Реджеп Тайїп Ердоган. Фото: АР
"Турки не сваряться ані з росіянами, ані з українцями"
Поговорімо про роль Туреччини в процесі перемовин. Свого часу ми говорили про неї як про переговірний майданчик, але якщо говорити про її більшу роль, то наскільки можна покладатися на те, що Туреччина дійсно впливатиме на різні процеси в кількох треках, які лягатимуть в ймовірну угоду про перемирʼя чи припинення вогню?
Якщо говорити про переговори між Україною та Росією, то першим яскравим посередником, який хотів тут і зараз вирішити це питання, був, звісно, Дональд Трамп та США. Але ми бачимо, що Трампу не вдалося досягти свого результату й таким чином він, можна сказати, відходить на другий план. США скеровують свої зусилля на відбудову двосторонніх стосунків із Росією. Питання України є актуальним, але не першочерговим для США. Натомість у Туреччини двосторонні стосунки з Росією вже давно побудовані. Вони несуться в дві сторони на великій швидкості й тут не потрібно щось наздоганяти, як американцям. Й тут Туреччина повертається до своєї ролі, яку вона започаткувала в 2022 році й на це є декілька причин. По-перше, турки дбають про безпеку країни і для них важлива безпека Чорного моря. Це квінтесенція їхньої гегемонії — як економічної, так і процесу контролю над регіоном. І, звісно, Україна та Росія для Туреччини залишаються країнами-партнерами. Турки не сваряться ані з росіянами, ані з українцями. Вони намагаються підтримувати баланс з обома країнами і, таким чином, це виглядає як спроба перевершити себе і примирити дві сторони на найбільш непримиренному майданчику — на переговорах.
Якщо говорити про дві сторони — Росію та Україну, то в кожної в цих переговорах є свої цілі. У росіян мета одна — не переговори, а домінування і спроба використовувати складну ситуацію на фронті як один з аргументів тиску на Україну для того, що "ми закінчимо цей жах, але ви повинні прийняти певні умови". Україна ж виходить з іншої перспективи — війну потрібно завершувати зараз і думати, як ми будемо жити далі, адже ми все ж таки сусіди. На цій стороні, очевидно, є й ЄС, і в певній мірі США. Росія поки демонструє небажання вести конструктивну розмову щодо завершення війни. Є гасла, але немає дій.
"Човникова" дипломатія Фідана
А яка роль в цих процесах, що зараз відбуваються, міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана? Він напередодні зʼїздив в Москву, вчора побував в Києві і чітко заявив, що займається "човниковою" дипломатією. Після візиту до РФ він сказав, що “привіз Росії цілком конкретні сигнали” що можна, а що — ні, на що готові йти партнери. Що реально він туди повіз і чи почує його Росія? Що буде внаслідок цієї "човникової" дипломатії?
Із конкретики Хакан Фідан озвучив, що Україна і Росія можуть вийти на завершення війни до кінця 2025 року. Це вперше звучить таке повідомлення і він це озвучив після візиту до Москви. Тож це можна вважати певним наслідком переговорів, мабуть, такий сигнал отримали. Другий візит Фідана відбувся в Україну і це було продовження “човникової” дипломатії. В цьому і її суть — коли сторони не можуть говорити відкрито, є хтось, хто ці меседжі доносить, транспортує. Це важливо з точки зору розуміння подальшого спектру дій, тому що зараз концентрація йде на так званому "меморандумі". Путін запропонував меморандум — не угоду, а попередні домовленості, рамка, в якій можуть домовлятися сторони. Поки невідомо, що саме пропонують росіяни, але Україна демонструє готовність до діалогу і це визнають всі сторони, крім РФ. Й "човникова" дипломатія важлива тут ще й тому, що Туреччина відіграє реальну солідну роль і країна, яка має здобутки в економіці, геополітиці, виступає певним авторитетом. Адже Туреччина і для Росії, і для України є важливим партнером.
Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан під час брифінгу у Стамбулі, Туреччина, 10 січня 2025 року. Фото: Getty Images/AFP/Ozan KOSE
Чотиристороння зустріч: "Ердогану потрібна активність в геополітичному плані"
А як щодо ймовірності чотиристоронньої зустрічі? Зеленський запропонував долучити Ердогана до трійки Зеленський-Трамп-Путін. Чим можна пояснити таке рішення?
Трамп вагається в своєму позиціонуванні: з одного боку ми чуємо сигнали, що він взагалі вийде з переговорів, якщо не буде прогресу, а з іншого боку — він намагається якось зберегти свою роль. Він і не хоче виходити, хоче залишитися, але хоче передати основний акцент саме Туреччині. Для Трампа Україна далека, для нього Росія ближче. Ідеологічно Трамп ближчий до Путіна…
А як щодо Туреччини?
На мій погляд, Трампу було би розумно залишитися навіть в чотирикутнику, тому що ти не можеш як президент першої країни в світі обіцяти одне, а робити зовсім інше. Ердогану ж потрібна активність у геополітичному плані. З 2022 року Туреччина дещо випала з процесів переговорів, а зараз вона хоче посилити свою геополітичну роль саме в Чорному морі. Турки мають просто ідеальне позиціонування. В 2023 році був підписаний так званий "зерновий коридор", коли 3 основні українські порти знову запустилися в роботу й кораблі з українськими товарами почали знову ходити морем. Й Туреччина ще тоді показала, що може бути посередником і гарантувати безпеку. Й щодо Трампа: йому простіше комусь передати відповідальність, ніж брати її на себе, адже він всього не "стягує".
