Міністерство культури та стратегічних комунікацій України. Фото: wikimedia.org
"Це перший урядовий документ такого характеру для сфери культури"
Уряд схвалив Стратегію розвитку культури до 2030 року. Що це за документ, яка його мета?
У першу чергу, це дійсно перший урядовий документ такого характеру для сфери культури. Необхідність щоп'ятирічної розробки Стратегії для сфери зазначена в Законі "Про культуру", але, на жаль, до сьогодні її не існувало. Останній документ декларативного, скоріше, характеру, як концепція розвитку сфери культури, був ухвалений в 2016 році. Але до нього не було ні фінансування, ні плану заходів, відповідно, це був декларативний документ. Звісно, існувало багато візійних документів у громадському секторі, але на рівні уряду для всього сектору культури не було жодного стратегічного документу. Тому це перший документ такого характеру. І що важливо – це було і є частиною плану Ukraine Facility, за яким Євросоюз надає нам макрофінансову допомогу. Відповідно, є певні дедлайни щодо виконання і досягнення певних реформ, показників для уряду України. І ми всі разом рухаємося за цим планом, щоб Єврокомісія допомагала нашій державі. Ми виконали його вчасно. Нам треба було ухвалити цю Стратегію до 31 березня 25-го року і в п'ятницю 28-го числа була проголосована на уряді. Зараз вносяться фінальні редакційні правки і скоро вона буде оприлюднена на сайті Кабінету Міністрів разом із детальним планом заходів на 2025-2027 роки. І в кінці квітня ми проведемо великий форум, на якому поговоримо ще раз про цей документ, тому що його розробка була досить інклюзивною, інтенсивною. З командою міністерства, разом з експертами проєкту RES-PO, які за підтримки Євросоюзу допомагали нам писати цю Стратегію, ми були в Харкові, в Одесі, в Вінниці, у Львові, в Києві кілька круглих столів проводили, отримували пропозиції від громадського сектору, від представників незалежних організацій в сфері культури, зокрема і кінематографу. Як ви знаєте, 7 лютого Держкіно знову перейшло в сферу управління Міністерства культури та стратегічних комунікацій. Тому всі ці пропозиції були враховані. Далі був великий цикл обговорення з колегами по уряду – Міністерство фінансів, економіки, цифрової трансформації, юстиції. Тобто, з усіма колегами в уряді це все було проговорено і погоджено. І тепер це урядова Стратегія для цілої сфери.
Виходить так, що наче Євросоюз нам дає поштовх для ухвалення таких важливих речей для нашої культури.
Не зовсім, оскільки план України розроблявся урядом України. Тобто Євросоюз сказав, що ми готові надати вам підтримку в обмін на ваш план "домашніх завдань", які ви готові виконувати і самі розставляєте собі пріоритети і терміни виконання. Тому те, що Стратегія розвитку культури з'явилася як певний маячок в цьому плані – це заслуга і міністерства, і громадського сектору, які не допустили, щоб культура випала з цього плану.
Стратегічні цілі
На яких основних цілях базується ця Стратегія, які основні її напрямки?
Є 4 стратегічні цілі і під них розписані операційні. Зупинюсь на стратегічних. Їх дійсно чотири:
Перша стратегічна ціль – це зміцнення людського капіталу через культурні практики. Ми щиро віримо, що людина, яка залучена до культурних практик, споживання культурних послуг чи культур продукту, буде більш продуктивна, володітиме критичним мисленням, більше буде обізнана про суспільні процеси і ця людина зрештою буде більш відповідальним членом українського суспільства. Ми говоримо про побудову ідентичності, її можна будувати тільки через культуру. Тому для нас надзвичайно важливо саме залучення до культури якомога ширшого кола населення. А це означає, що наші заклади культури мають стати відкритими – не просто бібліотеками, які зберігають книжки, а просторами для соціального гуртування, для взаємодії з громадою. Музеї, наприклад, не просто зберігати колекції, а працювати активно над локальною ідентичністю, над локальною історією, над тим, як ми разом плануємо майбутнє, базуючись на нашому минулому.
