Ікона на честь Першого вселенського собору (325 рік) із текстом Символу Віри. Фото: wikipedia.org
Собор впливає навіть у тому, що кожної неділі ми маємо вихідний день
Чому Вселенський собор 325 року для нас важливий і як він зараз впливає на наше життя? Навіть, якщо ми не християни.
Він впливає навіть у тому значенні, що кожної неділі ми маємо вихідний день. Це, звісно, не була постанова собору. Але це рішення ширшого контексту, тому що цей собор все-таки у певний історичний момент відбувається – навернення Костянтина (римського імператора Костянтина Великого – ред.), переформатування цілої імперії. І, власне, собор відбувався в контексті переформатування імперії Костянтином, який став одноосібним імператором у 324-му році і в цей самий момент неділя стає святковим днем. Тобто воно впливає сьогодні просто на всіх у світі. Окрім того, дату Пасхи ми б сьогодні могли святкувати десь серед тижня, тому що була і така традиція в ранній християнській церкві. Натомість саме Нікейський собор таким чином кодифікував це обчислення, що це завжди є недільний день. Крім того, люди, які бодай час від часу відвідують християнське богослужіння, без сумніву чують одну з центральних молитв, хоч це не зовсім молитва, а радше маніфестація віри – Символ віри. І перші абзаци цього символу були відчеканені чи уточнені саме на цьому Нікейському соборі. Якщо би його не відбулося, то католицьке чи православне християнство мало би дещо інший вигляд, тому що там йшлось про саму суть віри, ким є Ісус Христос. Тому це стало визначальним пізніше не лише для самої християнської церкви, а й цілого світу.
Формат цезаропапізму
Ви згадали римського імператора Костянтина, який справді навернувся і проголосив християнство державною релігією Римської імперії. І, наскільки я розумію, він зібрав собор. Тобто те, що церква зібралася тоді до купи – це заслуга світської влади, так?
Тут існують дуже різні погляди, скажімо, на Сході і на Заході, на роль Костянтина. І це ще одна важлива площина цього собору, оскільки він визначив іншу траєкторію церковно-державних стосунків, ніж вони були до того. Тому на Сході можливі більш позитивні погляди на його роль і він вшановується навіть як святий. Натомість на Заході його святість ставиться під сумнів, оскільки він був доволі жорстокою людиною при тому всьому. І ця траєкторія церковно-державних відносин пізніше фактично втілилася в формат цезаропапізму, який своєї кульмінації і макабричного вигляду набув у російській імперії чи в Московському царстві. Тобто, тут є дуже багато критики, чи справді це був світлий день в історії християнства. Окрім догматичної формули, яка, звісно, є визначальною. Але ці всі канонічні речі й те, ким став імператор у церкві в Римській імперії.., ось тут є дуже багато критики, особливо в Західній церкві, але навіть і на Сході.
"Говорити про навернення Костянтина доволі складно"
Отже, говорити про навернення Костянтина доволі складно, оскільки він лише на смертному одрі прийняв хрещення і то не від нікейського отця. Тобто він був хрещений саме єретичним єпископом, як ми сьогодні знаємо. І я б тут дещо уточнив. Він ще не зробив християнство державною релігією. Це зробили радше його нащадки, зокрема, імператор Теодозій (лат. Flavius Theodosius I (347-395) – ред.) через 60 з лишком років після самого собору. Але він доклався до того, що християнство стало законною релігією в Римській імперії. Тобто перед ним вона була вже дозволеною, була певна віротерпимість ще перед Костянтином, а він досягнув того, що вона стала легітимною з усіма наслідками. Тобто церква, говорячи сучасною мовою, стала юридичною особою.
"Релігія складала дуже важливу частку в житті Римської імперії"
Для чого тоді Костянтину, який на той момент не був хрещеним, був язичником, збирати Вселенський собор і скликати всіх у Нікеї? Що він хотів цим вирішити?
