Особливий табір 2 (ГОРЛАГ), що в Норильську – один із багатьох концтаборів ГУЛАГу. Архівне фото
Після ув’язнення люди зобов’язані були жити на спецпоселенні довічно
Що таке Норильське повстання?
Це передусім повстання політичних в’язнів, яких радянська влада запроторила в табори помирати, а не "перевиховувати". Якщо вони виживали, то мали жити там довічно. Створення особливих таборів у 1948 році було для того, щоб виловити тих політичних в’язнів, яких звільнили, відокремити від тих, що сидять і всіх їх в жорстких умовах утримувати в особливих таборах. Після ув’язнення вони зобов’язані були жити на спецпоселенні довічно. Відповідно цим людям не було чого втрачати. Багато хто був повторно засуджений так званими табірними судами за порушення режиму чи непокору владі. Відповідно там були в’язні, які сумарно були засуджені на сто років. У Норильську в’язні, які повстали, були переважно молодими людьми до 30-40 років із терміном ув’язнення 15-25 років.
Підпілля дало в’язням змогу підтримати одне одного і вижити
Чому повстання розпочалося саме наприкінці травня 1953 року?
До смерті Сталіна існувала так звана епоха втеч. Були масові втечі в’язнів, яких потім відловлювали. Після смерті Сталіна була оголошена амністія. За цією амністією вийшла дуже велика кількість людей. ГУЛАГ залишило 1 мільйон 200 тисяч ув’язнених – близько половини усіх в’язнів таборів та виправних колоній. Більшість з них були дрібними правопорушниками, засудженими за незначні крадіжки або пересічними громадянами, які стали жертвами численних репресивних законів. Політичні в’язні, засуджені на великі терміни, особливо колишні націоналісти, які з 1943 року заповнювали ГУЛАГ, розуміли, що система їх не збирається ніколи звільнити. Тоді вони бунтували. До повстання всі наші політичні в’язні мали свої підпільні організації в таборах. Там було складно вижити через каторжну працю і нелюдські умови існування з морозами до 50 градусів. Підпілля давало їм змогу підтримати одне одного і вижити. Це була реакція самозахисту і гуртування своїх зі своїми. Влада почала переміщувати непокірних в’язнів з їхнього звичного середовища і закидати в інші табори. Час початку повстання виник стихійно. У владі також відбувалися певні реорганізації. ГУЛАГ реорганізували і він перейшов у відомство Міністерства юстиції.
Українці були організаторами і найактивнішими учасниками Норильського повстання
Чому українців було найбільше у цьому повстанні?
Українців було найбільше серед ув’язнених ГУЛАГу. Навіть у таборі, де українців було 43%, решту відсотків складали інші національності, яких було значно менше. Загалом в’язнями ГУЛАГу були представники 38 національностей. Норильські табори – це 35-40 таборів виправно-трудових й один табір особливого режиму ГОРЛАГ, який мав 19 545 в’язнів. Тому вважається, що в Норильському повстанні брали участь майже 20 тисяч в’язнів. Під час повстання кількість повстанців зменшилася. 5 червня їх лишилося 16 тисяч 378 в’язнів. Українці продовжували національну-визвольну боротьбу за незалежність України. Радянська влада навіть подовжила воєнний стан у західній Україні, західній Білорусі та республіках Балтії до 4 липня 1946 року для того, щоб залучити внутрішні війська під опіку НКВС і винищити національно-визвольні рухи в цих місцевостях. Із 19,5 тисяч в’язнів 10 227 були націоналістами, 966 – учасниками повстанських організацій, 1862 – засудженими за "шпигунство", 1694 – засудженими як "секретні агенти", 1120 – "членами профашистських організацій" (термінологія співробітників сталінського НКВС – ред.). Українці були організаторами і найактивнішими учасниками Норильського повстання.
Норильське повстання унікальне ще тим, що в ньому активну участь брала жіноча зона
З чого почалося повстання?
Влада дуже часто з бунтівними політичними в’язнями розправлялася руками кримінальних злочинців. Їх оформлювали в табір, як працівників, пожежників. У камеру до таких кримінальних злочинців закидали одного політичного в’язня, якого вони забивали до напів смерті. Такі випадки почастішали, політичні в’язні почали їх тихцем вбивати і кримінальники притихли. Коли кримінальними вже не хотіли вмирати за інтереси влади, почала нахабніти табірна адміністрація. Конвой дозволяв собі безпричинно стріляти по в’язнях, які йшли колоною. 25 травня 1953 року, коли з роботи поверталася одна колона в’язнів, один із конвоїрів вистрілив по колоні. Були вбиті й поранені. Це шокувало в’язнів, які це бачили. Тоді українець Євген Грицяк виступив перед людьми і закликом не виходити на роботи, доки не буде розслідуване безпричинне вбивство людей. Вони три дні страйкували на будівельному майданчику і не вживали їжу, поки влада не звернула увагу на це повстання. Потім вони повернулися в житлову зону, але на роботу не виходили. Їх підтримали в’язні п’ятої зони і жінки. Норильське повстання унікальне ще тим, що в ньому активну участь брала жіноча зона. Зони були віддалені одна від одної на відстані 2-5 км, проте в кожній зоні відбувалося своє повстання. В кожній зоні була своя комісія, утворена з в’язнів різних національностей, яка мала повноваження говорити з табірною адміністрацією і яка висувала свої вимоги.