Друга стратегічна ціль – це захист, збереження, примноження і використання потенціалу культурної спадщини. Тут ми говоримо про те, що особливо зараз, під час повномасштабного вторгнення, захист культурної спадщини для нас всіх є пріоритетом. Саме тому ми продовжуємо вдосконалювати процеси щодо евакуації культурних цінностей, випрацьовуємо механізми співпраці з нашими міжнародними партнерами, донорами, колегами для того, щоб убезпечувати об'єкти нерухомої культурної спадщини, як від зовнішнього агресора, так і від внутрішніх певних загроз (забудови, руйнування, незбереження). І намагаємося привернути увагу локальних громад до того, що культурна спадщина не обов'язково є баластом, вона може бути активом і фактором розвитку місцевої громади, який зрештою може притягнути туристів в майбутньому, створити нові робочі місця і стати для громади певним маячком, який буде допомагати їй розвиватися, а не просто вимагатиме коштів на утримання і постійні ремонти.
Третя стратегічна ціль – це підвищення стійкості культури як суспільної системи. Ми говоримо про те, що наша культурна інфраструктура успадкована з Радянського Союзу, вона зараз налічує понад 30 тисяч закладів культури. Частина з них, звісно, залишилися на окупованих територіях. Але ми мусимо її трансформувати, оскільки зараз вона настільки у нас зарегульована…, тобто за роки незалежності України не відбулося масштабних реформ, які би змінили систему підтримки від держави, від локальних громад, і які би суттєво змінили принцип функціонування. Тобто зараз у нас типові штатні розписи, тарифні розряди, сітки, все дуже зарегульовано і фактично будь-які інновації або спроби щось змінити в закладі культури наштовхуються на те, що органи перевірки прийдуть і покарають. Відповідно стимулу для змін і зрушень абсолютно немає. Тому наша задача – лібералізувати цю діяльність. Зробити так, щоб сфера культури не залишалася на маргінесах в сенсі оплати праці. Тому що зараз в нашій сфері середній показник зарплати майже вдвічі менший, ніж в середньому по економіці. А це означає, що ми не привабливий роботодавець, що молодь не йде працювати у сферу культури. І це означає, що поступово сфера буде деградувати. Тому нам надзвичайно важливо змінити саму систему державної підтримки, державного управління для того, щоб ця лібералізація і більша автономія закладів допомогла їм стати більш стійкими. Але з іншого боку, це більша відповідальність і залучення коштів не тільки з бюджету, а й з інших джерел. Це і грантові, і позабюджетні кошти, і ми працюємо також над Законом "Про меценатство".
І четверта стратегічна ціль, вона направлена назовні – це про інтеграцію української культури, як активного учасника і рівноправного партнера світових культурних процесів. Ми говоримо про те, що Україні, як державі, надзвичайно важливо бути представленою на ключових культурних майданчиках – фестивалі сучасного мистецтва, зокрема, Венеційська бієнале, книжкові ярмарки (Лондон, Франкфурт, Болонья, Лейпциг). Кінофестивалі – Берлінале, Торонто, Венеційський кінофестиваль. І ці всі речі обов'язково мають бути підтримані державою. Але з іншого боку, нам потрібно випрацьовувати можливість для горизонтальних зв'язків між інституціями. Тому що, зрештою, продуктивні зв'язки будуються на горизонталі: музей з музеєм, театр з театром, фестиваль з фестивалем, а не Міністерство з Міністерством. Тобто маємо напрацьовувати можливості для того, щоби ця співпраця відбувалася продуктивно саме в секторах – там, де професіонали говорять однією мовою про одні і ті самі теми.
Такі от 4 стратегічні цілі, під них розписані вже детальніші операційні і конкретні кроки з вимірювальними показниками досягнення успішності. Їх через рік ми виміряємо, зрозуміємо так чи не так ми все планували, можливо, внесемо корективи, щось відкалібруємо і рухаємося далі.
