Ольга Бондаренко у студії Радіо Культура
11 років на службі, з яких лише 4 місяці цивільного життя
У травні виповниться 11 років, як ви долучилися до війська. Зараз ви психологиня. Ви мали цю освіту від початку чи здобули в процесі служби?
Це моя друга освіта, яку я здобула під час військової служби. За першою освітою я інженер-викладач комп’ютерних технологій. Я планувала піти зі служби і бути приватним психологом. За ці роки я зробила перерву в квітні 2016 році. Указом президента України наш батальйон "Донбас" був демобілізований. За півтора місяця 1 червня 2016 року я вступила до "Азову". 10 грудня 2021 року я звільнилася з "Азову" і повернулася 25 лютого 2022 року. Війну я зустріла в Маріуполі. Звільняючись з "Азову", я підписала контракт резервіста з частиною 3057. На випадок, якщо почнеться війна, мені не потрібно було би йти до військкомату, а йти вже до своєї частини. Тому вже 25 лютого 2022 року я прийшла до своєї частини і була мобілізована.
Оборона Маріуполя тривала до 17 травня 2022 року
Розкажіть про оборону Маріуполя від російських окупантів.
Батальйон "Донбас" був укомплектований під Києвом. Брав участь у боях в Луганській та Донецькій області. Потім був переведений до Маріуполя до тієї ж частини, що й "Азов". У 2015-2016 роках це були бої довкола Маріуполя, а в 2022-му – це вже була оборона саме цього міста. Вона тривала до 17 травня 2022 року. Я весь цей час перебувала на бункері, оскільки виконувала обов’язки зв’язківця. Спочатку я була санітаркою-розвідницею, потім – зв’язок. 17 травня я виходила другою групою із території заводу "Азовсталь". Це незабутні враження, коли ти не знаєш, чого очікувати.
Близько 2500 людей виконали наказ піти в полон
Ви знали, що це буде фактично полон?
Коли я виходила, це був час припинення вогню. Ми з другом, який пізніше загинув в Оленівці, виходили на іншу позицію, поки було припинення вогню. Мені сказали, що ми виходимо в полон. Для мене це було дуже складно. Я розуміла, що в нас багато 300-их і мало медикаментів і, можливо, далі в нас не було інших варіантів. Проте мені все одно було дуже складно це прийняти. Проте мені пояснили, що ми військові й це – наказ. Я зрозуміла, якби ми не ставилися до цього, у нас є командування, яке дає нам наказ, а ми його виконуємо. Саме тому близько 2500 людей виконали наказ піти в полон. Це частина нашої служби. Військовий може зазнати поранення або потрапити в полон і розуміння цього вже сприймається легше. Коли немає інформації – це набагато складніше.
"У полоні люди дізналися про себе і про інших те, про що б не дізналися за інших умов"
Ваш досвід полону тривав 11 місяців.
Якщо людина очікує, що полон закінчиться завтра і перебуває в якихось ілюзіях, то вона розчарується і впаде у відчай. Людина в полоні не планує надовго, а живе одним днем. Знаходячись в таких умовах, людину може хитати від минулого до майбутнього. Вона повертається спогадами в минуле, хоче планувати майбутнє. Їй дуже важко знаходитися в тих умовах: прийняти, що вона тут і зараз. Це і є адаптація. Коли людина звикає до цих умов, вона розуміє, що навіть у цих умовах можна жити і вижити. Якщо людина себе не засмучує, а шукає варіанти для роздумів з творчості, використовує цей час, то пізніше вона може бути вдячна за можливість переоцінки цінностей, можливість поспілкуватися з людьми. Там, окрім спілкування, гумору і взаємопідтримки майже нічого хорошого в полоні немає. Там люди дізналися про себе і про інших те, про що б не дізналися за інших умов. Під час війни люди дізналися багато про себе і про тих, хто їх оточує. А під час полону – ще більше. Це максимальне випробування, після якого люди, які повернулися з полону, стали сильнішими. Вони здобули досвід, якого не мають інші люди. І після цих випробувань вони можуть здолати ще більше. Цікавий момент – бути звільненою з полону і працювати зі звільненими з полону.
