Вікторія Рощина. Фото із соцмереж
"Вікторія була нашою фрілансеркою"
Частину міжнародного проєкту "Вікторія" опублікувала "Українська правда", яка долучилася до розслідування в складі 13 міжнародних медіа. Чому для "Української правди" було важливо долучитися до цього розслідування?
Вікторія була нашою фрілансеркою. В тому числі останній рік ми публікували її тексти. Текст про те, що робить Росія із цивільними полоненими, вона теж планувала написати для нашого видання. В цій ситуації ми не могли вчинити інакше, ніж продовжити її справу і дослідити те, що з нею сталося. Ми прагнемо знайти відповіді на запитання, хоча це надзвичайно складно, оскільки у нас немає доступу до окупованих територій. Немає доступу до тюрми у Таганрозі ні для українських медіа, ні для міжнародних і українських правозахисних організацій. І це дуже ускладнює цю задачу.
Мета проєкту – розповісти світові, з чим стикаються наші люди
Як відбувалася робота над проєктом "Вікторія", враховуючи, що доступ до інформації і для вашого видання, і для інших медіа відсутній?
Такі консорціуми допомагають залучати те, в чому окремі медіа дуже сильні. Як все відбувалося? У нас були щотижневі наради. Останні три місяці ми щотижня зідзвонювалися великою групою журналістів і обговорювали, як рухаються розслідування. Ми разом думали, що можна зробити ще в цьому розслідуванні. Наприклад, The Guardian зробили дуже багато для встановлення осіб, дотичних до катування українців та до встановлення місць ув'язнень. У них дуже сильний відділ, який працює з відкритими даними, і вони цим займалися. The Washington Post побудувала модель таганрозького СІЗО на основі свідчень людей, які там перебували. Я сьогодні зранку відкрила свій Інстаграм і побачила повідомлення від захисника Маріуполя, який впізнав це СІЗО за 3d-моделлю, яку я опублікувала. Він підтвердив, що воно саме так і виглядало. Мета була – не лише встановити обставини того, що трапилося з Вікторією, а й розповісти, з чим стикаються там наші люди. Тому що система катувань в Росії дуже жорстока.
Вікторії так і не озвучили, в чому її підозрюють і в чому її звинувачують
І наші військові комбатанти, і цивільні дуже часто перебувають без будь-якого правового статусу, тобто мають статус інкомуніката. Це означає, що їм не озвучують жодних офіційних звинувачень. Їх просто утримують. В таких умовах була і Вікторія. Їй так і не озвучили, в чому її підозрюють і в чому її звинувачують. Її утримували півтора роки, довели до страшного стану, який описується в цьому тексті. На жаль, вона не мала доступу до адвоката, не мала можливості листування, яке передбачене, якщо є офіційне обвинувачення. А у неї цього права не було. Все це, звісно, дуже впливає на емоційний стан людей. Адже вони повністю позбавлені підтримки зовнішнього світу, повністю позбавлені будь-якої комунікації і захисту.
Російське Гуантанамо
Що вдалося з'ясувати під час розслідування?
У цьому розслідуванні наводяться, зокрема, 3d-моделі кімнат для катувань. Їх я хочу відзначити окремо. Там є ванна з холодною водою, в яких людей фактично топлять. Одна з полонених нам розповідала, як у неї почалися конвульсії, вона втратила свідомість, і тільки після цього її припинили катувати. Там є електричний стілець, катування на якому називається "дзвінок Путіну". Коли тобі чіпляють провід до стопи і до вуха, і таким чином проводять струм, після чого людина також втрачає свідомість. Там є також кімната для катувань з решітками, де людину чіпляють за ноги і б'ють в позі ембріона. Це все дуже страшно і жахливо. Але якщо ми, українці, пишемо про це вже 11 рік, то для іноземних журналістів, які працювали над проєктом, це було за межами розуміння. В'язницю в Таганрозі вони ідентифікували як російське Гуантанамо.
Здавалося б, на 11-му році війни, коли ми не вперше говоримо і пишемо про це, повинен би бути якийсь емоційний панцир, який би захищав психіку від цього жаху. Але це не так. До цього неможливо звикнути.
Від цього неможливо мати панцир. Я коли писала цей текст, а я є його співавторкою, переживала неймовірний біль. Те, що вони зробили з Вікторією, в якому стані приїхало її тіло на Україну – до всього цього людина не може ставитися без емоцій, які б жахи вона раніше не бачила.