Галина Григоренко. Фото: facebook/galyna.grygorenko
"Моніторинг державної політики – складова частина Стратегії"
Які конкретно індикатори і механізми моніторингу будуть використовуватися для оцінки прогресу в досягненні цілей цієї Стратегії?
Будь-яка державна політика має свій цикл – аналіз ситуації, розробка політики, ідентифікація проблем, яким чином вони будуть вирішуватися і як ми поміряємо те, що ми їх вирішуємо. І, власне, моніторинг державної політики – це складова частина Стратегії. Щороку ми як міністерство мусимо готувати аналітичний звіт. Ми збираємо інформацію з усіх усюд – з областей, закладів культури, громадянського суспільства, організацій незалежного сектору культури. Тобто, що відбувалося за рік і яких показників ми досягли. Ці показники, зокрема, визначені в операційному плані. Там покроково розписано, що ми робимо. Наприклад, швидкість цифровізації державної частини музейного фонду. У нас поступово відбувається ця цифровізація. Тобто в музейний реєстр музеї поступово вносять свої колекції, але в нас їх 12 млн зараз нараховується. Внести це за рік, два чи навіть за 10 років складно. Тому з паперової форми переносяться в цифрову поступово, ми ставимо собі певні показники і через рік міряємо – встигаємо чи ні. Якщо не встигаємо, то які проблеми – не вистачає кваліфікації, техніки, комп'ютерів, сканерів, чого саме не вистачає, щоб досягти того чи іншого показника? І моніторинг цей щорічний. Більше того, ми зараз розробили операційний план заходів на 25-27-й роки, а потім будемо розробляти план заходів на 28-30-й роки. І на базі того, що ми проаналізуємо за 25, 26 ті 27 роки ми розробимо план заходів на 28-30-й. Тобто, це постійний процес. Це збір інформації, це контроль, це моніторинг, це звітування перед Кабінетом Міністрів і подальший цикл політики. Тобто ми знову повертаємося до того, що аналізуємо, що не так, що треба покращити, що відкоригувати. Це "живий документ". Це не якась Біблія на скрижалях, а "живий документ", який відображає стан сфери, відображає прагнення сфери і відображає її реальний прогрес.
"Останні 30+ років сфера культури фінансувалася "на проїдання"
Питання коштів. Чи достатньо фінансування на досягнення цих амбітних цілей і які це будуть джерела, особливо в умовах обмежених бюджетних ресурсів під час війни?
Насправді, кошти будуть в державному бюджеті України. Вони будуть визначатися законом про бюджет і ми будемо адаптуватися до тих спроможностей, які матиме державний бюджет на наступний рік. Звісно, ми адвокатуємо те, що потрібно більше фінансувати Український культурний фонд, щоб він міг надавати підтримку сектору, Український інститут книги, щоб поповнювати бібліотечні фонди. Ми хотіли би, щоб Держагентство з питань кіно також мало більші суми для підтримки створення нового контенту, нових культурних продуктів. Але будемо розраховувати на ті цифри, які будуть у держбюджеті. І також в місцевих бюджетах, тому що насправді більшою частиною з тих 30 тисяч закладів культури управляють все-таки місцеві органи. І більша частина бюджетів знаходиться в них. Вони, звісно, орієнтуються на ті нормативні рамки, які встановлюються урядом або Верховною Радою, але більша частина коштів у них. І так ставалося, що останні 30+ років сфера фінансувалася "на проїдання". Умовно кажучи, тільки на мінімальну зарплату, на якісь мінімальні видатки (комунальні, охорона, ще щось). І все. Видатків розвитку в сфері майже не було. Ми зараз хочемо стимулювати органи місцевого самоврядування, щоб вони виділяли більше коштів, адвокатуючи тим, що культура – це частина національної безпеки і вона має бути зашита в їх регіональні місцеві стратегії. Тому що, наприклад, бюджет Міністерства культури зараз умовно 10-11 млрд, а бюджет на культуру на місцях – 20+ млрд. Тобто на місцях набагато більше коштів витрачається на культуру, ніж на центральному рівні.