Він намагався уніфікувати імперію. Перед Костянтином була система тетрархів. Тобто імперією управляло чотири керівники – два Августи і два Цезарі. І Костянтин фактично напередодні самого Нікейського собору стає одноосібним імператором Римської імперії, поступово усунувши всіх своїх конкурентів. І йому необхідна була уніфікація імперії не лише в географічному плані, в якомусь політичному, а й в ідейному. А релігія складала дуже важливу частку в житті Римської імперії. Сам імператор був Pontifex Maximus, тобто цареподібний первосвященник, верховний первосвященик над всіма релігіями. По суті, він заміняв язичництво, яке він вважав уже віджилою релігією, яка не здатна мобілізувати, уніфікувати цю імперію. Він поступово розумів силу християнства не лише в плані суто релігійному, а й політичному. І для того, щоб уніфікувати імперію, він мусив якимось чином також уніфікувати саму християнську церкву. І зіткнувшись із тим, що існують різні суперечки всередині, пов'язані з аріанством, він вирішив цю суперечку вирішити таким чином, щоб зібрати всіх і нехай буде винесено якесь рішення, яке буде об'єднуючим для всіх.
"Раціонально це пояснити неможливо"
Цей собор засудив першу велику християнську єресь – аріанство. У чому вона полягала, хто такий Арій і з чим він виступав?
Він, власне, учив, що Ісус Христос є сотвореним.
Тобто, людина?
Він не є людина, він є позаземною істотою, але все-таки він не є співвічний Отцю. Тобто він не є Трійцею. Він не є з Трійці. Тому що християни вірять у триєдиність Бога. Раціонально це пояснити неможливо. Сьогоднішнє богослов'я, в принципі, вже намагається не влазити, так би мовити, "брудними руками" в природу самої Трійці і намагатися якось її пояснити в раціональних термінах. Радше через якусь алегорію, через символи певні. Але, бачите, це було пов'язано ще з залишками платонізму, який вчив про те, що Бог є повністю трансцендентним світу. Тобто він ніяким чином із ним не пов'язаний і не може бути пов'язаний. І для того, щоби якось цей зв'язок встановився, повинен був бути посередник. Тобто на Арія впливала і грецька філософія з одного боку, а з іншого боку існували менші єресі перед Арієм, які десь схожі речі так само висували. А проблема тут ще була в тому, що не була розроблена термінологія, яка з'явилася вже після Нікейського собору, яка змогла би бодай більш-менш раціонально пояснити, як же ж ця вся Трійця влаштована, перепрошую за грубу мову. І ця суперечка ще не стосувалася людськості Христа. Пізніші собори цим займались. Вони визначили, власне, що Христос є вповні людиною і вповні Богом. Тобто в ньому є дві природи, незлитні й нероздільні, незмішанно пов'язані. Тобто це вже інша дискусія. А тут йшлося радше про те, чи він є з сутності Бога і істинним Богом, чи він ним не є. Тобто ще до людськості не доходить. Це були вже пізніші етапи.
"Костянтин узалежнив церкву від світської влади та її примх"
Отже, єресь була дуже поширена. І варто розуміти, що Нікейський собор її насправді не зміг до кінця вирішити, тому що Нікейський собор вживав досить ще туманну на той час термінологію. Сьогодні вона вже є ясною, але на той момент не всі єпископи навіть погоджувалися з тим, як це все було сформульовано. І єресь ширилася далі. Крім того, наслідники Костянтина, дехто з його синів підтримували саме аріанство і тих єпископів, які були схильними до аріанства. Тому воно ширилося дуже сильно. В якийсь момент здавалося, що церква буде цілком аріанською, тому що єпископи займали пости завдяки імператорам, які це підтримували. І тут проявився один із негативних факторів того, що зробив Костянтин. Він узалежнив церкву від світської влади і її примх. Тобто стало так, що якщо імператор підтримує якусь єресь, то вона дуже швидко може поширюватись тепер.
Анатолій Бабинський. Фото: ugcc.ua
"Уточнення вносило поняття, що Отець і Син є одне ― істинним Богом"
Як же вирішили, що аріани ― це сектанти, що це єресь? Було голосування?