Відмова в’язнів виходити на роботу спричинила значні збитки для економіки СРСР
Який вигляд мало щоденне життя таборів, які повстали? Що нам відомо про побут повстанців впродовж цих 2 місяців?
Побут повстанців був досить цікавим. Їхнє повстання полягало у першому і найголовнішому – відмові виходити на роботу. Це спричиняло величезні матеріальні збитки. Самі табори в Норильську виникли тоді, коли в 1935 році Сталін вирішив там на великих покладах нікелю і міді побудувати нікелевий комбінат. Щоб це будівництво відбулося швидко і ефективно, туди почали звозити в’язнів. Відповідно кожен простій – це втрата не просто прибутків, а втрата золотих запасів Радянського Союзу. Навіть сьогодні Норильський нікелевий комбінат є одним зі світових лідерів з виробництва платини. Це було дуже важливо для економіки СРСР. Перший, хто приїхав вмовляти повстанців вийти на роботу, був організатором таборів. Одночасно він був директором Норильського нікелевого комбінату.
Леся Бондарук. Фото: lntu.edu.ua
Під час повстання в’язні відчували себе людьми
Було організовано військовий відділ, де відбувалося виробництво холодної зброї, яку використовували потім під час придушення повстання. Колишній член УПА Петро Миколайчук організував навіть типографію, яка випускала велику кількість листівок. В’язні придумали свою систему, як за допомогою повітряних зміїв поширювати ці листівки. В листівках вони зверталися до мешканців Норильська із закликами про допомогу. Вони писали, що їх убивають і морять голодом, а також вимагали приїзд московської комісії. Це не була віра в доброго царя, це був спосіб бути почутими аж у Кремлі. Вони намагалися затягнути час повстання. Коли вони бунтували, вони відчували себе живими. Під час повстання вони відчували себе людьми. До початку повстання ці в’язні не були навіть людьми. Вони були номерами, які вони носили на одязі. Одна з вимог повстанців була зняти ці номери і повернути їм імена.
Влада зрозуміла, що із в’язнями потрібно говорити
Як влада придушувала повстання? Скільки жертв було?
Головною вимогою повстанців був перегляд справ невинно засуджених, тобто людей, які засуджені за політичними мотивами. Через два роки система була змушена це зробити. Також повстанці вимагали мати змогу писати листи додому не двічі на рік, а хоча б раз на місяць. Вимагали також звільнення неповнолітніх в’язнів та інвалідів та зняття решіток з бараків, які їх принижували. Табірна адміністрація постійно вмовляла в’язнів зупинити страйк. Зрештою 5 червня 1953 року приїхала комісія із Москви, яка вела переговори з в’язнями. Переговори були дуже складними, напруженими. Представники комісії зрозуміли, що із в’язнями потрібно говорити як із людьми, а не як з дешевою робочою силою, яку вони просто використовують. Частину вимог в’язнів влада прийняла під час повстання. З них зняли номери, зняли решітки з бараків, дозволили частіше листуватися з рідними, звільнили неповнолітніх та інвалідів. Проте в’язні відмовилися виходити на роботу і комісія зрозуміла, що мусить переходити до більш радикальних методів. Вони підігнали танки до 5 зони, відтак люди були змушені припинити повстання. В 4 зоні Грицяк вирішив зберегти життя своїх побратимів, припинивши повстання. Жінки спершу почали виходити на роботу, а потім знову припинили. Бити і розстрілювати табірна адміністрація жінок не наважувалася. Вони почали поливати їх із пожежних гідрантів дуже холодною водою, після чого били і вивозили в інші місця. Згідно із документами, загинуло кілька десятків людей. Згідно зі спогадами в’язнів, загинули сотні людей.
"Повстання розхитали і знищили систему ГУЛАГу"
Які наслідки мало Норильське повстання?
Повстанці, розпорошені по цілому ГУЛАГу, були закваскою для наступним бунтів і повстань. І вони розхитали систему до того, що в 1960-му ГУЛАГ був розформований. Зони, які лишилися, були переведені у відомство МВС. Були вже політичні зони і кримінальні зони. Тобто, повстання розхитали і знищили систему ГУЛАГу. Воркутинське повстання розпочалося 19 липня 1953 року. Коли ще діяло Норильське повстання. Кремлю довелося придушувати одразу два повстання. Це були великі й несподівані зусилля для влади. Влада змінила своє ставлення до в’язнів. Ті в’язні, які потрапили у радянські табори в 1960-80 роках, були вже в інших умовах. Вже не було масового безправ’я. В’язні вже тоді могли скаржитися на умови свого утримання.
Чи є паралелі між Норильским повстанням і Революцією гідності в Україні?
Аналогії дуже чіткі. Аналогії є, оскільки це не лише боротьба за права людини, але й за права нації.
Чи живий ще хтось з учасників Норильського повстання?
Думаю, так. Дуже велика кількість людей була там. Цим людям зараз десь 95-100 років.