Тупе затягування часу з боку Путіна
Але Ердоган не настільки легковажний, щоб забрати в Трампа цю відповідальність на себе… Я хочу ще запитати про меморандум, який пропонує Путін. Він то його пропонує, але нікому ще не показав.
Це тактика затягування часу. Він затягує час, тому що хоче конвертувати його в територіальні здобутки. Якби реально Путін хотів мирних переговорів і зупинки війни, рішення вже давно були б і вже обговорювалася б їхня імплементація. Зараз це виглядає як тупе затягування часу. Крім того, Путін висуває нереалістичні умови і всі це розуміють. То це просто спроба дати армії можливість ще просунутися вглиб території, захопити більше. Як тільки Путін відчув би слабкість на фронті зі свого боку, неспроможність економіки продукувати кошти на зброю, то він би одразу йшов на переговори. Його основний страх — це поразка, тому що це рівноцінно його смерті. Поки йому це не загрожує, він грається, блефує, використовує мікрокроки.
Санкції на Росію Ердоган накладати не буде
Пане Тарасе, повернімося до Ердогана. Що реально він може зробити?
Навряд чи Ердоган може запровадити санкції, він цього робити не буде. Але начебто Туреччина не є й барʼєром щодо наших євроатлантичних устремлінь, я від нього ніколи не чув, що він виступає проти вступу України до НАТО. Політики послуговуються абстрактними фразами, а ви собі додумайте, що забажаєте. Конкретики немає. Або кулуарщина працює інтенсивно, коли ще не варто озвучувати якісь певні результати, або робиться просто процес заради процесу без видимої кінцевої точки.
"Від Ердогана чіткості не буде, тому що він хоче сидіти на двох стільцях"
А що зробив би Ердоган, якби Росія не виконувала певні пункти в договорах, які будуть підписані?
Підтримати тільки Україну для Ердогана — це дуже сильно нашкодити його стосункам з Росією. Він цього робити не буде. Я не памʼятаю, щоб в таких делікатних ситуаціях він був максимально чітким і зрозумілим. Він не стає на одну сторону. Єдиний випадок був, коли він став на бік власних національних інтересів, — коли був знищений Су-27 за часів війни в Сирії. Літак залетів на декілька секунд на територію Туреччини і був збитий. Але це в рамках національних інтересів саме Туреччини. Зараз же ми не бачимо від Ердогана чіткості і її не буде, тому що він хоче сидіти на двох стільцях.
.jpg)
Тарас Семенюк. Фото: facebook/Taras Semenyuk
КОНТЕКСТ
Відсутність гнучкості з боку Росії в переговорах щодо припинення війни проти України може поставити її в невигідне становище в очах США та міжнародної спільноти. Про це він сказав міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан, коментуючи роль Анкари у мирному посередництві, інформує Суспільне.
За його словами, Туреччина вже донесла до керівництва РФ, зокрема, до Путіна та міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, своє бачення реалістичних параметрів припинення вогню і готова бути посередником. Фідан погодився із тим, що США відіграють важливу роль у припиненні російсько-українській війні. За його словами, Анкара поділилася із Вашингтоном своїми поглядами щодо цього питання.
"Президент Трамп висловив тверде бажання побачити негайне припинення вогню. Це спонукало Україну та Європу більш гнучко дотримуватися позиції США. Однак Росія не проявила такої ж гнучкості, що поставило її у відносно слабше становище в очах як США, так і інших прихильників припинення вогню", – заявив Фідан. Він додав, що перші успіхи переговорів, зокрема обмін полоненими та фіксація позицій сторін щодо умов припинення вогню, стали можливими завдяки "готовності говорити" як України, так і Росії. Водночас подальший прогрес залежатиме від політичної волі, зокрема – з боку Кремля.
Можливий наступний раунд мирних переговорів може відбутися в Стамбулі 2 червня.
Перший раунд відбувся у Стамбулі 16 травня. Україну представляв міністр оборони Рустем Умєров, перші заступники очільників МЗС, СБУ, ГУР та інші представники.
Російську делегацію очолював Володимир Мединський, який вже був головою групи РФ на перемовинах у 2022, а також заступники голів російських МЗС і Міноборони, начальник Головного управління Генштабу.
Перемовини відбулися за посередництва Туреччини. Внаслідок зустрічі сторони погодили низку рішень, зокрема:
► домовилися про обмін по 1000 полонених із кожного боку як захід зміцнення довіри;
► узгодили намір обмінятися письмовими пропозиціями щодо умов можливого припинення вогню;
► погодилися провести ще одну зустріч.
Окрім того, стало відомо, що Росія не лише висунула умову виведення українських військ із територій, що не захопила воєнним шляхом, а й погрожувала окупувати Харківську та Сумську області у разі відмови. Ця вимога позиціонувалась як передумова для режиму припинення вогню.