Етичні дилеми та анонімність
13 медіа провели неймовірно масштабну роботу. Ми розуміємо, що наш біль для нас ближчий. Чи виникали розбіжності з іноземними колегами в підходах до роботи? Чи стикалися ви, як редакторка, з певними етичними дилемами під час публікацій матеріалів про катування?
Етичні дилеми були. Частина людей хотіла говорити анонімно, і це було абсолютно зрозуміло. У деяких і досі знаходяться родичі на окупованих територіях, тому ми йшли їм назустріч. Також цитати співкамерниці Вікторії подані анонімно, оскільки вона взагалі не хоче публічності. Вона просила її не згадувати. Незважаючи на те, що працювала окрема команда з фактчекінгу і до джерел був дуже ретельний підхід, на такі прохання, як анонімність, ми, звісно, погоджувалися.
Іноземні медіа, до речі, надсилали запити до офіційних російських органів, і на жоден запит відповідь не була отримана. Але це потрібно було зробити для того, щоб надати їм можливість відповіді. Був відправлений запит також і до прес-секретаря Путіна Дмитрія Пєскова про катування цивільних. І він також залишився без відповіді. Ми, як українське медіа, звісно, такого б не зробили. Але у міжнародного проєкту така можливість була, і нею потрібно було скористатися, в тому числі для того, щоб показати, що росіяни хочуть уникати відповідей і відповідальності.
Чи була в межах проєкту комунікація з родиною Вікторії Рощиної? Чи йшли її родичі на спілкування в такій надзвичайно складній для них ситуації?
Це також дуже складна історія. Вони вимагають проведення додаткових експертиз. Вони сумніваються в достовірності першої експертизи, яка показала збіг ДНК на 99%. Зараз вони чекають на другу експертизу французьких дослідників і сподіваються, що вона дасть вичерпну відповідь. Оскільки я була позивачем у цій справі про зникнення Вікторії ще в жовтні 2023 року, мені стало відомо, що українська сторона отримала тіло Вікторії ще кілька місяців тому. І через повагу до родини та їхнє небажання публікувати цю інформацію ми її не розголошували і не публікували.
Російська сторона надіслала тіло з позначкою НМ (рос. "неизвестный мужчина")
Після публікації цього розслідування стали відомі нові подробиці про стан тіла. Чи є розуміння, а чого ж власне Росія хотіла досягти? Тіло прийшло з надзвичайно меншою вагою, з написом "невстановлений чоловік", без частини внутрішніх органів... Що це все означає? Як це розуміють і трактують експерти?
Російська сторона надіслала тіло з позначкою НМ (рос. "неизвестный мужчина"), а коли експерти відкрили тіло, вони побачили, що воно жіноче. Тобто навіть на цьому етапі Росія намагалася приховати злочин. Коли вони надсилали лист батькові 10 жовтня про те, що Віка померла в полоні, вони обіцяли повернути тіло в рамках обміну. В підсумку все було зроблено таким чином для того, щоб приховати правду. Мовляв, ми віддаємо вам тіло, а ви далі робіть, що хочете. Росіяни ж не знають, як ми ставимося до тіл своїх загиблих співгромадян. Можливо, вони думають, що ми могли б поховати тіло без проведення експертиз. Я не знаю, на що вони розраховували. Коли був відкритий мішок, на тілі побачили бірку, підписану "Рощина В.В". Потім була проведена експертиза. Стан тіла справді жахає. Ми спілкувалися в межах проєкту з міжнародними патологоанатомами, і один із цих експертів сказав нам, що зазвичай якісь органи можуть забирати для того, що приховувати сліди катувань. Він вважає, що ті органи, які були відсутні, можуть вказувати на те, що Вікторія могла померти від задушення.
Остаточну оцінку має дати експертиза. Відсутність цих органів також ускладнює експертизу і пошук правди. Я б хотіла додати, що насправді – це не поодинока практика. Співрозмовники зі Служби безпеки України нам сказали, що росіяни дуже часто передають тіла, наприклад, українських військових без внутрішніх органів. Ймовірно, для того, щоб приховати сліди катувань і жорстокого поводження.
"Ми також чекаємо на другу експертизу"
Чи можемо ми говорити про подальший розвиток цієї теми, про продовження проєкту?
Ми будемо і надалі стежити за цією історією. Ми також чекаємо на другу експертизу. Ми будемо доносити її результати. Розслідування продовжується, і ми будемо інформувати про нього суспільство.