Була богословська дискусія та голосування. Важливу роль відігравав імператор. Дискусія тривала досить довго. Спершу свою позицію представив Арій, а згодом єпископи з ним дискутували. Більшість із тих, хто брав участь у Нікейскому соборі, були опонентами Арія. І було запропоновано низку виправлень у "Символ віри", який на той момент використовувався у тих землях, де зараз розташовані Палестина та Ізраїль. Цей "Символ" вже був сформований, його промовляли ті, хто приймав хрещення. Отже, опоненти Арія запропонували низку уточнень. Перш за все ― Син був визнаний істинним Богом, бо Арій говорив, що стосовно Бога-отця ми вживаємо велику букву, а стосовно Сина ми можемо вжити максимум ― бог з маленької букви, тобто в переносному значенні цього слова. А уточнення вносило поняття, що Отець і Син є одне ― істинним Богом. Про Духа Святого у цьому "Символі" було лише одне речення: "І віримо в Духа Святого". Крім того, було додано, що Син є єдиносущним з Отцем, тобто має ту ж саму божественну природу. Під час голосування перемогли опоненти Арія, але суперечка довкола цих термінів не закінчилась, вона тривала ще кілька десятиліть після того.
Концепт Трійці був підтверджений
Чи правильно буде сказати, що концепт Трійці був проголосований?
Він був підтверджений. Тому що віра у Трійцю існувала, проте вона не була сформульована у певних термінах, адже хрещальна формула від самого початку була такою: "В ім’я Отця і Сина, і Духа святого". Тобто вона існувала на певному інтуїтивному рівні. Отже, учасники радше не проголосували, а знайшли вдале формулювання, яке задовільнило більшість із них. А пізніше, звісно, проголосували.
Мені йдеться про те, що це відбулось у демократичний спосіб і визначило фактично подальший розвиток християнства на 1700 років, а також те, як ми зараз сприймаємо віру.
Вселенський собор не був якоюсь унікальною подією. Перед тим існували помісні собори, різні провінційні собори. А Єрусалимський собор відбувся ще у 50-му році та описаний у Діяннях апостолів. Тобто такий формат голосування, ухвалення рішення більшістю уповноважених ― це була нормальна практика, просто вона ніколи ще не була на такому "вселенському" рівні.
"Символ віри" ― це конституція віри, найголовніші її засади
На Вселенський собор у Нікеї 1700 років тому зібралися всі єпископи, що могли на той момент зібратися, і був затверджений "Символ віри". Чи можна сказати, що цей "Символ віри" є фактично конституцією християнства?
Це конституція віри, найголовніші її засади. На цьому соборі було проголосовано лише перший абзац ― той, що ми нині маємо. Пізніше він доповнювався, і сьогодні ми маємо Нікейсько-Константинопольський "Символ віри". Це є основні принципи-засади віри, які в ранньому християнстві проголошував той, хто приймав хрещення. Тобто це було визнання віри, така собі декларація.
"Кожна єресь стимулювала розвиток богословської думки"
А далі ця декларація змінювалася?
Вона доповнювалася. Тому що у перших часах церква була дуже заклопотана різними зовнішніми проблемами, переслідуваннями, певними полеміками, що їх змушена була вести із представниками різних релігій, тож не дуже дбала про те, щоб розвинути власну доктрину і вчення. І ось тут віротерпимість, яка наступає із 312 року, дещо звільняє церкву від вимушеного постійного захисту, від життя на зразок обложеної фортеці. Саме тоді церква починає формувати своє власне вчення більш послідовно. А найкращим стимулом для цього були саме єресі, тобто певні думки, які ставили питання та виклики. Вони стимулювали розвиток богослов’я як вчення. І "Символ віри" змінювався, тому що єресі продовжували з’являтися. Якщо прихильники Арія заперечували, що Христос є істинним Богом, то учасники Ефеського собору заперечували можливість називання Марії Богородицею. Вони наполягали, що Марія народила людину, а не Бога. Пізніше були єресі моноенергізму, які заперечували, що у Христі було дві волі ― божественна і людська. Вони вважали, що божественна воля поглинула людську, тож Христос не мав такої волі й бажання, як мала проста людина. Кожна ця єресь стимулювала розвиток богословської думки, а відповідно ― уточнювалися ті чи інші формулювання у "Символі віри", аж поки він не набрав того вигляду, який ми маємо сьогодні.
