Ілюстративний фотоколаж із відкритих джерел
"Дитина стає заручницею з’ясувань стосунків між батьками у 70-80% випадків"
Як часто дитина стає заручницею з’ясувань стосунків між батьками, що розлучилися?
Таких випадків дуже багато, я б сказала, 70-80%. Намагаюся не братися за такі справи, коли під час проговорення проблеми бачу, що питання ставиться матір’ю чи батьком не в інтересах дитини, а у їхніх власних. Раніше я брала в роботу такі справи, але морально їх дуже важко вести. Ти намагаєшся своїх клієнтів все ж таки привести до тями і пояснити, що треба насамперед відстоювати права дитини. Як правило, коли пари розлучаються, до суду подається позов про розірвання шлюбу. Якщо пара свідома, то на цьому між подружжям закінчуються стосунки, а поділ майна та участь у вихованні дитини кожного з батьків прописується нотаріальним договором.
У нашій країні склалася така практика, що коли подружжя розлучається, то в більшості випадків діти залишаються з мамою. Це добре, бо діти отримують материнське тепло, а погано ― це відсутність тепла та чоловічого виховання з боку батька. Але тут часто трапляється так, що чоловік при розлученні каже: "Це твої діти, ти з ними і живи". І жінка залишається сама з цими дітками, бо навіть суд не може допомогти. Чому? За законом, аліменти стягуються із доходів, тобто із зарплати. Як правило, йдеться про мінімальну зарплату, скажімо, це 7 тисяч гривень. Тобто на двох дітей мама отримає 3,5 тисячі. Як можна прожити на ці гроші? Якщо батько ― бізнесмен або ФОП, то сума береться не з повного його доходу, а із середньостатистичного значення по регіону. Це буде 5-7-10 тисяч гривень, також невеликі суми. Отже, весь тягар забезпечення дитини лягає на маму, на жаль.
Є й інший бік медалі. Коли чоловік заможний, то буває, що після одруження він каже дружині: "Я дуже добре заробляю, тобі не треба працювати". І вона залишає часом навіть престижну високооплачувану роботу, виношує і народжує дитину, виховує її. А потім кохання закінчується, пара розлучається і чоловік каже: "Дитина буде жити зі мною, її виховуватиме няня, бо жінка не здатна і не має коштів". Такий чоловік позбавляє дитину материнського тепла.
"Звертаємося до суду із позовом про визначення місця проживання дитини"
Як юридично вирішуються такі питання?
У такому випадку справу треба вирішувати тільки через суд. Допоки не визначено місце проживання дитини, ніхто не притягне ані батька, ані матір до відповідальності, оскільки у нас рівні права для обох батьків. Тобто ми звертаємося в суд із позовом про визначення місця проживання дитини. І мама такої дитини має бути готова: якщо батько забрав дитину, то весь час до рішення суду дитина може проживати з батьком. Або з матір’ю, якщо ситуація протилежна. Це питання може бути вирішено лише в судовому порядку, і суд іноді триває роками, адже адвокат батька може затягувати справу, відкладати її, запроваджувати психологічні експертизи, чинити тиск на дитину тощо. Упродовж цього процесу мама (або тато, якщо ситуація протилежна ― ред.) може навіть не бачитися з дитиною.
"Після 14 років дитина вже вирішує сама"
А з якого віку дитина може обирати місце проживання? Коли суд почує дитину?
Згідно із 160-ю статтею Сімейного кодексу, до досягнення дитиною 10-річного віку це питання вирішують батьки. Із 10 до 14 років вирішують батьки спільно з дитиною, тобто думка дитини є обов’язковою, а з 14 років дитина вже вирішує сама. Але є практика, коли суди можуть заслуховувати дитину й до 10 років. Це може бути, наприклад, психологічна експертиза дитини або висновок спеціаліста. Ми неодноразово зверталися до спеціаліста, який може визначити прихильність дитини до мами чи до тата, і на підставі цих висновків та доказової бази, яку обов’язково треба збирати, суд виносив рішення саме на користь дитини. Після 10 років, під час слухання справи в суді, ми викликаємо дитину і слухаємо, бажано без присутності батьків, але має бути присутній або психолог, або представник органу опіки та піклування. Навіть без бабусь і дідусів, щоб жодним чином ніхто не тиснув на дитину під час того, як суд проводить її опитування. А присутній психолог потім може висловити свою думку, наскільки щирими були слова дитини.
"Нотаріально укладений договір про участь батьків у вихованні дитини не є панацеєю"
Як визначається порядок спілкування дитини з іншою стороною, з якою вона не проживає?
Якщо у батьків є бодай мінімальне розуміння, що треба зберегти психологічний стан дитини, то є така практика ― нотаріально укладений договір про участь батьків у вихованні дитини. Там можна повністю розписати: скільки часу буде бачитися з дитиною батько (чи мама) та в які дні; з ким проживатиме дитина; які аліменти будуть сплачуватися і ким; також додаткові витрати (велосипед, куртка, гурток тощо). Зазвичай прописуються здебільшого часові параметри, коли і як дитина зустрічається з іншим із батьків. Договір ― це дуже класно й оптимально, його треба робити, але він не є панацеєю. Якщо хтось із подружжя не виконує умови цього договору, то немає жодної відповідальності, крім як від Служби у справах дітей "помахати пальчиком". Якщо подати заяву до поліції, то одержите відписку: звертайтесь у цивільно-правові відносини.
