Ілюстративне фото: facebook/mykhailofedorov.com.ua
Приватні компанії у розробці та постачанні озброєнь для ЗСУ стають усе потужнішими
До початку повномасштабного вторгнення ринок озброєння України був достатньо забюрократизований. Від моменту розробки якогось виду зброї до потрапляння його до ЗСУ могло минути чимало часу. Під час великої війни бюрократизація скорочувалася. Чи вдалося нам, на ваш погляд, цю зарегульованість скоротити достатнім чином на сьогодні?
Звісно, процедури були переглянуті. Як на мене, основна проблема не тільки в тому, що шлях постачання озброєння складний і зарегульований. Адже, в принципі, в питаннях зброї так має бути. Проблема в тому, що із галуззю було недостатньо комунікацій щодо потреб армії: які технології є стратегічними, куди рухатися розробникам тощо. До 2022 року акцент був завжди на державних підприємствах. Зараз істотно змінилася лібералізація армії в тому сенсі, що приватні компанії почали працювати з озброєнням, його розробляти і поставляти. Звісно, для цього потрібні були зміни в законодавстві, і вони відбулися. Тож тепер ми маємо багато інноваційних продуктів, в тому числі, дронів, РЕБів, що вкрай важливо для наближення нашої Перемоги.
У виробництві дронів та засобів РЕБ близько 90% усіх підприємств є приватними
Яка частка приватних компаній нині працює на ринку озброєння?
Це дуже залежить від конкретної продукції. Якщо ми говоримо про дрони та засоби РЕБ, то близько 90% усіх підприємств, які виробляють цю продукцію, є приватними. В більш складному стратегічному озброєнні, наприклад, установках "Нептун", різних ракетних продуктах, більша частка державних підприємств. Бо для розробки і виробництва складних зразків озброєння потрібна певна наукова база, потужності й фінансування. Тому тут лідерство залишається за державними компаніями.
Наскільки усталеною є нині взаємодія між державою та приватними компаніями? Чи знайдені оптимальні форми партнерства, адже реформа системи оборонних закупівель може бути досягнута лише в тісній співпраці бізнесу та держави?
Ця співпраця є. Галузь не можна не чути, оскільки стан на лінії фронту беззаперечно залежить від ефективності, кількості та наявності озброєння у наших військових. Але певні речі мають бути більш адаптованими під приватний сектор. Бо державним компаніям усе ще легше працювати з державою, адже вони давно і тісно з нею співпрацюють. Із приватним сектором цю співпрацю потрібно вибудувати більш якісно. Так само, як і приватному сектору потрібно більш ґрунтовно озвучувати проблеми, з якими вони стикаються. Це наша задача, Технологічних сил України – обговорювати дуже чітко проблеми і пропонувати інструменти та методи їхнього вирішення.
Одночасно здійснювати і реформування, і операційні процеси з контрактуванням – це виклик
Нещодавно ви мали зустріч з Арсеном Жумаділовим, генеральним директором Агенції оборонних закупівель. Чи йшлося про якісь зрушення в питанні прискорення закупівель у приватних виробників державою?
Ми побачили, що Агенція оборонних закупівель має багато ідей реформування системи оборонних закупівель. Вони запускають кілька великих проєктів, таких, наприклад, як DOT-Chain (DOT-Chain – інноваційна ІТ-система від Державного оператора тилу для управління тиловими потребами ЗСУ. Її головне завдання – спростити процеси, збільшити поінформованість та посилити підтримку і військових, і постачальників – ред.). Дуже добре, що підхід до закупівель переосмислюється, і є діалог з галуззю. Хотілося б, щоб спілкування відбувалося більш активно. Але ми розуміємо, що одночасно здійснювати і реформування, і операційні процеси з контрактуванням – це виклик. Однак хотілося б, щоб контракти укладалися більш ритмічно і трішки швидше.
DOT-Chain
Розкажіть детальніше про програму DOT-Chain – інноваційну IT систему від Державного оператора тилу. Як вона працює? Який її функціонал?
Основна її ідея полягає в тому, щоб військові могли більш прямо взаємодіяти з виробниками і здійснювати свої замовлення в обхід великої бюрократичної машини, щоб забезпечення військових пришвидшилося.