"На Заході відбулася календарна реформа, а на Сході календар не мінявся"
Фактично Нікейський собор ― це прообраз демократичних обговорень, такий собі церковний парламент, який збирався обговорювати найскладніші речі. Складний концепт вимагав занурення у тодішню грецьку філософію, але визначали і дуже практичні речі, наприклад, дату відзначення Великодня. Саме після першого собору домовилися, що це обов’язково неділя. Виходить, що до того часу Великдень міг припадати на будь-який інший день?
Ця суперечка тривала вже певний час у церкві. Була Римська традиція, що полягала у святкуванні в неділю ― перший день тижня, день Воскресіння Христового, початок Нової ери. Але на Близькому Сході були такі, що святкували Пасху разом із єврейською Пасхою ― 14 нісана, саме в календарний день, коли відбулися смерть і воскресіння Ісуса Христа. Отже, суперечка тривала ще перед Нікейським собором. Папа Віктор намагався це вирішувати, аби привести церкву до єдиного спільного знаменника. Для Костянтина було важливо уніфікувати церкву, котру він бачив не лише як релігійний інститут, але й як певний суспільно-політичний. Ця різнорідність святкування його турбувала, відтак, як головуючий на соборі, він вніс на розгляд і це питання. І собор поставив у цьому крапку.
Це перша неділя після першої повні після весняного рівнодення. Нікейська формула. Але чому ж тепер східна та західна гілки християнства відзначають Великдень по-різному? Хоча цьогоріч 20 квітня збіглася дата для всіх церковних календарів.
На той момент календар був недосконалий. А пізніше на Заході відбулася календарна реформа, коли було додано ті дні, які не враховувались через те, що не було високосних років. Відтак на Заході Пасха змістилася, бо там відзначається рівнодення астрономічне. На Сході ж календар по суті не змінювався. Крім того, православні церкви зосереджені на тому, що християнська Пасха не може бути раніше єврейської. У західному календарі вона інколи може збігтися з єврейською Пасхою або відбутися навіть раніше. Натомість на Сході, якщо така ситуація трапляється, то при розрахунках вони переносять або ще на одну неділю, або чекають ще раз повного місяця, а тоді різниця може бути навіть п’ять тижнів між Пасхою православних та римо-католиків.
"Всеправославний консенсус наразі примарний"
Священники західного і східного християнства кажуть, мовляв, ми ведемо перемовини, щоб об’єднатися в цьому питанні, але чомусь досі не об’єдналися. Ви вірите, що можлива реформа календаря всередині церкви, щоб новоюліанський, юліанський та григоріанський календарі знову зійшлися на одній даті Пасхи?
Це реально, бо насправді це питання не є принциповим. Але на сьогодні проблема сталася в тому, що всередині православної спільноти немає єдності навколо руху в напрямку спільної Пасхи. Якщо Константинопольський патріархат та всі церкви його русла готові рухатися швидше і шукати якісь компроміси, то не обов’язково треба обраховувати Пасху за такими складними формулами. Існує простіша модель ― визначити одну неділю у квітні, наприклад, третю або четверту. Адже ми святкуємо саме подію, а не її конкретну дату. Але коли вже покійний Папа Франциск ставив це питання знову на обговорення, то Румунська церква заявила, що вони будуть чекати всеправославного консенсусу, який на сьогодні просто неможливий. Тому що по суті стався розкол між Константинополем і Москвою, і російська війна проти України відіграє тут майже визначальну роль. Відтак цей консенсус наразі примарний.
