Фото: islam.in.ua
"Офіційна цифра ― 36, але насправді було розстріляно набагато більше людей"
Як радянська влада готувала цю чистку 17-18 квітня 1938 року?
Це справді трагічний день. Офіційна цифра ― 36, але насправді було розстріляно набагато більше людей. Період із 1923-го до початку 30-х років можна вважати в Криму "золотим віком" кримськотатарського культурного та національного відродження. Тоді у рамках політики коренізації, яку впроваджував радянський уряд, кримськотатарська мова отримала статус однієї з офіційних мов Кримської АРСР, тобто фактично була державною на той час у Криму. Відкривалися школи з викладанням кримськотатарською, видавалися книжки, газети, активно розвивався театр, музика, образотворче мистецтво, тобто стрімко зростала інтелектуальна еліта ― письменники, науковці, педагоги, актори. У Сімферополі був також свій будинок "Слово", як у Харкові, він називався "Будинок спеціалістів", у ньому давали квартири людям мистецтва, а в 1937-38 роках їх звідти забирали. Повертаючись до відродження, у 1920-30-х стрімко зростала інтелектуальна еліта, у науці з’явилося татарознавство. Це був міждисциплінарний напрям, який охоплював історію, мову, фольклор, археологію, етнографію кримських татар. Тобто це був період, який викликав занепокоєння у Москві, яка з підозрою ставилася до будь-яких проявів самовираження. Ситуація ще більше загострилась, коли велика частина кримськотатарської інтелігенції почала відкрито критикувати утопічну природу комуністичних ідей і вказувати на неможливість їхнього поєднання з реаліями кримськотатарського життя і традицій. І це стало останньою краплею, бо кримські татари відкрито заявили, що комунізм ― це утопія. Серед них був, на той час комуніст, Велі Ібраїмов, з його справи почалися всі репресії, що тривали до 1954 року, тобто до самої смерті Сталіна. Історія Велі Ібраїмова стала першим сигналом, що умовний "золотий вік" кримськотатарського відродження наближався до трагічного кінця. Це був політичний діяч, перший голова Кримського революційного комітету, прихильник національного самовідродження кримських татар, він виступав за встановлення реальної автономії, підтримував розвиток освіти, культури, місцевого самоврядування, рішучо відстоював інтереси кримськотатарського населення, зокрема у питаннях земельної реформи. Велі Ібраїмов відкрито висловлювався про те, щоб до Криму поверталися саме ті кримські татари, які хвилями після першої окупації Криму виїжджали до сусідньої Османської імперії. Тобто ― щоб кримські татари, які вже сто років мешкали на території Туреччини, поверталися до Криму. Він працював над тим, щоб роздавати кримським татарам землі. Звісно, це було не вигідно для радянської влади, і у 1928 році Велі Ібраїмова заарештували за звинуваченням у буржуазному націоналізмі. Його арешт використовували як показовий приклад боротьби з націоналістичними ухилами. Згодом його та його колег засудили й розстріляли. Цей вирок став дуже тривожним сигналом для всієї інтелігенції, адже будь-яка націоналістична діяльність тепер кваліфікувалася як злочин проти радянського режиму. Саме з цього моменту розпочався послідовний демонтаж усього, що було здобуто у маленькому періоді 20-х років. Письменники, професори, композитори поповнювали лави в’язнів радянських таборів.
Кримськотатарські діячі культури Осман Акчокракли і Усеїн Боданинський. Фото: Крим. Реалії
Виходить, що радянська влада просто злякалась і вирішила все це знищити?
Відбувся підйом національних ідей у 1920-х роках, розвиток культури, етнографічні та археологічні експедиції у 1926-27 роках, здобутками яких ми користуємося і сьогодні, бо після них вже нічого не залишалось, усе було знищено. Серед ув’язнених діячів ― композитор Асан Рефатов, який мешкав у "Будинку спеціалістів", після арешту його доля було невідома аж до 1957 року. І дуже гучна справа була сфабрикована проти Бекіра Чобан-заде, найяскравішого науковця свого часу. Це був філолог-тюрколог, професор, інтелектуал європейського масштабу, який отримав блискучу освіту в Стамбулі й Будапешті, викладав у кількох університетах, знав багато мов, але був причетний свого часу до політичної партії "Міллі Фірка". 1937 року його заарештували в Баку і звинуватили в участі у контрреволюційній ісламістській організації, яка нібито прагнула відокремити Крим від Радянського Союзу.