Візьмемо для прикладу таку галузь, як дрони. Ви зазначили, що 90% їхніх виробників – це приватні підприємства. У нас чимало видів дронів. Але спробуймо уявити, що якийсь виробник розробляє новий вид дронів. Що потрібно зробити, щоб він проклав собі шлях безпосередньо до бойових підрозділів ЗСУ? Наскільки складний і тривалий цей шлях?
Це дуже залежить від рівня професійності виробника. Якщо це серійне підприємство, яке вже має ряд зразків, воно розширює лінійку і запускає новий продукт, для них це вже відкатаний шлях. Вони співпрацюють із військовими, які знають про їхні минулі продукти. Тому вони швидше пройдуть ці всі процедури. Після того, як вони мають протопип, їм потрібно його протестувати на полігоні з представниками Генерального штабу ЗСУ. Після цього потрібно підготувати всю необхідну технічну документацію, а також потрібно пройти комісію в Міністерстві оборони. Якщо комісія в міністерстві була успішно пройдена, тоді готується наказ міністра оборони. Після цього військові мають подати в потребу цей виріб. І вже тоді Агенція оборонних закупівель або інший закупівельник матиме повноваження купувати цей продукт. Якщо компанія зовсім нова, і для неї це перший такий досвід, вона буде навчатися всіх цих процедур, шукати військовослужбовців, пояснювати, чому їхній продукт кращий тощо. І це потребує більшого часу.
"2024 року українські виробники могли б виготовляти на 63% більше продукції, ніж було замовлено"
Ми знаємо, що потужності нашого військового виробництва не повністю завантажені, наші виробники могли б виробляти більше зброї, але їм бракує замовлення. Одним із виходів може бути, наприклад, так звана данська модель, коли данці фінансують безпосередньо українське виробництво зброї, а згодом ця зброя використовується ЗСУ. Тобто, вони купують у України зброю для України. Якою мірою ця ініціатива може бути ще розширена для того, щоб ще більше завантажити наших виробників озброєння?
Справді, нині є недозавантаження наших спроможностей. Ми підрахували, що 2024 року українські виробники могли б виготовляти на 63% більше продукції, ніж було замовлено. І мова йде про ті зразки і вироби, яких потребують військові. Це означає, що ця техніка була б потрібна на лінії фронту. Це дуже добре, що європейські партнери готові за власні кошти купувати якусь продукцію українського виробника і передавати її військовим. Але це все одно не вирішує проблему недозавантаження наших спроможностей. А для того, щоб більше європейських партнерів мали мотивацію вкладати власні кошти в закупівлю наших локальних продуктів, Україні потрібно відстоювати партнерську позицію і почати експортувати наші продукти до їхніх країн.
Можуть бути різні моделі співпраці. Наприклад, частина продукції, яка закуповується за їхній рахунок, йде для потреб нашої армії, а частина йде для безпеки їхньої держави. Це було б правильно зі сторони України. Рішення про міжнародні ринки й експорт вже перезріло. Індустрія чекає цього вже другий рік поспіль. Оскільки існує ця проблема недозавантажених спроможностей, сподіваємося, що цього року експорт для інноваційного озброєння буде все ж нарешті відкритий.
"Україні треба відкрити експорт для інноваційного озброєння"
Ми знаємо про те, що зараз Європа буде переозброюватися. В березні в Європейському Союзі було оприлюднено так звану Білу книгу оборони ЄС. На це найближчим часом буде спрямовано мільярди євро. Чи можуть наші підприємства виконувати замовлення ЄС і озброювати Європу? Чи є експорт під час війни політичним питанням? На якій стадії, на ваш погляд, зараз ці дискусії?
Різні відомства намагаються напрацювати модель, щоб експорт було фактично відкрито. Хотілося б, щоб це рішення було ухвалене якнайшвидше. Уже минуло достатньо часу. Тим паче з програмою переозброєння Європи йдеться справді про мільярди євро. І Україна має цей унікальний досвід у роботизованих системах, і цей досвід нині дуже потрібен в Європі. Вони б хотіли спиратися на наш досвід, запускати спільні виробництва на території Європейського Союзу і експортувати з території України наші продукти.
