Марина Рязанцева. Фото: mvs.gov.ua
"Я обрала службу по мобілізації в лавах Нацгвардії"
Ви із Дебальцевого і були свого часу цивільною лікаркою. Як ви опинилися в Нацгвардії і стали військовою?
На момент початку війни я працювала в цивільній лікарні на Сході країни звичайним цивільним лікарем. Будемо називати речі своїми іменами, війна почалася саме в 14-му році. Працювала в себе в лікарні і взагалі не планувала ніякої військової служби. Але так сталося, що опинилась в епіцентрі бойових дій. Через те, що війна почалася зі сходу і на той момент там якраз відбувалися активні бойові дії. Оскільки наша лікарня була дуже наближена до лінії фронту, відповідно туди евакуювали військовослужбовців і поранених, і хворих, які потребували медичної допомоги. В чому я і брала на той момент активну участь. Після того, як лікарня була частково зруйнована, частково припинила своє функціонування і взагалі існування, я обрала службу по мобілізації в лавах Національної гвардії України. Це була чергова хвиля мобілізації, була потреба у військових лікарях, тому ніяких проблем з оформленням документів або початком військової служби не було на той момент.
А чому саме обрали Нацгвардію?
На той момент у лавах Нацгвардії формувалась 1-ша окрема медична рота, із відповідними посадами, із відповідним функціоналом. І цей підрозділ мене дуже зацікавив. Тому, коли мені запропонували у військкоматі службу в цьому підрозділі, це дуже зацікавило. І я вирішила, що можу бути корисною саме в складі цього підрозділу.
"Ти робиш те, що вмієш найкраще – лікувати людей"
Ви як цивільна лікарка, трохи з іншим досвідом, опинилися в іншій дещо системі.
Завдання в роботі лікаря не відрізняються ані на службі, ані в цивільному житті. Основна мета – це діагностика і лікування пацієнтів, військових або цивільних. Тобто, де б ти не був і на якій посаді, ти робиш те, що вмієш найкраще – лікувати людей.
"Медицина – галузь, де треба вдосконалюватись щодня"
У цивільному житті ви були сімейною лікаркою, терапевткою. А тут війна, складні поранення, інші травми. Доводилося щось вчити на ходу чи як це було?
Не зовсім. По-перше, коли я вчилась у медичному навчальному закладі, то в нас була військова кафедра і була на той момент обов'язкова. Тому первинну освіту в цьому напрямку все-таки я маю. Для мене новий функціонал не був здивуванням і абсолютно не викликав великих запитань чи проблем. А потім, звичайно, професійне вдосконалення. Медицина – це взагалі така галузь, де треба вдосконалюватись постійно, щодня. Тобто нові знання, новий досвід має бути щодня, його треба брати до уваги і активно використовувати.
Марина Рязанцева і Тетяна Трощинська у студії Радіо Культура
"Це вже була війна"
Ви наголосили на тому, що війна почалася в 2014 році. Це зрозуміло, бо це ваша мала Батьківщину і ви це пережили. Але будьмо чесними, багато людей досі кажуть про 3 роки війни. Вас це не ображає? Які почуття вас переповнюють, коли ви чуєте про 3 роки, а ви розумієте, що їх 11?
Мене це не ображає насправді, але я вважаю, що все-таки в 14-му році почалася війна. Можна називати її по-різному – і АТО, і ще якісь терміни добирати, але по факту це все-таки вже була війна. Бо з боку ворога відбувалося все те, що відбувається і під час повномасштабної. Тобто це і масивні обстріли, і намагання знищити цивільне населення, і пошкодити інфраструктуру, і зруйнувати міста, інші населені пункти. Тобто, як не називай цей процес, але війна є війною.
"Треба було ухвалювали дуже швидкі рішення"
Наскільки я знаю, для вас особливе значення має захист Горенки на Київщині. Розкажіть про ті події, чим вони для вас особливі?
Насправді, в листопаді 21-го року в мене закінчився контракт з Нацгвардією, я звільнилася і повернулась до роботи в цивільну медицину. Але повернулась ненадовго, як показав час.
Тобто ви знову працювали сімейною лікаркою?
