Вистава "Хвиля" за мотивами однойменного роману Тода Штрассера у театрі Лесі Українки. Фото: офіційний сайт театру
"Я живу думками про те, що можу зробити для своєї країни, якщо я не на фронті"
Вистава "Хвиля" єдина у театрі, усі кошти від продажу квитків на яку йдуть на потреби армії. Чому виникла ідея спробувати себе в режисурі? І чому ви обрали саме цей твір?
Цей твір я прочитав у 2017 чи в 2018 році. Я шукав нові книжечки для своєї моновистави і ця книжечка виявилася миленькою. Я її придбав і прочитав. Вона мене настільки вразила, що я подумав поставити її разом зі своїми студентами Академії естрадного та циркового мистецтва, де я на той час викладав. Але не склалося. Склалося в театрі Лесі Українки. Я дуже довго жив цією історією. Я розумію, що це історія, допоки існуватиме людство. Вона буде актуальною завжди. У 2022 році я почав писати інсценування. Вистава відразу планувалася як благодійна для збору коштів на потреби ЗСУ. Кожна гривня з цієї вистави іде на допомогу армії. Ми купували і приціли, і дрони і нам навіть скидали відео, де ці дрони палили ворожу техніку. Особисто я живу думками про те, що я можу зробити для своєї країни, якщо я не на фронті. Так має робити кожен громадянин України. Тоді у нас є шанс. Не можна думати, що хтось це зробить за тебе.
"Це історія про маніпуляцію людством, про людей, які не думають самостійно"
Чим вас зачепила ця історія? Про що вона?
Тут насправді дуже багато тем. Це історія про маніпуляцію людством, про людей, які не думають самостійно або під тиском тих чи інших обставин вони перестають думати самостійно. Це історія про людей, які захоплюються владою і влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. Із владою дуже важко жити. Коли я викладав, у мене була влада над людьми і над людськими долями. І я це усвідомлював. Десь припускався помилок і це нормально. Але я жив із цим відчуттям і розумів, що можу щось зробити не так, що може їм нашкодити в майбутньому. Я не мушу так робити, тому що це велика відповідальність. Тому я намагався бути максимально чесним і відвертим із ними. Говорив їм усе як є. І вони це теж розуміли. У нас були якісь суперечки – це теж нормально. Найбільше це стосувалося дисциплінарних моментів і відповідальності за професію, в яку ти йдеш. Це дуже важливо. На жаль, ця професія не така, як всі. Якщо ти сюди вже йдеш, то ти мусиш розуміти всю відповідальність перед суспільством і країною. Тебе чекає 700 людей ввечері. Глядача не хвилює, чи сталося щось сьогодні в актора. Можливо, в нього хтось помер, чи він нездужає. Це нікого не хвилює. Люди заплатили за квиток і вони хочуть побачити виставу. Це особиста відповідальність актора – вміти зібратися, вийти і зробити професійно свою роботу.
.jpg)
Юрій Дяк у виставі "Хвиля" за мотивами однойменного роману Тода Штрассера у театрі Лесі Українки. Фото: офіційний сайт театру
Дуже складно грати головну роль і бути режисером
Наскільки вам було складно поставити виставу, як дебютанту і ще й самому зіграти роль?
Так не можна робити. Так не мало бути, але так сталося. На якомусь етапі допоміг Кирило Григорович (Кирило Кашліков – генеральний директор-художній керівник Національного театру ім. Лесі Українки – ред.). Дуже складно грати головну роль і бути режисером. Це для мене величезний досвід, що так не має бути. Потрібно або ставити, або грати. На якомусь етапі все одно може втратитися якість. Або грати не таку велику роль. Можна зіграти невеличку роль, але не через усю виставу.
"Бен Росс – це фанатичний вчитель, який хоче через приклади донести дітям свій урок"
Ваш герой Бен Росс. Який він?
Це людина, захоплена своєю справою. Він дуже любить історію та неймовірно цікаво доносить людям свій матеріал. Це надважливо, оскільки від вчителів залежить те, як діти будуть сприймати цей матеріал і чи полюблять вони цей предмет. І від цього буде залежати багато факторів в його житті. Кожен вчитель має настільки яскраво подавати свій предмет, щоб діти ним жили, щоб їм хотілося йти на уроки. Саме таким є Бен Росс. Про це говорять діти. Тому йому було нескладно втягнути їх в цю гру, яка стала вже потім не грою, а перетворилася на експеримент. На якомусь етапі він свідомо пішов на цей експеримент і захотів подивитися, що буде далі. Це історія, яка була насправді в 1967 році. І цей вчитель досі живий. Бен Росс – це фанатичний вчитель, який хоче через приклади донести дітям свій урок.
"У цій виставі переважно грає молодь"
Чи складно було керувати колективом у 35 осіб режисерові-дебютанту?