В обох випадках потрібні експортні дозволи, яких для приватних виробників дронів сьогодні практично немає. І це проблема. Адже їхня відсутність робить Україну біднішою. Ми не можемо мати доступ до бюджету Європейського Союзу в той момент, коли Європа хотіла б поділитися цими ресурсами з Україною і отримати для себе наш бойовий інноваційний досвід. І це є трагедією, яка, на жаль, віддаляє нас від Перемоги. Яка робить наш бюджет меншим і не дає компаніям розвиватися саме на цих західних ринках. А оскільки ми всі плануємо вступити в Європейський союз і в НАТО, це б також допомогло нашим індустріям інтегруватися в оборонну рамку Європи. І, на жаль, цього сьогодні також не відбувається саме через закритий експорт.
Закриття експорту відбулося для того, щоб виробники працювали на український ринок, озброювали ЗСУ. Якщо, наприклад, експорт буде відкрито, чи існують ризики, що ЗСУ недоотримають належне? Чи є загроза послаблення нашої армії?
Ні. Експорт зброї завжди контролювався і, звісно, він буде контролюватися у випадку відкриття. І у держави є всі повноваження не випускати вироби у разі, якщо контракт для ЗСУ не виконано. Ця вся інформація є і у СБУ, і у прикордонників, і у Державної служби експортного контролю. Тому у випадку, якщо контракт не виконано для потреб української армії, цей продукт не будуть випускати через кордон.
Катерина Михалко. Фото: facebook/Kateryna Mykhalko/автор Artem Galkin
А Росія, на жаль, системно працює з міжнародними ринками збуту
Ворог, на жаль, так само нарощує свої військові потужності. І в питанні виходу на ринок експорту. Росіяни і перед повномасштабним вторгненням посідали досить вагоме становище на ринку зброї: понад 20% світового ринку зброї займала саме Росія. І хоча зараз вона суттєво відкотилася назад, ледь не втричі, вони не стоять на місці. Росіяни планують досвід, який здобули в своїй загарбницькій агресивній війні тепер конвертувати в надприбутки, продаючи апробовані технології на світовому ринку.
Саме так. Майже чверть світового ринку зброї Росія займала до 2022 року. Згодом цей відсоток знизився до восьми. По-перше, через санкції: частина країн припинили в них купувати зброю через загарбницьку війну в Україні. По-друге, їм потрібно було забезпечувати власну армію, адже всі ресурси вони акумулювали у нас на лінії фронту. Але зараз у них знову є всі шанси повернути свої понад 20% і навіть піти далі. Тому що є дві держави в світі, які мають унікальний досвід у дронах, і цей досвід зараз потрібен всім. Це – Україна і Росія.
І те, що Росія системно працює з міжнародними ринками збуту, це дуже погано. Бо вони не просто повернуть свій 21%, вони завоюють ще більше галузей, і за рахунок цих дронів забезпечать собі надходження валюти в країну. Вони навіть фінансові санкції, на жаль, вміють обходити. За технологію "шахедів" вони, наприклад, платили злитками золота. Тобто вони знаходять шляхи, як це можна робити і зовсім себе не обмежують в міжнародній співпраці. На жаль, це розумна стратегія з їхнього боку. Україні потрібно певним чином це наслідувати, працюючи з західними партнерами. Оскільки у нас теж є цей унікальний бойовий досвід дронів. Нам і з моральної, і з фінансової точки зору було б правильнішим зайняти ці ринки, які росіяни поки що не встигли зайняти.
Тобто наші дії в цьому напрямку обмежені через закритий експорт?
Саме так. Я, наприклад, їздила на велику виставку озброєння в Еміратах і побачила, що в 2021 році росіяни привезли на цю виставку один дрон, в 2023 році у них було вже три зразки дронів, а цього року вони привезли на виставку цілу лінійку із семи зразків дронів для того, щоб починати їх продавати. Вони активно нарощують і лінійку, і продовжують брати участь у міжнародних конференціях, і роблять спільні підприємства.
А чи був на виставці український стенд?
Так. Там була українська зона також.
Наша лінійка дронів там була представлена скількома екземплярами?
Там було кілька приватних підприємств. Але нюанс в тому, що навіть якби ці підприємства уклали якусь угоду, вони б не змогли вивезти свої дрони. Вони б отримали відмову на експорт. Наші приватні компанії продовжують їздити на ці міжнародні виставки і конференції, але навіть при умові договору з кимось, вони не зможуть продати свою продукцію. А у Російської Федерації був стенд державний, і це означає, що це їхня офіційна державна позиція. І вони, відповідно, можуть експортувати свою продукцію.