"Перший крок ― до Служби у справах дітей, наступний крок ― до суду"
Коли сторони розлучилися, дитина проживає з мамою і була домовленість, що батько бачить дитину, але по факту він її не бачить, тоді я би порадила перший крок ― звернутися до Служби у справах дітей із заявою про встановлення графіка зустрічей батька з дитиною. Як правило, вони викликають колишнє подружжя та дитину, запитують думку дитини і комісія ухвалює рішення, яким чином батько зустрічається з дитиною. Це вже є розпорядженням. Звісно, мама може не виконати це розпорядження, адже воно має "рекомендований характер", тому жодної відповідальності не буде. Відтак наступний крок ― це звернення до суду. І тоді суд буде вирішувати, яку участь у вихованні дитини братиме батько чи мама дитини. Тут важливо зібрати доказову базу. Довідки зі школи чи садочка, хто забирає дитину і більше опікується нею, довідки з гуртків, куди водять дитину, тощо. Раджу також зробити висновок психолога про прихильність дитини до батьків і про те, як дитина бачить ці зустрічі з батьками. Треба враховувати стан здоров’я дитини, те, як вона харчується, усі ці моменти обов’язково має знати суд.
Надія Корінна. Фото з особистого архіву
"Якщо не виконувати рішення суду, то може мати місце кримінальне провадження"
Дуже життєва практика і досвід моїх клієнтів. Коли жінка приходить до мене і плаче, мовляв, я не хочу через день давати свою крихітку цьому батькові, то завжди моя відповідь така: якщо ви не будете виконувати рішення суду, то за наявності у вашого колишнього чоловіка професійного адвоката може мати місце кримінальне провадження про невиконання рішення суду. І я раджу жінці, щоб вона сама контролювала ці побачення і постійно нагадувала батькові, що у нього зустріч з дитиною. І повірте, через місяць тато буде благати і казати, що він зайнятий і не може так часто брати дитину. На 90% так воно й відбувається. І вже за кілька місяців сторони дуже добре знаходять спільну мову.
Не влаштовуйте сварок, бо для дитини це постійний стрес. У деяких випадках треба брати рішення суду, тобто виконавче провадження, і приїздити з виконавцем. Коли ми приїхали з виконавцем разів п’ять, а мама не виконує рішення суду і не дає батькові дитину, то виконавець це фіксує і може постати питання про кримінальну відповідальність, звісно, якщо мама не дає дитину без наведення серйозних підстав, наприклад, що вона захищає дитину від жорстокого поводження батька. Виконавець має бути присутнім і може зафіксувати жорстоке поводження батька, відтак суд може переглянути своє рішення.
"Рівномірно перебувати з кожним із батьків ― на користь дитині"
Останнім часом суди почали ухвалювати рішення про те, що діти будуть проживати по черзі з мамою і татом. Як ви ставитеся до такої спільної опіки?
Це засвідчує, що ми вже переймаємо закордонний досвід. Тому що там у більшості випадків при розлученні сімей це абсолютно нормальна практика. Але ж і у нас прописано, що дитина має рівномірно перебувати з кожним із батьків, отримувати від них фінасове забезпечення. Якщо дитині комфортно і там, і там, то я не бачу проблемних питань і вважаю, що це на користь дитині. Маю власний досвід, коли ми з чоловіком всі питання вирішили до моменту розірвання шлюбу. І для мене важливо, щоб мої діти проводили з батьком час. Щодо аліментів ― я навіть не подавала, це на його совісті, і я ніколи про них не питаю. Забезпечую своїх дітей так, як вважаю за необхідне. Але після розлучення ми залишилися друзями, у гарних стосунках, тож діти мають можливість проводити рівний час і з мамою, і з татом.
"Будь-якими засобами зв’язку дитина може спілкуватися з батьком ― це єдиний законний спосіб під час війни"
Зараз, під час війни, багато родин живуть на дві країни. Як на практиці вирішується питання проживання дитини?
На жаль, це проблемне питання. На сьогодні стикаюся з тим, що відбуваються суди і на території інших країн, і в Україні. Тут важливо знати, що під час воєнного стану мама має право вивезти дитину без згоди батька, і навпаки (якщо у батька є дозвіл на виїзд ― ред.). Ми можемо подати позов, щоб повернути дитину на територію України, але постане питання, що тут є загроза для життя і здоров’я дитини. Звісно, суд може зобов’язати повернути дитину на батьківщину, але крім першої інстанції є ще апеляційна, і Верховний суд може нагадати щодо Конвенції про права дитини, де сказано про рішення: "якнайкраще для інтересів дитини". Якщо дитина навчається за кордоном у школі та має панічні атаки під час повітряних тривог, і це буде доведено, то жоден суд не змусить повернути дитину на територію України. Зараз є такі рішення суду, що будь-якими засобами зв’язку дитина може спілкуватися з батьком. Це єдиний законний спосіб під час війни, коли батько може спілкуватися з дитиною. Якщо мама перешкоджає ― і це буде зафіксовано судовим виконавцем ― то вона може нести відповідальність, навіть перебуваючи за кордоном.