Це теж виклик. На початку було 35 людей, зараз 33. Їх теж потрібно було надихнути цією історією. Це теж було непросто. Виникали суперечки, але це творчі історії. Те, що відбулося в творчому просторі, має там і залишитися. Це нормально. В цій виставі переважно грає молодь. Це звичайний еволюційний процес. Трупа має оновлюватися. Хтось йде, хтось приходить. Це життя.
"Частину провини я відчуваю на собі, оскільки грав вистави російською мовою"
Після повномасштабного вторгнення театр імені Лесі Українки був повністю позбавлений свого російськомовного репертуару. Як ви почувалися в такій ситуації? Як давався цей перехідний період?
Пішли всі вистави. Я не можу назвати це проблемою. Це виклик, який потрібно було подолати. Це ідеологічний виклик, важливий і неймовірно потрібний. Він мав статися набагато раніше і зокрема для того, щоб цієї війни не відбулося. Частину провини я теж відчуваю на собі, оскільки грав вистави російською мовою. Для мене цей перехід був нескладним, оскільки в побуті я переважно спілкувався українською. У 2015 році я вже розумів усю біду, яка відбувається і в одному з інтерв’ю сказав, що хочу дати його українською мовою. Через 40 хвилин я попросив переписати інтерв’ю, оскільки мені було соромно за те, як я спілкуюся українською. Це стало ключовим моментом, після якого я в побуті та публічній площині почав спілкуватися винятково українською мовою. Українська мова – це мова нашої національної безпеки.
Кругообіг енергії, який надважливий особливо в кіно, де такого обміну як у театрі одразу не відбувається
"Козаки. Абсолютно брехлива історія". Що це за фільм, який виніс вас на гребінь популярності?
Це серіал. Я пишаюся цією роботою. На той момент я все, що вмів і мав вклав у цю роль. Енергія з екрану передалася людям, люди її впіймали і потім віддали мені її теж. Це такий кругообіг енергії, який надважливий в професії, особливо в кіно, де такого обміну, як у театрі, одразу не відбувається. Це перший псевдоісторичний серіал в Україні такого масштабу. Це робота неймовірно великої команди. Туди всі вклалися з любов’ю. Я проходив складний кастинг у кілька етапів.
"Щоб уникнути суперечок з істориками, творці серіалу вирішили зробити абсолютно брехливу історію"
Чому це псевдоісторичний серіал?
Тому що кожен історик розповідає ту чи іншу історію про певні події. Тому, щоб уникнути суперечок з істориками, творці серіалу вирішили зробити абсолютно брехливу історію. Це перший серіал, який прокрутили в кінотеатрах під час пандемії ковіду. Він місяць був у прокаті по три серії на тиждень.
"Це наші людські життя, які без наших дідів-прадідів не відбулися, якби вони не боролися за Україну"
А що в цій історії справжнього? Український характер, гумор? Українська мужність?
Звичайно. Ми українці, які вклали туди своє серце. Зйомки відбувалися під час війни в 2019 році. Це наші людські життя, людські почуття, які без наших дідів-прадідів не відбулися, якби вони не боролися за Україну.
"Дубляж і озвучка – це також частина акторської роботи"
Ви працювали у сфері дубляжу, озвучки. Чим це цікаво? Кого ви озвучували? До яких проєктів ви долучилася? І які акторські висновки ви для себе зробили?
Спочатку український дубляж і озвучку погано сприймали. Людям було важко, вони не хотіли виходити зі своєї зони комфорту. Коли з’являється щось нове, до цього потрібно пристосовуватися. Прекрасно. Коли це відбувається професійно і талановито. Тоді всі кажуть, що завжди так і хотіли. Наші актори неймовірно талановиті. Наші актори здобувають великі премії. Дубляж і озвучка це також частина акторської роботи. Я завжди казав студентам, що ця професія має вас годувати. Актори повинні вміти робити все. В мене був невеликий досвід у дубляжі. Він був трішки невдалим через те, що я дуже поспішав на зйомки в серіалі. Тому я попросив більше мене не кликати на дубляж. Можливо, це була моя помилка, але мені було дуже незручно і некомфортно.
Юрій Дяк. Фото: instagram/dyak_yuriy
"Залишитися людиною не в творчості, а в житті"
Що для вас найважливіше в творчості на сьогодні? На чому ви найбільше зосереджені?
Залишитися людиною не в творчості, а в житті. Актор передусім має бути хорошою людиною. Це складно. Виходячи з усіх обставин у житті, ти піддаєшся певним спокусам і тому дуже складно залишитися людиною. Це завжди буде викликом для всіх, поки це людство існуватиме. Тоді шосте масове вимирання на планеті не буде спричинене нами. Якщо ти погана людина у житті, тоді що ти можеш показати зі сцени?
Головне, що глядач ходить до театру
Глядач під час війни змінився?
Не знаю. Для мене головне, що глядач ходить до театру. Це найголовніше. А як він змінився… ми всі змінилися. Змінилася країна, змінився глядач. Ми всі маємо прийняти цю історію та навчитися з нею жити. Ми маємо налаштуватися на довгу боротьбу. Тоді в нас є шанс вижити.