"На базі "Міллі Фірка" було створено Курултай ― перший національний парламент кримських татар"
Наскільки впливовою серед кримських татар була організація "Міллі Фірка"?
Коли цю національну партію створили в листопаді 1917 року, вона була дуже потужною і впливовою. Але після її заборони у 1920 році вона фактично розпалася. Це була перша кримськотатарська політична партія модерного типу, що виникла з руху національного відродження. Її засновниками були дуже відомі люди ― Номан Челебіджіхан, Амет Озенбашли, Джафер Сейдамет та інші. Вони мріяли про свободу кримськотатарського народу. І радянський уряд дуже боявся "Міллі Фірка", тому що вона пропонувала повну автономію Криму, гарантії прав кримськотатарського народу на своїй землі, що включало світську освіту, реформи релігійного життя, рівноправність чоловіків та жінок тощо. І саме на базі "Міллі Фірка" було створено Курултай ― перший національний парламент кримських татар, який відбувся у грудні 1917 року і проголосив Кримську народну республіку. На жаль, не Кримськотатарську. Але це був унікальний момент ― у Криму з’явилася умовна держава, побудована на демократичних засадах. Хоча проіснувала вона, звісно, дуже короткий період ― якщо на папері, то два місяці. У січні 1918 року більшовики захопили владу в Криму, а у 1920 рокі "Міллі Фірка" діяла вже підпільно, і чимало її діячів намагалися співпрацювати якраз із радянською владою. Вони сподівалися захистити хоча б частину здобутків, але згодом їх оголосили націоналістами, шпигунами, ворогами народу. І в 1930-х роках майже всі відомі представники "Міллі Фірка" були заарештовані та розстріляні. Тобто партія "Міллі Фірка" була символом політичної зрілості кримських татар, прагнення до самовизначення, національної гідності й демократії. Її ідеї ― автономія, мова, культура, самоврядування ― залишаються актуальними і сьогодні.
"Це був удар по науці, щоб знищити носіїв національного інтелектуального ядра"
Чи можемо ми назвати ці криваві події прелюдією до ще страшнішої трагедії ― депортації кримських татар у 1944 році?
Однозначно, так. Це був початок, культурний етноцид, який розв’язав руки для подальших дій. Усе було сплановано. Облави й арешти відбувалися хвилями. Головна мета ― знищити фізично наукову школу, яку створили кримськотатарські інтелектуали. Це був удар по науці, щоб знищити носіїв національного інтелектуального ядра, а потім вже повністю знищити народ. Тобто на той момент вони залишили народ без науковців, учителів, щоб позбавити людей майбутнього, а потім це стало підґрунтям, яке розв’язало руки радянській владі, аби знищити цілий народ і підготувати депортацію кримських татар.
Гульнара Абдуллаєва. Фото з відкритих джерел
Чи можна простежити наслідки цих подій для лінії життя?
Як би не намагалися, але все знищити не вдалося. Все одно залишалися вчителі, надавалася освіта, ще за часів Кримського ханства в народ було вкладено те, що потрібно отримувати освіту. Тобто освіта була пріоритетом. Це ніби закарбувалось на генетичному рівні. Відтак повністю викоренити інтелектуальну еліту не змогли. Залишалися школи у містах і селах, працював театр, творили письменники, щось потрошку розвивалося, але вже не в таких масштабах, як у 20-х роках. В умовах того часу кримськотатарські діячі обходили гострі кути й обережно вкладали в майбутнє свого народу фундамент. Кримські татари не сприймали ніяк радянську владу, а дотримувалися своїх знань і традицій. Когось арештовували, але народжувалися нові, наприклад, письменник Шаміль Алладін та інші, які залишили нам потужні романи. Тобто ми не можемо сказати, що все знищили. Коріння завжди проростало у кримськотатарському народі.
