так, на жаль, стало більше самотніх людей, і тому послуги догляду для них набувають все більшої актуальності. Я знаю, що їх рідні, які зараз опинилися за кордоном, навіть готові оплачувати частково таку послугу, але дуже важливо, щоб її було кому надати. І тому ми теж працюємо з надавачами, зі стандартами, з навчанням, щоб такого якісного європейського сервісу в Україні ставало більше.