Саме так, як цивільний сімейний лікар. Але недовго це тривало, оскільки, як ми пам'ятаємо, в лютому 22-го року почалося повномасштабне вторгнення. Я повернулась у свою військову частину, в свій підрозділ, знову-таки по мобілізації. На початку березня 22-го року мій підрозділ отримав наказ на висування в напрямку Горенки для підсилення підрозділів, які перебували там на позиціях. Але дістатися призначеного пункту ми не встигли через щільний обстріл ворога. Під час цього обстрілу була пошкоджена значна кількість військової техніки, в тому числі і мій медичний автомобіль. Багато військовослужбовців отримали поранення. І оскільки медичний автомобіль вже був не на ходу, треба було ухвалювали дуже швидкі рішення з приводу надання допомоги, евакуації, госпіталізації поранених військовослужбовців. Вибір на той момент був невеликий, тому довелося використовувати броньований автомобіль, який найменш постраждав під час обстрілу і на ньому виконувати евакуацію. Він, звичайно, був абсолютно непристосований для транспортування поранених, але вибору особливо не було, виходили з того, що мали.
Ви теж мали контузію, так?
Так, але я на той момент не звернула на це увагу. Було багато роботи, була зосередженість на цій роботі і те, що погіршився стан – якось пройшло повз увагу абсолютно.
Це радше норма чи ні? Вибачте, що я це запитую, але багато з ваших колег кажуть: "Та ми не звертаємо на це увагу".
Це не норма, будь-який патологічний стан треба лікувати. Але коли велика кількість завдань одночасних, велика кількість пацієнтів, які потребують уваги і допомоги, якось на свої проблеми не звертаєш увагу. Дійсно, це правда.
"Горенка – дуже яскравий епізод"
У березні 22-го року ви отримали нагороду від президента – медаль "За військову службу Україні". Це за вашу роботу в Горенці чи сукупність всього того, що ви робите?
Я думаю, що все-таки за сукупністю. Але Горенка – це просто був дуже яскравий епізод. Воно по часу так збіглося, бо між нагородженням і подіями в Горенці небагато часу минуло.
За інтенсивністю цей період був дуже сильний. Можемо говорити, що 22-й рік для вас був дуже інтенсивний за кількістю подій, за географію вашої війни? Де вам доводилося надавати допомогу?
Насправді, 22-й рік був для всіх інтенсивний – і для мого підрозділу, і для мене особисто. Тому що після подій, які відбувалися навколо Києва, після оборони Києва, ми з моїм підрозділом буквально через кілька днів вирушили на Схід. Займали позиції і виконували завдання вже на Сході, на різних напрямках в залежності від ситуації на фронті.
Президент Володимир Зеленський нагороджує Марину Рязанцеву медаллю "За військову службу Україні". Березень 2022 року. Фото: president.gov.ua
"Він мені пасує"
Це правда, що ваш позивний "Моджахед"?
Саме так.
А звідки він, якщо можна про це говорити?
Це дуже довга історія. Цей позивний мені дали мої колеги по першій медичній роті. Мої військовослужбовці, підлеглі вирішили, що він мені пасуватиме.
Ви вже з ним "зжилися"?
Так, за багато років уже і я, і мої колеги до нього звикли. Тим більше, що це слово означає – "борець, боєць за справедливість". Я думаю, він мені пасує.
"У нас невеликий вибір. На нашу землю прийшов ворог"
Начальник медслужби Нацгвардії Всеволод Стеблюк бував у нас на Радіо Культура і не раз казав, що йому інколи дуже боляче, що не так багато цивільних лікарів готові змінити цивільну службу на військову. Що ви можете сказати про мотивацію цивільних медиків? Все ж таки мало би бути більше людей?
Я вважаю, що так. Мало би бути більше не просто людей, а взагалі бажаючих і мотивованих військовослужбовців. Це стосується не тільки медиків. Річ у тім, що в нас невеликий вибір. До нас на нашу землю прийшов ворог. І прийшов він не просто так. Він прийшов нищити, вбивати, грабувати, ґвалтувати. І власне, вибір полягає в тому, що або ти його зустрінеш беззбройним і дозволиш йому все це зробити з тобою, твоєю сім'єю, твоїми близькими, або ти його зустрінеш зі зброєю в руках і будеш чинити опір. І успішний опір, як показує досвід.