"Підготовка дає розуміння людині, на яких принципах вона може триматися"
Підготовка і реабілітація – це дві сторони однієї медалі. Підготовка дає розуміння людині, на яких принципах вона може триматися і що їй дасть можливість виживати. Тому більшість звільнених із полону "азовців" мали ідеологію та цінності, за які трималися. Навіть якщо до них ставилися гірше, ніж до інших полонених, вони витримували це краще. Це саме те наповнення, яке людині дає можливість триматися. Дуже важлива також фізична підготовка. Можливо, зараз це звучить нереально, оскільки складно втиснути в обмежений час підготовки ще й наближені до полону умови. Але це дуже важливо, щоб потім людина могла повернутися до цивільного життя або знову стати в стрій. Я офіцер відділу психологічної реабілітації. Я не знаю, хто займається підготовкою, проте сподіваюся, що в майбутньому ми будемо співпрацювати саме щодо підготовки. Знаю, що є підготовчий центр, в якому залучені звільнені з полону до підготовки. Однак поки що це окремі випадки, а не система.
Ольга Бондаренко і Тетяна Трощинська у студії Радіо Культура
Жити сьогодні й робити те, що можливо з тим, що є, не перебуваючи в ілюзіях чи відчаї
Як будувати плани під час війни?
Планувати потрібно, тому що життя є і під час війни, і в полоні. Я багато спілкуюся з рідними полонених і намагаюся повернути фокус уваги, що життя продовжується. В полоні життя продовжується, під час війни життя продовжується. Тобто, планувати в будь-якому разі потрібно. Можливо зараз ми не можемо собі дозволити планувати на роки чи місяці. Але дуже важливо мати плани на сьогодні-завтра, щоб ти відчував себе власником свого життя. Саме повернення контролю і відчуття життя важливе для людини, котра повертається з полону. Не варто годувати себе ілюзіями, що завтра все закінчиться. Тому варто жити сьогодні й намагатися робити те, що можливо з тим, що є, не перебуваючи в ілюзіях чи відчаї. Часи великих змін – це складно, особливо для цивільних. Військові краще розвивають в собі адаптивність. Вони змушені звикати до різних умов і вже немає чітких поглядів на те, як повинно бути. Є сьогодні й добре. Це більш реальний погляд на речі. Цивільним також потрібно вчитися звикати до того, що умови постійно змінюються і доводитися змінюватися з ними. Давати собі й світу трішки часу на ці зміни. Неможливо тримати в руках все своє життя під час війни. Проте частково це можливо і це потрібно робити.
Ставлення як до зеків. А в Росії воно не передбачає дотримання прав людини
Яке ставлення до жінок у російському полоні?
Оскільки наші люди перебувають в полоні в РФ, то передусім, це ставлення як до зеків. А в Росії ставлення до зеків не передбачає дотримання прав людини. Є фізичне і психологічне насильство. Мені дуже пощастило з моїм полоном, але в більшості випадків люди, які працюють в пенітенціарній системі РФ і доглядають за зеками і військовополоненими – профдеформовані. Вони дуже люблять відіграватися, ставитися зверхньо, фізично знущатися. В моєму випадку до нас ставилися краще, ніж до дівчат з української морської піхоти. Нас, звісно, обмежували в пересуванні, погано годували, когось виводили на якісь роботи, але не застосовували фізичного насилля, принаймні в Оленівці. У Таганрозі, куди нас перевели у вересні, до нас було таке ставлення, як і до інших. Нас було 20 дівчат з "Азову". Вони нас дуже лякали. Через тиждень-два стало легше. Нас виводили і заводили як зеків. Вчили ставати обличчям до стіни, розставляючи ноги і руки. Могли вдарити по спині, якщо ти недостатньо низько опустила голову. На жаль, до хлопців ставилися набагато гірше.
Посттравматичне зростання починається вже під час полону. Воно починається, коли людина адаптувалася до умов і вона починає думати, що з цим робити. Тому дуже важливо сприймати звільнену людину, всі її прояви нормально і розуміти, що вона набувала цей досвід, вона трішки змінилася, але в каркасі своєму вона така сама, як і була до полону.