Люди, яких розстріляли 17 квітня 1938 року, були дуже потужними. Асан Сабрі Айвазов, Осман Акчокракли, Усеїн Боданинський і багато інших. Був ще такий молодий секретар обкому, кримський татарин 23 років, який пішов за радянським урядом ― Сервер Трупчу, він також попав у списки для розстрілу.
Саме хотів про це запитати, адже багато з розстріляних людей мали серйозні заслуги перед радянською системою. Вони були лояльними, освіченими, активними, але стали "небезпечними". Чому?
Кажуть, що зрадників не люблять ніде. Але якщо серйозно, то Сервер Трупчу на своїй високій посаді десь у чомусь "проколовся". І стояв на розстрілі поруч із людьми, на яких писав доноси. Це показник того, що не треба довіряти цій нав’язаній радянській владі. Для нас це маркер, що коли ти знаєш свою історію, то знаєш, як себе поводити. Це дуже класний приклад того, як люди повелися на співпрацю з радянською владою, і до чого це призвело. Сервер Трупчу не єдиний такий, і всі вони потрапили під цей каток.
"Було більше 40 справ стосовно 17 квітня по кримських татарах"
Як конструювалися звинувачення? Яку роль відігравали доноси, тортури, фальсифікації?
У згаданого вже Бекіра Чобан-заде було більше 30 допитів із тортурами в Баку. На жаль, він це не зміг витримати до кінця. Йому дали список молодих філологів-студентів, що навчалися в Баку, і він їх обмовив під тортурами. Після цього було розстріляно багато кримськотатарських студентів та викладачів у Баку і Криму. Щодо інших діячів, то коли розстрільні команди кремлівських катів прибули до Криму у квітні 1938 року, пішла хвиля арештів лідерів думок. У в’язниці їх чекав "формальний суд", що тривав не більше 20 хвилин, і всі вони проходили через допити і тортури. Зараз СБУ відкрила архіви по 1938 року, і ми можемо бачити, що було більше 40 справ стосовно 17 квітня по кримських татарах. На цих фотографіях ― квітучі вродливі люди після тортур, що показує, як над ними знущалися. Їх усіх звинуватили в антирадянській діяльності, шпигунстві на користь Німеччини, Англії та інших країн, а також всі вони якимось чином "були причетні" до партії "Міллі Фірка". Але ці люди займалися лише наукою і взагалі не були причетні до жодної партії, проте їх все одно звинуватили і прирекли на тортури. Ми бачимо і сьогодні, як жорстоко працюють наступники катів НКВС ― працівники ФСБ.
"Сьогодні, на щастя, немає розстрілів, але знущання ніхто не відміняв"
Чи можемо ми провести певні паралелі між подіями 17 квітня 1938 року і тим, що відбувається у Криму зараз, під час незаконної окупації та переслідувань кримських татар?
Сьогодні, на щастя, немає розстрілів, але знущання ніхто не відміняв. Багатьох людей, які прихильні до релігії, звинувачують у причетності до партії "Хізб ут-Тахрір", яка заборонена в Росії. Справи якраз фабрикуються на тому, що люди причетні до якоїсь партії. Я не можу сказати, що розстріл кращий за 25-30 років ув’язнення в таборах і тюрмах, де люди просто гинуть. Минуло сто років, але нічого не змінилося у цій диктатурі, і Росія навіть гірша за радянський уряд. Це просто зло, яке повинно зникнути раз і назавжди з наших земель. Нам ще багато треба працювати, щоб визволити людей із російських в’язниць. Є ще багато випадків, про які ми не знаємо, тому що родини намагаються якось полагодити справу і не поширювати інформацію. На жаль, такого багато сьогодні.
Голова Меджлісу Рефат Чубаров писав, що ланцюг злочинів Москви щодо Криму і кримськотатарського народу, який триває вже понад 240 років, може бути розірваний лише в результаті перемоги України в російсько-українській війні та розпаду РФ. Це мабуть наша спільна мета і справа життя багатьох людей.
Це дійсно так. Я згодна на сто відсотків.