"Організація – невід'ємна частина роботи, але ж я все-таки лишаюсь лікарем"
Щодо специфіки вашої роботи. Ви командирка медичної роти. Що входить у вашу відповідальність в частині організації меддопомоги?
У командира медичної роти, як і в командира будь-якої роти, дуже об'ємна сфера відповідальності – починаючи від відповідальності за особовий склад підрозділу (бойова підготовка, психологічно-емоційний стан, професійна підготовка), і закінчуючи, власне, організацією безпосередньо лікувального процесу і налагодженням роботи підрозділу в залежності від задач. Це може бути багатоетапна робота. Це і евакуація, госпіталізація військовослужбовців, і їх стаціонарне лікування, і надання амбулаторної консультативної допомоги. Медична рота задіяна в усіх етапах, по яких проходить поранений або хворий військовослужбовець.
Ви зараз безпосередньо медичною допомогою маєте можливість займатися чи ви вже більше організацією опікуєтеся?
Організація – це невід'ємна частина роботи, але ж я все-таки лишаюсь лікарем. Тобто дуже стараюсь приділяти увагу і пацієнтам як лікар.
"Зміни кардинальні й дуже позитивні"
Як загалом за ці роки змінилася організації медичної служби?
Змінилася ситуація дуже сильно на мій погляд. Я зроблю маленьке зауваження, на момент початку війни 14-15 року стабпунктів практично не було, навіть такого поняття на той момент не існувало. Були медичні пункти, були пункти надання допомоги, точки евакуації, а стабпункти – це вже новіше поняття і новіша форма надання допомоги. Це дуже велика і дуже корисна зміна в наших умовах, тому що це дає можливість пацієнтам, пораненим і хворим військовослужбовцям, отримати допомогу максимально швидко і максимально близько до місця, де пацієнт отримав травму або хворобу. Це дуже велика позитивна зміна.
Щодо професіоналізму моїх колег і підлеглих. Зараз забезпечено величезна кількість і курсів, і можливості професійного розвитку, і додаткового навчання, і перекваліфікації. З цим також пророблена велика кількість роботи і можу сказати, що зміни кардинальні і дуже позитивні.
Щодо оснащення підрозділів, оснащення місць роботи, тих самих автомобілів, приміщень, так само зробили величезний просто крок вперед. І, оскільки збільшилась і кількість медиків в строю, і їхній функціонал, то в зв'язку з цим і доводиться вносити такі зміни.
"Будемо воювати, поки можемо"
Напевно, не завжди знаємо, на що ми здатні в які моменти. Правда?
Є це. Саме так. Коли існує загроза і коли існує така необхідність дуже швидко мобілізуватися, багато хто відкриває в себе просто надздібності.
Військові медики також не можуть демобілізовуватися до закінчення воєнного стану? Тобто, ви теж не знаєте, коли закінчиться ваша служба?
Саме так. Не знаємо.
І що ви про це думаєте?
Будемо воювати, поки можемо.
І не виникає таких моментів, що хотілось би знати якесь чітке розуміння термінів?
Якогось чіткого розуміння хотілося в 2014-15-му. Зараз уже якось до того звикли.
Але ж втома накопичується, є природне виснаження.
Звичайно, втома існує і вона час від часу про себе нагадує. Але просто треба вчитися відпочивати.
Як ви відпочиваєте? Ви взагалі відпочиваєте якось?
Я дуже стараюсь. Але, звичайно, що в моїй службі мене підтримують велика кількість людей – це мої друзі, мої колеги, мої рідні, моя сім'я. Я, на щастя, користуюся просто невичерпною підтримкою з боку цих всіх моїх близьких людей. І це мені дуже допомагає в службі. Допомагає не опускати руки, не зневірюватися, не кидати почате. Я розумію, що попереду ще великий шлях, який нам доведеться пройти, хочемо ми того чи ні, тому треба збирати сили і працювати далі.
